Статистика на Україні в радянські часи
Статистика в УРСР, як і в усьому СРСР, має особливий характер. Це система збирання, перевірки й розробки статистичних даних, що відображують перебіг виконання державних планів, зростання господарства й культури, добробуту населення, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки, наявність резервів для виконання планів, природних матеріальних ресурсів і резервів праці. Здійснення статистичної роботи належало до державної монополії. Статистика була тісно пов’язана (і цим вона відрізняється від статистики іншого світу) з системою державного планування, вона була відправною базою для нього і для управління народним господарством, була важливим засобом контролю та перевірки виконання планів. Статистика в СРСР ґрунтується на звітності, що її виготовляють усі органи, підприємства, установи та організації за встановленим порядком і у точно визначені терміни.
«Типовим для радянської статистики (зокрема у 1930 — 50-их pp.) фальшування. Так, у радянській системі звітності, як і взагалі в роботі радянського підприємства, трапляються випадки приписування продукції, окозамилювання, замовчування простоїв і штурмовщини, виробничого травматизму, прогулів і загалом промахів у керівництві підприємством. Все це відбивається у звітності (вона визначає успішність праці підприємства), а цим самим вона не відбиває справжнього стану на підприємствах і в економіці країни; звичайно, це стосується і статистики.
Строкатість цін в СРСР не сприяла розвиткові статистики; так звані незмінні ціни, якими оперувала радянська статистика, фактично не були такими, бо їх постійно доводилося корегувати, а то й встановлювати нові.
Часто статистичні дані за різні роки не можна порівнювати через зміни в методиці обліку. Недостовірними є індекси зростання реального доходу населення, роздрібної торгівлі й споживання, продуктивності праці, а частково й продукції промисловості та сільського господарства. Недостатньою, а часто фальшивою була національна статистика, яка зменшувала кількість неросіян, зокрема розпорошених; так була зменшена кількість українців, які жили поза межами УРСР.
Як правило в СРСР та УРСР статистика з пропагандистською метою тенденційно перебільшує все успішне та зменшує до мінімуму все негативне. Це стосується другорядних джерел і пропагандистських видань, як правило недостовірних.
Радянська влада не збирає тих статистичних даних, які для її економіки, політики тощо не потрібні. Наприклад, у 1920-их pp. збирали і частково публікували дані так званої моральної статистики (вона вивчала злочинність); з 1930-их pp. їх не збирають. Із зібраних статистичних матеріалів публікується лише невелика частина. Більшість статистичних даних вважаються державною таємницею, і вони недоступні населенню, тим більше науковому світу за кордоном. Тому не завжди можна перевірити достовірність опублікованих радянських статистичних даних. До проблем, що їх замовчує радянська статистика, належать серед інших деякі питання статистики праці, родинних бюджетів, розподілу доходу, коштів прожитку, цін, податків, національного доходу і продукції, зовнішньої торгівлі, банків, здоров’я і зокрема більшості з того, що стосується національних проблем (наприклад, даних про мову навчання в школах) тощо.
В історії статистики в УРСР (та СРСР) можна виділити щонайменше три періоди: 1920-і pp., 1930 -1956 рр. і з 1956 р. У 1920-их pp., коли ще в СРСР не було єдиного народногосподарського плану, статистична робота в СРСР була децентралізована. Керівним статистичним органом в УРСР було Центральне Статистичне Управління України (Ц.С.У.У.) з М. Авдієнком на чолі, яке користувалося чималою автономією як щодо планів статистичних досліджень, так і щодо статистичних публікацій. Основними статистичними виданнями на Україні були: «Статистика України», що виходила в 1921—1931 рр. в ряді серій з окремих розділів статистики (вийшло 209 випусків; це були як статистичні матеріали, так і самостійні монографії); «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази на місяць з 1921 по 1925 рр. (спершу російською, згодом українською мовою); «Радянський Статистик» у 1924−1929 pp.; «Статистична хроніка» з 1925 по 1929 рр. (вийшло 152 випуски); щоквартальник «Вісник статистики України» -- з 1928 по 1930 рр.; довідники-щорічники: «Народне господарство України» (1919, 1921, 1921 -- 22, 1924 -- 25) і статистичні щорічники «Україна» -- 1925- 1929 рр. У 1924−1928 роках виходив щоквартальник «Фабрично-заводська промисловість України».
Статистика України того часу як джерело інформації про Україну і як наука була добре розвинена порівняно з іншими країнами. У двадцятих роках вперше опубліковано та опрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українських земель, які входили до УРСР. Тоді чимало статистичних даних, які стосувалися України, публікувало також Центральне Статистичне Управління СРСР (зокрема основні результати переписів населення -- частково 1920 р., міського — 1923 р. і загалом — 1926 р.); натомість детально їх опрацювало Ц.С. У.У. Статистичні матеріали публікували, крім Москви і Харкова, також деякі місцеві установи; для України важливими були публікації, що стосувалися Північного Кавказу (Ростов) і Криму (Симферополь). З установ, які, крім Ц.С.У.У., працювали в галузі статистики, потрібно згадати насамперед Українську АН, зокрема Демографічний Інститут (1934−1938 рр. Інститут демографічної і санітарної статистики), що під керівництвом визначного демографа М. Птухи видав 14 томів своїх праць.
Серед дослідників у галузі статистики в 1920-их p.p. слід відзначити економістів-статистиків: К. Воблого, В. Косинського, Г. Кривченка, Й. Пасховера, Й. Шимановича та ін.; демографів (крім М. Птухи): Ю. Корчак-Чепурківського, Ю. Масютина, П. Пустохода, С. Томіліна, М. Трацевського, А. Хоменка та ін.; дослідників з математичної статистики: М. Кравчука і Є. Слуцького. З 1922 року щорічно відбувалися всеукраїнські статистичні
Одночасно з ліквідацією Ц.С.У.У. -- на Україні припинено з 1931 р. майже повністю публікацію статистичних матеріалів. З’явилось декілька статистичних довідників: «Народне господарство УРСР» (1935 р., присвячений підсумкам виконання першої п’ятирічки і початку другої), «УРСР у числах» (1936 р.), пропагандистський збірник «Соціалістична Україна» (1937 р.) і «Праця в УРСР» (1937 р.) -- усі видання Управління Народного Господарства та обліку УРСР за ред. О. Асаткіна. Ці довідники якісно слабі; окрім того в них майже немає демографічної статистики (зрозуміло, через демографічну катастрофу України у 1933 -1934 рр.). Унікальним явищем є анулювання перепису 1937 р. (його результати були б компрометуючими для радянської влади); результатів перепису 1939 р., за винятком кількох загальних чисел, не опубліковано.
Новий етап у статистичній галузі на Україні почався у зв’язку з децентралізацією планування та управління народним господарством, розпочатою М. Хрущовим у 1956 р., коли з’явилася потреба в статистичній інформації. Разом з тим з 1957 р. Ц.С.У. України почало бути більш відповідальним перед урядом УРСР (нова назва: Ц.С.У. при Раді Міністрів УРСР); його остаточне оформлення, як союзно-республіканського органу державного централізованого обліку та статистики в УРСР, підпорядкованого як Раді Міністрів УРСР, так і Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР припадає на 1960 р. Відтоді відновлено публікацію статистичних матеріалів. Першими з них були «Досягнення Радянської України за 40 років» (1957) і «Народне господарство УРСР 1957 р. Статистичний щорічник»; далі слідували статистичні щорічники за 1959 рік і далі вже щорічно та короткі довідники з попередніми даними «УРСР в числах». Крім цих двох серійних загальних довідників Ц.С.У. УРСР видає незначну кількість статистичних матеріалів з різних галузей народного господарства (зокрема сільського господарства), а також освіти й шкільництва, охорони здоров’я тощо. Всі ці збірники видаються за зразком відповідних союзних збірників. Майже всі статистичні управління деяких областей видають періодично статистичні довідники своєї території (завжди за схемою довідника «Народне господарство УРСР»). Чимало матеріалів, які стосуються України, публікує Ц.С.У. при раді Міністрів СРСР у Москві, а також деякі Міністерства. Лише в них (також у статистичних довідниках «Народне господарство РСФСР» та в деяких регіональних виданнях) є матеріали щодо українських земель, які не входять до складу УРСР. Наслідки переписів населення (1959 і 1970 рр.) публікує лише Ц.С.У. при Раді Міністрів СРСР.
«У тридцяті pоки на Україні не було жодного спеціалізованого періодичного видання із статистики. Тому статистичні матеріали друкувались у московському «Вестнике статистики» та київському журналі і збірниках «Економіка Радянської України», «Организация и планирование отраслей народного хозяйства», «Економіка та організація сільського господарства», «Економічна географія», «Історія народного господарства та економічної думки УРСР», «Демографічні дослідження» та ін. При Ц.С.У. працює науково-дослідний інститут, але про його роботу немає докладної інформації. Статистичні дослідження проводить статистичний відділ при Інституті Економіки АН УРСР і науково-дослідний інститут Держплану. Ці інститути мають свої обчислювальні центри.
ВИСНОВКИ
Статистична робота цінилася завжди. Витоки української статистики сягають часів Київської Русі. Вже тоді було налагоджено збір інформації про суспільні явища і процеси, про економічне життя, стан соціального розвитку. Спершу статистика мала суто практичний характер і служила для стягнення податків. В ХVI — XVII ст. у зв’язку з оподаткуванням певних груп населення в межах Речі Посполитої збиралися статистичні дані для складання реєстрів, які включали об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. У козацько-гетьманській державі статистичні матеріали (про кількість населення, його майнове становище, ведення сільського господарства, ремесла тощо) одержувались під час проведення переписів населення для обкладання подвірним податком. Матеріали цих переписів збереглися у рукописних книгах другої половини XVII ст. і першої чверті XVIIІ ст. (перепис Лівобережної України 1666 р. та ін.).
Унікальну історичну цінність мають матеріали перепису козацького стану, здійсненого за наказом гетьмана України Богдана Хмельницького у 1649 році. Переписи всього чоловічого населення, так звані ревізії, проводились на Україні з 1782 до 1857 р.
З першої половини ХІХ ст. осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.
У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.
Пореформений період (1861−1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.
Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці першого радянського десятиліття допускався плюралізм ідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння зарубіжного досвіду.
Однак вже наприкінці 20-х років ставав усе відчутнішим тиск адміністративно-бюрократичної системи.
Із розпадом колишнього СРСР і здобуттям Україною незалежності почалася нова ера розвитку статистики.
Зараз органи державної статистики перебувають на перехідній стадії робіт, коли впроваджуються у практику міжнародні статистичні стандарти та рекомендації, розширюються статистичні роботи, засновані на принципово нових для України методологічних засадах, починаються спостереження за новими явищами в економіці та суспільстві.
Нині сміливо можна стверджувати, що закінчився перший етап реформування української статистики. При цьому вдалось зберегти національні особливості побудови та організації статистики.
статистика дескриптивний індуктивний міжнародний