Прóповыдь в Назарэ′ты. Ісýса ныпрывíтчо прыймáють на бáтьковшчыны

 

16. І Вин прышóв в Назарэ′т, дэ був вы′годованый, і ввыйшóв, як так Сам зáвшы робы′в в субóту, в храм і став, шоб чытáты.

17. Ёмý подалы′ кнíжку прорóка Ісáійі; і Вин, розгорнýвшы кнíжку, найшóв мíсьце, дэ булó напы′сано:

18. «Дух Госпóдній на Мынí; бо Вин помáзав Мынэ′ говоры′ты дóбры словá убóгым (стáрцям), і послáв Мынэ′ давáты здорóв’е лю′дюм з би′льлю в сэ′рцы, проповíдуваты плéнным, шо воны′ мáтымуть вóлю, слыпы′м, шо стáнуть выдýшчымы, змýчаных зробы′ты вóльнымы,

19. проповíдуваты хорóшый рик Госпóдній» (Ісаія, 61, 1-2).

20. І загорнýвшы кнíжку, і оддáвшы ля служы′тіля, сів; і всі в хрáмы вторóпылы гóчы на Ёгó.

21. І Вин став говоры′ты йім: «Допíро збулóсь гэ′тэ пысáнне, якóе вытэ′ почýлы!»

22. І всі пудсвíдчылы Ёмý гэ′тэ, і дывовáлысь словáм добрá, шо лэ′нулы з гýстэй Ёгó, і казáлы: «Чы гэ′то ны Ё′сыпув сын?»

23. Вин сказáв йім: «Выдóмо, вытэ′ скáжытэ Мынí пры′казку: «Дóхтор! Вы′ліч Самóго Сыбэ′; зробы′ й тут, на Свою′й бáтьковшчыны, тóе, шо мы чýлы, шо булó Капырнáумы».

24. І сказáв шэ: «Напрáвду вам кажý: ныя′кого прорóка дóбрэ ны прыймáють в ёгó на бáтьковшчыны.

25. Напрáвду кажý вам: мнóго вдовыцéй булó в Ізрáілёвы пры Іллí, як на тры рóкы і шысть мíсяцюв нэ′бо зачыны′лось і став гóлод по всюй зымнí.

 

[с. 152↑]

 

26. І ны до однэ′йі з йіх ны був послáный Ілья′, онó до вдовы′ці в Сарэ′пту Сыдóнську.

27. Гэ′так сáмо мнóго булó прокажóных в Ізрáілёвы пры прорóковы Елісéёвы, і ны оды′н з йіх ны очы′стывся, крóмы Ныйімáна Сірíйця».

28. Почýвшы гэ′тэ, всі в хрáмы охваты′лысь вылы′кыю злы′сьцю.

29. І встáвшы, воны′ вы′гналы Ёгó з мíста і повылы′ на вэрх горы′, на якýй стоя′ло мíсто, шоб скы′нуты Ёгó стыль.

30. Алэ′ Вин, пройшóвшы пóмыз йíмы, пошóв стыль.

 

В Капырнáумы. Лíчынне охвáчаных лыхы′м. Лíчынне Пытрóвыйі тэ′шчы. Прóповыдь в Галылэ′йі

 

31. І прышóв в Капырнáум, мíсто Галылэ′йськэ, і гучы′в йіх по субóтах.

32. І дывовáлысь Ёгó нагýкыю, бо Ёгó слóво мáло сы′лу.

33. Був тоды′ в хрáмы чоловíк, шо в ёмý сыдíв нычы′стый дух лыхóго, і вин закрычя′в стрáшным гóлосом:

34. «Покы′нь! Шо тобí од нас трэ′ба, Ісýс Назаря′нын? Ты прышóв погубы′ты нас. Знáю Тыбэ′, хто Ты: Бóжый Святы′й».

35. Ісýс прыкры′кнув нв ёгó, сказáвшы: «Замóвкны і вы′йды з ёгó!» І лыхы′й, покы′нувшы ёгó сы′рыд хрáма, вы′йшов з ёгó, ны наробы′вшы ёмý ныя′кыйі шкóды.

36. І всіх охваты′в жях, і говоры′лы пóмыз собóю: «Шо гэ′то знáчыцьця, шо Вин сы′лыю і влáстю прыкáзуе нычы′стым дýхам, і воны′ выхóдять?»

37. І розыйшлáсь чýтка про Ёгó по всюй околы′шності.

38. Вы′йшовшы с хрáма, Вин прышóв в Сы′монову хáту. А в Сы′моновыйі тэ′шчы булá стрáшна гаря′чка. І просы′лы в Ёгó за йійí.

39. Пудыйшóвшы до йійí, Вин погрозы′в гаря′ццы, і тáя покы′нула йійí. А тэ′шча встáла і подавáла йім.

40. А на зáходы сóнця всі, в когó булы′ хвóры на вся′кы хворóбы, прывóдылы йіх до Ёгó. І Вин, кладучы′ на кáжного з йіх рýкы, вылíчував йіх.

41. Мнóго с когó выхóдылы й лыхы′йі і с кры′ком говоры′лы: «Ты Хрыстóс, Сын Бóжый». А Вин забороня′в, ны давáв йім казáты, шо воны′ знáють, шо Вин Хрыстóс.

 

[с. 153↑]

 

42. А як прышóв дэнь, то Вин, вы′йшовшы с хáты, пошóв на пýстку. А лю′дэ шукáлы Ёгó, задэ′ржувалы Ёгó, шоб ны йшов од йіх.

43. Алэ′ Вин йім сказáв: «Я мýшу й в гы′нчых містáх ознаймня′ты Дóбры Вíсты про Цáрыство Бóжэ, бо на тóе Я й послáный».

44. І гучы′в Вин в хрáмах галылэ′йськых.

 

Глава 5

Чýдом лóвлять ры′бу. Пэ′ршы учынікы′

 

1. Одногó рáзу, як лю′дэ тысны′лысь до Ёгó, шоб чýты Слóво Бóжэ, а Вин стоя′в кóло гóзыра Гынысарэ′тського,

2. пубáчыв Вин дьві лóдкы на гóзыры кóло бэ′рога, а рыболóвы, вы′йшовшы з йіх, полоскáлы нэ′вода.

3. Ввыйшóвшы в однý лóдку, шо булá Сы′монова, Вин просы′в ёгó крóхы одплывсты′ од бэ′рога; і сів, і з лóдкы гучы′в нарóд.

4. А як пырыстáв гучы′ты, сказáв Сы′моновы: «Одплывы′ на лыбóкэ мíсьце і закы′ньтэ нэ′вода, шоб зловы′ты ры′бы».

5. Сы′мон сказáв Ёмý на гэ′тэ: «Учíтель! Мы покладáлы сы′лы всю ныч і ныц ны зловы′лы; алэ′ раз Ты сказáв, то закы′ну нэ′вода».

6. Зробы′вшы гэ′тэ, воны′ зловы′лы вэ′льмы мнóго ры′бы, і нáвэть нэ′вод йіх попрорывáвся.

7. І клы′кнулы воны′ супи′лныкув, шо булы′ в дрýгуй лóдцы, шоб прышлы′ поможты′ йім; ты′йі пудплывлы′ і загрузы′лы до крайíв обíдьвы лóдкы, і йіх стáла залывáты водá.

8. Пубáчывшы гэ′тэ, Сы′мон Пытрó прыпáв до колíн Ісýсовых і сказáв: «Отступы′сь од мынэ′, Гóсподы, бо я грíшный чоловíк».

9. Бо ёгó і всіх охваты′в вылы′кый страх з-за тэ′йі ры′бы, шо зловы′лы;

10. Гэ′так сáмо і Я′кова, і Іоáнна, сыны′в Завыдíёвых, шо булы′ Сы′моновымы товáрышамы. І сказáв Ісýс Сы′моновы: «Ны бийсь – з гэ′тыйі поры′ ты бýдыш ловы′ты людэ′й».

11. І вы′тягнувшы обíдьвы лóдкы на бэ′рог, покы′нулы всэ і пошлы′ за Йім.

 

[с. 154↑]