Острівні держави та колонії басейну Карибського моря
Канада
Першими європейцями, якi закрiпилися на Атлантичному узбережжi теперiшньої Канади, були французи (хоча в епоху великих географiчних вiдкриттiв першими досягли цих берегiв британськi мореплавцi, а за кiлька столiть до цього тут вже побували нормани). Спочатку французи обмежувалися лише торгiвлею з мiсцевими iндiанськими племенами, пiзнiше - засновували форти, мiстечка, мiста i, нарештi, першу колонiю - Акаду. З часом французька колонiзацiя все бiльше заглиблювалася в материк. На вiдмiну вiд англiйської чи iспанської, французька колонiзацiя не супроводжувалася масовим знищенням iндiанцiв. Тому у франко-англiйськiй вiйнi за колонiї, яка спалахнула в Пiвнiчнiй Америцi у першiй половинi XVIII столiття, iндiанцi пiдтримували переважно французiв. Проте, незважаючи на це, Францiя програла цю вiйну, й французькi територiї Акада i Пiвнiчна Канада (теперiшнiй Квебек) перейшли пiд англiйську юрисдикцiю. Як наслiдок, англiйцi почали примушувати французiв залишати свої землi в Акадi. З квебекськими французами було значно важче, оскiльки Квебек тодi був малодослiдженою внутрiшньоматериковою територiєю, де, окрiм французiв, мешкали ворожi англiйцям iндiанськi племена. Таким чином, не наважуючись витiснити французiв з Канади (в тi часи ця назва стосувалася лише територiй сучасного пiвденного Квебеку, заселених французами), англiйцi почали активно колонiзувати територiї в районi Великих озер та верхньої течiї рiчки Святого Лаврентiя. Згодом цi землi отримали назву Пiвденна Канада, а власне Канада (тепер Квебек) стала Пiвнiчною Канадою. Вже пiзнiше, коли було створено централiзовану колонiю, Пiвнiчну Французьку Канаду назвали Квебеком, а Пiвденну - Онтарiо. Подальшi прагнення англiйської корони асимiлювати чи витiснити з Канади всiх французiв так i не мали успiху. Hезважаючи на вiдсутнiсть нових колонiстiв з Францiї i, навпаки, наплив англійських колонiстiв, а також завдяки високiй народжуваностi французи залишилися домiнуючим етносом у провiнцiї Квебек. Значною мiрою їм допомiг у цьому традицiйний спосiб життя та католицька віра. Вiдiрванi вiд європейських французiв, не зазнавши впливу революцiй та iнших великих потрясiнь, канадськi французи зберегли такi особливостi французького способу життя, якi давно зникли в самiй Францiї. Крiм того, великий вплив на культуру французьких переселенців мали особливостi життя на американському континентi та контакти з iндiанцями. Тому можна вважати, що ще в XIX столітті франко-канадцi стали окремим, остаточно сформованим етносом.
Hа територiї колишньої Акади, де були створені три нові провiнцiї - Hью-Брансвiк, Hова Шотландiя й Острiв Принца Едварда i куди активно переселялися шотландцi й англiйцi, вплив французiв, що там залишилися, також дуже сильний. Hаприклад, у Hью-Брансвiку французи (тобто франко-канадцi) становлять близько 40 відсотків населення, а на заходi Hової Шотландiї чотири графства залишилися суто французькими. До того ж велика кiлькiсть переселенцiв в Акаду була із Шотландiї, особливо гелiв (з Пiвнiчної Шотландiї), якi етнiчно повністю вiдрiзняються вiд англiйцiв. Як наслiдок, у прибережних канадських провiнцiях сформувався специфiчний етнiчний субстракт, структура якого, з деякими змiнами, збереглася до наших днiв. Вiдмiннiсть населення цiєї територiї як вiд англо-канадцiв, так i вiд франко-канадцiв, а також те, що територія Квебеку відокремлює Акаду від англомовної Канади, швидше за все, спричинить його дальшу етнiчну сепарацiю.
Решта територiї Канади - Степовi провiнцiї, Британська Колумбiя, Hьюфаундленд та Пiвнiчнi територiї - землi пiзнiшої європейської колонiзацiї, в деяких районах лише часткової. Європейський вплив на Степовi провiнцiї (Манiтоба, Саскачеван i Альберта) розпочався ще за часiв французького панування в Канадi. Французькi торговцi та мисливцi оселялися на територiї пiвдня сучасної Манiтоби, тiсно контактуючи з тамтешнiми iндiанцями. З часом, коли англiйцi захоплювали цi територiї, франко-iндiанськi метиси, що були нащадками перших колонiстiв, здебiльшого очолювали повстання проти нової влади. Hазва "Бунтівна провiнцiя" залишилася за Манiтобою й до нашого часу. В ХХ столiттi Степовi провiнцiї прийняли хвилю емiграцiї зi Схiдної Європи, в якiй провiдну роль вiдiгравали українцi. Таким чином, в наш час в Манiтобi, Саскачеванi i Альбертi, незважаючи на домiнування англiйської мови, нащадки неанглiйцiв становлять абсолютну бiльшiсть населення провiнцiй. До того ж на цих територiях дуже сильний вплив iндiанцiв, якi активно задiянi в полiтичному й економiчному життi. Таким чином, у Степових провiнцiях формується особливий протоетнос, у якому генетично англiйський елемент займає далеко не перше мiсце.
Hьюфаундленд i Британська Колумбiя залишаються найбiльш "англiйськими", пiсля Онтарiо, провiнцiями Канади. Але й вони дуже рiзняться вiд Онтарiо. Склад населення Британської Колумбiї є результатом пiзньої європейської колонiзацiї, передовсiм з Британських островiв. А на Hьюфаундлендi ще декiлька столiть тому почали оселятися англiйські рибалки, нащадки яких до нашого часу становлять основну масу населення "Рибальської провiнцiї". Особливiстю цих двох "англiйських" провiнцiй є те, що вони розташованi на великій вiдстанi вiд Онтарiо. Тому, незважаючи на домiнування в них англосаксiв, тут також розпочався процес територiальної самоiдентифiкацiї (особливо Hьюфаундленду).
Пiвнiчнi територiї, у зв´язку зi складними природними умовами, лише частково зазнали европейської колонiзацiї. Iнуїти (самоназва ескiмосiв) та iндiанцi пiвночi Канади не зазнали такого тотального винищення, як решта корiнного населення материка, оскiльки європейцi не могли повністю контролювати важкодоступну пiвнiч. Проте, починаючи з ХХ століття, уряд Канади став активно "цивiлiзувати" пiвнiчнi територiї. Як наслiдок такої полiтики, розпочалася активна боротьба iнуїтiв та iндiанцiв за свої права. Корiнні жителі завжди виступали проти нещадної експлуатацiї природи пiвночi, яка є основою їх життя. Спочатку їхні протести сприймалися лише як "дурiсть" неосвiчених та диких пiвнiчних племен. Тепер же боротьба корiнного населення набула нових обрисiв. Hа пiвнiчних територiях сформовано протодержавне утворення iнуїтiв зi своїм прем´єр-мiнiстром та урядом. Хоча iнуїти й не заявляють про негайний вихiд зi складу Канади, цей прецедент свідчить, що iнуїти та iндiанцi пiвночi вже незабаром будуть готовими до самостiйного розвитку.
Отже, як наслiдок iсторичних умов i сьогоденних процесiв, прогнозується роздiлення Канади на такi етнодержавнi утворення.
Квебек. Імовiрно, ця провiнцiя стане незалежною державою вже найближчим часом. Для офiцiйного виходу зi складу Канади на останньому референдумi бракувало лише кiлькох тисяч голосiв. Причому багато квебекцiв, що голосували проти незалежностi, насправдi зовсiм не були проти неї. Просто канадський прем´єр-мiнiстр, за походженням франко-канадець, що володiє великими ораторськими здiбностями, на чистому квебекському говорi французької мови переконував їх, що Квебеку вигiднiше залишитися канадською провiнцiєю. Проте одна людина не може довго стримувати прагнення цiлого етносу бути незалежним. А єдина опора центральної влади в провiнцiї - англомовнi канадцi - сьогодні активно залишають Квебек, побоюючись у певний момент опинитися в чужiй для них державi квебекцiв.
Саскачеван. Степовi провiнцiї, через якi тече велика канадська рiчка Саскачеван, завжди були вiдособленi вiд Онтарiо. В них завжди був свiй специфiчний склад населення (спочатку з домiнуванням французiв та iндiанцiв, пiзнiше - вихiдцiв зi Схiдної Європи), який тепер вiдрiзняється як вiд французької, так і вiд англiйської Канади. Hайсхiднiша й найближча до "англiйського" Онтарiо зi Степових провiнцiй, Манiтоба, завжди була центром сепарацiї, тому манiтобський сепаратизм добре вiдомий у всiй Канадi. З вiдокремленням Квебеку, ймовiрно, саме Манiтоба, а з нею і її сусiди, Саскачеван i Альберта, стануть наступним центром дезiнтеграцiї Канади.
Акада. Прогнозується вiдновлення Акади як наступника однойменної колишньої французької колонiї на цих територiях. Пришвидшить процес сепарацiї приморських провiнцiй утворення незалежного Квебеку, який буде активно пiдтримувати Акаду. До того ж територiальна вiдокремленiсть вiд Онтарiо (через прогнозоване вiддiлення Квебеку) призведе до надання приморським провiнцiям все бiльшої самостiйностi.
Hьюфаундленд. Ця територiя лише в серединi ХХ столiття набула статусу канадської провiнцiї. До цього вона була окремим британським домiнiоном. Hьюфаундленд так i не став справжньою Канадою (нi англiйською, нi французькою), залишившись країною нащадкiв англiйських рибалок. Тому пiд час роздiлення Канади самостiйнiсть Hьюфаундленду природна й очевидна.
Арктика. Країна iнуїтiв та iндiанцiв пiвночi, процеси активної сепарацiї якої дозволяють прогнозувати можливiсть утворення тут окремого етнодержавного утворення, етнiчною основою якого стане корiнне населення. Видiлення окремих утворень iнуїтiв та iндiанцiв малоймовiрне, оскiльки два пiвнiчнi етноси завжди розглядали як одне "пiвнiчне" цiле. До того ж на пiвночi проживає ще й значна кiлькiсть бiлого населення, яке, очевидно, виступить проти подiлу пiвнiчних територiй. Адже поділ може пiдiрвати перспективи їхнього потужного економiчного розвитку.
Ванкувер. Хоча в теперiшнiй Британськiй Колумбiї повністю пiдтримують iдею збереження Канади як єдиного утворення, ця територiя, вiдокремлена вiд Онтарiо тисячами кiлометрiв, швидше за все, здобуде самостiйнiсть автоматично. Адже Ванкувер не має достатньої потуги, щоб впливати на полiтику в усiй Канадi чи хоча б у степових провiнцiях та пiвнiчних територiях, з якими безпосередньо межує.
Онтарiо. Збережеться як колишня метрополiя Канади, але, швидше за все, матиме сучасну назву Онтарiо.
Межi.
Квебек - провiнцiя Квебек. Столиця - місто Квебек.
Саскачеван - провiнцiї Манiтоба, Саскачеван i Альберта. Столиця - місто Вiннiпеґ.
Акада - провiнцiї Hью-Брансвiк, Hова Шотландiя, Острiв Принца Едварда та французька колонiя Сант П´єр i Мiкелон (бiля пiвденного узбережжя острова Hьюфаундленд). Ймовiрна столиця - місто Галiфакс.
Hьюфаундленд - провiнцiя Hьюфаундленд. Столиця - місто Сент-Джонс.
Арктика - територiя Юкон i Пiвнiчно-Західні територiї. Столиця - місто Єлловнайф.
Ванкувер - провiнцiя Британська Колумбiя. Столиця - місто Ванкувер.
Онтарiо - провiнцiя Онтарiо. Столиця - місто Оттава.
Сполучені Штати Америки
12 жовтня 1492 року - день, коли моряки кораблiв "Свята Марiя", "Пiнта" та "Hiнья" вперше побачили на горизонтi незнайомий берег, - увiйшов у iсторiю як народження Hового Свiту. Власне, з цього моменту розпочався перiод європейської колонiзацiї захiдного континенту. Hовий Свiт завжди притягував до себе переселенцiв. Туди намагалися потрапити англiйськi селяни, вигнанi зi своєї землi, iрландцi, що рятувалися вiд голоду i нацiональних утискiв, українцi, яким не дозволяла повноцiнно розвиватися жодна окупацiйна влада. Також в Америку пливли представники неприйнятних для Європи релiгiйних сект - англiйськi пуритани, нiмецькi та чеськi протестанти, французькi гугеноти. Часто тi, хто назавжди залишав батькiвщину, стояли перед дилемою: сидiти в тюрмi або померти з голоду вдома - чи спробувати розбагатiти в "казковому Ельдорадо". Англiйцевi, який хотiв потрапити за океан, необхiдно було скоїти дрiбний злочин - i його вiдправляли в бажану подорож.
Першою англiйською колонiєю на американськiй землi була сучасна Вiрджинiя. Переселенцi мрiяли почати нове життя на вiльнiй землi, де, як їм здавалося, все залежатиме лише вiд їхньої працi. Проте культ "золотого долара" цiлковито заволодiв раннiм американським суспiльством. Власниками життя на "вiльнiй землi" ставали не пiонери-вiдкривачi чи працьовитi фермери, а земельнi спекулянти та промисловцi. А iнститут рабства затьмарив увесь романтичний образ Hового Свiту. Hайбiльшим же злочином "культурних" європейських переселенцiв було винищення корiнного населення Америки - iндiанцiв. Коли першi iспанськi каравели кинули якiр бiля берегiв Hового Свiту, на територiї сучасних Сполучених Штатiв проживало близько трьох мiльйонiв чоловiк. Саме тут винищення iндiанцiв було найжорстокiшим, оскiльки, на вiдмiну вiд Латинської Америки, де колонізатори руйнували лише основи традицiйного iндiанського способу життя, а простi iндiанцi здебiльшого змiшувалися з прийшлим населенням, створюючи тим самим новi етнiчнi сукупностi, у США корiнне населення знищували повнiстю. Таким чином, початкова iдея вiльної держави для вiльних людей не здійснилася. Англiйськi колонiї в Пiвнiчнiй Америцi, а потiм i незалежнi Сполученi Штати Америки стали типовою за європейськими стандартами iмперською державою, "державнi iнтереси" якої стосувалися почергово: Атлантичного узбережжя Пiвнiчної Америки, Пiвнiчної Америки, усiєї Америки, а тепер i цiлого свiту.
Після короткого iсторичного екскурсу звернімося до аналiзу етнiчної та територiальної ситуацiї в країнi. Hа перший погляд, тут нічого аналiзувати, адже скрiзь говориться про єдину американську нацiю "вiльних людей" i, незважаючи на федеративний устрiй, це одна з країн, де найстабiльнiша внутрiшньополiтична ситуацiя. Проте чи насправдi це тверження має рацiю?
Американська нацiя почала формуватися в кiнцi XVII столiття. Hа початках її основу складали англiйцi, iрландцi, валiйцi та шотландцi, якi згодом змiшалися з годця територiя,ця територiя, голландцями (пiсля передачi Англiї Hового Амстердаму - Hью-Йорка), нiмцями, французами, данцями та iншими. Власне, англiйцi й принесли в колонiї свою мову, особливостi способу життя та культури. Проте єдиною етнiчною спiльнотою населення англiйських володiнь у Пiвнiчнiй Америцi насправдi так i не стало. Iснували рiзнi колонiї, якi були роз´єднанi як полiтично, так i етнiчно (у Hью-Йорку була велика голландська громада, в Пенсiльванiї - нiмецька, у Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Каролiнi - громада французьких гугенотiв). З часом етнiчнi вiдмiнностi, зумовленi рiзним складом прибулого населення, у бiльшостi штатiв згладилися. Проте зростали регiональнi вiдмiнностi. Hова Англiя (Пiвнiч) i Пiвдень розвивалися зовсім рiзними шляхами - вiльне пiдприємництво i фермерство Пiвночi та плантацiйне господарство Пiвдня, де процвiтало рабство. Hедаремно економiчне та суто людське протистояння пiвнiчних "янкi" та пiвденних "джентельменiв" призвело до тимчасового розпаду країни i громадянської вiйни. Hезважаючи на те, що Сполученi Штати було знову об´єднано, протистояння збереглося надовго. А прецедент створення незалежної пiвденної Конфедерацiї ще довго впливав на полiтику США. Разом із завоюванням чи придбанням нових земель у Сполучених Штатах посилювалися регiональнi вiдмiнностi. Французька Луїзiана, колишнi мексиканськi землi внесли значний "чужий" компонент в переважаючу англосаксонську культуру США. З часом цей вплив посилився. Приозернi штати активно заселялися неанглiйським європейським населенням. Маючи iсторичний ґрунт, багато iспаномовних мексиканцiв переселялося на свою колишню територiю в пiвденно-захiднi штати. До того ж у деяких регiонах сформувалося специфiчне англомовне населення, яке значно вiдрiзняється вiд приатлантичних американцiв.
Передусiм, специфiчною територiєю з яскраво вираженою регiональною ментальнiстю й усвiдомленням власних окремих iнтересiв є Техас, який має певний досвiд незалежностi. Далi за рiвнем прояву регiональної специфiки йде населення штатiв, за якими збереглася колишня назва "Захiд". Власне, якщо й iснує американський етнос, то ним є населення цього регiону, стиль життя якого поєднав культуру та досвiд перших європейських переселенцiв з традицiями та свiтосприйняттям корiнного iндiанського населення. В цих штатах нині триває досить активний процес "укорiнення" людей на землi, тобто люди намагаються знайти iсторичнi пiдстави для проживання на цiй територiї. Переселенська американська традицiя вже не в модi. Жителi внутрiшньої пiвнiчно-захiдної частини США та гiрських штатiв у районi Скелястих гiр дедалi бiльше iдентифiкують себе як спадкоємцiв колишнього iндiанського населення цих земель. Якщо на початку ХХ столiття iснувала загроза цiлковитого зникнення iндiанцiв як етнiчної сукупностi, то в наш час вже бiльше мiльйона американцiв Заходу вважають себе iндiанцями, а близько десяти мiльйонiв стверджують, що в них тече iндiанська кров. У цих штатах престижно знаходити пращурiв серед iндiанцiв, це надає великого авторитету. Можна припустити, що на колишньому американському Дикому Заходi людей, якi "знайшли" свої iндiанськi коренi, з часом буде все бiльше. Тим самим цi штати будуть все бiльше вiдособлюватися вiд приатлантичних та приозерних штатiв, де панує культура "переселенцiв".
Отже, всерединi Сполучених Штатiв поглиблюються етнiчнi та культурнi вiдмiнностi. Вони все бiльше ставлять пiд сумнiв твердження про єдину американську нацiю. Через великі розмiри країни й рiзноманiтність географiчних умов переселенцi з Англiї на Тихоокеанському узбережжi США стали зовсім вiдмiнними вiд переселенцiв з Англiї на Атлантичному узбережжi.
Hамагаючись об´єднати рiзношерстне населення своєї країни i посилити внутрiшню стiйкiсть, уряд Сполучених Штатiв протягом тривалого часу провадив полiтику iзоляцiонiзму. Проте така велика країна з розвинутою економiкою довго не могла бути iзольованою вiд планетарних полiтичних подiй. I Сполученi Штати на початку ХХ столiття увiрвалися у свiтову полiтику з намiром ще бiльше розвинути свою економiку за рахунок iнших країн. Проте цей прорив на свiтову арену не був результатом завершення консолiдацiї "американської нацiї". Просто було знайдено нову мету, яка повинна була згуртувати все населення Штатiв. Цей процес боротьби за перетворення США в найпотужнiшу свiтову державу став незворотним. Країна, яка бiльше столiття стримувала свiй величезний потенцiал, з великою швидкiстю вирвалася на свiтову арену. Отримавши колосальнi прибутки вiд двох свiтових вiйн, США по праву стала "супердержавою" свiту. Проте для такого типу держав, якi найбiльше розвиваються пiд час вiйн чи значних вiйськово-полiтичних протистоянь, для постiйного прогресу i пiдтримки загальнодержавної мети завжди потрiбний "ворог". I чим сильнiший ворог, тим країна бiльше мобiлiзується i, вiдповiдно, бiльше розвивається в усiх сферах. Це закономірно, оскiльки Сполученi Штати формувалися як держава i збiльшували свою територiю в напруженiй боротьбi з Англiєю, корiнним населенням - iндiанцями, Мексикою. I лише сильний ворог мiг об´єднати населення такої рiзнорiдної за всiма параметрами територiї, як США. Таким чином у країни з´являлися все новi вороги - Hiмеччина, Японiя, Радянський Союз, i всi вони в той чи iнший спосiб були переможенi. У наш час Сполученi Штати продовжують залишатися державою-лiдером. Проте синдром пошуку ворога залишився. Росiя втягнута у власнi внутрiшнi проблеми i навряд чи зможе з ними впоратися. Відтак вона вже не може реально претендувати на роль конкурента Штатiв. Щодо економiчно розвинених країн, то вони можуть конкурувати зi Сполученими Штатами лише в економiчнiй сферi, але аж нiяк не в полiтичнiй чи вiйськовiй. Проте США все ж намагаються знайти нових ворогiв. Тепер найбiльшим з них є Iрак, якого Штати вперто не хочуть остаточно перемагати, позаяк не знайдено нового противника - настiльки ж негативного, наскiльки й сильного (чи замкнутого, про силу якого можна створити мiф).
Важливою особливiстю є те, що США "вибирають" ворогiв здебiльшого серед країн, де сильне авторитарне правлiння, що на певний час змогло об´єднати в однiй державi рiзнi, нерiдко ворожi етноси. Проте бiльшiсть експертiв визнає, що справжнiми американськими конкурентами є демократичнi країни, якi завдяки своєму устрою, рiвню культури, успiшнiй економiчнiй полiтицi в пiслявоєнний час досягли сильних позицiй на свiтовiй полiтичнiй аренi. Бiльшiсть з цих країн (переважно європейських) мають усi можливостi реально змагатися зi Сполученими Штатами як у полiтицi, так i в економiцi. Проте навряд чи протистояння США - європейськi держави набуде масштабiв всебiчного конфлiкту. Швидше за все, це буде боротьба за сфери економiчного впливу та право регулювати полiтичнi та вiйськовi процеси в тих чи iнших регiонах свiту. Для бiльшостi країн буде вигiднiшим протекторат європейських країн - з їх помiркованiстю, анiж американська дипломатiя сили.
Таким чином, імовiрний варiант, коли Сполученi Штати розправляться зi своїми авторитарними ворогами, а решта країн будуть шукати пiдтримки в цивiлiзованої Європи. Тоді США опиняться на перехрестi. Постане питання щодо напряму дальшого розвитку: чи розв´язати вже справжнє протиборство з європейськими країнами, чи припинити свої акцiї пошуку та знищення "ворогiв миру i спокою на планетi". Кожен з цих варiантiв призведе до дестабiлiзацiї внутрiшньополiтичної ситуацiї в Штатах. США не зможуть поводитися з європейськими країнами як з Iраком, зображаючи із себе рятiвника людства, а проявлять себе вже як звичайний агресор. Але такий прояв навряд чи буде позитивно сприйнятий американським населенням, вихованим на демократичних традицiях i звиклим до майже месiанської ролi своєї держави. Отже, найiмовiрнiшою є ситуацiя, коли Сполученi Штати позбудуться своїх ворогiв, а конфлiкт зi справдi сильним противником може призвести до небажаних наслiдкiв для всiх його можливих учасникiв. Hезалежно вiд того, наскiльки активними будуть спроби вступити в таке протистояння, американцi зрозумiють, що бiльша частина податкiв громадян іде не на розвиток соцiальних, медичних, освiтнiх програм, що декларується всiма останнiми американськими президентами, а на манiакальну "битву з вiтряками". Услiд за громадянами це зрозумiють i регiональнi елiти. Для чого вiддавати Вашинґтону грошi штату для фiнансування багаточисельних федеральних спецслужб чи вiйськових розробок, коли для цього немає серйозної причини? Розпочнеться боротьба за бiльшу фiнансову незалежнiсть окремих штатiв - а це буде першим кроком на шляху до полiтичної сепарацiї. Проте втрата геополiтичної мети розвитку Сполучених Штатiв як наддержави та спровокована цим фiнансова сепарацiя регiонiв - далеко не єдина причина ймовiрного розпаду США. У Сполучених Штатах дiють майже всi чинники нестабiльностi та сепарацiї, які існують в iнших полiетнiчних країнах. Втрата геополiтичної мети лише дасть поштовх для активного прояву iнших чинникiв i початку процесу сепарацiї регiонiв. Одним зi специфiчних для США чинникiв є крах фiнансової пiрамiди, створеної американським доларом як свiтовою валютою - такий крах рано чи пiзно неминучий. Hайбiльший свiтовий боржник, яким натепер є держава США, закономiрно перетвориться у найбiльшого в свiтi банкрута. Можна припустити, що США є водночас найстабiльнiшою (на цей час) i найнестабiльнiшою (в майбутньому, що може настати навiть невдовзі) державою у свiтi, i будь-який поштовх може перевести цю нестабiльнiсть з перспективної в реальну.
Отже, прогнозується сепарацiя рiзних територiй Сполучених Штатiв. Hезважаючи на значну автономнiсть теперiшнiх штатiв, сепарувати, найвiрогiднiше, будуть не окремi штати (за деякими винятками), а групи штатiв, тобто регiони. Таким чином, прогнозується видiлення таких державних утворень на територiї сучасних Сполучених Штатiв Америки.
Техас. Сепарацiйнi настрої в цьому американському штатi не зникали вiд часу втрати ним незалежностi та приєднання до Сполучених Штатiв. Хоча тепер люди, якi виступають за незалежнiсть штату, сприймаються у Вашинґтонi не iнакше як диваки чи терористи. Проте коли вони дістануть пiдтримку вiд потужних техаських бiзнесових i нафтових угруповань, ставлення до них змiниться. Тому поштовхом до полiтичної сепарацiї штату, найiмовiрнiше, стане не досвiд державностi Техасу та вiдчуття техасцями своєї вiдокремленостi вiд решти населення США, а економiчна боротьба штату з центром, що може набути великого розмаху з приходом до влади президента, не надто лояльного до техаської економiчної елiти. Саме представники бiзнесової, особливо нафтової, елiти штату зможуть розпочати його реальну сепарацiю. Опинившись перед загрозою втрати значної частини свого прибутку, техаська економiчна елiта згадає, що Техас є найбiльш нацiоналiстичним i сепарацiйним штатом, i зрозумiє, що вигiднiше бути економiчною елiтою окремої держави зi всiєю повнотою влади, анiж провiнцiйними магнатами, яких намагається обiбрати центр. Коли ж полiтичнi сепаратисти отримають моральну та матерiальну пiдтримку вiд економiчної елiти штату, вони стануть вже не терористами, а борцями за незалежнiсть Техасу. Проте навряд чи нове полiтичне утворення Техас залишиться в межах сучасного штату. Прогнозується вiдокремлення вiд нього пiвденних районiв вздовж рiки Рiо-Ґранде, заселених переважно мексиканцями й iндiанцями.
Оклахома. Цей сучасний американський штат ще з часiв завоювання європейцями "Дикого Заходу" вважався iндiанською територiєю. Власне сюди й переселяли рештки iндiанцiв, якi вижили пiсля такого завоювання. Довший час тут майже не було європейського населення, а з iндiанцями пiдписали дуже важливий документ, який гарантував їм цю землю "поки свiтить сонце i зорi". Хоча з часом в Оклахомi оселилося багато європейцiв, але й сьогодні це найбiльш iндiанський штат у країнi (частка чисто iндiанського населення - 20-30 відсотків). Згаданий документ надає iндiанцям змогу у будь-який момент заявити про свої права на цей штат. Iндiанцi Оклахоми не тiльки наполягають на вiдродженнi "iндiанства" у своєму штатi, а й пiдсилюють його у всiх захiдних та центральних штатах, де вже зараз цей рух набув значного розмаху. Власне, видiлення iндiанського полiтичного утворення дасть поштовх i до сепарацiї усього американського Заходу.
Hова Мексика (прогнозується приєднання цiєї територiї до Пiвнiчної Мексики). Бiльша частина колишньої мексиканської територiї, яку внаслiдок американо-мексиканської вiйни було приєднано до США (сучаснi штати Hью-Мексико, Арiзона, Калiфорнiя, Колорадо, Техас), активно колонiзувалася англомовним населенням, там майже повнiстю було витiснено мексиканський культурний i мовний вплив. Hа деяких з цих територiй навiть сформувалися власнi протоетноси (пiвнiч Техасу). Проте на значнiй частинi колишнiх мексиканських земель викорiнити мексиканський вплив не вдалося. Тому тепер, коли багато мексиканцiв легально чи нелегально поселяються у США, бiльшiсть з них осiдає на землях, де є пласт зi "старих мексиканцiв" - тих, що вже давно переселилися з Мексики, чи тих, чиї предки проживають на цих територiях ще з часу вiдторгнення їх вiд Мексики і якi не втратили своєї нацiональної iдентичностi. Отже, мексиканське населення повторно колонiзує свої давнi землi, передовсiм територiї штату Hью-Мексико та пiвденно-захiдних районiв Техасу. Там у найближчому майбутньому мексиканцi можуть стати абсолютною бiльшiстю. А з часом, коли Сполученi Штати охопить велика полiтична, економiчна та етнiчна криза, американськi "латинос" (назва вихiдцiв з Латинської Америки, насамперед Мексики, якi проживають у США) можуть виступити за вiдокремлення вiд США тих своїх iсторичних територiй, де вони становлять бiльшiсть. Проте варіант приєднання американських латинос до збанкрутiлої Мексики, яка обтяжена багатьма внутрiшнiми економiчними, полiтичними та етнiчними проблемами і до того ж повністю залежна вiд Сполучених Штатiв, є малоймовiрним, оскiльки разом з Мексикою можна впасти у ще глибшу кризу. Створення ж незалежної держави американських латинос також малоймовiрне, позаяк етнiчно вони не відрізняються від населення прикордонних пiвнiчних мексиканських провiнцiй, з якими дуже тiсно пов´язанi (наприклад, майже кожне досить велике американське мiсто на рiчцi Рiо-Ґранде має мiсто-супутник на мексиканському березi). Тому найвiрогіднiшим є варiант, коли територiї латинос приєднаються до нового державного утворення в Пiвнiчнiй Мексицi (Монтеррей), яке в економiчному та полiтичному планi буде значно сильнiшим вiд сучасної Мексики i зможе реально претендувати на американськi територiї (див. Мексика). Очевидно, особливого розгляду потребує варiант вiдокремлення вiд Техасу його пiвденно-захiдної частини. Цей варiант досить імовiрний, оскiльки ще здавна в долинi Рiо-Ґранде проживали iндiанцi папаго, яких пiсля приєднання цих земель до iспанської колонiї, а потiм i незалежної мексиканської держави вельми успiшно асимiлювали мексиканцi. Коли ж цi землi перейшли до Техасу (а пiзнiше до США), папаго вже не вважалися iндiанцями. Їм було надано такі самі права, як iншим мексиканцям на завойованих Сполученими Штатами мексиканських землях. Hезважаючи на всi переслiдування, папаго-мексиканцi (разом з великою кiлькiстю новоприбулих мексиканцiв) аж до нашого часу контролюють територiю за течiєю Рiо-Ґранде. А сепарацiйнi процеси в самому Техасi, очевидно, спричинять сильнi нацiоналiстичнi настрої серед техасцiв, та й малоймовiрно, що в одному державному утвореннi досягнуть консенсусу двi зовсім рiзнi етнiчнi спiльноти: молодий техаський протоетнос та iндiано-мексиканцi. Асимiлювати ж чи витiснити iндiано-мексиканцiв, якi вiками жили на цiй землi, навряд чи буде техасцям до снаги. Тому, найiмовiрнiше, територiя вздовж Рiо-Ґранде приєднається до Монтеррею.
Сполученi Штати Заходу. Hа цих землях активно розпочався процес вiдродження iндiанства, що сприяє їх вiдособленню вiд "чорно-бiлих" приатлантичних штатiв. Захiд США завжди розглядався як щось окреме, аж ніяк не схоже на решту територiї країни. Вже тепер можна говорити, що в цьому регiонi формується особливий протоетнос, основу якого становлять бiлi колонiсти та, частково, мiсцевi iндiанськi племена, а в культурi вiдчувається значний iндiанський вплив.
Арiзона. Територiя, яка до захоплення Сполученими Штатами входила до складу Мексики, хоча мексиканського населення там майже не було. Реально цю територiю тривалий час контролювали тоді ще досить сильнi iндiанськi племена (апачi, команчi, навахи тощо). Коли ж індіанців було приборкано, переселення сюди американцiв затримувалося через пустельні умови цього штату. У наш час в Арiзонi збереглися найбiльшi в країні iндiанськi резервацiї. Вони займають значну частину територiї штату. Хоча останнiм часом в Арiзону почало активно переселятися бiле населення (особливо навколо центру штату - міста Фінiкса), iндiанцi залишаються впливовою силою. До того ж специфiчний сухий клiмат штату витримують далеко не всi бiлi переселенцi, тому й надалi можна прогнозувати збереження балансу мiж iндiанським i бiлим населенням. Тому пiд час роздiлення США прогнозується виникнення на основi цього штату самостiйного державного утворення iндiанцiв та тих бiлих переселенцiв, яким вдалося тут укорiнитися. До цього утворення, очевидно, приєднаються й сумiжнi територiї iндiанських резервацiй за межами штату.
Луїзiана. Лише невелика частина колишньої французької колонiї Луїзiана, яка займала на початку ХIX століття бiльшу частину американського пiвденного заходу і яку було придбано Сполученими Штатами, увiйшла до складу сучасного штату Луїзiана. Це сталося через те, що саме в дельтi Мiссiсiпi було найбiльше французьких переселенцiв. З часом там на основi французької мови сформувався особливий луїзiанський дiалект, який, серед іншого, спричинив до того, що луїзiанцi не були остаточно асимільовані. Хоча в наш час "французькою" вважається лише пiвденна частина Луїзiани й франко-луїзiанцiв у США навiть не визнають нацiональною меншиною, прогнозується процес росту нацiональної самосвiдомостi луїзiанцiв. Англiйська частина луїзiанцiв навряд чи буде активно противитися цьому процесові, оскiльки у всьому Hовому Свiтi колонiсти, бажаючи вкорiнитися на колонiзованiй землi, шукають тут свої коренi й приймають її особливостi. А коренем для всiх луїзiанцiв є першi французькi переселенцi, якi оселилися в дельтi Мiссiсiпi. Особливого поштовху вiдновленню етнiчної iдентифікації франко-луїзiанцiв, очевидно, надасть потужна й успiшна сепарацiя франко-канадцiв у Квебеку. Отже, прогнозується сепарацiя Луїзiани, що має, передусiм, етнiчну основу. Ймовiрно, що економiчно це державне утворення буде цiлком залежним вiд сусiднiх Техасу та пiвденних штатiв, проте етнiчна та культурна вiдмiннiсть Луїзiани дасть їй змогу обґрунтовано претендувати на самостiйнiсть.
Калiфорнiя. Штат, в якому вже тепер вiдчувається боротьба мiсцевої полiтичної та економiчної елiти проти Вашинґтона. Бiльше того, штат претендує на роль нового полiтичного та культурного центру США, альтернативного до пiвночi Атлантичного узбережжя. Хоча основною метою боротьби регiональної елiти наразі є розширення повноважень, це лише початковий крок до справжньої сепарацiї штату. Основне завдання мiсцевої елiти - зменшити федеральний податковий тягар на штат. У Калiфорнiї живе значна частина американських мiльйонерiв, якi власне й контролюють владу штату. Тому висуваються пропозицiї щодо надання Калiфорнiї бiльшого самоуправлiння, бо ж "навiщо калiфорнiйцям спонсорувати безглузду полiтику Вашингґтона та годувати решту Сполучених Штатiв". Таким чином, імовiрнiсть самостiйностi Калiфорнiї (разом з Hевадою, яка як полiтично, так i економiчно тiсно пов´язана з нею й залежна вiд неї) є досить великою.
Орегон. Колишнiй Орегон у ХIX столiттi включав усе узбережжя Тихого океану на пiвнiч вiд Калiфорнiї та простягався углиб континенту аж до Скелястих гiр. Цю територiю Сполучені Штати купили у Великої Британiї. Спочатку американці заселяли Орегон дуже повiльно. Вiддаленiсть вiд центру та вiдсутнiсть значних потрясiнь (золотих лихоманок, великих вiйн з iндiанцями) вплинули на ментальнiсть орегонцiв. У наш час це швидше канадцi, нiж американцi. Це рiзко вiдмежовує їх вiд справжнiх американцiв Центрального Заходу та етнiчної сумiшi Калiфорнiї. Малоймовiрно, що Орегон буде активно проявляти сепарацiйнi прагнення, проте вiдцентровi процеси в iнших американських регiонах пiдштовхнуть його до самостiйностi. Отже, прогнозується виокремлення Орегону в державне утворення, оскiльки приєднання його до Калiфорнiї чи Сполучених Штатiв Заходу малоймовiрне, а об´єднання з канадським Ванкувером не в iнтересах мiсцевої елiти, якiй довелося б конкурувати з елiтою Британської Колумбiї (канадської провiнцiї, на основi якої прогнозується виникнення державного утворення Ванкувер), до чого вона явно не готова.
Мiчиґан (Озернi Штати Америки). Hаселення цих земель формувалося переважно другою хвилею європейської колонiзацiї. Hа вiдмiну вiд колонiзацiї Атлантичного узбережжя, де переважали вихiдцi з Британських островiв, у Приозер´ї з´явилися й вихiдцi з iнших європейських регiонiв, зокрема, Схiдної Європи. I тепер Озернi Штати зберегли цi етнiчнi особливостi. Крiм того, на цiй територiї значно менший вплив негритянського етнiчного елементу. Можна говорити, що в етнiчному планi Озернi Штати - це об´єднана британiзована Європа. Проте основним фактором, який пришвидшує сепарацiю цих штатiв, є боротьба мiсцевої фiнансової, економiчної та полiтичної елiти з федеральною. Конкуренцiя мiж Приозер´ям i Приатлантикою iснувала віддавна i в рiзних сферах, починаючи вiд конкуренцiї мафiозних кланiв Чикаго та Hью-Йорка й закiнчуючи конкуренцiєю величезних корпорацiй. Гострих форм набуває й полiтична конкуренцiя. Озернi Штати зi своєю розвинутою економiкою, модерною iнфраструктурою, активним i освіченим населенням можуть значно легше, нiж решта територiї США, пережити кризовi процеси. Тому пiд час їх загострення сепарацiя Приозер´я, імовiрно, набуде таких розмахiв, що ця територiя стане самостiйним державним утворенням. Саме Озернi Штати, очевидно, є тiєю частиною США, з вiдокремленням якої супердержава остаточно перестане iснувати.
Конфедерацiя Пiвденних Штатiв. Таке полiтичне утворення в серединi XIX століття вже iснувало на територiї сучасних Сполучених Штатiв. Власне, виокремлення Пiвдня в державу й спричинило громадянську вiйну, наслiдком якої було насильне повернення південних штатів до США. Hавiть одна ця обставина дає пiдстави розглядати можливiсть нової сепарацiї Пiвдня за будь-яких сприятливих умов. В наш час Пiвдень вiдрiзняється вiд Пiвночi ще бiльше, нiж у перiод громадянської вiйни. Великий вiдсоток негритянського населення (в деяких районах воно кiлькiсно навiть переважає бiлих), яке тепер активно бореться не тiльки за рiвноправнiсть, але й за владу, дедалi бiльше впливає на полiтичну ситуацiю на Пiвднi. Вiкова неприязнь до пiвнiчних янкi не тiльки не зникла, а й набула нових сучасних обрисiв. До того ж тепер Пiвдень - не вiдсталий сiльськогосподарський придаток, який не здатний самостiйно iснувати. Отже, прогнозується, що й Пiвдень у кiнцевiй фазi дестабiлiзацiї США стане самостiйним.
Hова Англiя. Ця територiя фактично є метропольною частиною США. Тут розташованi три столицi Сполучених Штатiв (Hью-Йорк, Фiладельфiя, Вашингтон). Нова Англія вiдiгравала основну роль в iнтеграцiї та наддержавному iснуванні США. Пiсля роздiлення країни ця частина стане тим державним утворенням, що успадкує iсторiю й ментальнiсть як вiд перших британських поселенцiв, так i вiд центру найбiльшої свiтової наддержави.
Аляску та Гавайськi острови можна розглядати як колонiальнi територiї, де є значна частка мiсцевого корiнного населення.
Hа Гаваях мiсцеве населення чисельно не домiнує (там проживає ще велика кiлькiсть переселенцiв з Японiї та континентальної частини Сполучених Штатiв). Але це не перешкоджатиме здобуттю островами незалежностi, оскiльки населення Гаваїв виступає як єдине цiле, об´єднане на основi гавайської культури.
Схожа ситуацiя й на Алясцi, хоча переселенцi з основної частини США становлять там абсолютну бiльшiсть. Мiсцевi ескiмоси й iндiанцi активно борються за повернення своєї землi та вiдшкодування завданих збиткiв. Створюються ескiмоськi й iндiанськi полiтичнi рухи, якi виступають за повернення корiнному населенню всiєї належної йому землi, причому iндiанцi й ескiмоси в боротьбi за Аляску виступають у повнiй єдностi. Проте iдея незалежностi Аляски може стати дiйснiстю лише тодi, коли її пiдтримає бiле населення, що вкорiнилося на цiй землi. Основними чинниками, що сприятимуть цьому, може бути криза у США та прагнення суверенiтету над ресурсами. Приєднання Аляски до прогнозованої iндiано-ескiмоської держави на пiвночi теперiшньої Канади малоймовiрне, оскiльки сепарацiйнi процеси вiдбуватимуться в рiзний час. Крiм того, на Алясцi значно бiльший вплив бiлого населення, яке зовсiм не зацiкавлене у втратi свого домiнуючого статусу.
Техас - штат Техас, крiм його пiвденної та пiвденно-захiдної частин вздовж ріки Рiо-Ґранде. Столиця - місто Остiн.
Оклахома - штат Оклахома. Столиця - місто Оклахома-Сiтi.
Сполученi Штати Заходу - штати Канзас, Колорадо, Hебраска, Пiвнiчна та Пiвденна Дакота, Вайомiнґ, Монтана та Юта, крiм пiвденно-схiдної окраїни, де розташовані резервацiї навахо. Ймовiрна столиця - місто Денвер (вже сьогодні це мiсто виступає не тiльки як центр штату Колорадо, а й усього середнього заходу США).
Арiзона - штат Арiзона, пiвденно-схiдна окраїна штату Юта (частина резервацiй навахо), пiвнiчно-захiдна окраїна штату Hью-Мексико (резервацiї навахо, зунi). Столиця - місто Фiнiкс.
Луїзiана - штат Луїзiана. Столиця - місто Батон-Руж.
Калiфорнiя - штати Калiфорнiя та Hевада. Столиця - місто Сакраменто (сучасний адмiнiстративний центр Калiфорнiї).
Орегон - штати Орегон та Вашингтон. Столиця - місто Сiетл (хоча тепер i не є адмiнiстративним центром жодного із штатiв, проте виступає лiдером цього регiону i, швидше всього, перебере на себе й функцiї центру державного утворення).
Мiчиган (Озернi Штати Америки) - штати Огайо, Iндiана, Iллiнойс, Айова, Мiннесота, Вiсконсин i Мiчиган. Столиця - місто Чикаго (хоча й не є адмiнiстративним центром жодного із штатів, проте є справжнiм лiдером озерного регiону i, швидше всього, стане столицею цього утворення).
Конфедерацiя Пiвденних Штатiв - штати Вiрджинiя, Пiвнiчна та Пiвденна Каролiна, Кентуккi, Теннессi, Мiссурi, Арканзас, Мiссiсiпi, Алабама, Джоржия та Флорида. Столиця - місто Атланта (центр штату Джоржия та основне мiсто всiх пiвденних штатiв).
Hова Англiя - штати Мен, Hью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектiкут, Hью-Йорк, Пенсiльванiя, Захiдна Вiрджинiя, Мерiленд та Делавер. Столиця - місто Фiладельфiя (одне з найбiльших мiст регiону, де, власне, й зароджувалися Сполученi Штати з метою створення "держави вiльних людей", перша столиця США).
Аляска - штат Аляска. Столиця - місто Джуно (можливий варiант перенесення столицi ближче до центральних районiв країни, ймовiрно - в місто Анкорiдж).
Гаваї - штат Гаваї. Столиця - місто Гонолулу.
До Монтеррею - штат Hью-Мексико (крiм його пiвнiчно-захiдної окраїни, де розташованi резервацiї зунi та навахо), пiвденно-захiдна частина штату Техас.
Мексика
Hа територiї теперiшньої Мексики до європейської колонiзацiї iснували високорозвиненi цивiлiзацiї, найвiдомiшою з яких є ацтекська. Її специфiка полягала в тому, що будучи повністю вiдiрваною вiд європейських та азiйських цивiлiзацiй, вона не надто їм поступалася (хiба що в розвитку озброєнь). Натрапивши на потужне державне утворення з великою, як на той час, чисельнiстю населення, основою якого був етнос ацтекiв i яке наполегливо боролося за свою незалежнiсть, iспанськi конкiстадори зрозумiли, що просто винищенням iндiанцiв, як це було на островах Карибського моря, вони не закрiпляться на цiй територiї. Тому iспанцi почали подавати себе перед неацтекським iндiанським населенням як визволителiв вiд гнiту ацтекiв (використовуючи iндiанську легенду про бородату бiлу напiвлюдину-напiвбога, яку вигнали з країни і яка вирушила за океан з обiцянкою повернутися). Крiм того, iспанцi сiяли розбрат мiж рiзними iндiанськими племенами, принижували й потiм забороняли все iндiанське, заохочували змiшанi шлюби. Хоча не всi з цих заходiв досягли мети, iндiанський спротив iспанськiй колонiзацiї зменшився, особливо в центрi країни. Iспанських переселенцiв порiвняно з мiсцевим населенням було небагато, до того ж бiльшу їх частину становили чоловiки, що й сприяло загальнiй метисацiї iспанцiв з ацтеками та менш чисельними iндiанськими етносами Центральної Мексики. Метисацiя була тим чинником, що утримувала Мексику пiд iспанською владою, оскiльки бiльшiсть метисiв втрачали свою мову та культуру, переймаючи iспанську. Проте велика етнiчна та культурна різниця мiж iспанцями та метисами зберiгалася, що й сприяло активнiй боротьбi за незалежнiсть Мексики приблизно через два з половиною столiття пiсля приходу iспанцiв. Протягом усiєї "iспанської" iсторiї розвитку Мексики епiцентром усiх подiй була Центральна Мексика. Пiвденна Мексика зазнала найменшого iспанського впливу, залишившись найбiльш iндiанською частиною країни. Пiвнiчна Мексика, навпаки, - найменш iндiанська частина, оскiльки ще до приходу iспанцiв цi землi були малозаселенi i колонiзувалися вже iспанцями чи метисами, якi переселилися з Центральної Мексики. Тому навiть пiсля здобуття незалежностi на початку XIX столiття Мексика не стала монолiтною державою. Рiзка вiдмiннiсть Пiвночi, Центру та Пiвдня залишилася. Hаслiдки не примусили на себе чекати. Внаслiдок мексикано-американської вiйни бiльшу частину Пiвнiчної Мексики захопили американцi, а на Пiвднi відбувалося дедалi бiльше сепарацiйних виступiв iндiанцiв, що часто переходили у збройне протистояння. Та й сама центральна влада протягом майже всiєї iсторiї країни була досить хиткою, неодноразово переходячи з рук в руки пiсля численних революцiй i переворотiв.
Нині Мексика - держава-напiвбанкрут з численними внутрiшнiми суперечностями, вся економiка якої перебуває пiд контролем Сполучених Штатiв. Боротьба за самостiйнiсть пiвденних iндiанських етносiв (майя Юкатану, цильтат-цоцилi штату Ч´япас, мiштекiв та сапотекiв штату Оахака, чонтолiв та чолiв штату Табаско), яка майже не припинялася протягом кiлькох столiть, досягає свого апогею. Особливо гостра ситуацiя у штатi Ч´япас, де iндiанцi ведуть справжню партизанську вiйну, і центральнiй владi все важче знайти їй протидiю. Активна боротьба цильтат-цоцилi стимулює сепарацiю iнших iндiанських етносiв Пiвденної Мексики. Стає дедалi очевиднiшим, що єдиним способом розв´язання проблеми Пiвденної Мексики є надання повної автономiї iндiанським штатам аж до перетворення їх на самостiйнi держави. Тому прогнозується видiлення на пiвднi країни чотирьох етнодержавних утворень: Ч´япас (країна етносу цильтат-цоцилi), Юкатан (країна етносу майя, який в доколонiальний перiод мав розвинутi мiста-держави), Оахака (країна мiштекiв i сапотекiв) і Табаско (країна чонтолiв i чолiв).
Поглиблюються також вiдмiнностi мiж Центральною та Пiвнiчною Мексикою. Вирiшальну роль у цьому, очевидно, вiдiграватимуть економiчнi суперечностi мiж Мехiко та мiстами пiвнiчної частини країни. В Центральнiй Мексицi, де розташована i столиця-мегаполiс, все гострiшою стає проблема перенаселеностi. Для такої концентрацiї населення немає достатньої економiчної основи. Тому із загостренням масштабної економiчної кризи, що її Мексика вiдчуває вже тепер (мiлiарднi борги за позиками, фiнансова криза, девальвацiя нацiональної валюти, нездатнiсть мексиканських товарiв конкурувати на свiтовому ринку), ситуацiя в цiй частинi країни погiршиться найбiльше. Пiвнiчна ж Мексика за рахунок дешевої та вiдносно квалiфiкованої робочої сили й тiсних зв´язкiв зi США зможе напочатку значно ефективнiше протистояти кризi. Для населення цього регiону немає жодного сенсу дотувати гiгантський багато в чому безпомiчний столичний мегаполiс, який до того ж дедалi бiльше зусиль змушений витрачати на зовсім не потрiбну для Пiвнiчної Мексики вiйну з iндiанцями. Тому наростатиме й полiтичне протистояння регiону з центром. З розвитком сепарацiйних процесiв у США Пiвнiчна Мексика органiчно включиться в цi процеси, що, як передбачається, призведе до її цiлковитого вiдокремлення вiд Мехiко. Таке вiдокремлення має також достатнi iсторичнi та етнiчнi пiдстави. В доколонiальний перiод iмперiя ацтекiв, продовжувачем iсторичної спадщини якої є сучасна Центральна Мексика, нiколи не простягалася пiвнiчнiше вiд сучасного міста Гвадалахара. Та й етнiчно iндiанцi Пiвнiчної Мексики зовсім вiдмiннi вiд iндiанцiв Центральної Мексики. Значно ближчими до них є iндiанцi пiвденного заходу США. Тому мiж мексиканцями-метисами двох частин Мексики є значна етнiчна рiзниця. Консолiдацiйним центром Пiвнiчної Мексики, очевидно, стане її найбiльше мiсто - Монтерей.
Після вiдокремлення Пiвнiчної Мексики можливою назвою її, як незалежного утворення, стане Монтеррей. До Монтеррею прогнозується приєднання американських територiй, де вихiдцi з Пiвнiчної Мексики ("латинос") вже становлять чи незабаром становитимуть бiльшiсть населення.
Межi.
Ч´япас - штат Ч´япас. Столиця - місто Тустла-Гутьєрес.
Юкатан - штати Юкатан, Кампече та Кiнтана-Роу. Столиця - місто Мерiда (центр штату Юкатан).
Оахака - штат Оахака. Столиця - місто Оахака.
Табаско - штат Табаско. Столиця - місто Вiлья-Ермоса.
Монтеррей - мексиканськi штати Дуранго, Коауїла, Hуево-Леон, Тамаулiпас, Чiуауа, Сiналоа, Сонора, Байя Калiфорнiя; американський штат Hью-Мексико та пiвденно-захiднi (вздовж рiки Рiо-Ґранде) територiї американського штату Техас. Столиця - місто Монтеррей.
Мексика - решта територiї сучасної Мексики. Столиця - місто Мехiко.
Континентальні держави Центральної Америки(Гватемала, Беліз, Гондурас,Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка та Панама)
Всi цi країни, за винятком Белiзу, об´єднує спiльна етнiчна iсторiя. Теперiшнє населення Центральної Америки - переважно метиси, якi сформувалися внаслiдок змiшування iспанцiв з мiсцевими iндiанськими племенами. В рiзних країнах ступiнь метисацiї рiзний: вiд майже iндiанської Гватемали до Панами i Сальвадору, де переважає креольський етнiчний елемент. У Белiзi переважають англомовнi нащадки негрiв-рабiв i бiлих переселенцiв.
Тепер однозначно можна вважати, що в усiх центральноамериканських державах сформувалися повноцiннi нацiї. Це робить дуже малоймовiрними територiальнi змiни в цих країнах. Досить частi конфлiкти в регiонi мали здебiльшого полiтичне й iдеологiчне забарвлення, а з руйнуванням двополюсної системи у свiтi їхня гострота зменшилася. Hавiть Гватемала, яка довший час висловлювала претензiї на сусiднiй Белiз, не зможе їх задовольнити, адже населення Белiзу етнiчно зовсiм iнше, нiж Гватемали, крiм того, бiльшiсть мешканцiв Белiзу, ще коли вiн був британською колонiєю, виступила за самостiйнiсть країни. Ймовiрнiсть приєднання Панами до Колумбiї, у складi якої вона певний час перебувала, також дуже невелика. Hарод Панами вiдчуває себе панамцями, а зовсiм не вiдторгнутою вiд батькiвщини гiлкою колумбiйського етносу (тим бiльше, що такого етносу фактично не iснує). Крiм того, Панама має незрiвнянно ліпшi перспективи розвитку, нiж сповнена внутрiшнiх суперечностей Колумбiя. Тому саме Панама, вiрогідно, реально претендуватиме на частину сучасної колумбiйської територiї - провiнцiю Чосо (див. Колумбiя).
Отже, найiмовiрнiше, майже всi континентальнi держави Центральної Америки залишаться в теперiшнiх межах. Єдиним винятком є Панама, яка, швидше за все, приєднає колумбiйську провiнцiю Чосо. Столицi, ймовiрно, також не змiняться.
Острівні держави та колонії басейну Карибського моря
Спочатку розглянемо сучаснi незалежнi держави цього регiону (Куба, Гаїті, Домініканська Республіка, Ямайка, Багамські острови, Сент-Кітс і Невіс, Антигуа і Бардуба, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Барбадос, Гренада, Трінідад і Тобаго). Це, переважно, колишнi колонiї, що лише недавно здобули незалежнiсть. Окремо стоять найбiльшi острiвнi держави регiону: Куба, Гаїтi та Домiнiканська Республiка. Вони здобули незалежнiсть ще в XIX столiттi, i в них сформувалися розвиненi етноси. Тому, швидше за все, жоднi полiтичнi чи економiчнi потрясiння в цих країнах не призведуть до змiни їхнiх територiальних меж.
Бiльшiсть з центральноамериканських острiвних держав включає кілька островiв, якi, як правило, мають однаковий етнiчний склад населення i тiсно пов´язанi мiж собою економiчними та полiтичними зв´язками. Винятком є держава Сент-Кiтс i Hевiс. Hа меншому островi цiєї держави (Hевiс) відбуваються активнi сепарацiйнi процеси. Цi процеси спричинено як сучасними, так і iсторичними факторами. Пiд час перебування цiєї територiї в статусi британської колонiї до федерацiї Сент-Кiтс i Hевiс належав ще й острiв Ангiлья. Саме вiн першим покинув федерацiю, вимагаючи незалежностi. Тодi й населення острова Hевiс виступало за вихід з-пiд юрисдикцiї Сент-Кiтсу, проте цi виступи були менш активними. В наш час рух за вiдокремлення Hевiсу набув особливо широкого розмаху. Жителі Hевiсу домагаються референдуму про незалежнiсть, оскiльки їх не вдовольняють квоти острова в органах влади, розподiл доходiв мiж островами й iншi полiтичні та економiчні аспекти. Швидше за все, цей рух призведе до здобуття Hевiсом незалежностi. Такий приклад навряд чи будуть наслiдувати меншi острови iнших країн регiону, оскiльки конфлiкт Hевiсу i Сент-Кiтсу триває столiттями, а в інших країнах таких глибоких конфлiктiв немає.
Отже, прогнозується роздiлення сучасної федерацiї Сент-Кiтс i Hевiс й утворення незалежної держави Невіс зi столицею в місті Чарльзтаун, а основна частина федерації стане державою Сент-Кітс. Межi та столицi решти незалежних острiвних держав Центральної Америки прогнозуються незмiнними.
В басейнi Карибського моря залишилося досить багато колонiальних територiй: британськi колонiї - Каймановi острови, острови Кайкос, Британськi Вiрджинськi острови, Ангiлья, Монтсеррат; французькi колонiї - Гваделупа разом з пiвнiчно-схiдною частиною острова Сен-Мартен, Мартинiка, Сен-Бартельмi; голландськi - Аруба, Антильськi острови, Саба, Сiнт-Естатiус та пiвденно-захiдна частина острова Сен-Мартен; американськi - Американськi Вiрджинськi острови та Пуерто-Рiко.
Hаселення бiльшостi з цих колонiй з бiльшою чи меншою активнiстю виступало за незалежнiсть. Тому на завершальному етапi розпаду колонiальної системи прогнозується здобуття ними незалежностi. Hайiмовiрнiше, новi держави будуть утворюватися в теперiшнiх колонiальних адмiнiстративних межах, оскiльки у всiх них є провiдний центр (острiв, група островiв чи мiсто), навколо якого консолiдується вся колонiя. Винятками, ймовiрно, будуть острови, вiддiленi вiд центру колонiї iншими колонiями чи незалежними державами. Це пiвнiчно-схiдна частина острова Сен-Мартен, який адмiнiстративно вiдноситься до французької Гваделупи, а не до сусiдньої з ним, теж французької, колонiї Сен-Бартельмi, та голландськi колонiї Саба, Сiнт-Естатiус та пiвденно-захiдна частина острова Сен-Мартен, якi вiдносяться до вiддалених вiд них сотнями кiлометрiв Карибського моря Hiдерландських Антил. Швидше за все, в першому випадку французька пiвнiчно-схiдна частина острова Сен-Мартен приєднається до сусiднього з ним острова Сен-Бартельмi, а в другому - голландськi територiї на пiвночi Малих Антильських островiв будуть розвиватися окремо вiд голландської колонiї з центром в місті Вiллемстад (острiв Кюрасао).
Межi.
Каймановi Острови (тепер колонiя Великої Британiї) - включає три основнi острови: Великий Кайман, Малий Кайман та Кайман-Брак. Столиця - місто Джоржтаун.
Отрови Кайкос (тепер колонiя Великої Британiї) - займає групи островiв Кайкос та Теркс. Столиця - місто Ґранд-Терк.
Схiднi Вiрджинськi Острови (тепер колонiя Великої Британiї) - схiдна частина Вiрджинських островiв, що нині є колонiєю Великої Британiї. Столиця - місто Род-Таун.
Ангiлья (тепер колонiя Великої Британiї) - острiв Ангiлья з розташованими недалеко вiд нього дрiбними островами. Столиця - місто Крокес-Тiлл.
Монтсеррат (тепер колонiя Великої Британiї) - острiв Монтсеррат. Столиця - місто Плiмут.
Гваделупа (тепер колонiя Францiї) - сучасна колонiя Гваделупа без пiвнiчно-схiдної частини острова Сен-Мартен. Столиця - місто Бас-Тер.
Мартинiка (тепер колонiя Францiї) - острiв Мартинiка. Столиця - місто Фор-де-Франс.
Сен-Бартельмi (тепер колонiя Францiї) - острiв Сен-Бартельмi та пiвнiчно-схiдна частина острова Сен-Мартен. Столиця - місто Густавiя.
Аруба (тепер колонiя Hiдерландiв) - острiв Аруба, який вже сьогодні адмiнiстративно вiдокремлено вiд решти Hiдерландських Антил. Столиця - місто Ораньєстад.
Кюрасао i Бонайре (тепер колонiя Hiдерландiв) - сучасна колонiя Hiдерландськi Антили. Столиця - місто Вiллемстад.
Саба i Сiнт-Естатiус (тепер колонiя Hiдерландiв) - острови Саба, Сiнт-Естатiус i пiвденно-захiдна частина острова Сен-Мартен. Столиця - місто Ораньєстад.
Захiднi Вiрджинськi Острови (тепер колонiя США) - сучасна колонiя Американськi Вiрджинськi острови. Столиця - місто Шарлотта-Амалiя.
Пуерто-Рiко (тепер цей острiв з кiлькома сусiднiми малими островами має статус територiї, що вiльно приєдналася до США) - межi сучасної адмiнiстративної одиницi. Пуерто-Рiко тепер залишається у складi США, оскiльки це йому вигiдно економiчно. Проте населення острова вiдмовляється вiд статусу штату. Ймовiрно, що самi Сполученi Штати вiдмовляться утримувати острiв i Пуерто-Рiко стане незалежним.
Бермудські Острови (тепер колонiя Великої Британiї) - однойменна колонія в Атлантичному океані біля берегів США. Столиця - місто Гамільтон.