Ісýса забырáють
1. Сказáвшы гэ′тэ, Ісýс вы′йшов з учынікáмы свойíмы за рíчку Кыдрóн, дэ був сад, в якы′й ввыйшóв Сам і учынікы′ Ёгó.
2. Вíдав гэ′тэ мíсьце і Іýда, якы′й продáв Ёгó, бо Ісýс і учынікы′ Ёгó там чя′сто збырáлысь.
3. То от Іýда, взя′вшы отря′д солдáт і слýгэй од пэршосвяшчэ′ннікув і фарысéюв, прыхóдыть туды′ с фонаря′мы (лыхтаря′мы), і свíтачамы, і орýжыем.
4. А Ісýс, знáючы всэ, шо з Йім бýдэ, вы′йшов і сказáв йім: «Когó шукáйітэ?»
5. Ёмý одкáзувалы: «Ісýса Назорэ′я!» Ісýс кáжэ йім: «Гэ′то Я». Стоя′в жэ з йíмы і Іýда, шо продáв Ёгó.
6. І як сказáв йім: «Гэ′то Я», воны′ одступы′лысь назáд і попáдалы на зэ′мню.
7. І знов спытáв йіх: «Когó шукáйітэ?» Воны′ сказáлы: «Ісýса Назорэ′я».
8. Ісýс сказáв: «Я сказáв вам, шо гэ′то Я; то от шо, як Мынэ′ шукáйітэ, ны чыпíтэ йіх, хай ідýть, --
9. бо збýтысь слóвовы, якóе Вин сказáв: «З тых, якы′х Ты дав Мынí, Я ны погубы′в ныкóго».
10. А Сы′мон Пытрó мав мычя′, і вы′йняв ёгó, і сыканýв йім чыля′дныка пэршосвяшчэ′ннікового, і одтя′в ёмý прáвэ гухó. Чыля′днык звáвся Малх.
11. Алэ′ Ісýс сказáв Пытрóвы: «Вложы′ мычя′ в чыхлó! Нывжэ′ Мынí ны пы′ты чя′шы, якýю дав Мынí Бáтько?»
Суд над Ісýсом у Гáнны і Кайя′фы. Пытрó одрíкайіцьця од Ісýса
12. Тоды′ солдáты і тысячаначя′льнік, і слýжашчы іудéйськы взялы′ Ісýса і звязáлы Ёгó.
13. І повылы′ Ёгó впырíдж до Гáнны, бо вин був тэсьць Кайя′фы, якы′й був тогó рóку пэршосвяшчэ′нніком.
14. Гэ′то був той Кайя′фа, шо порáйів іудéям, шо ліпш, коб оды′н чоловíк вмэр за нарóд.
[с. 271↑]
15. За Ісýсом йшлы′ Сы′мон Пытрó і дрýгый учынíк. А учынікá гэ′того знав пэршосвяшчэ′ннік; і ввыйшóв гэ′той учынíк з Ісýсом на пудви′р’е пэршосвяшчэ′нніка.
16. А Пытрó стоя′в за ворíтьмы. То пóсля той дрýгый учынíк, якóго знав пэршосвяшчэ′ннік, вы′йшов, сказáв служя′нцы, шо булá кóло ворíт, і ввів Пытрá.
17. Тут служя′нка, шо булá пры ворóтюх, кáжэ ля Пытрá: «Чы ны ты з учынікы′в гэ′того Чоловíка?» Вин сказáв: «Не».
18. А чыля′дныкы й слýгы, розоклáвшы огóнь, бо булó холоднó, стоя′лы і грíлысь. Пытрó тóжэ стоя′в з йíмы і грíвся.
19. А пэршосвяшчэ′ннік спытáв Ісýса про учынікы′в Ёгó і про нагýку Ёгó.
20. Ісýс одказáв ёмý: «Я ля свíта я′вно говоры′в. Я зáвшы гучы′в на зби′рнях і в хрáмы, дэ іудéйі завсíды збырáюцьця, а тáйно ныц ны говоры′в.
21. Чогó пытáйіш в Мынэ′? Спытáй в тых, хто слýхав, шо Я йім говоры′в. От воны′ вíдають, шо Я говоры′в».
22. Як Вин гэ′тэ сказáв, то оды′н з слуг, шо стоя′в блы′сько, вы′тяв Ісýса в шчокý, сказáвшы: «То ты гэ′так откáзуйіш пэршосвяшчэ′нніковы!?»
23. Ісýс отказáв ёмý: «Як Я сказáв нычóго, то ты покажы′, шо нычóго; а як дóбрэ, то чогó ты б’еш Мынэ′?»
24. Гáнна ж одослáв Ёгó звя′заного до пэршосвяшчэ′нніка Кайя′фы.
Пытрó дрýгый і трэ′тій раз одрíкайіцьця од Ісýса
25. А Сы′мон Пытрó стоя′в і грíвся. Тут сказáлы ёмý: «Чы ны з учынікы′в Ёгó й ты?» Вин одрíкся й сказáв: «Не!»
26. Кáжэ оды′н чыля′днык пэршосвяшчэ′нніка, родáк тогó, якóму Пытрó одсíк гухó: «Чы но я тыбэ′ ны бáчыв в садý з Йім?»
27. Пытрó знов одрíкся. І одрáзу ж тоды′ заспывáв пíвэнь.