Наповры′тлывый товáрыш. Просíтэ і вам бýдэ дáно

 

5. І сказáв йім: «От, возьмэ′мо, шо хто-нэ′будь з вас, шо мáе товáрыша, пры′дэ до ёгó опи′вночы і скáжэ ёмý: «Позы′ч мынí, мий дорогы′й, тры бýлкы хлíба.

6. Бо зайшóв з дорóгы до мынэ′ мий товáрыш, а в мынэ′ нымá шо ёмý дáты».

7. А той с сырэ′дыны кáжэ ёмý: «Ны робы′ мынí клóпоту, бо двэ′ры вжэ замкнё′ны, і мойí дíты зо мнóю вжэ в постэ′лі. Як я допíро встáну і дам тобí?»

8. Кажý вам: Як вин ны встáнэ і ны дасьць ёмý з-за дружбы з йім, то з-за наповры′тлывості ёгó встáнэ і дасьць ёмý, кы′лько прóсыть.

9. І Я скажý вам: просíтэ – і вам бýдэ дáнэ, шукáйтэ – і нáйдытэ, стýкайтэ – і вам очы′нять.

10. Бо кáжному, хто прóсыть, -- дадýть, а хто шукáе, той нáйдэ і хто стýкае, томý очы′нять.

11. Якы′й жэ бáтько, як сын попрóсыть в ёгó хлíба, то дасьць ёмý кáмыня? Абó як попрóсыть ры′бы, то дасьць ёмý гáдыну, а ны ры′бы?

12. Абó як попрóсыть йіцэ′, то дасьць ёмý скорпіóна?

13. То от, як вытэ′ жывэ′тэ нычóгымы, алэ′ вмíйітэ дóбрый дар свойíм дíтюм давáты, то тым бильш Бáтько Ныбэ′сный подáсьць Дýха Святóго тым, хто прóсыть в Ёгó».

 

[с. 177↑]

 

 

Ісýс пырыспóруе фарысéюв

 

14. Одногó рáзу вы′гнав Вин лыхóго, шо був в нымóму. І як лыхы′й вы′йшов, то нымы′й став говоры′ты. І нарóд здывовáвся.

15. А дэ′хто став казáты: «Вин выганя′е лыхы′х сы′лыю Выльзывýла, кня′зя лыхы′х».

16. А гы′нчы, хóчучы вы′ставыты Ёгó на прóбу, вымагáлы од Ёгó знáка з нэ′ба.

17. Алэ′ Вин, вíдаючы, шо воны′ дýмають, сказáв йім: «Кáжнэ цáрыство, якóе роздíлянэ самóе в собí, запустýе, і хáта, роздíляна самá в собí розвáлыцьця.

18. Як і сатанá роздíлыцьця сам в собí, і бýдэ однá половы′на прóтів дрýгыйі, то як вы′стойіть ёгó цáрство? А вытэ′ кáжытэ, шо Я сы′лыю Выльзывýла выганя′ю лыхы′х.

19. І як Я сы′лыю Выльзывýла выганя′ю лыхы′х, то вáшы сыны′ чыéю сы′лыю выганя′ють йіх? З-за гэ′того воны′ бýдуть вам сýддямы.

20. А як Я пáльцем (пырстóм) Бóжым выганя′ю лыхы′х, то знáчыцьця прышлó до вас Цáрыство Бóжэ.

21. Як дýжый з орýжыем стырыжэ′ свою′ хáту, то за свою′ мáйку ёмý нымá чогó боя′тысь.

22. А як шэ дýжчый за ёгó на ёгó нападэ′ і пырыбóрэ ёгó, то забырэ′ всэ ёгó орýжые, на якóе вин мав надíю, і роздáсьць добрó ёгó.

23. Хто ны зо Мнóю, той прóтів Мынэ′; і хто ны збырáе зо Мнóю, той розгóйшуе.

 

Шо стáнэ з лукáвымы людьмы′

 

24. Як нычы′стый дух вы′йдэ с чоловíка, то хóдыть по бызвóдных місьця′х, шукáючы зупокóю, і ны нахóдячы, кáжэ: «Вырнýсь в свою′ хáту, скыль вы′йшов».

25. І прышóвшы, бáчыть йійí замэ′тяныю і прыбрáныю.

26. Тоды′ йдэ і бырэ′ с собóю шэ сім гы′нчых дýхув, шэ врыднíшых за ёгó; і ввыйшóвшы, воны′ жывýть там. І бувáе ля чоловíка тóе дрýгэ горíшэ за пэ′ршэ».

 

[с. 178↑]

 

 

Справыдлы′вы благословлё′ны

 

27. І як Вин говоры′в гэ′тэ, однá молоды′ця з гýрту голоснó сказáла Ёмý: «Благословлё′ный той жыви′т, якы′й Тыбэ′ носы′в, і грýды, якы′йі Тыбэ′ кормы′лы».

28. А Вин сказáв: «Благословлё′ны ты′йі, хто слýхае слóво Бóжэ, і рóблять так, як в гэ′тым слóвы скáзано».