Голодомор 1921-1923 рр. в Україні.
Голодомор — це соціально-господарське лихо, яке виявляється у позбавленні населення харчового мінімуму; виникає здебільшого внаслідок неврожаю, зумовленого стихійними причинами та недостатньої господарської організації і системи постачання. Так характеризує це явище Енциклопедія українознавства (т. 2, с. 405).
На українських землях завдяки їх відносно сприятливому клімату масовий голод до радянських часів був рідкісним явищем. Український народ під більшовицькою владою пережив три голодомори, що забрали мільйони людських життів.
Голод 1921-1923 рр. був спричинений як неврожаєм, так і соціально-політичними обставинами в УРСР. У 1921 р. внаслідок посухи в Україні зібрали лише 30% від звичайного врожаю 1916 р. Найбільше потерпіли південноукраїнські губернії: Запорізька, Донецька, Катеринославська, Одеська та Миколаївська. Посуха і неврожай захопили й російське Поволжя.
У 1920 р. в Україні внаслідок «політики воєнного комунізму» відбувалась реквізиція зерна в селян за допомогою армії і комітетів незалежних селян. У 1921 р. розпочався неп, і на Україну був накладений непомірно великий продподаток.
Різко збільшувалася кількість голодуючих. Тільки в степових губерніях республіки вона зросла з грудня 1921 до травня 1922 з 1,2 млн. осіб до 3,8 млн. осіб, а по всіх губерніях до 5,6 млн. осіб, що становило 25% населення УСРР. (Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні - від 4 до 7 млн чол.)
Епіцентром лиха в Україні стала Запорізька губернія.
Особливо важким був 1922 р. У травні цього року голова ВУЦВК Г.Петровський звернувся до ВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства з УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом «у Росії – перелом у кращий бік. На Україні – навпаки. Херсонські жахи продажу людського м’яса поширюються… На 1 квітня голодуючих – 3 млн. Допомога – переважно одна восьма фунта хліба – надається тільки 15%...» Через тиждень уже в листі до М.Калініна він з болем констатує: «Маючи своє Поволжя, Україна з початку кампанії до 1 травня надіслала в прикріплені до неї голод губернії РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в чотири рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям…»
Це викликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчених, 1,5-2,0 млн чол. померлих.
Голод супроводжували його постійні супутники — тиф і холера
Голоду у південних губерніях можна було б уникнути, якби республіка мала право на свій розсуд перерозподіляти лишки продовольства з Правобережжя на користь Півдня. Але це було неможливо, бо Москва вимагала постачати український хліб промисловим центрам Росії і голодуючим Поволжя.
Взимку 1922-1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 млн. Деякі історики небезпідставно вважають, що головною причиною повторного голоду був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки. Підрахунки фахівців підтверджують це. У 1921-1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 35 млн. пудів. Того ж часу до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів зерна. Наступного року ситуація повторилася. Хлібний дефіцит у 1922-1923 рр. скоротився до 20 млн. пудів, причому він перекривався із запасом (у 15 млн. пудів) зерновими лишками у врожайних губерніях. Проте продовольчі ресурси України були значною мірою вичерпані хлібозаготівельними органами. За неповними даними, з УСРР було вивезено майже 18 млн. пудів зерна: 2,5 млн. пудів до РСФРР і більше 15 млн. пішло на експорт.
З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921-1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга – експортом українського зерна.
На жаль, була ще одна причина трагедії 1921-1923 рр. Посиливши голод численними конфіскаціями продовольства, Москва фактично апробувала його як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.