Учасникам нашої пошукової групи ми надаємо слово.
1-й учень: Український вишиваний рушник з'явився приблизно п'ять сторіч назад. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
2-й учень: Рушники часто виконували функції своєрідних прикрас, декоративних акцентів в оздобленні селянської хати. Червоний, насичений колір орнаментації рушників зумовлював їх провідну роль у загальній системі інтер'єра.
3-й учень: Є давні канони вишивання рушників. Так, кожен виріб ділиться на три частини. Дві третини — краї рушника — вишиваються, а одна — середня — обов'язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок з космосом. У вишиваному рушнику також обов'язково повинен бути хрест, який вишивають окремо або вносять у композицію. Хрест є оберегом для самого виробу.
4 учень: Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Уся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.
5 учень: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. Колись, у сиву давнину, вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - "Коло". А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі й навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.
6 учень: Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в'ється на родинних рушниках.
7 учень : Дерево життя – знамено трьох основ світу. Яв – світ видимий, явний, дійсний. Стовбур Дерева життя – земне існування людей у просторі з Сонцем. Нав – світ невидимий, духовний, потойбічний, світ предків, коріння Дерева життя. Прав – світ законів, правил, освячених звичаями, досвідом, обрядами. У кроні Дерева життя живуть боги. Світове дерево уособлює єдність усього світу. Це своєрідна модель всесвіту і людини, де для кожної істоти, предмету чи явища є своє місце.
8 учень Рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо).
2 учениця: Візьму голку, клубок шовку, полотно біленьке,
Та й подамся у садочок, де сонце ясненьке.
У садочку подумаю, котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узір для вишивки взяти.
Красну рожу та гвоздиків у букет нарву,
І роботу любимую свою розпочну.
3 учениця :Ой, вишивки мої любі, я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву, а де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця рідну Батьківщину,
Щоб сміялася сорочка файними квітками,
Щоб пишалась Україна своїми майстрами.
Ведучий:
Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, у загальній композиції елементів, орнаменту, у майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку.
Ведуча:
Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.
Ведучий.
Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками.
Ведуча.
Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вона виносила гарбуз.
Ведучий.
Рушниками зв’язували руки молодим під час вінчання, бажаючи щасливого подружнього життя. На рушнику вінчались.
Господарка.
І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля. Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний – найчастіше зустрічається на вишивках, як співається в пісні “Два кольори”, червоне – то любов, а чорне – то журба.
(Стук у двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій квітчастій хустині з китицями).
Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров’я!
(Господарка запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує , що запросили її на свято. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати що-небудь про рушничок).
Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.
Ось я пам’ятаю, як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники. Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.
- А ще я хочу вам розказати одну легенду про рушник.
“Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітре про те розповідає”.
Господарка. У 2007 році кращі майстрині вишивали рушник єднання, на честь річниці соборності України. Довжина рушника становить 9 метрів. Кожна область вишивала свою частину. Для вишивання рушників майстрині використали найрізноманітніші, характерні для їхнього регіону техніки та шви: гладь, лиштву, тамбур, різноманітні мережки тощо. Автор ідеї “Рушника національної єдності” – Тамара Степаненко. Рушник складається з двох однакових половинок (крил), у центрі якого вишиті золотом герб України у вінку. Сам узор має три частини, які позначають минуле, сучасну Україну та майбуття-духовний світ.
Рушник єдності
Скільки всіх рушників в Україні,
Не злічити нікому повік!
Тільки цей наш рушник – він єдиний!
Поєднав Схід і Захід навік.
Сотні голок його вишивали
Берегинь – українських жінок.
Стоголосої пісні співали,
Вишивали калини вінок.
Тож ми горді за тебе, Вкраїно,
Цей рушник – це безмежна любов.
І серця наші б’ють воєдино,
Наче срібнії дзвони церков.
Простягнися ж рушник до Вкраїнців,
В найглухіші куточки землі.
Хай народ прокричить: ми єдині!
Сила й міць – обереги твої!
Закінчуючи наше свято, хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.
Ведуча. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі вишивки!