Ознаки розумової відсталості
З педагогічної точки зору розумово відстала дитина – це дитина, яка ні за яких умов не зможе засвоїти програму масової школи. Цим вона відрізняється від дітей з іншими видами аномалій, які для навчання за програмою масової школи потребують спеціальних умов. Одразу привертає увагу відносність поняття розумової відсталості: адже ускладнення програми навчання призводить до розширення кола осіб, які неспроможні її засвоїти, і навпаки – спрощення програми звужує це коло.
Розумова відсталість – це виразне, незворотне системне порушення пізнавальної діяльності, яке виникає внаслідок дифузного органічного пошкодження кори головного мозку (С.Я.Рубінштейн).
У цьому визначенні слід підкреслити наявність трьох ознак:
1) органічне дифузне пошкодження кори головного мозку;
2) системне порушення інтелекту;
3) виразність та незворотність цього порушення.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми маємо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим видом дизонтогенезу. Дійсно:
· недорозвиток розумової діяльності за відсутності органічного пошкодження кори головного мозку є ознакою педагогічної занедбаності, яка піддається корекції;
· локальне пошкодження мозку може зумовити випадіння або розлади тієї чи іншої психічної функції (вади слуху, мовлення, просторового гнозису, зорового сприймання і т.п.), але при цьому інтелект в цілому виявляється збереженим й існує можливість компенсації дефекту;
· функціональні порушення мозкових структур можуть призвести до вад пізнавальної діяльності тимчасового характеру, які за певних умов можуть бути усунуті;
· невиразне зниження інтелекту обмежує можливості людини щодо опанування певними видами складної пізнавальної діяльності проте не впливає на успішність самостійної соціальної адаптації індивіда;
· органічне пошкодження мозку не обов’язково викликає порушення когнітивних функцій, а може зумовити розлади емоційно-вольової сфери та дисгармонійний розвиток.
Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з наведеним визначенням. Так, наприклад, Л.М.Шипіцина вважає, що при легкій розумовій відсталості не завжди має місце органічне пошкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли відставання у розвитку зумовлене несприятливими соціальними умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю. Дійсно, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяльності. Дитина пропускає сенситивні періоди формування найважливіших вищих психічних функцій, зокрема, мовлення і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку. Спроби відновити психічні здібності, як і в часи Ж.Ітара, залишаються невдалими.
За Міжнародною класифікацією психічних та поведінкових розладів 10-го перегляду (1994) розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням тих здібностей, які проявляються в період дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.
За визначенням Д.М.Ісаєва та Л.М.Шипіциної (2005) розумова відсталість – це сукупність етіологічно різних: спадкових, вроджених, набутих у перші роки життя, непрогресуючих патологічних станів, які проявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту і призводить до ускладнення соціальної адаптації.
Причини, що викликають розумову відсталість, поділяються на ендогенні та екзогенні. До екзогенної етіології можна віднести: фізичні травми мозку, інтоксикації та інфекції центральної нервової системи. Ендогенні чинники можуть впливати на головний мозок у різні періоди розвитку – пренатальний (ембріональний), натальний (під час пологів), постнатальний (після народження). Ендогенна етіологія включає: порушення складу та будови хромосом, генні мутації, полігенну спадковість, несумісність крові матері та дитини за групою чи резус-фактором.