Структура процесу соціальної комунікації
Процес соціальної комунікації може розглядатися як такий, що має структуру,
характерну для будь-якої комунікації, про що йшлося вище.
Але частіше за все в процесі соціальної комунікації виділяють три головні
елементи: комуніканта (тобто того, хто передає інформацію), реципієнта (тобто
одержувача інформації) і канал, що забезпечує зв'язок між ними і передачу
повідомлення. Комунікант і реципієнт разом звуться комунікаторами.
Крім того, існують інші позначення як комуніканта, так і реципієнта. Деякі з
них використовують звичайно як пару: джерело інформації і споживач інформації;
адресант і адресат; відправник і одержувач; творець інформаційної системи та її
користувач. Комуніканта можуть також називати автором, передавачем інформації,
її транслятором. Реципієнта можуть ще називати приймачем інформації, або
читачем (якщо йдеться про інформацію, надану у писемній формі), слухачем
(споживач інформації в аудіальній формі), глядачем (споживач візуальної інформації).
Користувача інформаційної системи називають також абонентом. Повідомлення, що
передається, звуть "комунікат".
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
Отже, найпростіша схема соціальної комунікації складається з трьох головних
елементів (див. схему 2.2), але перший і останній можуть називатися по-різному.
§ 2.3. Характеристика____________"соціальної інформації". Інформація і
Знання
Інформація в процесі соціальної комунікації — це те, що комунікант
намагається передати реципієнту; те, що реципієнт одержує в результаті процесу
інформаційної комунікації. Можна сказати, що інформація — це відомості, призначені
для передачі в процесі соціальної комунікації.
У соціальній комунікації відправник інформації намагається передати
реципієнту які-небудь знання або почуття, вольові імпульси (спонуки). Умовно все
це об'єднується поняттям "знання". Отже, в процесі соціальної комунікації від
комуніканта реципієнту передаються певні знання. Тому соціальну інформацію
визначають ще як "знання, що розглядається в аспекті комуні кації", або як знання,
що знаходиться в русі від комуніканта до реципієнта.
Однак знання, за визначенням, притаманні людині; вони мають особистий
характер [6]. їх не можна "передати" іншій людині буквально. У реципієнта знання
формуються самостійно під впливом одержаної інформації. На сприйняття
інформації та її розуміння впливає рівень розвитку людини, її попередні знання, її
вміння декодувати інформацію і зрозуміти її смисл.
Отже, поняття "знання" та "соціальна інформація" дуже тісно пов'язані.
Знання переходить в інформацію та навпаки в процесі соціальної комунікації.
Але як "знання", так і "інформація" — це абстрактні поняття, які набувають
певного значення залежно від того, в якому контексті їх використовують.
У комунікаційному процесі передається інформація, тому вона і визначається
як "відомості, призначені для передачі". У повідомленні міститься інформація, якщо
розглядати повідомлення як елемент комунікаційного процесу, тобто в зв'язку як з
комунікантом, так і з реципієнтом. У той же час можна сказати, що в повідомленні
міститься знання, тому що в ньому відображений зміст свідомості комуніканта. Але
всі ці міркування можливі тільки в тому випадку, якщо розглядати повідомлення як
елемент процесу соціальної комунікації. Між знанням u1090 та інформацією тут існують
складні діалектичні взаємозв'язки та переходи.
Знання звичайно розуміють як "продукт суспільно-трудової та розумової
діяльності людей, що являє собою ідеальне відтворення в формах мови
об'єктивних, закономірних зв'язків практично перетворюваного об'єктивного
світу" [7]. Якщо соціальну інформацію розуміти як форму руху знань (а також
емоцій та вольових імпульсів) у суспільстві [8], то логічним буде визначити її як
"форму руху ідеального в людському суспільстві".
Із поняттям "знання" пов'язані також такі визначення "інформації":
"концептуально пов'язані між собою відомості, дані, поняття, що змінюють наші
уявлення про явище або об'єкт навколишнього світу" [9]; відомості "про факти, події,
явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини, які використовуються
у сфері управління, науки, техніки, виробництва та інших галузях діяльності
людини" [10]; "відомості про факти, події, явища, процеси, що розглядаються в
аспекті їх передачі в просторі та часі, незалежно від фізичної форми їх надання", які
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
"використовуються в цілях збереження або одержання знання, прийняття рішень,
забезпечення функціонування суспільства" [11].
Як видно із змісту цих визначень, в них йдеться саме про соціальну
інформацію, яка розглядається як форма існування і руху знань у суспільстві, але
термін, що визначається, зветься просто "інформація", прикметник "соціальна" не
використовується.
Внутрішня характеристика інформації тут залежить цід розуміння поняття
"знання". Чи є всі знання людини "відтвореними у формах мови"? Можливо,
існують такі знання, що не мають мовного викладу? Чи завжди знання відображають
"об'єктивні, закономірні зв'язки ... об'єктивного світу"? Чи завжди відомості, що
складають знання, "концептуально пов'язані між собою"? Чи завжди одержувані
знання "змінюють наші уявлення" про об'єкти та явища навколишнього світу? А
якщо не змінюють, то чи є ці відомості інформацією? Чи завжди одержувана
інформація використовується в суспільній практиці (управлінні, науці, техніці,
виробництві)?
Відповіді на ці питання поки що викликають дискусії. Найбільш поширені
дискусії — про визначення поняття "наукова інформація" [12].
§ 2.4. Функціональне визначення поняття "документ"
З погляду теорії комунікації найбільш виправданим є визначення документа
як каналу передачі інформації в процесі соціальної комунікації. Але цей канал
невідривно пов'язаний із повідомленням, що міститься в ньому. Від інших каналів
документ відрізняється тим, що в ньому повідомлення передається у формі,
зафіксованій на речовинному (субстанціальному) носії.
Документ — це єдність інформації (повідомлення) та речовинного
(субстанціального) носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-
інформаційному процесі як канал передачі інформації.
Документальне повідомлення, будучи зафіксованим на речовинному носії, не
змінюється з перебігом часу і не зникає, в чому і полягає відмінність документа від
інших каналів комунікації: телефонного, радіо, телевізійного чи усної комунікації.
Документ предстає перед людиною — споживачем інформації — як певна річ,
матеріальний об'єкт. З погляду реципієнта саме цей об'єкт є джерелом інформації,
бо він не завжди в уяві реципієнта пов'язується з особою комуніканта, який розпочав
комунікаційно-інформаційний процес. З позиції реципієнта документ може
сприйматися також як повідомлення, тобто як сукупність сигналів, знаків, що
потребують декодування і мають перетворитися в знання, емоції, вольові дії в
свідомості людини, яка їх сприймає.
З позиції комуніканта документ може розглядатися не тільки як канал
передачі інформації, але й як передавач. Або як приймач, як сховище переданої
інформації. Образно кажучи, документ уявляється скоріше як озеро, а не канал, тому
що комунікант, як правило, не бачить одержувача інформації, а турбується лише
про те, щоб зафіксувати повідомлення (або певні знання, інформацію) на
речовинному носії. Так само реципієнт не бачить автора документа, тобто
комуніканта, а лише сам документ.
У характеристиках документа відтворюється також складний, діалектичний
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
взаємозв'язок між поняттями "знання" та "інформація".
Як ми вже визначили, соціальна інформація — це відомості, призначені для
передачі в процесі соціальної комунікації. Інформація — це зміст повідомлення, а
повідомлення — форма існування інформації.
Оскільки кінцева мета соціальної комунікації — передача знань, емоцій,
вольових стимулів від комуніканта до реципієнта, то умовно можна сказати, що в
документах, як і в повідомленнях, містяться знання, емоції, вольові дії. Але в
дійсності — в документі (як і в повідомленні) знаходиться тільки набір сигналів,
знаків, що можуть стати знанням у свідомості реципієнта. Тому вірним є й таке
твердження: у документі немає знань (емоцій, вольових дій), а є тільки інформація.
У той же час ми знаємо, що інформація — це результат комунікації, це те, що
одержує реципієнт, і поки він не одержить інформацію (тобто не ознайомиться з
документом), — не можна сказати, що комунікація відбулася, що документ виконав
своє призначення. Де ж знаходиться інформація?
Точної однозначної відповіді на це запитання немає, тому що,як ми вияснили
вище, інформація — це абстрактне поняття, яке лише свідчить про "рух ідеального в
суспільстві", про застосування комунікаційно-інформаційного підходу до аналізу тих
чи інших явищ дійсності.
Оскільки документ використовується як канал передачі інформації тільки в
соціальній комунікації, то при характеристиці інформації, яка Ф міститься в
документі, застосовують прикметники: "соціальна", "розумова", "семантична" чи
"семіотична". "Семантичною" називають інформацію, яка має певне значення, смисл
для людини, яка її сприймає. "Семіотичною" — інформацію, яка передається в
певній знаковій формі. Ці назви u1087 походять від термінології семіотики — науки про
знакові системи.
Виявляється, що вся соціальна інформація є семіотичною і семантичною, бо
вона може передаватися від людини до людини тільки в знаковій формі і вона є
інформацією для людини тільки в тому випадку, коли має смисл, який може бути
розшифрований (декодований).
З таких міркувань визначення документа як "семантичного повідомлення,
фіксованого знаковою системою на матеріальному носії для передачі його в часі та
просторі" [13], не протирічить даному вище визначенню документа як каналу
соціальної комунікації.
Особливої уваги потребує визначення документа як повідомлення. "Документ
— це стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в соціальній
комунікації як завершене повідомлення" [14]. У цьому визначенні документа все
збігається з наведеним вище, крім вказівки на місце документа в соціальному
комунікаційно-інформаційному процесі. Виникає питання: документ — це канал
передачі інформації чи повідомлення?
На наш погляд, документ — це особлива форма каналу комунікації, така, де
повідомлення невідривне від свого матеріального носія. Канал — це "сукупність
пристроїв для передачі інформації-", або переносно — "шлях, засіб для досягнення
якоїсь мети" [15].
Канал — це обов'язковий елемент комунікаційно-інформаційної системи:
шлях, яким передається повідомлення. Цей канал може бути природним для
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
комунікаторів (наприклад, при усній комунікації, коли повідомлення у вигляді
звукових сигналів передається через коливання повітря — природного середовища, в
якому співіснують комунікант і реципієнт); може бути технічним, що складається з
певного пристрою або їх системи, яка встановлює зв'язок між комунікантом і
реципієнтом (наприклад, у телефонній комунікації). У документальній комунікації
така особливість, що її каналом є документ — матеріальний об'єкт, у якому
зафіксовано інформацію.
Безумовно, документ можна одночасно u1088 розглядати і як повідомлення, але таке,
що невідривне від каналу його передачі. Із документа споживач може сприйняти як
сигнали зміст повідомлення, розшифровуючи його знакову форму.
Інша річ — такий стан, коли документ сам (у цілому) стає об'єктом передачі у
матеріально-речовій комунікації. Тоді для його передачі потрібні інші матеріальні
канали (чи засоби): книжкова торгівля, бібліотечна справа тощо. Але це вже інша
комунікаційна система.
Висновки
Для теоретичного визначення поняття "документ" необхідно застосовувати
комунікаційно-інформаційний підхід, тобто розглядати документ як елемент
соціального комунікаційно-інформаційного процесу.
Головною категорією комунікаційно-інформаційного підходу є поняття
"інформації", що означає "те, що передається в процесі комунікації". Інформація, що
передається в суспільстві (між людьми), зветься соціальною. Соціальна інформація є
одночасно "нооінфор-мацією", "семантичною інформацією", "семіотичною
інформацією".
З погляду комунікаційно-інформаційного підходу, документ — це особлива
форма каналу передачі соціальної інформації, яка характеризується фіксацією
(закріпленням) інформації на матерільному (речовинному) носії. У
комунікаційному процесі документ може розглядатися також як повідомлення,
або як джерело інформації, її предавач чи сховище.
Примітки
1. Словник іншомовних слів. — К., 1985. — С.363.
2. Філософський словник. — К., 1964. — С.184.
3. Словник іншомовних слів. — К., 1985. — С.363.
4. Наприклад, у журналістиці: Богданов Н.Г., Вяземский Б.А. Справочник
журналиста. — Л., 1971. — С.260—263.
5. Information theory // Encyclopaedia Britannica. — Chicago etc., 1957. — Vol.
12.—P.350—350b.
6. Полани M. Личностное знание. — M., 1985.
7. Філософський словник. — К., 1964. — С. 166.
8. Соколов А. В. Введение в теорию социальной коммуникации: Учеб. пособие
для студентов высш. учеб. заведений, обучающихся по специальности
"Культурология" / СПб. гуманитар, ун-т профсоюзов. — СПб., 1996. —
С.127—128.
9. Тараканов КВ. Информация и сообщение // Информатика: Учеб. пособие для
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
студентов ин-тов культуры, пед. вузов и ун-тов. — М, 1986. —СП.
10. Полян МЛ. Источники информации // Там само. — С. 17.
11. Толковый словарь по основам информационной деятельности /Под ред.
Н.Н.Ермошенко. — К., 1995. — С. 17.
12. Див., напр.: Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації:
поняття, типологія, історія типологічної схеми. —ЇС, 1995. — С.13—16.
13. Гордукалова Г.Ф. Документальный поток в библиографической
деятельности: история, теория, технология освоения: Автореф. дис.... д-ра
пед. наук. — СПб., 1992. — С32.
14. Соколов А.В. Коммуникационные каналы // Науч. и техн. б-ки. — 1994. —
№П._ С.44.
15. Словник іншомовних слів. — К., 1985. — С. 378.
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua
Сайт "Професійні ресурси документознавства"
www.documentoved.at.ua