Етикет - поняття і походження

Норми моральності, що склалися, є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет— слово французького походження, яке означає манеру поведінки. Під цим словом розуміють деякі правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві. Елементарні правила поведінки існували з незапам'ятних часів. А саме поняття «етикет» виникло відносно недавно — в кінці XVII століття. Його ввели в ужиток при дворі французького короля Людовика XIV. На королівських прийомах гостям вручали картки (етикетки) з правилами поведінки. У російську мову слово етикет увійшло в 18 столітті. Спочатку воно виражало зведення правил поведінки, прийнятих при дворі монархів. Етикет строгим чином регламентував все палацове життя аж до дрібниць.

У селянській Україні правила поведінки за столом також були строгими: не можна було стукати або схрести ложкою об посуд, кидати залишки пищи на підлогу, голосно розмовляти, сміятися. Все це говорить про шанування, яке російські люди випробовували до хліба насущному. З глибоким шануванням завжди відносилися в Україні не тільки до самої їжі, але і до приміщення, де проходила трапеза, а також до всього, що її оточувало — меблям, посуду, скатертині і т.д.

Але етикет не обмежується тільки правилами поведінки за столом. Загальні правила поведінки визначають форми спілкування людей в самих різних життєвих ситуаціях.

Етикет- дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої впродовж багатьох століть життя всіма народами відповідно до їх уявлень про добро, справедливість, людяності - в області моральної культури і про красу, порядок, впорядкування, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

Для того, щоб побудувати щось, будь то будинок або людські відносини, необхідний міцний фундамент. Так само і етикет, якому підкоряється людина, повинен мати опору в нім самому. У етикету ця опора, фундамент має три прошарки.

Перший — етичний. Це пошана, довіра до людей, доброта, чуйність, милосердя. Без цієї основи важко будувати відносини з людьми навіть професорові по етикету.

Другий прошарок фундаменту етикету — естетичний, тобто смак, відчуття міри і краси в манерах поведінки, в одязі, в розмові, в прийомі гостей і в сервіровці столу, словом, у всьому, з чим в чоловік «виходить» в суспільство.

І, нарешті, третій прошарок — історичний. Його можна ілюструвати словами О.С.Пушкина: «Пошана до минулого — ось межа, що відрізняє утворену від дикості». Цей вислів характеризує шанобливе відношення до традицій спілкування, гостинність, що прийшов з минулого. Для нашого сучасного суспільства пошана до історичних традицій дуже важлива, оскільки десятиліття хаосу і безладу позбавили нас багатьох національних звичаїв. Хочеться сподіватися, що з часом вони будуть відновлені.

Сучасний етикет успадковує звичаї і традиції багатьох народів миру із старовини і до наших днів. У своїй основі ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками більшості народів миру. Звичайно, кожна країна вносить до етикету свої поправки і доповнення, обумовлені специфікою її історії, національних традицій і звичаїв. Так, із Стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності і хлебосольства. Скандинави ввели в етикет правило надавати найпочесніші місця за столом найбільш поважаним гостям. Народи Кавказу — шанобливе відношення до старших за віком і до жінки.

Правила етикету з часом можуть мінятися, спрощуватися, адже етикет — не раз і назавжди встановлена догма. У справжньому виданні ми по порядку викладемо прийняті в сучасному світі правила поведінки.

Розрізняють декілька видів етикету, основними з яких є:

-придворний етикет- порядок, що строго регламентується, і форми поводження, встановлені при дворах монархів;

- дипломатичний етикет -правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах з один одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

- військовий етикет- зібрання загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поведінки військовослужбовців у всіх сферах їх діяльності;

- загальногромадянський етикет- сукупність правив, традицій і умовностей, що дотримуються громадянами при спілкуванні один з одним.

Сучасний етикет регламентує поведінка людей в побуті, на службі, в суспільних місцях і на вулиці, в гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Світський етикет. Раніше, під словом "світ" розуміється інтелігентне: привілейоване і виховане суспільство. "Світ" складався з людей, що відрізняються своїм розумом, ученістю, яким-небудь талантом, або хоч би своєю ввічливістю. В даний час поняття "світ" відходжує, але світські правила поведінки залишаються. Світський етикет - правила пристойності, уміння поводити себе в суспільстві так, щоб заслужити загальне схвалення і ніякими з своїх дій не образити інших людей.

Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу і обставин. Поведінка, неприпустима в одному місці і при одних обставинах, бути доречним у іншому місці і при інших обставинах.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять як би характер неписаної угоди про те, що в поведінці людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримувати основні норми етикету, але і розуміти необхідність певних правил і взаємин. Манери багато в чому відображають внутрішню культуру людини, його етичні і інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює хороші, стійкі взаємини.

Хороші манери

Одним з основних принципів сучасного життя є підтримка нормальних відносин між людьми і прагнення уникнути конфліктів. У свою чергу пошану і увагу можна заслужити лише при дотриманні ввічливості і стриманості. Тому ніщо не цінуватися людьми, що оточують нас, так дорого, як ввічливість і делікатність. Але в житті нам нерідко доводиться стикатися з грубістю, різкістю, неповагою до особи іншої людини. Причина тут в тому, що ми недооцінюємо культуру поведінки людини, його манери.

Манери- спосіб тримати себе, зовнішня форма поведінки, поводження з іншими людьми, вирази, що вживаються в мові, тон, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція і навіть міміка.

У суспільстві хорошими манерами вважаються скромність і стриманість людини, уміння контролювати свої вчинки, ввічливо і тактовно спілкуватися з іншими людьми. Поганими манерами прийнято вважати звички голосно говорити, не соромлячись у виразах, розбещеність в жестикуляції і поведінці, неохайність в одязі, грубість, що проявляються у відвертій недоброзичливості до тих, що оточують, в зневазі до чужих інтересів і запитів, в безсоромному нав'язуванні іншим людям своєї волі і бажань, в невмінні стримувати своє роздратуванні, в навмисній образі гідності навколишніх людей, в нетактовності, лихослів'ї, вживанні принизливих кличок прізвиськ.

Манери відносяться до культури поведінки людини і регулюються етикетом. Етикет подразумевает доброзичливе і шанобливе відношення до всіх людей, безвідносно до їх посади і суспільного положення. Він включає чемне поводження з жінкою, шанобливе відношення до старших, форми звернення до старших, форми звернення і вітання, правила ведення розмови, поведінка за столом. В цілому етикет в цивілізованому суспільстві співпадає із загальними вимогами ввічливості, в основі яких лежать принципи гуманізму.

Можна виділити 4 групи манер:

1) манери, що виражають основні принципи зовнішньої поведінки людини в будь-якій сфері життєдіяльності (культура поведінки в широкому сенсі);

2) манери красивої і етично-культурної поведінки в спілкуванні і в побуті (ці манери включають вимоги ввічливості, чемності, делікатності, а головне ТАКТУ – відчуття стриманості і врівноваженості, вихованості і доброзичливості в особистих, службових і суспільних відносинах);

3) манери поведінки на роботі і в суспільно-політичному житті (недопустимі лож, наклеп, лицемірство, бездушшя, грубість, хамство);

4) манери, пов'язані із спеціальним етикетом (культура поведінки на торжествах і церемоніях, при врученні нагород, прийняті присяги).

Етикет і такт– це показник етичного виховання і свідоцтво загальної культури.

Ввічливість

Прекрасний вислів Сервантеса: "Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість." Дійсна ввічливість може бути лише доброзичливою, оскільки вона - один з прояв щирої, безкорисливій доброзичливості по відношенню до всіх інших людей, з якими людині доводиться зустрічатися на роботі, в будинку, де живе, в суспільних місцях. З товаришами по роботі, з багатьма знайомими в побуті ввічливість може перейти в дружбу, але органічна доброзичливість до людей взагалі - обов'язкова база ввічливості. Справжня культура поведінки - там, де вчинки людини у всіх ситуаціях, їх зміст і зовнішній прояв витікають з етичних принципів моралі і відповідають їм.

Одним з головних елементів ввічливості вважають уміння запам'ятовувати імена.

Тактовність і чуйність

Зміст цих двох благородних людських якостей, увага, глибока пошана до внутрішнього світу тих, з ким ми спілкуємося, бажання і уміння їх зрозуміти, відчути, що може принести їм задоволення, радість або навпаки, викликати у них роздратування, досаду, образу. Тактовність- це і відчуття міри, яку слід дотримувати в розмові, в особистих і службових відносинах, уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів і вчинків у людини виникає незаслужена образа, засмучення, а іноді біль. Тактовна людина завжди враховує конкретні обставини: різницю віку, статі, суспільного положення, місце розмови, наявність або відсутність сторонніх.

Пошана до інших - обов'язкова умова тактовності навіть між хорошими товаришами.

Чуйність– здатність швидко і безпомилково визначати реакцію співбесідників на наш вислів, вчинки і в потрібних випадках самокритично, без відчуття помилкового сорому вибачитися за допущену помилку. Це не тільки не упустить гідність, але, навпаки, укріпить його в думці мислячих людей, показавши їм вашу виключно цінну людську межу - скромність.

Скромність

Скромна людинаніколи не прагне показати себе краще, розумніше за інших, не підкреслює своя перевага, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.

Разом з тим, скромність не повинна асоціюватися ні з боязкістю, ні з соромливістю. Це абсолютно різні категорії. Дуже часто скромні люди опиняються набагато твердішим і активнішим в критичних обставинах, але при цьому відомо, що суперечкою переконати в своїй правоті неможливо.

ЗНАЙОМСТВО