ІХ. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці 17-18 ст.

VІІІ. ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ.

1.Завершальна стадія У 70-80-х р.р.ХУІІІст. почалася завершальна стадія наступу на автоно-

автономії України. мію України. Після переможного завершення російсько-турецької вій-

ни 1764-1774 рр. Катерина ІІ визнала необхідним назавжди ліквідува-

ти Запорізьку Січ.

2.Зруйнування остан- 4 липня 1775р. російські війська під командуванням генерала П.Текелі

ньої Січі. зайняли і зруйнували останню восьму (Підпільненську) Січ. В Петер-

бург вивезено старі козацькі клейноди, грамоти, знамена.

3.Доля останнього коше- Калнишевського було заслано в Соловецький монастир, де він пере-

вого отамана П.Калнишев- бував в ув’язнені до 1801р. і там же доживав віку (до113р.) після

ського. звільнення. На Соловках його і поховано.

4.На які три галузі розпа- Втікаючи на Дунай козаки там утворили в межах Турецької Османсь-

лося козацтво після остаточ кої імперії Задунайську Січ. Ті, що залишилися на Батьківщині, увійш-

ного зруйнування Запо- ли до складу санкціонованого російським урядом Чорноморського

різкої Січі? козацтва, яке згодом було переселено на Таманський півострів і пе-

ретворено у Кубанське козацьке військо. Решта козаків перейшла у

розряд селян.

5.Закріпачення україн- Розпочалося закріпачення вільного українського селянства.

ського селянства. Царським указом від 3травня 1783р. кріпосне право в Лівобережній

Україні фактично отримало юридичне оформлення і закріплено ука-

зом від 21 квітня 1785р.. Переходи селян були повністю заборонені.

Покріпачені селяни виконували панщину в поміщицьких господар-

ствах, державних і монастирських.

6.Формування українсь- Щоб залучити на свою сторону козацьку старшину і запобігти сепа-

кого дворянства. ратистським настроям Катерина ІІ поширила всі дворянські права

та привілеї на українську старшину. Таким чином, до початку 80-х р.

ХУІІІст. залишки автономного устрою України були ліквідовані.

ІХ. Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці 17-18 ст.

1.Становище українських земель під владою речі Посполітої в кінці 17-18ст.. 2. Визвольна боротьба на чолі з С.Палієм. 3. Поширення Гайдамацького руху на Правобережжі. 4.Рух опришків у західноукраїнських землях. 5.Занепад та поділи Речі Посполитої. 6.Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперією. 7. Уніфікація адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Російської імперії

Польща відновлювала на Правобережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилювалося соціальне гноблення українського селянства (в деяких маєтках панщина становила 5-6 днів). Відновлювалося переслідування православ'я. У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винятком невеликої кількості , що наймалися на службу до польських магнатів. Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи. У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського "гайде" - гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Залізняк - запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник І.Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності. Царський уряд, наляканий розмахом повстання, допоміг Польщі у придушенні. Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу. В Галичині, Закарпатті, Буковині , в русі опришків, проявився соціальний протест. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік. Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, усе награбоване добро роздавав бідним. Після смерті Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. XIX ст. У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави - Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування. На долю українських земель прийшлося три поділи Речі Посполитої, які позначилися таким чином: - за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина; - за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля); - за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина). З переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії. До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів перебувало й Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини. Таким чином, на кін. XVIII ст. українські землі опинилися в складі двох великих імперій - Російської та Австрійської. В історії України почався новий період. У 1802 р. російський уряд ліквідував Малоросійську губернію і натомість створив Чернігівську та Полтавську. Новоросійську губернію було поділено на Катеринославську, Таврійську і Миколаївську (з 1803 р. Херсонську). У 1828 р. вони, а також Бесарабія увійшли до складу Новоросійсько-Бесарабського генерал-губернаторства. У боротьбі з польським визвольним рухом царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської і Подільської губерній. Через три роки Слобідсько-Українську губернію було реформовано в Харківську. Отже, підросійська Україна була поділена на дев'ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку XX ст. Значна кількість українців компактно проживала поза межами цих губерній у сусідніх повітах Курської, Воронезької, Бєлгородської губерній та на Кубані.