Роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства

Культура, як і суспільство, ґрунтується на системі цінностей. З раннього дитинства кожна дитина опановує рідну мову і засвоює культуру, до якої належить. Це відбувається в процесі спілкування з близькими людьми, у домашньому середовищі, за допомогою вербальних і невербальних способів спілкування. У повсякденній життєвій практиці людина сама визначає для себе шкідливість чи корисність різних предметів і явищ навколишнього світу з погляду добра та зла, істини й омани, справедливого і несправедливого.

Категорія цінності утворюється в людській свідомості через порівняння різних явищ. Осмислюючи світ, людина вирішує для себе, що для неї важливе в житті, а що - ні, що істотне, а що несуттєве, без чого вона може обійтися, а без чого не може. Внаслідок цього формується її ціннісне ставлення до світу, згідно з яким усі предмети і явища розглядаються нею за критерієм важливості і придатності для життя. Формується загальне ціннісне ставлення людини до світу, при якому ті чи інші явища мають для людей визначений зміст і значимість.

Роль цінностей у житті як окремого індивіда, так і суспільства в цілому надзвичайно велика. Відповідно до них відбувається добір інформації в процесі спілкування, установлюються соціальні відносини, формуються афекти (емоції і почуття), навички взаємодії і т.п.

Цінності мають величезне значення в будь-якій культурі, оскільки визначають відносини людини з природою, соціумом, найближчим оточенням і самим собою. Цінностіце матеріальні предмети або духовні принципи, які мають певне значення для даного соціального суб'єкта з позиції задоволення його потреб та інтересів. Об’єкт має цінність якщо людина бачить в ньому засіб задоволення своїх потреб та інтересів. При цьому цінністю являється об’єкт не сам по собі, а його властивості, здатність задовольняти людські потреби. Об’єкт є лише носієм цінності. Однак на практиці цінністю називають не тільки вказану властивість, а й сам об’єкт. Цінність можуть мати як матеріальні речі або процеси так і духовні явища (знання, уявлення, ідеї і т.д.). Такі поняття, як добро, справедливість, патріотизм, дружби, кохання – усталені категорії людських стосунків. Якщо вірність є цінністю, то відступ від неї засуджується як зрада. Якщо чистота є цінністю, то неохайність засуджується як непристойна поведінка. Такі цінності не піддаються сумніву, вони слугують за еталон та ідеал для всіх людей. Поняття “цінність” в культурології не треба плутати з економічним поняттям “вартість”. Вартість є лише грошовим вираженням цінності, і до того ж, величина вартості зовсім не обов’язково відповідає цінності об’єкту. Для людини може мати величезну цінність який-небудь грошовий сувенір, подарунок, старе фото, хоч їх грошова вартість рівна нулю. Цінність взагалі далеко не завжди може бути виражена в грошах. Наприклад такі цінності як спогади, почуття, радість творчості і т.п., не можна ні продати, ні купити ні за які гроші.

Цінність – це не така якість, яка притаманна об’єкту сама по собі, незалежно знає чи не знає про те людина. Коли людина нічого не знає про цінність об’єкта, цей об’єкт не має для неї ніякої цінності. Навіть якщо об’єкт по своїй фізичній природі чи духовному змісту має властивості, які дозволяють йому задовольнити якусь людську потребу, це ще не робить його цінністю. Щоб об’єкт мав цінність, необхідно, щоб людина знала про наявність в ньому таких властивостей.

Як правило цінності розділяються на матеріальні і духовні. До перших відносяться “матеріальні блага” (житло, одяг, продукти харчування і т.д.), а до других – “духовні блага” : відомі тріади “істина, добро, краса” і “ віра, надія, любов”, а також художні, наукові, філософські, релігійні ідеї і т.д. Однак слід зауважити, що всі цінності мають духовну природу, оскільки представляють собою рід смислів; “матеріальними” і “духовними” називають тут в дійсності не самі цінності, а об’єкти (“блага”), які служать їх носіями.

Здатність оцінювати об’єкти, тобто визначати їх цінність, зв’язана з виникненням у свідомості людини ціннісних уявлень. Це уявлення про те, якими об’єкти повинні бути, щоб задовольнити людські потреби. У формуванні ціннісних уявлень велику роль відіграє уява. З її допомогою люди створюють мисленні зразки об’єктів, які максимально відповідали б їх потребам. Такі зразки називаються ідеалами. Вони служать еталонами цінностей. Цінність реально існуючих матеріальних і духовних благ оцінюються в порівнянні з ними . Вона тим вища, чим ближче до ідеалу.

Існуючі в дійсності об’єкти ніколи не співпадають з ідеалами. Наприклад, ідеали свободи і справедливості не є описанням тієї свободи і тієї справедливості, які існували, або ж існують зараз у якому-небудь реальному суспільстві. Хто думає, що для того, щоб дізнатися, що таке ідеальна справедливість, треба спочатку побачити її “в натурі”, той нічого ніколи про неї не дізнається. Ідеальну справедливість потрібно “винайти”, “придумати”, “мислено уявити”.

У людській свідомості існує одночасно безліч цінностей. Цінності існують не хаотично, вони певним чином упорядковані одні щодо інших. Система цінностей являє собою ієрархію, в якій цінності розміщуються по наростаючій значимості. Завдяки цій системі забезпечуються цілісність даної культури, її особливий вигляд, необхідний ступінь порядку і передбачуваності. І у кожної особистості як унікальної і неповторної виникає свій унікальний і неповторний комплекс цінностей і ідеалів.

У процесі міжкультурних контактів виявляється величезна різниця між тим, як сприймаються однакові цінності людьми різних культур. Серед них можна виділити ті, які збігаються і за характером оцінювання, і за змістом. Такого роду цінності називаються універсальними, або загальнолюдськими, їхня універсальність зумовлюється тим, що основні риси таких цінностей базуються на біологічній природі людини та на загальних властивостях соціальної взаємодії. Так, немає жодної культури в світі, де оцінювалися б як позитивні убивство, неправда і злодійство. У кожній культурі є лише своя межа терпимості цих явищ, але загальна їх оцінка однозначно негативна.

У культурній антропології прийнято виділяти чотири основні сфери культурних цінностей: побут, ідеологію, релігію і художню культуру. У контексті міжкультурної комунікації із цих сфер найважливіше значення має сфера побуту, що являє собою історично початкову сферу виникнення й існування культурних цінностей. Незважаючи на наявність ідеології, релігії і мистецтва, побутова культура й нині залишається основною для формування особистості, оскільки це формування починається ще з дитинства.

Специфіка побутової культури полягає в тому, що вона виробляє ті цінності, які мають основне значення для міжкультурного спілкування. Саме побут є оберегом історичної пам'яті культури, оскільки він значно стійкіший від ідеології й релігії і змінюється набагато повільніше. Тому саме побутова культура набагато більше містить у собі цінності "вічні", загальнолюдські й етнічні. Крім того, саме побутові цінності є основою існування ідеології, релігії та мистецтва. Норми і цінності побутової культури є самодостатніми. Це означає, що, користуючись саме цінностями побутової культури, людина може мати стійкі орієнтири для життя в умовах відповідної культури.

Цінності побутової культури народжуються в процесі життєвої практики і мають утилітарну спрямованість. Тому їх не потрібно обґрунтовувати і доводити, носії такої культури сприймають їх як природні і належні. Цінностей побутової культури виявляється цілком достатньо для залучення людини до культури.

Без цінностей не обходиться жодне суспільство. Кожна людина може вибирати ті чи інші цінності: одні - прихильники колективізму, а інші - цінностей індивідуалізму. Для одних вищою цінністю є гроші, для інших - моральна бездоганність, для третіх - політична кар'єра. Для характеристики того, що є визначальним у суспільстві, соціологи ввели термін "ціннісні орієнтації". Вони включають індивідуальні відносини або вибір конкретних цінностей як норм своєї поведінки. Особисті ціннісні орієнтації показують ступінь культурності людини, якщо мірилом їх оцінки виступає моральний зміст. Якщо ж такі критерії формуються у рамках чисто інтелектуальних, політичних чи економічних задач, ціннісні орієнтації набувають вузько прагматичний характер і починають загрожувати як самій особистості, так і суспільству в цілому.

Поняття "ціннісні орієнтації" застосовують до окремої людини або групи людей, але не до суспільства в цілому. Для цілісного аналізу суспільства вживають поняття "цінності культури", "духовні цінності".

Наявність ціннісних орієнтацій характеризує зрілість людини. Наприклад, стійка структура ціннісних орієнтацій визначає такі людські якості, як активність життєвої позиції, завзятість у досягненні мети, вірність певним традиціям та ідеалам, цільність, надійність; і навпаки, протиріччя в ціннісних орієнтаціях тягне за собою непослідовність, непередбачуваність поведінки людини; нерозвиненість соціальне значущих ціннісних орієнтацій особистості визначає її інфантильність, перевагу зовнішніх стимулів в її поведінці. Як підкреслює Е. Фромм, більшість людей знаходяться між різними системами цінностей і тому ніколи не розвиваються повністю в тому чи іншому напрямі, у них немає самобутності і тотожності собі.

Цінності являють собою схвалені і підтримані багатьма людьми переконання відносно цілей, до яких треба прагнути. Честь і гідність сім'ї - одна з найважливіших цінностей людського суспільства з найдавніших часів. Турбуючись про сім'ю, чоловік тим самим демонструє свою силу, хоробрість, добро і все те, що високо цінується оточуючими. Керівництвом до своєї поведінки він вибрав позитивні цінності. Вони стали його культурною нормою, а психологічна установка на їх дотримання - ціннісною орієнтацією.

Культурні норми і цінності тісно взаємопов'язані. Відмінність між нормою і цінністю полягає у тому, що норми - це правила поведінки, а цінності - абстрактні поняття про те, що таке добро і зло, правильне і неправильне, обов'язкове і необов'язкове. Цінності мають спільну основу з нормами. Навіть загальноприйняті звички дотримуватись особистої гігієни (чистити зуби, прасувати одяг і т.п.) в широкому розумінні виступають цінностями і переводяться суспільством у ранг наказів.

Наказ – це заборона або дозвіл що-небудь робити, звернення до особи або групи людей і виражений у будь-якій формі: усній або письмовій, формальній або неформальній. Цінності - це те, що виправдовує і надає сенс нормам. Так, життя людини - цінність, а її охорона - норма; дитина - соціальна цінність, а обов'язок батьків піклуватися про неї - соціальна норма.

Одні норми, очевидні на рівні здорового глузду, ми виконуємо не задумуючись. Інші - потребують напруження й серйозного морального вибору. У суспільстві одні цінності можуть вступати в протиріччя з іншими, хоч одні й інші однаково визначаються як невід'ємні норми поведінки. У конфлікт вступають норми не лише одного, а різних типів, наприклад, релігійні і патріотичні: віруючій людині, яка дотримується норми "не убий", пропонують іти на війну і вбивати ворогів.

Ціннісні орієнтації і цінності культури виступають мотивацією культурної поведінки людини, стимулами для досягнення мети і захисту деяких ціннісних надбань. За допомогою ціннісних орієнтацій і цінностей культури в суспільстві формуються стандарти культурних оцінок, визначається ієрархія життєвих цілей і вибір методів їх досягнення.

Основною функцією цінностей є регулятивна функція, а саме регулювання поведінки особистостей у певних соціальних умовах. Особа, щоб відчувати себе повноправним членом суспільства, повинна оцінювати себе, свою діяльність і поведінку з позицій відповідності до вимог культури. Відповідність життя і діяльності особи усталеним у суспільстві нормам і правилам створює в неї почуття особистої соціальної повноцінності, яка є умовою нормального соціального самопочуття, і навпаки, почуття невідповідності поведінки вимогам суспільства занурює людину в стан дискомфорту, може стати причиною тяжких переживань і психічних відхилень.

Таким чином, людина потребує постійного контролю за ступенем своєї соціальної зрілості. Зовнішній контроль за цим здійснюється інститутом соціальної думки, правовими органами тощо. Внутрішній контроль проводиться самим індивідом з позицій норм і вимог суспільства, засвоєних ним у процесі соціалізації, і виступає як самоконтроль. Самоконтроль є діючим механізмом розвитку особи, оскільки передбачає послідовну корекцію її поведінки згідно із зазначеними нормами.

Для здійснення самоконтролю за ступенем своєї соціальної цілісності, особі необхідно зіставити себе з певним ідеалом, прийнятим у суспільстві, подивитися на себе з позицій іншої людини. Можливість зайняти таку позицію дає людині дзеркало. Так, дивлячись на себе в звичайне оптичне дзеркало, людина оцінює соціальну повноцінність своєї зовнішності згідно з регламентуючими нормами. Але якщо соціальні норми поширюються на інші, невидимі аспекти буття людини - на її думки, погляди, в якості таких дзеркал виступають культурні інституції. У такому розумінні "культура в її багатогранних виявах виступає як велетенська система соціальних дзеркал, обслуговуючи ту чи іншу сферу соціального буття." Цінності виступають критеріями оцінки як усього життя особи, так і окремих її вчинків і дій.

Цінності є також критеріями оцінки і навколишньої дійсності: через систему цінностей ніби фільтрується вся інформація, яка сприймається і переробляються особою. "Призма цінностей" посилює одну інформацію і послаблює іншу. Усі явища й події, які відбуваються у світі, людина бачить у різному світлі, відповідно до позиції, з якої вона дивиться на них. У цінностях відбивається весь життєвий досвід людини. Він, на думку вчених, являє собою "вісь свідомості", навколо якої обертаються думки і почуття людини, з погляду якої вирішуються життєві проблеми. Таким чином, цінності - це ядро структури особистості, яке визначає їх спрямованість та рівень їх соціальної скерованості.

Іншою важливою функцією цінностей є прогностична функція, оскільки на її основі ґрунтується життєва позиція і програма створення образу майбутнього, перспективи розвитку особистості та її життєдіяльності. Отже, цінності регулюють не тільки теперішній стан і визначають не лише принципи життя людини, а й її мету, завдання, ідеали.

Залучення особистості до культури є, насамперед, процесом формування індивідуальної системи цінностей. У процесі освоєння культури індивід стає особистістю, що дає людині можливість жити в суспільстві як повноправному і повноцінному його члену, взаємодіяти з іншими людьми і розгортати діяльність по створенню предметів культури. Особистість багатьма психологами та філософами трактується як міра соціальності в людині, коли її соціальність вимірюється ступенем засвоєння цінностей суспільства, які дозволяють їй жити і діяти в якості повноправного члена.