Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність

1. Поняття, ознаки і види правової поведінки.

2. Правомірна поведінка.

3. Склад і види правомірної поведінки.

4. Поняття і ознаки правопорушення.

5. Склад правопорушення.

6. Види правопорушень. Правопорушність.

7. Зловживання правом.

8. Поняття і ознаки юридичної відповідальності.

9. Принципи і функції юридичної відповідальності.

10. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права.

11. Підстави притягнення і звільнення від юридичної відповідальності.

 

1. Поняття, ознаки і види правової поведінки.

Юридично значуща поведінка - це соціальна свідомо-вольова поведінка особи (дія чи бездіяльність), що передбачена нормами права і спричиняє або може спричинити можливі юридичні наслід­ки. Будь-яка поведінка суб'єктів права у сфері, урегульованій правом, є юридично значущою. Вона слугує формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування усякої професійної діяльнос­ті, здійснюваної в державі. Без поведінки (вчинків) у сфері дії права не відбуваються правовідносини, не реалізуються права і свобо­ди громадян, оскільки така поведінка виступає як юридичний факт, що визначає її характер: правомірна поведінка викликає виникнен­ня регулятивних правовідносин, неправомірна (правопорушення) - охоронних і захисних.

Поведінка за межами правового регулювання суспільних відносин є юридично нейтральною, не має юридичного значення.

Ознаки юридично значущої поведінки:

1) має соціальний характер - соціально корисна (правомірна пове­дінка) або соціально шкідлива (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;

2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних влас­тивостей особи, здатності усвідомлено контролювати нега­тивні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керу­вати своїми вчинками, тобто юридично значуща поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, норма­тивних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну поведінку: правомірну, неправомірну (об'єктивно протиправне діяння, зловживання правом);

3) зовні виражена у дії чи бездіяльності, що піддається правово­му регулюванню.Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словес­ною) і складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб'єкта;

4) регулюється юридичними нормами, що містяться в законо­давчих і підзаконних актах і які або прямо описують умови й ознаки дії чи бездіяльності у правовій сфері, або передбачають будь-які заходи їх моделювання. Цим відрізняють юридично значущу поведінку від інших типів соціальної поведінки, що спостерігається у політичній, економічній та інших сферах;

5) підлягає юридичній оцінці (правовій кваліфікації) для визначен­ня її відповідності (невідповідності) нормам права;

6) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх потреб та інтере­сів (їх задоволення, досягнення особистих цілей, певних втрат); б) реакцією держави на результати юридично значущої поведінки (стимулювання, охорона соціально корисних дій або вжиття захо­дів юридичної відповідальності за соціально шкідливі дії).

Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціаль­ною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і непра­вомірною, то із соціальної - соціально корисною і соціально шкідли­вою. З огляду на юридичну і соціальну оцінкиюридично значущу поведінку можна поділити на такі види:

Правомірна поведінка - дія (чи бездіяльність), що є соціально корисною, відповідає нормам права.

Зловживання правом - дія (чи бездіяльність), що формально пере­буває в рамках норм права, але за суттю є соціально-шкідливою.

Об'єктивно неправомірне діяння - дія (чи бездіяльність), що суперечить нормам права, є соціально шкідливою, але не містить складу правопорушення.

Правопорушення - дія (чи бездіяльність), що є соціально шкідли­вою, суперечить нормам права.

 

2. Правомірна поведінка.

Правомірна поведінка - суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері правомірно (правослухняно). Завдяки право­мірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомір­на поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбуваєть­ся управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільно корисною (необхідною і бажаною) соціальною пове­дінкою - забезпечує організованість і гармонійність громад­ського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави й суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права;

2) не суперечить нормам і принципам права, що містяться в норма­тивних договорах, правових звичаях, судових прецедентах та інших джерелах (формах) права; не порушує заборон - як тих, що містяться у законах і підзаконних актах, так тих, що склали­ся в суспільстві;

3) є свідомо вольовою, оскільки виражається в усвідомленій добро­вільній мотивації правомірних діянь для досягнення поставле­них цілей;

4) зовні виражається у дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права - дотриманні, виконанні, використан­ні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5) складається з елементів - правомірних вчинків, тобто юридич­но значущих діянь (бездіяльностей), які, залежно від диспозиції правової норми, можна поділити на типи: зобов'язальні, забо­ронні, дозволяючі;

6) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридич­них фактах (правовстановлювальних, правозмінювальних, правоприпиняючих), що є передумовами правовідносин;

7) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'я­зальних та охоронних норм, стимулюється за допомогою реко­мендаційних та заохочувальних норм.

 

3. Склад і види правомірної поведінки.

Склад правомірної поведінки: суб'єкт (суб'єкти права - фізич­ні і юридичні особи, що визнані дієздатними і деліктоздатними); суб'єктивна сторона (мотиви дії чи бездіяльності суб'єкта права; внутрішнє, психічне, ставлення до норм права і власного вчинку); об'єкт (матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини); об'єктивна сторона (дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками).

Мотиви правомірної поведінки особи(суб'єктивна сторона) - спонукальні причини дії (бездіяльності), докази на користь саме такої дії. Вони є різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) розуміння громадянського обов'язку; 4) егоїс­тичний особистий інтерес; 5) додержання звичних дій; 6) прагнення робити як усі (конформізм); 7) острах відповідальності та ін. Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби й інтереси.

Види правомірної поведінки за мотивами (за суб'єктивною сторо­ною - залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків):

1) активна (принципова) - цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компе­тенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її моти­вом є переконаність чинити правомірно;

2) звична - вид законослухняної поведінки, що виражаєть­ся в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звич­кою і не потребує додаткових витрат і зусиль;

3) конформістська - вид пасивно-пристосувальної поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), підпо­рядковується груповим стандартамі вимогам (колег по роботі, керівництва, неформального лідера, родичів та ін.), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти - це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені інди­відуальності, легко піддаються «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) керівника;

4) маргінальна - вид «проміжної» (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності до протиправних дій у разі послаблення нагляду за її поведін­кою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопо­рушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд у тролейбусі лише тому, що зайшов контролер).

Види правомірної поведінки за ступенем активності (за об'єктивною стороною): дія (своєчасне подання декларації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показан­ня). Право не регулює бездіяльність. Бездіяльність - це специфічний вчинок, а саме: відсутність поведінки, передбаченої нормативноправовими актами, нормативними договорами та іншими джерелами (формами) права.

Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомос­ті і волі: добровільна (явка з повинною до суду); змушена (доставка до суду під конвоєм).

Види правомірної поведінки залежно від ступеня соціальної значу­щості. 1) соціально належна (захист батьківщини, виконання трудо­вих обов'язків, додержання правил дорожнього руху та ін.) - закрі­плюється в імперативних нормах як обов'язок та забезпечується, крім інших способів, державним примусом; 2) соціально бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, укладання шлюбу) - закріплюється в диспозитивних нормах як права суб'єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується держа­вою; 3) соціально допустима (розлучення, страйк, участь в організа­ціях «за інтересами», відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.) - закріплюється в диспозитивних нормах, реалі­зується відповідно до волі (інтересів) суб'єкта; проте держава не заці­кавлена в поширенні такої поведінки, хоч і забезпечує можливість її здійснення.

 

4. Поняття і ознаки правопорушення.

Правопорушення - суспільно небезпечне або суспільно шкідли­ве протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з чинним законодавством. Це особливий вид юридично значущої поведінки, що шкодить особі, суспільству, державі.

Ознаки правопорушення:

1) суспільна шкідливість (прогул) або суспільна небезпека (зазі­хання на життя людини) поведінки - об'єктивна основна озна­ка, якою правомірна поведінка відрізняється від неправомір­ної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії їх виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в запо­діянні учаснику правовідносин матеріального або морального збитку;

2) протиправність - здійснюється всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у зако­нах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що виходять із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

3) свідомо вольовий характер - визначається психікою людини, яка в момент вчинення правопорушення перебуває під конт­ролем волі і свідомості, здійснюється усвідомлено і добровіль­но. Відсутність вільного волевиявлення є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

4) дієвість - це завжди дія (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльність (недбалість, прогул, залишення особи в безпо­радному стані). Думки, наміри, переконання, що зовні не вияви­лися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслі­дування доти, доки вони не переросли у протиправні вчинки. Практика переслідування за інакомислення (опозиції) є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

5) винність - дія, що виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (або бездіяльністю) збитків суспільству і державі, містить доведе­ну вину. Вина (від лат. culpa) - це психічне ставлення особи до свого діяння (бездіяльності) і його наслідків, виражене у формі наміру і необережності;

6) караність - дія, що полягає у застосуванні до правопорушника заходів державного впливу, заходів юридичної відповідальнос­ті у вигляді позбавлень благ психологічного, організаційного або матеріального характеру. Однак їх застосування до право­порушника є не завжди реальним.

Відсутність зазначених ознак не дає змоги розглядати діян­ня як правопорушення. Так, заподіяння шкоди за відсутності вини не розглядається як правопорушення.

 

5. Склад правопорушення.

Юридичний склад правопорушення - це юридична конструк­ція, що складається із системи ознак (елементів) акта поведінки, необ­хідних і достатніх для кваліфікації його правопорушенням і притяг­нення правопорушника до юридичної відповідальності.

Юридичний склад правопорушення становлять такі елементи:

1. Суб'єкт правопорушення -фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і є деліктоздатною, тобто має здатність нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність фізичної особи визна­чається законом з урахуванням віку і психічних можливостей конт­ролювати свою поведінку волею і розумом (свідомістю). Деліктоздат­ність юридичної особи настає з моменту її офіційної реєстрації.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріально­го правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізич­ні особи, а в окремих випадках, встановлених законодавством, і юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального право­порушення (злочину). Ним зазвичай є посадова особа підприємства, організації, установи або особа, що виконує функції керівника орга­нізації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується спеціальним суб'єктом правопорушення. Суб'єктом міжнародного правопорушення може бути держава.

2.Об'єкт правопорушення-охоронювані нормами права суспіль­ні відносини, соціальні блага, права і законні інтереси суб'єктів права, природне становище тощо, яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода. їх можна поділити на дві категорії: а) загальний об'єкт - система суспільних відносин, що ґрунтуються на загально­людських цінностях і охороняються правом (громадський порядок); б) конкретний об'єкт - відносини, що виникають з приводу безпосе­реднього матеріального або нематеріального блага (власність, життя, здоров'я, честь, гідність).

3. Суб'єктивна сторона правопорушення -сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею проти­правного діяння та його негативних наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є вина (основна ознака); мотив, мета (факультативні ознаки).

В и н а - це психічне ставлення особи до вчиненого нею проти­правного діяння та його негативних наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. Умисел може бути: прямий - усвідомлен­ня особою протиправності своєї поведінки, передбачення настання її шкідливих чи небезпечних наслідків та бажання їх настання (крадіж­ка чужого майна); непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдуже ставлення до настання можливих негативних наслідків (заподіяння непередбаченої шкоди здоров'ю особи під час протиправного заволодіння її майном). Необережність - протиправ­на самовпевненість (самонадіяність) - усвідомлення протиправнос­ті свого діяння і легковажний розрахунок на можливість відвернення негативних наслідків; протиправна недбалість - усвідомлення проти­правності своєї поведінки і небажання настання негативних наслід­ків, що у зв'язку з професіоналізмом і посадовим положенням можна і слід було передбачити. Якщо у складі правопорушення відсутня його суб'єктивна сторона (вина у формі умислу чи необережності), то діяння не може вважатися протиправним, усвідомленим і вольо­вим. Воно є випадковим, казусним, невинним, бо має лише зовнішні ознаки правопорушення. А невинне діяння не тягне юридичну відпо­відальність.

Мотив- система чинників, що вплинули на формування бажан­ня вчинити правопорушення (убивство з корисливих і хуліганських мотивів, ревнощів, помсти); мета- моделювання бажаного шкідли­вого результату і спрямованість на його досягнення (убивство з метою приховання іншого злочину). Мотив і мета враховуються при квалі­фікації правопорушення, при визначенні міри покарання у разі, якщо цього прямо вимагає норма права.

4. Об'єктивна сторона правопорушення -сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Основні ознаки об'єктивної сторони правопорушення: 1) наявність протиплавного діяння (дії чи бездіяльності), де д і я є активною поведін­кою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а бездіяльність - пасивна поведінка особи, що виражаєть­ся у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації; 2) результат діяння, його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки; 3) причннно-наслідковий зв’ язок між діянням і шкідливим результатом.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони правопорушення є спосіб і обставини вчинення правопорушення, місце і час тощо, які враховуються при кваліфікації діяння (визначенні ступеня суспільної шкоди) у випадках, передбачених нормою права.

Відсутність хоча б одного з елементів означає відсутність підста­ви для притягнення суб'єкта правопорушення до юридичної відпові­дальності.

 

6. Види правопорушень. Правопорушність.

Види правопорушень різняться між собою ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), об'єктами зазіхання, суб'єктами, поши­реністю, ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також проце­дурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпеки та заподі­яної шкоди:

• проступки (від лат. culpa levis - легка вина) - суспільно шкідли­ві протиправні винні діяння (дії або бездіяльності), що відрізня­ються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки;

•злочини (від лат. scelus) - суспільно небезпечні протиправ­ні винні діяння (дії або бездіяльності), що відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпеки, бо пося­гають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення. Види правопорушень за галузями права:

Конституційні правопорушення (проступки) - суспільно шкід­ливі протиправні вчинки, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, формі державного правління і устрою, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину (недодержання або перевищення конституційних повноважень, наприклад, видання орга­нами місцевого самоврядування незаконних нормативних рішень; зловживання владою без ознак злочину тощо).

Адміністративні правопорушення (проступки) - суспіль­но шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винній (умисній чи необережній) дії або бездіяльності, що посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений поря­док управління тощо. Посягання на громадський порядок і поря­док управління виражається у вчинках, що заважають здійсненню нормальної виконавчо-розпорядчої діяльності державних і громад­ських органів і організацій. Переважно адміністративні проступки не пов'язані з виконанням службових обов 'язків (порушення правил протипожежної безпеки, санітарних, митних правил, правил перети­ну кордону; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; несплата податків).

Цивільно-правові правопорушення (проступки) - суспіль­но шкідливі протиправні вчинки, які полягають у порушенні громадя­нами й організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права та становлять для них матеріальну й духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором; поширення чуток, що принижують честь і гідність людини). Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють: договірні правопорушення - пов'язані з порушен­ням зобов'язань сторін цивільно-правового договору; позадоговірні (деліктні) правопорушення (від лат. delictum - порушення, прови­на) - пов'язані з недотриманням чи невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Трудові правопорушення (проступки): а) дисциплінарні - суспільно шкідливі протиправні діяння, які полягають у невико­нанні чи неналежному виконанні робітником, службовцем, солда­том, студентом виробничих, службових, військових або навчальних обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпоряд­ку діяльності підприємств, установ, організацій (прогул, пропус­ки навчальних занять, запізнення на роботу та ін.); б) матеріальні - суспільно шкідливі протиправні вчинки, які полягають у винному нанесенні збитку підприємству, установі, організації через (навмис­не чи необережне) заподіяння шкоди майну їх працівником.

У певну категорію правопорушень можна виділитиювенальні (дитячі) - це й адміністративне правопорушення, і злочин та ін.

Кримінальні правопорушення (злочини) - передбачені кримі­нальним законом суспільно небезпечні винні діяння (дія або бездіяль­ність), що посягають на права і свободи людини, власність, громад­ський порядок, довкілля, конституційний лад держави. Перелік злочинів міститься у Кримінальному кодексі України. Якщо проти­правний вчинок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо вчинок має всі ознаки, перелічені у кримінально­му законодавстві, але є безпечним (тобто вчинок не заподіяв і не міг заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі), він також не може бути визнаний злочином.

Міжнародні правопорушення - діяння (дії чи бездіяльнос­ті) суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принци­пам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьо­му міжнародному співтовариству. За ступенем суспільної загрози ці правопорушення поділяються на: міжнародні злочини (работоргів­ля, піратство, міжнародний тероризм та ін.); міжнародні делікти (проступки) (порушення торговельних зобов'язань).

Різні види юридичної відповідальності перебувають у взаємодії. Одне й те саме діяння особи може спричинити різні види її відпо­відальності (наприклад, цивільно-правову і кримінальну). Одне і і те саме діяння може спричинити застосування відповідальнос­ті до різних осіб (ухилення від сплати податків організацією може каратися податковою відповідальністю юридичної особи і одночасно адміністративною відповідальністю посадових осіб організації).

Причини правопорушень - об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

чинники суб'єктивного характеру -обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, омани в оцінній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, неповага до права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив на свідо­мість інформації про криміналізацію економіки);

чинники об'єктивного характеру -обставини, що не зале­жать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспіль­ства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру -обставини, що лише певною мірою залежать від особи: недоліки в нормотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вимагає вживання однакових заходів щодо їх захисту) та ін.

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Основні теорії причин правопорушень і шляхів їх подолан­ня: теологічна - вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляха­ми подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді;метафізична - шукає причину право­порушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не перед­бачає, припускає лише намагання зменшити прояви зла;антрополо­гічна - вбачає у психофізіологічних властивостях людини (спадко­вість, душевна хвороба., психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх лікуванням, принаймні - ізоляцією правопо­рушників від суспільства;соціологічна - пояснює причини право­порушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти їм за допомогою цілеспрямованих держав­них заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

У сучасній юридичній науці причини правопорушень мають кримінологічне пояснення. Так, кримінологічні теорії злочинності поділяються залежно від визнання провідних причин на соціологічні (умови життя людини) та антропологічні (біологічні, біопсихологічні) (природа людини).

Однією з характеристик суспільства єправопорушність. Якщо правопорушення - соціально значущий акт індивідуальної поведінки, що містить, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психо­логічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке є системою (сукупністю) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумов­леного ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечнос­ті між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумов­лює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище і роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дає їм змоги задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Одним з видів правопорушень є злочин, а правопорушності - злочинність.Злочинність - це історично минуще, мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що є сукупністю усіх злочинів, вчине­них у країні або регіоні за відповідний період.

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність (зокрема злочинність) у статичній рівновазі, але не здатне викорінити. Одним із найдієвіших способів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відпо­відальність.

 

7. Зловживання правом.

Зловживання правом - особливий вид юридично значущої пове­дінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призна­ченню права.

Ознаки зловживання правом:

1) наявність в особи суб'єктивного права (зловживати можна тіль­ки суб'єктивним правом);

2) діяльність особи, що спрямована на реалізацію цього права;

3) використання цього права всупереч його соціальному призна­ченню і заподіяння цим використанням шкоди суспільним чи особистим інтересам; застосування таких форм його реалізації, що виходять за встановлені законом межі;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (їх додержання) або невиконання обов'язків (їх виконання), тобто невиразність протиправності поведінки як юридичної ознаки правопорушення;

5) юридичні наслідки не традиційні: відсутня юридична відпові­дальність, що характерна для правопорушення - юридична відпо­відальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб'єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в право­відносинах. Зловживання суб'єктивним правом - це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії, ненормальне (марне, незвичайне, шкідливе, аморальне) здійснення права, яке виражається в недозволених конкретних діях, що заподіюють шкоду іншій особі чи загрожують чужому праву.

Види зловживання правом за правовою кваліфікацією:

правомірне (легалізоване, але аморальне чи недоцільне): явно не виходить за межі встановленого законом суб'єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці правомочної особи - заподіює шкоду неохоронюва- ним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значущої інформації або передбачення в публікації судового рішення);

протиправне (неправомірне, нелегалізоване): явно виходить за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, є соціально небезпечним, винним діянням (журналіст, зловживаю­чи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, обра­за, породження національної, расової або релігійної ворожнечі).

Види зловживання правом (в Англії і США зловживання правом термінологічно звучить як «шкідливість»): приватна сфера - задимлення території сусіда; розміщення на сусідній землі виробництва, що створює підвищений шум; публічна сфера - дії, що стосуються інтер­есів суспільства.

Види зловживання правом за галузевою ознакою: у сфері консти­туційного права («чорний піар», використовуваний у передвибор­ній агітації); у сфері сімейного права (фіктивні шлюби; зловживання батьківськими правами - заподіяння фізичної, психічної, моральної шкоди дитині); у сфері цивільного права (зловживання домінуючим становищем на ринку; підкуп службовців конкурентом; несумлінна реклама з метою створення умов для збуту товарів) та ін.

Види зловживання правами за їх субординацією в правовому регулюванні: 1) зловживання матеріальними правами; 2) зловживан­ня процесуальними правами (можливе на будь-якій стадії судового провадження).

Види зловживання правом за суб'єктивною стороною:

необережне - вчиняється без наміру, але об'єктивно спричиняє настання шкоди (відмова члена сім'ї наймача житлового примі­щення без наміру та будь-яких причин дати згоду на його обмін);

навмисне - вчинене з наміром нашкодити іншій особі; найбільш відомим видом зловживання цивільним правом шкода, що полягає у здійсненні навмисних дій в галузі договірних, зобов'язальних та інших цивільно-правових відносин з намі­ром заподіяти іншій особі майнову шкоду (зменшення або втра­та доходу потерпілим) та моральну шкоду (зазіхання на гідність, ділову репутацію тощо).

При зловживанні суб'єктивним правом поведінка суб'єкта права і полягає в створенні ситуації, яка лише має видимість законної. Особа, чиї і права і законні інтереси порушені, почувається особливо неспроможною і беззахисною. Довести зловживання суб'єктивним правом дуже складно або просто неможливо. Залежно від обставин конкретної справи наста­ють такі наслідки зловживання правом: визнання його наслідків недій­сними, заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів. Стримування зловживан­ня правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними виява­ми правової поведінки, що завдають шкоди особі, суспільству, державі.

Зловживання правом слід відрізняти від перевищення прав (нена­лежного здійснення прав).

 

8. Поняття і ознаки юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність - передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника потерпати від примусового державновладного позбавлення благ психологічного, організаційного або майно­вого характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою із факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

1) виникає із факту правопорушення як результату недодержан­ня фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов'язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб'єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;

2) виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психічного (попередження, оголошен­ня зауваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний строк чи довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністратив­ний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня)характеру за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додат­ковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопо­рушення;

3) настає лише за вчинені правопорушення або такі, що вчиня­ються, при встановленні складу правопорушення, тобто є результатом винного протисуспільного діяння. Це вимога, обов'язкова при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності;

4) здійснюється компетентним органом у суворій відповідності закону, а саме - до санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра позбавлення благ. У цивільно-правових деліктах конкретні санкції можуть міститися не в юридичних нормах, а в цивільно-правових угодах;

5)реалізується у відповідних процесуальних формах у проце­сі правозастосовної діяльності з дотриманням певного процедурно-процесуального порядку і форм, установлених законом. Поза процесуальною формою юридична відповідаль­ність неможлива. Порядок залучення до юридичної відпові­дальності визначається нормами процесуального права: поро­джувані нормами процесуальні правовідносини слугують формою відносин юридичної відповідальності.

Застосуваннядержавного примусу передбачають правовідноси­ни відповідальності, які виникають між державою і правопорушни­ком у зв'язку з кримінальним і адміністративним правопорушенням. А правовідносини відповідальності, які виникають між учасниками (колективними й індивідуальними) цивільно-правових угод, можуть завершитись добровільним виконанням обов'язків - відшкодуванням шкоди за згодою сторін. Не потребують державного примусу і право­відносини, що виникають у процесі реалізації трудової (дисциплінар­ної і матеріальної) відповідальності. Тільки у випадках, якщо вони не можуть ефективно реалізувати засоби відповідальності, у право­відносини втручається держава, забезпечуючи проведення заходів відповідальності силою свого апарату.

Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до державно-правового примусу, як і державно-правовий примус - винятково до юридичної відповідальності. Державно-правовий примус є більш широким поняттям, ніж юридична відповідальність,- він здійснюється різними засобами (попереджувальними, запобіжни­ми, відновлювальними), які не пов'язані з відповідальністю. На відмі­ну від юридичної відповідальності, де примус має основне значення, в інших заходах державного впливу він є допоміжним. Наприклад, за вчинення дитиною злочину застосовуються примусові заходи виховного характеру (так звана «ювенальна відповідальність»).

Для застосування засобів державного примусу поза юридичною відповідальністю встановлення вини та наявності протиправної пове­дінки не є обов'язковими.

 

9. Принципи і функції юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи засто­совують санкції правових норм до правопорушників з метою забез­печення правового порядку. Ці принципи є різновидом міжгалузе­вих принципів права, відображають його глибинні стійкі закономірні зв'язки.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

законності -полягає в тому, що юридична відповідальність настає-, за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні власти­вості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за влас­ні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом;

обгрунтованості -виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип «презумпції невинуватос­ті» потребує, щоб вина особи, котра притягується до відпові­дальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;

доцільності -полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захис­тити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залеж­но від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відпові­дальності і навіть відмовлення від застосування засобів відпо­відальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

невідворотності -полягає: в неминучості настання відпові­дальності правопорушника; оперативності застосування засо­бів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відпові­дальності - презумпції невинуватості;

своєчасності -означає можливість залучення правопоруш­ника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопо­рушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступ­ків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримі­нальних злочинів - від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законо­давством);

справедливості -виявляється в такому: кримінальне покаран­ня не встановлюється за проступки; при встановленні засо­бів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підси­лює відповідальність, але не пом'якшує її (принцип відповід­ності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне пока­рання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).

Мета юридичної відповідальності - безперешкодне здійснен­ня суб'єктивних прав та досягнення юридично значущого результату правомірною поведінкою суб'єктів (учасників) суспільних відносин.

Мета юридичної відповідальності виражається у таких завданнях:

· запобігання правопорушенням і підтримання правопорядку;

· притягнення правопорушників до відповідальності;

· відновлення порушених прав;

· виховання в особи настанов на правомірну поведінку та підви­щення правової свідомості суспільства;

· виправлення й перевиховання правопорушників. Мету юридич­ної відповідальності визначають її функції.

Функції юридичної відповідальності - основні напрями юридич­ного впливу на правопорушника та інших осіб з метою охорони й захисту правопорядку та виховання суб'єктів права, котрі вчинили або можуть вчинити правопорушення.

Основні функції юридичної відповідальності:

 

охоронна(запобіжна) - полягає у попередженні правопорушень, їх профілактиці;

захисна(відновлювальна) - полягає у відновленні незаконно порушених суб'єктивних прав, примусовій реалізації невикона­них юридичних обов'язків. Особливо виявляється у цивільно-правовій відповідальності (відновлення майнового права, відшкодування моральної шкоди);

каральна(репресивна) - виражається у встановленні певних обмежень прав правопорушника, позбавленні його певних благ (матеріальних, нематеріальних) як кари за вчинення неправо­мірних соціально шкідливих діянь, що є водночас захистом від таких діянь особи і суспільства;

виховна -полягає: а) у вихованні громадян в дусі поваги до зако­ну; б) у виправленні й ресоціалізації засуджених; в) в інформуванні громадян (особливо тих, хто перебуває на межі правомірної і непра­вомірної поведінки) про виявлені, припинені, розкриті правопору­шення задля того, щоб вони усвідомлено вели себе правомірно.

У разі застосування до особи примусових заходів карального (репресивного) характеру діє принцип презумпції невинуватості - припущення, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд.

 

10. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права.

За галузями права розрізняють такі види юридичної відповідаль­ності'.

1. Конституційно-правова(юридична підстава - Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України», Регламент Конституційного Суду України) - настає за вчинення консти­туційних правопорушень (порушення конституційної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Консти­туції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Цей вид відповідальності - зі складними політико-правовими і морально-правовими властивостями, зумовле­ними боротьбою політичних сил у парламенті і державі.

Суб'єкти відповідальності, президент, уряд, парламент, орган конституційного контролю (в Україні - Конституційний Суд); органи і посадові особи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, депутати, громадські об'єднання, виборчі комісії.

Суб'єкти притягнення: парламент, Конституційний Суд, прези­дент, територіальна громада (виборці) тощо.

Засоби конституційно-правової відповідальності, усунен­ня президента в порядку імпічменту, розпуск парламенту, недовіра і відставка уряду, відставка окремих міністрів, вираження недовіри депутатам та їх відкликання виборцями, визнання неконституційни­ми актів чи окремих їх частин, призупинення актів виконавчих орга­нів влади та інші. Так, до Голови Верховної Ради третього скликан­ня і його перших заступників парламент України застосував санкції конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регла­менту Верховної Ради України. Постановами Верховної Ради Украї­ни (від 21.01.2000, 13.12.2001) вони були відкликані з посад.

Правозастосовний акт - постанова, указ, рішення.

Адміністративна відповідальність (юридична підстава - Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс. Закон «Про боротьбу з корупцією» та ін.) - настає за вчинення адміністра­тивних правопорушень.

Суб'єкти відповідальності: фізичні (з 16 років) і юридичні особи. Суб'єкти притягнення: 1) індивідуальні (суддя, посадова особа відповідних органів); 2) колегіальні шляхом голосування (вико­навчі комітети та адміністративні комісії, інспекції).

Засоби адміністративної відповідальності: попередження, штраф, платне вилучення чи конфіскація предметів, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) тощо.

Правозастосовний акт -постанова.

3. Цивільно-правова відповідальність(юридична підстава - Цивільно-процесуальний кодекс та ін.) - настає за вчинення цивільного правопорушення: невиконання договірного зобов'язання майново­го характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правового проступку) здоров'ю або майну особи. Особливість цивільно-правової відпові­дальності полягає у її добровільному виконанні правопорушником, без застосування примусових засобів. Державний примус викорис­товується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.

Суб'єкти відповідальності: фізичні і юридичні особи.

Суб'єкти притягнення, суди - загальний, господарський, третей­ський.

Засоби цивільно-правової відповідальності, відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші засоби, що полягають у примушуванні особи нести негативні майно­ві наслідки. Компенсація моральної шкоди - засіб цивільноправової відповідальності, що охоплює сферу не тільки цивільноправових відносин, але і кримінально-правових, трудових, сімейних, адміністративно-правових відносин.

Правозастосовний акт -рішення.

4. Трудова відповідальність (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна) (юридична підстава - Кодекс законів про працю та ін.) - настає за вчинення трудового (дисциплінарного чи матеріаль­ного) правопорушення: невиконання або неналежне виконання служ­бових обов'язків відповідно до дисциплінарних статутів і положень; порушення внутрішнього трудового розпорядку, заборон чи обме­жень, а також за збиток, заподіяний підприємству, установі, органі­зації через недотримання технології виробництва та ін. Має на меті забезпечення трудової дисципліни (дисциплінарна) чи відшкодування завданої шкоди (матеріальна).

Суб'єкти відповідальності, дисциплінарна відповідальність — працівники (з16 років), учні (з14 років); матеріальна відповідаль­ність - працівники і роботодавці.

Суб'єкти притягнення: адміністрації підприємств, установ, організацій (особа, котра володіє розпорядчо-дисциплінарною владою над конкретним працівником).

Засоби трудової відповідальності, дисциплінарної відповідаль­ності - догана, зниження за посадою, звільнення; матеріальної відповідальності - грошове стягнення працівника на користь робо­тодавця - розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку, а за умисне заподіяння шкоди - у повному її розмірі; грошове стягнен­ня роботодавця на користь працівника - в повному розмірі незалежно від його (роботодавця) фінансово-економічного становища.

Правозастосовний акт- наказ. Відшкодування майнової шкоди може бути й без видання акта - добровільним.

5. Кримінальна відповідальність (юридична підстава - Кримінально-процесуальний кодекс) - настає за кримінальні злочи­ни, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвину­вачення, реалізується винятково в судовому порядку.

Суб'єкти відповідальності, фізична особа, що скоїла злочин одноосібно чи колективно, групою (груповий злочин - простий і організований - кваліфікується відповідною нормою кримінально­го законодавства із визначенням ролі в ньому кожного співучасника); юридична особа за вчинення корупційних правопорушень її уповно­важеними особами (керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою).

Суб'єкт притягнення, суд - кримінальний.

Засоби кримінальної відповідальності і види покарання: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; утримання військовослужбовців у дисци­плінарному батальйоні; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі - застосовуються тільки в судовому порядку.

Правозастосовний акт -вирок.

Особливим видом юридичної відповідальності єміжнарод­на відповідальність держави, що встановлюється на основі норм міжнародного права за дві категорії міжнародно-протиправних діянь держав: міжнародні злочини і правопорушення держав. Невинна поведінка держави не становить міжнародно-протиправного діяння і не спричиняє юридичної відповідальності держави. Відшкодування невинної шкоди відбувається в межах так званої о б'є к т и в н о ї відповідальності - відповідальності за шкоду, що об'єктивно настала (без участі волі суб'єкта). У деяких країнах Європи встанов­лена міжнародна безвинна відповідальність держави за шкоду, запо­діяну такими видами діяльності, які кваліфікуються як небезпечні: повітряний транспорт, залізниця, нафтопроводи, небезпечні речо­вини, ядерна енергетика, біотехнології тощо. Практична значущість інституту об'єктивної відповідальності держави зростає в сучасному світі.

 

 

11. Підстави притягнення і звільнення від юридичної відповідальності.

Підстави юридичної відповідальності - сукупність обста­вин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою (притягнення до відповідальності) і об'єктивно необхідною (настання відповідальності).

Підстави притягнення до юридичної відповідальності - сукуп­ність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою:

· наявність складу правопорушення (фактична підстава);

· наявність норми права, що прямо передбачає склад правопору­шення (нормативна підстава).

Правопорушення як таке не призводить до настання юридичної відповідальності, а лише слугує підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності - сукуп­ність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність об'єктивно необхідною:

1) наявність здійснення суспільно шкідливої або суспільно небез­печної поведінки, тобто юридичного факту вчинення правопо­рушення (фактична підстава);

2) наявність норми права, що забороняє таку поведінку та вста­новлює відповідні санкції (нормативна підстава);

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності - можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передання неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, що виключають неправомірність діяння і, отже, відповідаль­ність (крайня необхідність, необхідна оборона або перебування у стані неосудності);

4) наявність правозастосовного (процесуального) акта, що набрав чинності,- рішення компетентного органу, який накладає юридичну відповідальність (процесуальна підстава). Вольо­ва діяльність юридичних установ, що пов'язана з установлен­ням діяння конкретної винної особи і наслідків його скоєння, відбувається на визначених процедурних підставах. Ці підстави здобули назву процесуальні підстави відповідальності.

Підстави виключення юридичної відповідальності:

1) стан особистості правопорушника, визначений як неосудний (неосудність особи, що доведена в судовому порядку; недосягнутий вік, що встановлений законом);

2) відсутність суспільної небезпеки (шкідливості) діяння у випад­ках захисту суб'єктом своїх прав (необхідна оборона і крайня необхідність);

3) відсутність у діянні елементів складу правопорушення (об'єктивно протиправне діяння (казус), тобто діяння безвинне; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпо­рядження);

4) заподіяння шкоди при затриманні особи, що скоїла злочин; обґрунтований ризик;

5) скасування акта, що установив юридичну відповідальність тощо.

Підстави звільнення від юридичної відповідальності (узагаль­нені з тих, що визначені в кримінальному, адміністративному, трудо­вому законодавстві та інших його галузях):

1) невисокий ступінь (малозначущість) суспільної небезпеки правопорушення або втрата ним ознак суспільної небезпеки до розгляду справи в суді;

2) низький ступінь суспільної небезпеки особистості правопо­рушника або особа, що вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;

3) діяльне каяття правопорушника - примирення з потерпілим і добровільне відшкодування заподіяної своїми діями шкоди, тобто наявність в особи соціально схвалюваної поведінки (до і після здійснення правопорушення);

4) завершення строку давності щодо притягнення до юридичної відповідальності;

5) акти про амністію або помилування тощо.

Кожний вид юридичної відповідальності має підстави для звіль­нення від неї, що закріплені у приписах законодавчих актів.

Загальні підстави звільнення від відповідальності:

· особа, яка вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;

· правопорушення в результаті змін обставин втратило ознаки суспільної небезпеки.

За загальним правилом суб'єкт правопорушення є суб'єктом юридичної відповідальності («відповідальність за наявності вини»). Але не завжди суб'єкт правопорушення стає суб'єктом юридичної відповідальності. Цивільне право передбачає випадки, коли відпо­відальність настає без наявності вини: а) за договором (у разі якщо збитки, заподіяні однією стороною іншій, відшкодовані безпосередньо нею чи третьою стороною - поручителем); б) за законом (у разі об'єктивно протиправного діяння, наприклад, батьки або усиновителі ми опікуни несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх малолітні­ми дітьми - особами до 14 років).

Законом не допускається неправомірне притягнення до відпо­відальності, коли об'єктивно відсутні необхідні для цього підста­ви. На жаль, такі випадки трапляються у правозастосовній практи­ці. Вони є результатом: а) самозвинувачення; б) судової помилки; в) свідомого підтасування юридичних фактів у справі.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте поняття, ознаки і види правової поведінки.

2. Охарактеризуйте правомірну поведінку.

3. Дайте поняття правопорушення.

4. Що означає зловживання правом.

5. Охарактеризуйте юридичну відповідальністі.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Васильєв А.С., Борщевський І.В. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: ТОВ «Одісей», 2007.

3. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 270с.

4. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції) : навч. посіб./ За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко, - К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400с.

5. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. – К., 2001.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520с.

8. Суботін В.М. Теорія держави та права: Навч. посібник – К.: Знання, 2005.

9. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.

10. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін..; За заг. ред.. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368с.