Важливість контролю побічної варіативності
РОЗДІЛ 4. ПОБІЧНА (НЕЗАПЛАНОВАНА) ВАРІАТИВНІСТЬ І СТРАТЕГІЇ ЇЇ КОНТРОЛЮ
Як дізнатися, що маніпульована (незалежна) змінна дійсно призвела до ефекту, який спостерігається в експерименті? Виявленню причинно-наслідкового зв'язку між незалежною і залежною змінними інколи можуть заважати побічні (не передбачені умовами експерименту) фактори, зміни яких додаються до змін, зумовлених так званою "первинною варіативністю" (незалежною змінною, якою дослідник може безпосередньо маніпулювати). У теорії експерименту існує спеціальний термін для позначення можливого впливу побічних факторів (не запланованих експериментатором і тому небажаних) на очікувані результати експериментального впливу (тобто впливу незалежної змінної на залежну) — забруднення результатів експерименту. В англомовних підручниках вживається термін "contamination" [68, с. 116]. У цьому розділі ми детально обговоримо як природу побічних змінних, що можуть забруднювати експериментальні дані, так і стратегії їх контролю. Поняття "контроль", по-перше, належить до процедур, за допомогою яких можна забезпечити, щоб саме незалежна змінна, г не якісь інші умови призводили до ефекту, що реєструється за показниками залежної змінної. По-друге, контроль включає методи і процедури, які дозволяють досліднику зробити точний висновок відносно того, призвела незалежна змінна до бажаного ефекту чи ні.
Важливість контролю побічної варіативності
Ускладнення, які можуть виникнути, якщо результати експерименту виявляться забрудненими, стосуються багатьох аспектів наукової діяльності. Якщо висновки критичного експерименту зроблені на підставі емпіричних даних, що містять не виявлену дослідником побічну варіативність, їх наступний емпіричний, логічний і теоретичний аналіз може виявитись дезоріснтуїочим. Проблема ускладнюється тим, що зазвичай побічні змінні важко розпізнати. Проблему пошуку побічних змінних можна певною мірою полегшити, якщо дослідник заздалегідь знатиме, де саме найбільш вірогідно вони можуть виникнути і як їх розпізнати.
Різними авторами запропоновані спеціальні схеми класифікації джерел побічної варіативності. Ми розглянемо деякі з них, щоб конкретизувати джерела побічних змінних, що найчастіше зустрічаються в психологічних експериментах. Це дозволить з'ясувати процедури, які допоможуть уникнути побічної варіативності чи зменшити її. Пам'ятатимемо, що коли експериментатор намагається запобігти побічним змінним, він робить спробу досягти того, що Кемпбелл і Стенлі (1963 [77]) назвали внутрішньою валідністю експерименту. Внутрішня валідність досягається, якщо експериментальний ефект спричинений експериментальним впливом, а не деякими зовнішніми (додатковими) факторами.
Проте слід також пам'ятати, що більшість побічних змінних, які можуть вплинути на результати психологічного експерименту, на жаль, не належать до того типу змінних, які можна повністю усунути (таких, як, скажімо, небажаний вплив зорових чи слухових стимулів, які можна усунути, якщо проводити експеримент у звукоізольованій камері). З іншого боку, хоча неможливо запобігти впливу більшості побічних факторів, цілком можливо уникнути диференційованого впливу при різних рівнях незалежної змінної. Саме це і є конструктивним рішенням проблеми подолання побічних ефектів у психологічних експериментах: в ідеалі дослідник повинен прагнути підтримувати обсяг і тип кожного побічного фактора ідентичними в усіх експериментальних умовах, тобто усі досліджувані, що беруть участь в експерименті, мають відчути на собі ідентичні рівні вірогідного впливу побічних факторів. Ті ж із побічних змінних, які не діють безперервно, повинні відповідати критерію ідеальної постійності [78, с. 96]. Проте розглянемо спочатку, з якими саме типами побічних факторів психолог найчастіше стикається при проведенні експериментальних досліджень.
| ||||||||
4.2. Джерела побічних змінних у психологічному експерименті
Основні джерела побічної варіативності включають: 1) варіації у різних аспектах ситуації, в якій проводиться експеримент;
варіації, пов'язані з суб'єктами (досліджуваними та дослідниками), які беруть участь в експерименті;
варіації у просторово-часовій послідовності умов, подій, відповідей, які є складовою частиною експериментальної процедури. Хоча зазначені класи вірогідних побічних змінних не так чітко визначені, як здається при першому ознайомленні із запропонованими критеріями їх класифікації, вони можуть виявитися зручними для упорядкування наступного обговорення видів факторів, які зазвичай ускладнюють інтерпретацію експериментальних результатів. У табл. 4.1, побудованій за аналогією з таблицями, що найчастіше пропонуються у підручниках з "Експериментальної психології", представлено три зазначені вище групи джерел побічної варіативності та характер проблем, які можуть виникнути при доборі методів їх контролю.
Таблиця 4.1. ПОБІЧНІ ЗМІННІ: ДЖЕРЕЛА ВАРІАТИВНОСТІ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
Розглянемо кожну із груп побічних змінних детальніше. 4.2.1. Ситуаційні побічні змінні Як зазначено у табл. 4.1, ситуаційні змінні відображають просторові та часові аспекти завдання, інструкції і ставлення експериментатора до очікуваного результату, які можуть змінюватися паралельно змінам незалежної змінної. Змінні, пов'язані з оточуючим середовищем. Умови середовища, в якому проводиться експеримент, можуть змінюватися на різних етапах, що спричиняє ^небажані зміни в якості виконання експериментальних завдань. Йдеться про освітлення приміщення, де відбувається експеримент, температура і вологість повітря, рівень шуму і т. ін. Якщо ці аспекти середовища не контролювати, вони можуть вплинути на результати виконання експериментальних завдань через зміни у мотивації або як відволікаючі фактори. Змінні, пов'язані з експериментальними завданнями. Будь-який аспект експериментального завдання, включаючи його побудову і метод презентації, не передбачений спеціально як компонент незалежної змінної, може справити непередбачений вплив на експериментальні результати і перетворитись на побічну змінну. Наприклад, небажані зміни при виконанні експериментальних завдань можуть виникати внаслідок неадекватного використання стимульного матеріалу або презентації завдань у такий спосіб, який підсилює вірогідність виникнення непередбачених настанов щодо їх виконання у досліджуваних суб'єктів. У підручнику "Експериментальна психологія" американських авторів Андерсона і Борковські [68] розглядається приклад гіпотетичного дослідження, метою якого було встановити, чи залежить швидкість формування у дітей здібності до розрізнення об'єктів від відносної цінності останніх як потенційних об'єктів уваги дитини. У цьому дослідженні маніпульованими умовами експерименту могли бути два набори об'єктів, що відрізнялися один від одного з точки зору вірогідності привернення до них уваги дитини. Залежною змінною могла бути швидкість, з якою дитина диференціює об'єкти, що можуть з більшою вірогідністю привертати її увагу, від об'єктів, які меншою мірою можуть претендувати на її увагу. Одразу ж виникає проблема визначення того, які саме об'єкти можуть претендувати на більшу чи меншу увагу з боку дитини (тобто здаватися більш привабливими для неї). Це необхідно як для того, щоб підібрати відповідні об'єкти, які можна використати в експерименті як "стимульний матеріал", так і для того, щоб бути впевненим у правильному розкритті змісту поняття "об'єкт уваги дитини", що повинно відповідати існуючим уявленням. Одним можливим критерієм визначення потенційного об'єкта уваги дитини могла б бути "складність об'єкта", яку можна операціоналізувати в термінах кількості кутів у 60° або більше, що можна виокремити у конфігурації об'єкта. Підбираючи стимульний матеріал, експериментатор повинен звернути увагу на те, щоб два набори об'єктів відрізнялися лише за одним критерієм — кількістю кутів у 60°. Вирішивши, за якою ознакою об'єкти повинні відрізнятися, досліднику необхідно потурбуватись про те, щоб вони не відрізнялися за іншими ознаками, — кольором, розміром, осмисленістю і т. ін. Як бачимо, завдання дослідника, що розробляє і проводить психологічні експерименти, є дійсно складним: йому необхідно врахувати багато аспектів експериментальних завдань, щоб запобігти появи побічних змінних. Можна навести численні приклади реальних досліджень, в яких побічні змінні у психологічному експерименті можуть виникнути завдяки невдалому відбору експериментальних завдань. Наприклад, у дослідженнях, пов'язаних з розпізнаванням розбіжностей у частотних характеристиках акустичних сигналів, необхідно підтримувати постійним рівень їх інтенсивності. Вибір методу презентації експериментальних завдань теж може стати джерелом побічних змінних. Наприклад, якщо стимули А і Б завжди пред'являються у такий спосіб, що А знаходиться справа, а Б — зліва і стимул Б є таким, що підкріплюється, то виникає запитання: досліджуваний реагує по-різному на ці два стимули через те, що один з них підкріплюється, а інший — ні, чи завдяки тому, що вони з'являються в різних позиціях. Побічні змінні, пов'язані з інструкцією, яка надається досліджуваним. Основна проблема при формулюванні інструкцій полягає в тому, щоб зробити це у такий спосіб, який певною мірою "замаскує" істинну мету експерименту. Інколи інструкції є складовою незалежної змінної. Розглянемо гіпотетичне дослідження, в якому інструкції застосовуються для того, щоб маніпулювати перцептивною установкою. Уявіть, що стимульним матеріалом для експерименту є малюнки, сприйняття яких базується на розрізненні фігури і фону (типу обличчя-ваза). У такому експерименті перцептивною установкою можна маніпулювати, пропонуючи досліджуваним однієї з груп побачити обличчя на малюнку, а іншій — не давати орієнтувальної інструкції. Припустимо, що ефект різних інструкцій полягає в тому, щоб зорієнтувати досліджуваних експериментальної групи побачити на малюнку саме ту фігуру, для сприйняття якої їм надається експліцитна установка. Проте виникає запитання: що фактично є незалежною змінною в експерименті? Різні інструкції, внутрішня установка, ініційована інструкцією, чи те й інше разом? Деякі дослідники вважають, що реальною маніпульованою змінною у цьому випадку є різні установки, ініційовані різними інструкціями. Але є також підстави вважати, що незалежна змінна у такому експерименті включає два компоненти: 1) специфічно орієнтовану інструкцію і 2) внутрішню установку, яка оцінюється за допомогою інструкції. Отже, інструкції можна розглядати як будь-які інші стимулюючі матеріали, за допомогою яких формуються незалежні змінні. Зазвичай одне й те саме речення може сприйматися різними досліджуваними по-різному. Навіть зміна порядку одного чи двох слів в інструкції може повністю змінити зміст цілої фрази. Цьому можна запобігти, якщо керуватися такими застереженнями: 1) пред'являти один і той же стимулюючий матеріал декілька разів; 2) пропонувати досліджуваному переформулювати інструкцію "своїми словами"; 3) застосовувати "пробні серії" завдань, щоб переконатися, що досліджуваний адекватно сприйняв інструкцію; 4) змінювати формулювання інструкцій, щоб переконатися, що досліджуваний зрозумів їх правильно. Змінні, пов'язані з дослідником як учасником експерименту. Дослідник підсвідомо може подавати певні невербальні сигнали, які підказують досліджуваним, який саме тип реакції від них очікують (ефект Пігмаліона, який описав Розенталь [106]). Такі сигнали можуть спотворювати реальний експериментальний ефект, тим більше, що і з боку досліджуваних інколи виявляється тенденція "догодити" експериментатору, "допомогти" йому підтвердити гіпотезу. Отже, побічні змінні у визначенні результатів експерименту можуть виявитися не менш впливовими, ніж незалежна змінна. Вивчалося декілька аспектів можливого впливу експериментатора на результати експерименту, а саме явище одержало спеціальну назву ефекту упередженості експериментатора. Так, поява певних жестів і навіть висловлювань експериментатора, співвіднесених у часі з появою стимулів, на які, за гіпотезою експерименту, очікувався певний експериментальний вплив. Виникнення подібної поведінки з боку досліджуваних відображає визнання ними статусу експериментатора та їх комфортність. Можливі інші варіанти виявлення упередженості експериментатора, наприклад, у вигляді тенденції спостерігати тільки те, що він налаштований побачити. Цей ефект має назву передекспери- ментальних очікувань. Для попередження цих небажаних ефектів розроблені досить ефективні засоби, які детальніше будуть розглянуті у наступному розділі. Ми дізнаємося і про засоби попередження неадекватної поведінки помічників експериментатора, які можуть розкривати досліджуваним реальні цілі експерименту і перетворюватися у такий спосіб на ще одне потенційне джерело появи побічних змінних. При проведенні спостережень як методичного прийому збирання експериментальних даних може виникати багато різноманітних ефектів (гала-ефект, ефект "першого враження", ефект "середньої тенденції" і т. ін.), які теж необхідно розглядати як джерело ситуаційно-зумовлених побічних змінних. Ще одним можливим джерелом виникнення побічних ефектів є фізичні і психологічні характеристики експериментаторів, які можуть по-різному впливати на виконання досліджуваними експериментальних завдань. Розенталь [106] запропонував виокремлювати принаймні три категорії характеристик експериментаторів: біосоціальні (вік, стать, раса, релігійні переконання); психосоціальні (рівень тривожності; потреба у соціальному схваленні; ворожість, авторитарність, інтелект, домінантність; соціальна поведінка, пов'язана зі статусом); ситуаційні фактори (наявність чи відсутність попередніх соціальних контактів між експериментатором та досліджуваними). Наявність досить великої кількості характеристик експериментатора, які потенційно можуть впливати на результати експерименту, не означає, що ситуація з психологічним експериментуванням є настільки складною. Як слушно зазначає Мак Гиган [98], навіть якщо ці фактори вплинуть на залежну змінну, вплив виявиться рівномірним як у контрольній, так і в експериментальній групах, що значною мірою нівелює його ефект. Проте психологічні експерименти тим і відрізняються від природничо-наукових, що велику роль в них відіграє "фактор людини". Отже, завдання експериментатора полягає у тому, щоб відслідкувати вплив цього фактора і попередити його або взяти до. уваги при інтерпретації результатів дослідження. |
4.2.2. Побічні змінні, пов'язані з суб'єктами, що беруть участь в експерименті у ролі досліджуваних
Ця група потенційних побічних змінних включає велику кількість індивідуальних розбіжностей, які можуть характеризувати будь-якого конкретного суб'єкта як учасника експерименту і заважати виявленню реального впливу незалежної змінної на результати. Деякі потенційні побічні змінні можуть стосуватися психологічних і демографічних характеристик досліджуваних, таких як вік, стать, соціально-економічний рівень, географічне й культурне походження, національність, особистісні характеристики, інтелектуальні здібності тощо. Вони згадувалися раніше як джерело помилок типу S. Ці ознаки є постійними характеристиками досліджуваних і варіюють разом із маніпульованою (незалежною) змінною.
Інші потенційні побічні змінні пов'язані з такими характеристиками досліджуваних, які не є стійкими і можуть відображати наявність в них специфічного досвіду, попереднього досвіду участі в статусі досліджуваних у психологічних експериментах; виявів девіантної поведінки, політичного догматизму, консерватизму або, скажімо, хронічних захворювань (хронічної тривожності тощо). Зрозуміло, яку велику роль специфічні розбіжності такого типу можуть відігравати при проведенні соціально-психологічних експериментів або досліджень типу ex-post facto (з якими ми познайомимось нижче). Автори деяких підручників з експериментальної психології називають ці фактори узагальненим терміном "history" (історія досліджуваних). Наприклад, така назва зустрічається у підручниках американських авторів Крістенсена [78], Хаїмсона і Ейфельбайна [88].
Для вимірювання факторів, пов'язаних з досліджуваними, розроблено багато особистісних само оцінювальних шкал, опитувальників, батарей тестових методик. Як відомо, шкала тривожності Тейлора (Teylor Manifest Anxiety Scale — MAS), наприклад, перевірялась у зв'язку з проблемою побічної варіативності. Саме за цією шкалою виявлено статистично значущі кореляційні зв'язки між рівнем тривожності і показниками ефективності виконання експериментальних завдань у цілому ряді класичних експериментів, пов'язаних з вербальним та інструментальним навчанням (Спенс, 1956 [110]).
Оскільки будь-який експеримент, в якому беруть участь люди, включає той чи інший тип взаємодії між експериментатором та досліджуваними, до джерел побічних змінних, пов'язаних з досліджуваним, необхідно включати і специфічні ефекти, породжені самим фактом наявності соціальної взаємодії між учасниками експерименту.
Якщо суб'єкт погоджується взяти участь у експерименті в ролі досліджуваного, він укладає імпліцитний контракт. Як підкреслює Крістенсен [78], який детально аналізує у своєму підручнику джерела побічної варіативності в експериментах, пов'язані з позицією досліджуваних, згаданий вище "імпліцитний контракт" означає, що досліджуваний враховуватиме інструкції і виконуватиме запропоновані йому експериментальні завдання якнайкраще по можливості, правдиво. Практично така ідеальна ситуація спостерігається не завжди, бо досліджуваний має своє індивідуальне сприйняття ситуації (і експериментатора у тому числі), яке може змінювати його поведінку.
Пошук потенційних побічних ефектів, пов'язано з умовами соціальної взаємодії між досліджуваним і експериментатором, привертав увагу численних дослідників. У 1933 році Саул Розенцвейг провів фундаментальний аналіз соціальної природи психологічного експерименту і запропонував ряд глибоких міркувань відносно потенційних побічних ефектів, пов'язаних з поведінкою як досліджуваних, так і експериментаторів. Він виділив три потенційних джерела побічних змінних, пов'язаних з досліджуваними. Перше джерело побічних ефектів пов'язане зі ставленням досліджуваного до ситуації експеримента. Він намагається здійснювати інтроспективний аналіз експериментальної ситуації тітчинерівського типу. Друге джерело пов'язане з мотиваційними факторами. Досліджуваний рідко реагує наївно і просто, як вимагає інструкція. Він намагається зрозуміти мету експерименту і гордість заважає йому давати ту відповідь на експериментальне запитання, яка перша спадає йому на думку. Іншими словами, Розенцвейг усвідомив, що досліджуваний не залишається пасивним учасником у ситуації експерименту. Третє джерело побічних ефектів — особистісне ставлення досліджуваного до ситуації експерименту і до експериментатора. У деяких ситуаціях досліджувані роблять спроби встановити метод експерименту і його гіпотезу і намагаються поводитись так, щоб підтвердити її. Дослідник Орне (1962) довів, що інколи досліджувані виявляють неабияку наполегливість у своїй "допомагаючій" поведінці. Наприклад, він продемонстрував, як багато часу досліджувані витрачають на виконання завдань, пов'язаних з простими математичними операціями. Коли їх по завершенні експерименту спитали, чому вони виявляли таку дивовижну сумлінність у виконанні завдань, вони відповіли, що вважали, нібито експериментатор мав на меті перевірити їх витримку. Дослідник Рикен (1962) встановив, що досліджуваний прагне показати себе під час експерименту з найкращого боку (to put his best foot forward). Розенберг (1969) досить переконливо довів, що досліджувані підходять до експерименту з певними оціночними установками ("evaluative apprehension"), висувають гіпотези відносно того, як треба поводитись, щоб бути оціненим експериментатором позитивно, і діють у відповідності з цими очікуваннями. З іншого боку, дослідник Філленбаум (1966) довів, що існує їх чимало досліджуваних, які діють, скрупульозно дотримуючись наданих їм інструкцій. Він назвав "faithfiil subjects" — відданими справі учасниками дослідження.
Проте, як стверджують Вебер і Кук (1972), серед сумлінних досліджуваних можна виділити дві категорії суб'єктів: пасивних і активних. Пасивні апатично виконують вимоги експериментатора, активні, хоча й намагаються усвідомити гіпотезу експерименту, діють у відповідності з інструкціями експериментатора, щоб не завадити йому отримати науково достовірні результати.
Щодо побічної варіативності в експерименті, яка може виникати завдяки різному ставленню досліджуваних до експерименту, необхідно відзначити також можливу негативну реакцію досліджуваних на експеримент або на експериментатора. Вона може виявлятися у навмисному наданні неадекватних відповідей на запитання тестових завдань, тобто у неприхованому спотворенні результатів експерименту.
Які ж фактори впливають на виникнення у досліджуваних таких мотивів поведінки? Саме усвідомлення факту, що над тобою експериментують, спостерігають за твоєю поведінкою, змінює манеру поводження, незалежно від того, як ти ставишся до експерименту чи до експериментатора. Перебування у ролі досліджуваного подібне перебуванню на сцені або перед телевізійною камерою. Відомо, що перед телевізійною камерою більшість людей відчуває напруження, поводяться більш стримано, ніж у звичайних умовах. В експерименті суб'єкти також прагнуть поводитись так, як це їм здається соціально бажаним, тобто більш стримано та контрольовано. Коли ці особливості поведінки поєднуються з тенденцією досліджуваних навмисно "підіграти", догодити експериментатору, або, навпаки, "перехитрити" його, неважко уявити, якими неадекватними можуть виявитися результати експерименту. Для того щоб проконтролювати розглянуті ефекти, породжені взаємодією досліджуваного і експериментатора, необхідно чітко визначити ситуаційні умови, що призводять до їх появи.
Якщо ми зрозуміємо, за яких умов виникають ті чи інші мотиви поведінки досліджуваних в експерименті, ми зможемо сконструювати інші умови, що допоможуть запобігти виникненню небажаних мотивів. У літературі з проблеми можливих джерел побічних ефектів у психологічних експериментах згадується, що мотиви поведінки досліджуваних пов'язані як з умовами, що передували експерименту, так і з внутрішніми експериментальними умовами [78]. Позитивне до експериментальне ставлення до психологічних досліджень сприяє формуванню у досліджуваного готовності співпрацювати з експериментатором і виявляти себе "відданим справі", сумлінним. З іншого боку, є дані, згідно з якими досліджувані, яких змушували брати участь у психологічних експериментах (наприклад, студенти), виконували експериментальні завдання механічно, не виявляючи зацікавленості до справи, яку виконували, а інколи навіть поводились агресивно, навмисне надаючи відповіді, які суперечили їх реальній поведінці в ситуаціях, які моделювалися в експерименті. Вище згадувався ефект "оцінювального ставлення" досліджуваних до своєї поведінки в експерименті, тобто прагнення показати себе з кращого боку, який описав Розенберг [105]. Тільки розуміння причин виникнення такого ставлення зможе допомогти дослідникам знайти ефективні прийоми контролю його виникнення.
4.2.3. Побічні змінні, пов'язані з просторово-часовою послідовністю експериментальних подій
Прийнято виокремлювати три джерела побічної варіативності, пов'язаної з послідовністю експериментальних подій:
просторово-часова організація;
ефект перенесення експериментального впливу (ефект порядку проведення випробування);
повторення стимулів чи відповідей.
Просторово-часова організація
Побічні ефекти можуть виникати, якщо експериментальні впливи повторюються в інваріантній часовій чи просторовій послідовності. Уявимо, що ми обрали три рівні певної незалежної змінної як варіанти експериментального впливу: А1, А2 і А3. Далі уявимо, що експериментальний вплив типу А1 і подається в перший день експерименту, А2 — другого дня, a A3— на третій день.
Звернемо увагу на те, що дві ознаки змінної варіювали одночасно — різні рівні експериментального впливу і те, що вони подавались у різні дні. Виникає запитання: чим зумовлений експериментальний ефект — різними рівнями впливу чи різними днями, коли досліджувані сприймали ці впливи?