Психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих
Практичне заняття № 7
Тема: Культура ділового спілкування
План
1. Правила спілкування керівника з підлеглим.
2. Психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих.
3. Розмова-покарання.
4. Проведення конференцій, нарад, дискусій.
5. Правила тактовного ведення бесіди.
Правила спілкування керівника з підлеглим
Спілкування керівника з підлеглими складається з 3-х моментів:
а) керівник віддає розпорядження, вказівки, щось рекомендує, радить;
б) отримує «зворотню» інформацію про підлеглого, про виконання завдання;
в) дає оцінку виконання завдання підлеглим.
Усі знають, що форма, у якій дають розпорядження, впливає на його виконання. Основною умовою добровільності виконання розпорядження керівника є досягнення взаєморозуміння. Щоб люди розуміли те, що їм каже керівник, повинна бути єдність професійної мови, урахування рівня інтелекту, повнота інформації, логічність викладу, сконцентрованість уваги. Однак зрозуміти – ще не означає прийняти. Щоб розпорядження виконували охоче, треба, щоб воно відповідало внутрішнім переконанням підлеглого. Перша умова прийняття – несуперечливість того, що підлеглий повинен зробити, його принциповим поглядам щодо цього питання. Якщо підлеглий не прийняв позицію керівника через те, що вона розходиться з якимись його принциповими поглядами, то наступні переконання треба спрямовувати лише на усунення цієї неузгодженості, а не на повторення сказаного. Другою умовою прийняття завдання є особистий інтерес підлеглого, усвідомлення ним того, що виконання буде сприяти задоволенню якихось його потреб.
І ще: за інших рівних умов люди легше приймають позицію тієї людини, до якої відчувають емоційно позитивне ставлення (прихильність, дружбу або любов), і навпаки, важче приймають (а часто відхиляють) позицію тієї людини, до якої відчувають емоційно негативне ставлення (неприязнь, ненависть).
Психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих
Ураховуючи зазначене, психологи розробили особливі прийоми формування атракції-привертання, притягання однієї людини до іншої. В атракції велика роль належить умінню правильно спілкуватися.
У книзі «Управленческое общение» О. Ю. Панасюка – посібнику з професійного спілкування керівників з підлеглими – зауважується, що розпорядження потрібно формулювати так, щоб підлеглі не лише розуміли, але й (що найважливіше) приймали розпорядження свого керівника. Для цього треба обов’язково враховувати такі психологічні прийоми досягнення прихильності підлеглих:
а) якомога частіше промовляти вголос їхнє ім’я та по батькові;
б) завжди мати на обличчі добрий і приємний вираз, легку посмішку;
в) якомога частіше робити їм компліменти;
г) завжди виступати в ролі терплячого й уважного слухача;
д) цікавитися їхніми позаслужбовими захопленнями та особистими турботами і використовувати ці знання в інтересах виробництва.
Зупинимося детальніше на прийомах а) та в), що безпосередньо пов’язані з мовою.
Справді, ще з часів Сократа і Платона відомо, що для кожної людини найсолодшим звуком у світі є її ім’я. Звук власного імені викликає в людини не завжди усвідомлюване нею відчуття приємного. Як писав американський психолог Д. Карнегі, звучання власного імені для слуху людини – найприємніша мелодія. Дослідження показують, що використання імені співрозмовника значно підвищує інтерес до розмови і, що найголовніше, слухач з особливою увагою ставиться до сказаного після його імені, намагаючись зрозуміти, яким чином це зв’язано з ним.
Якщо людина зразу ж після знайомства з вами забула (чи переплутала) ваше ім’я, яке не належить до важких для вимови, а отже до тих, що важко запам’ятовуються, сміливо ставте діагноз: як особистість ви її мало цікавите. Якщо ж і ви забули її ім’я – зробіть і для себе такий висновок
Запам’ятавши одразу ім’я людини і показавши це співрозмовникові, ви, звичайно, викличете в нього позитивні емоції, які повернуться до вас же. Ось рецепт запам’ятовування імен людей (за О. Ю. Панасюком):
Як тільки ви почули ім’я, знайдіть привід, щоб вимовити його вголос: Дуже приємно з Вами познайомитись, Володимире Олеговичу.
Швидко переберіть у пам’яті імена знайомих вам людей (це можуть бути й імена великих людей) для встановлення асоціативних зв’язків.
Однак бувають ситуації, коли вам потрібно запам’ятати одразу декілька імен. Припустімо, ви перейшли працювати в нову організацію. Увечері вдома виділіть спеціально дві години, щоб запам’ятати імена й по батькові ваших нових підлеглих і колег. І хай домашні вас проекзаменують. Те приємне здивування, яке завтра, очевидно, будуть відчувати ваші співробітники, вартує більше, ніж ці дві години.
І коротко про компліменти, або «золоті слова». Компліменти – це слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини. Чуючи комплімент на свою адресу, людина, навіть усвідомлюючи, що сказане – перебільшення (хай невелике, та все ж перебільшення), зазвичай, відчуває позитивні емоції. Призначення компліменту – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.
Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.
Найчастіше хвалять людину за вчинки, характер, зовнішній вигляд, одяг тощо. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:
У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!
Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!
У тебе (Вас) бездоганний вигляд!
Ти (Ви) така чарівна!
Ти (Ви) маєш (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери);
З тобою (Вами) так приємно спілкуватися;
Ти (Ви) прекрасний співбесідник!
Ти (Ви), як завжди, прекрасно (неперевершено) виступив (ли);
Ти (Ви) рідкісний фахівець!
Дивовижно, як ти (Ви) зміг (змогли) в п’ятихвилинній доповіді так вичерпно розкрити цю тему!
За правилами етикетної поведінки комплімент потребує словесної відповіді адресата:
Дякую!
О, дякую за комплімент!
Ви так люб’язні!
Мені приємно це чути!
Ви мені лестите!
На жаль, це лише комплімент.
Вузлики на пам’ять!