ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми дослідження. Європейський Союз (Євросоюз) – унікальне об’єднання держав, що виникло в результаті розвитку економічної, політичної та правової інтеграції на Європейському континенті. За своїми цілями та правовою структурою воно не має аналогів у міжнародному співтоваристві. Унікальність Євросоюзу виявляється в усіх сферах його функціонування, у тому числі й у сфері зовнішніх зносин. Від самого початку свого існування об’єднання надавало великого значення співробітництву з іншими суб’єктами міжнародного права, особливо в економічній сфері. Поступово це співробітництво набуло досить розвинутих форм. Однією з них є асоціація, що служить правовою базою для відносин Європейського cпівтовариства (ЄС) як з окремими країнами, так і з цілими групами країн регіонів світу.

Високий рівень співробітництва з об’єднанням, забезпечуваний у рамках асоціації, робить цей інститут привабливим для дедалі більшого кола країн. Намір укласти угоду про асоціацію з ЄС має й Україна, яка визначила це своїм головним зовнішньополітичним пріоритетом у середньостроковому вимірі. Реалізація такої мети потребує з’ясування та чіткого розуміння правової природи інституту асоціації у праві Євросоюзу. У зв’язку з цим дослідження проблем правового регулювання відносин ЄС з асоційованими країнами, вивчення досвіду останніх, стратегії і тактики їхньої інтеграції у Євросоюз та діючих національних механізмів, що забезпечують досягнення поставленої мети, є надзвичайно актуальним для використання в Україні при визначенні нею власних напрямів розвитку і з’ясуванні перспектив, основних цілей та можливих наслідків укладення нашою державою угоди про асоціацію з ЄС.

Незважаючи на очевидну актуальність, у вітчизняній юридичній науці вивченню особливостей правового регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами, на жаль, приділяється недостатня увага. Зазвичай проблеми створення асоціації з ЄС розглядаються в загальному ракурсі перспективи вступу України до Євросоюзу як дійсного члена і не стають предметом окремого дослідження. Саме відсутністю детальних наукових досліджень інституту асоціації можна пояснити й не зовсім коректне вживання в українських законодавчих актах термінів “асоційоване членство в ЄС” та “асоційований член ЄС”, які навіть не згадуються в установчих договорах про заснування Європейського cпівтовариства та про Європейський Союз чи в доктрині європейського права. Натомість в останніх застосовуються терміни “асоціація” та “асоційована країна”. Це свідчить про вкрай недостатню розробленість проблем, пов’язаних з визначенням змісту і правової природи асоціації ЄС із третіми країнами, а відтак про нагальну потребу в їх дослідженні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідної роботи кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний №011 БФ048-01).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття особливостей правового регулювання відносин Євросоюзу в рамках створення асоціацій із третіми країнами та виявлення правових проблем, пов’язаних з укладанням Україною угоди про асоціацію з ЄС. Відповідно до цього в дисертації поставлено такі основні завдання:

проаналізувати практику використання асоціацій міжнародними організаціями;

дослідити правову природу й дати правову характеристику інституту асоціації у праві Євросоюзу;

визначити сучасні види асоціації з ЄС;

вивчити правові механізми регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами на основі комплексного аналізу відповідних міжнародних договорів;

виявити специфіку правового регулювання різних видів асоціації з ЄС;

дати характеристику організаційно-правових засад співробітництва України з Євросоюзом;

дослідити правові основи розвитку відносин України з Євросоюзом та оцінити перспективи створення асоціації України з ЄС.

Об’єктом даного дисертаційного дослідження є міжнародні правовідносини, що встановлюються на основі договірних норм між ЄС і асоційованими країнами, юридичні процедури та механізми у цій сфері.

Предметом дисертаційного дослідження є угоди про асоціацію як джерела права, на основі яких встановлюється і розвивається співробітництво Євросоюзу з асоційованими країнами.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становить широкий спектр методів та підходів до вивчення проблем правового регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами. Обгрунтовуючи теоретичні висновки дисертаційного дослідження, авторка керувалася положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права. При висвітленні основних етапів становлення інституту асоціації у праві Євросоюзу в основу покладено історичний підхід. Аналіз правових актів, що регулюють відносини ЄС з асоційованими країнами, базується на застосуванні формально-юридичного методу. Використання порівняльного методу дало можливість визначити особливості правової природи асоціації у праві Євросоюзу та специфічні риси її окремих видів. У процесі аналізу перспектив підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС було застосовано і метод прогнозування. У дослідженні використано також інші загальновизнані у правовій науці методи пізнання.

Джерельну базу дослідження становлять установчі документи міжнародних організацій, якими передбачено створення асоціацій; нормативні акти Євросоюзу, що регулюють відносини з асоційованими країнами (зокрема, угоди про асоціацію з ЄС; рішення Суду ЄС, які вплинули на розвиток інституту асоціації тощо); матеріали та документи, що стосуються регулювання відносин Євросоюзу з Україною.

Для української доктрини міжнародного права правові проблеми регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими країнами є новими й поки що недостатньо вивченими. З-поміж літератури, в якій досліджувались особливості правового регулювання зовнішіх зносин Євросоюзу, слід виділити роботи М.В. Буроменського, А.С. Гальчинського, В.Н. Денисова, М.М. Микієвича, В.І. Муравйова, В.Ф. Опришка, В. Посельського, А.С. Фастовець, Ю.В. Щокіна, С.В. Шевчука.

Серед зарубіжних фахівців питаннями правових засад регулювання відносин об’єднання з асоційованими країнами займалися такі вчені, як О. Бабарінде, В. Бількербах, К. Блюман, П. Брюкнер, Ж. Верховен,
М.-А. Годісар, Ж.-К. Готрон, К. Діабат, Л. Дюбуа, А. Жерард, Г. Ісаак, Л. Карту, З.М. Клепацький, Е. Коломбо, М. Кремона, М.-Ф. Крістоф Чакалов, М.-Ф. Лабуз, М. Лефебре, К. Лікурго, Б. Ліпперт, Ж.-В. Луї, А. Мею, Ж. Мегре, А. Мерфі, Н. Мосіс, П. Пескаторе, Б. Петі, Ж. Ро, А. Татам, Ж. Фабер, М. Фалон, Д. Фенімор, Л. Фріїс, Р. Фолсом.

Наукова новизна одержаних результатів. Ця дисертаційна робота є першим в Україні спеціальним дослідженням правовідносин асоціації ЄС з третіми країнами, в якому на основі порівняльного аналізу видів і методів співробітництва Співтовариства з окремими асоційованими державами визначаються сучасні тенденції розвитку інституту асоціації у праві Євросоюзу і вивчаються особливості правового регулювання відносин України з останнім у світлі перспективи створення асоціації. Наукова новизна дисертації виражається в основних положеннях, що виносяться на захист. Зокрема:

1. Встановлено відмінність асоціації з Євросоюзом від асоційованого членства в інших міжнародних організаціях, яка полягає в тому, що:

по-перше, на відміну від обов’язкової участі асоційованих членів інших міжнародних організацій в установчих документах останніх, асоційовані партнери Євросоюзу не є учасниками установчих договорів об’єднання, а юридичною основою асоціації з ними служать міжнародні угоди про асоціацію;

по-друге, на відміну від інших міжнародних організацій, для яких характерною є обмежена участь асоційованих членів у діяльності їхніх органів, асоціація з Євросоюзом, навпаки, передбачає створення окремого інституційного механізму, у рамках якого й координується співробітництво сторін.

2. Розроблено власну класифікацію видів асоціації, що використовуються ЄС: асоціація із заморськими країнами і територіями; асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами; асоціація з європейськими країнами.

3. Встановлено основні відмінності асоціації ЄС із заморськими країнами і територіями від асоціації з третіми країнами і міжнародними організаціями, що полягають у відсутності спеціального міжнародно-договірного регулювання відносин об’єднання з асоційованими країнами і територіями та односторонньому визначенні Співтовариством правового режиму такої асоціації.

4. Сформульовано визначення асоціації ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями як встановлення між об’єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов’язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства.

5. Досліджено практику створення асоціації ЄС із третіми країнами і показано, що її неодмінною економічною основою є створення зони вільної торгівлі або митного союзу.

6. Визначено, що суттєвою новацією нових угод про асоціацію ЄС з неєвропейськими країнами є тенденція відмови сторін від застосування режиму преференцій і надання переваги поступовому створенню зони вільної торгівлі.

7. Обґрунтовано положення про те, що говорити про існування такого виду асоціації, як підготовка до членства у Євросоюзі, можна тільки умовно, оскільки сам факт укладення угоди про асоціацію має обмежений вплив на ініціювання процедури приєднання до Євросоюзу, де значно важливішим є формальне визнання ним третьої країни кандидатом на вступ та подання цією країною офіційного прохання про вступ.

8. Узагальнено критерії до асоційованих країн, без досягнення відповідності яким Україна не може стати асоційованим партнером Євросоюзу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертація містить комплексний аналіз нормативної бази, механізмів та процедур, які діють у рамках угод про асоціацію ЄС із третіми країнами.

Положення цього дисертаційного дослідження були враховані Департаментом європейської інтеграції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при підготовці Концепції Української сторони щодо Плану дій Україна – ЄС на 2004–2005 роки, розробленої з метою реалізації Послання Європейської Комісії “Ширша Європа” напередодні Сьомого саміту Україна – ЄС (7 жовтня 2003 року, м. Ялта) і переданої керівництву Євросоюзу під час саміту, а також при підготовці окремих розділів консолідованого тексту проекту Плану дій, поданого на розгляд Ради Україна – ЄС, засідання якої відбулось у травні 2004 року.

Крім того, положення дисертаційного дослідження були використані в роботі Управління з питань забезпечення зв’язків Президента України з Верховною Радою України, Конституційним Судом України і Кабінетом Міністрів України при підготовці аналітичних матеріалів та розробці проектів законів України з питань її відносин із Євросоюзом.

Положення та висновки дисертації можуть бути враховані відповідними відомчими структурами України, що опрацьовують питання співробітництва з Євросоюзом, при формуванні відносин із цим міжнародним об’єднанням та формулюванні стратегії інтеграції нашої держави до Євросоюзу.

Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці та розробці навчальних посібників, методичної літератури з навчальних курсів “Право Європейського Союзу” і “Право міжнародних організацій”, а також при підготовці окремого навчального курсу “Право зовнішніх зносин Європейського Союзу” для викладання у вищій школі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було оприлюднено під час науково-теоретичної конференції для молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбулася 24–25 квітня 2003 року.

Результати досліджень обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення дисертації дістали відображення в 5 наукових публікаціях.

Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота загальним обсягом 198 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (202 найменування).

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; показано зв’язок з науковими програмами, планами і темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їхнє практичне значення; подано відомості про апробацію, практичне впровадження результатів, характер публікацій, структуру та обсяг дослідження.

У першому розділі дисертації – “Асоціація з Європейським Союзом як міжнародно-правова форма зовнішніх зв'язків об’єднання” – досліджується практика використання асоціації міжнародними організаціями, розкриваються особливості становлення та правової природи асоціації у праві Євросоюзу та визначаються види асоціації з ЄС.

Слово “асоціація” походить від латинського “associatio” (“з’єднання”) і може означати організоване для досягнення узгодженої мети об’єднання, союз людей, груп, класів, установ тощо. Під асоціацією суб’єктів міжнародного права розуміють виражений певним чином сталий зв’язок між ними.

З одного боку, термін “асоціація” в міжнародному праві використовують для найменування об’єднань держав координаційного характеру, органи яких не мають наднаціональних повноважень. У цьому разі мова йде про різновиди міжнародних організацій. Такими є, наприклад, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) тощо.

З другого боку, асоціаціями іменують об’єднання однієї чи кількох держав (або залежних країн і територій) з міжнародними організаціями та групами держав. Такі асоціації, як правило, не створюють нової міжнародної організації, оскільки відсутнє відповідне волевиявлення сторін. При цьому асоціація може мати характер обмеженого членства в організації, а може й не передбачати членства в організації – тоді йдеться про асоційоване партнерство, що регулюється особливим чином.

Для визначення обмеженого членства в статутах міжнародних організацій найчастіше застосовують термін “асоційоване членство”. Виникнення цього терміна первісно було пов’язане з особливим становищем залежних країн і територій у міжнародних організаціях, зокрема в низці спеціалізованих установ системи ООН (ІМО, ФАО, ВООЗ тощо). Наразі, внаслідок здобуття незалежності підопічними територіями та припинення функціонування системи опіки ООН, проблема асоційованого членства несамостійних територій втратила свою актуальність.

Значно поширенішим від асоціації з несамостійними територіями є асоційоване членство держав. До міжнародних організацій, що його використовують, належать, зокрема, Рада Європи, Організація країн–експортерів нафти (ОПЕК) та ін.

Дослідження правового регулювання асоціацій у практиці окремих міжнародних організацій дало підстави зробити висновок про те, що статус асоційованих членів завжди відрізняється від статусу повноправних членів цих організацій і є більш обмеженим. На практиці асоційоване членство означає обмежену статутом міжнародної організації чи актами її органів участь країни в діяльності організації. Характерною рисою асоційованого членства є те, що воно передбачає неодмінну участь асоційованого члена в установчих документах організації.

Проте, у практиці Європейського Союзу асоціація як організаційно-правова форма взаємовідносин із третіми країнами має свою специфіку і реалізується особливим чином. Установчі документи об’єднання не передбачають інституту “асоційованого членства”, натомість вони містять положення про асоціацію з так званими “заморськими країнами і територіями”, а також встановлюють можливість укладання спеціальних угод про асоціацію з третіми країнами та міжнародними організаціями. У цьому разі йдеться про асоційоване партнерство, що здійснюється через спеціально створені органи (ради, комітети асоціації) і полягає в запровадженні співробітництва сторін у різних галузях.

Дослідження особливостей становлення інституту асоціації у праві Євросоюзу в дисертації розпочинається зі стислого викладу основних етапів еволюції самого Євросоюзу в контексті його зовнішніх зносин. При цьому підкреслюється, що згідно з установчим договором та практикою Суду ЄС, компетенцією вступати у відносини з іншими суб’єктами міжнародного права наділений не Євросоюз, а лише Європейське співтовариство. Головним інструментом зовнішніх зносин ЄС виступає укладання міжнародних угод. Особливе місце в системі угод Співтовариства посідають угоди про асоціацію.

Здійснений в дисертаційному дослідженні аналіз установчих договорів Євросоюзу та доктрини європейського права дав можливість встановити, що у самому Договорі про заснування ЄС поняття асоціації вживається у двох випадках: по-перше, у ст. 182 стосовно заморських країн і територій, з якими деякі держави–члени ЄС підтримують особливі відносини; по-друге, у ст. 310 стосовно угод про асоціацію Співтовариства з третіми країнами чи міжнародними організаціями. Оскільки для України актуальним є лише друге значення асоціації, саме його аналізові в дисертації приділено головну увагу.

Правову природу асоціації ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями великою мірою визначає мета її створення. Навіть укладені на одній юридичній основі – ст. 310 – угоди про асоціацію можуть мати різні цілі: започаткування особливого співробітництва між сторонами або підготовку асоційованої країни до подальшого вступу до об’єднання.

У дисертації зазначається, що в практиці Євросоюзу відносини асоціації створюються й чітко регулюються міжнародною угодою: саме угода про асоціацію є об’єктом переговорів сторін, і саме нормами цієї угоди пов’язані між собою асоційовані партнери. Таким чином, юридична природа асоціації ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями є передусім договірною, оскільки джерело відносин сторін становить спеціальна міжнародна угода, що передбачає “взаємні права та обов’язки, спільні дії та особливі процедури”. Неодмінною економічною основою асоціації з ЄС є створення між Співтовариством і асоційованою країною зони вільної торгівлі чи митного союзу.

З метою реалізації угод про асоціацію сторони створюють спеціальні інституції, завдання яких полягає в реалізації договірних положень та нагляді за діяльністю асоціації. Для інституційних механізмів, створюваних в рамках угод про асоціацію ЄС із третіми країнами, зазвичай використовується подібна загальна структура, в основі якої лежить модель інститутів Співтовариства, але з обмеженими функціями. Типовим є заснування трьох основних інститутів: Ради асоціації, Комітету асоціації та Міжпарламентського комітету асоціації. Особливістю рад асоціацій є наділення їх компетенцією приймати обов’язкові для сторін рішення. Такою компетенцію не володіє жодний орган, створений відповідно до інших зовнішніх угод об’єднання. Рішення рад асоціацій становлять складову частину права Співтовариства і можуть тлумачитися Судом ЄС.

Практика суду ЄС відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку інституту асоціації. Основоположне значення у формуванні правової природи асоціації мало рішення Суду ЄС у справі Демірель від 30 вересня 1987 р. Найважливішим принципом, що його сформував Суд у зазначеній справі, є визнання того, що угода про асоціацію створює спеціальні привілейовані відносини з державами-нечленами, внаслідок чого останні повинні певною мірою брати участь у системі Співтовариства. З цього випливає, що сфера співробітництва ЄС з асоційованими країнами визначається acquis communautaire (так званим “спільним доробком” Європейського Союзу). Навіть часткове поширення дії acquis communautaire на правовідносини асоціації дає змогу забезпечити найтісніший зв’язок між ЄС та його державами-членами, з одного боку, і третіми країнами – з другого. Особливо важливе значення це має у разі використання асоціації як форми, що дає можливість підготувати подальший вступ асоційованих країн до об’єднання.

Узагальнення теорії та практики регулювання відносин Євросоюзу з асоційованими партнерами дало змогу визначити асоціацію з ЄС як встановлення між об’єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов’язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства.

Значний обсяг та неоднорідність практики створення Євросоюзом асоціацій ускладнює їх класифікацію. Узагальнення найважливіших критеріїв, що характеризують асоціацію, дало змогу авторці розрізнити три основні види асоціації, що використовуються ЄС, визначені на підставі географічного розташування асоційованих партнерів, правових засад, а також цілей асоціації, а саме: асоціація із заморськими країнами і територіями; асоціація як модель співробітництва з неєвропейськими країнами; асоціація з європейськими країнами.

Детальному дослідженню кожного із зазначених видів присвячено другий розділ дисертації – “Правові механізми регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами”.

У праві Європейського Союзу досі зберігається асоціація із залежними країнами і територіями. Її юридичною базою є ст. 182 Договору про заснування ЄС. Перелік так званих “заморських країн і територій” міститься в Додатку ІІ до Договору про заснування ЄС. Незважаючи на нечисленність асоційованих партнерів, правове регулювання відносин у рамках цього виду асоціації має свої особливості й суттєво відрізняється від асоціації, створеної на основі ст. 310 Договору про заснування ЄС. На відміну від відносин партнерства та співробітництва, що встановлюються на підставі міжнародних угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями, відносини асоціації із заморськими країнами і територіями Співтовариство регламентує односторонньо шляхом прийняття рішень Радою Євросоюзу, що фіксують детальні правила і процедури такої асоціації. Наразі асоціація ЄС із заморськими країнами і територіями регулюється Рішенням Ради №2001/822 від 27 листопада 2001 року.

Другий вид – асоціація як модель співробітництва ЄС з неєвропейськими країнами – включає угоди про асоціацію з країнами групи АКТ, з неєвропейськими середземноморськими країнами та деякими країнами Латинської Америки і зумовлена також існуванням особливих історичних та географічних зв’язків між асоційованими країнами і деякими державами – членами ЄС. Однак юридичною основою цього виду асоціації служить ст. 310 Договору про заснування ЄС.

Здійснений у дослідженні комплексний аналіз договорів про асоціацію з неєвропейськими країнами (починаючи від Яундських та Ломейських конвенцій, угод першого покоління з країнами Магрибу та Машреку і аж до найновіших договорів про асоціацію – зокрема, з Чилі) свідчить про те, що асоціація дає можливість забезпечити найвищий рівень співпраці об’єднання з низкою неєвропейських країн. Створення такої асоціації не передбачає подальшого вступу асоційованих країн до Євросоюзу, оскільки останні розташовані поза межами європейського регіону, а свідчить про бажання обох сторін встановити особливі зв’язки між собою. Співробітництво ЄС з асоційованими країнами, запроваджуване відповідними угодами, поширюється на надзвичайно широке коло галузей (зокрема, політичну, торговельну, економічну, фінансову, наукову, соціальну, культурну тощо) і координується спеціально створеним інституційним механізмом. Асоціація цього виду, як правило, передбачає надання суттєвої фінансової і технічної допомоги асоційованим країнам з боку ЄС.

Відносини ЄС із зазначеними асоційованими партнерами зазнали тривалої еволюції. Внаслідок цього на сучасному етапі в стосунках, зокрема, з країнами АКТ об’єднання відмовилося від застосування асоціацій і – шляхом укладання у 2000 році Договору Котону – надало перевагу запровадженню “партнерства”. Водночас після проведення Барселонської конференції неєвропейські середземноморські країни, навпаки, повернулися до створення асоціацій із ЄС. Нові угоди про асоціацію з ЄС вже уклали практично всі країни цього регіону. Важливою новацією в них є тенденція відмови сторін від застосування режиму преференцій і надання переваги поступовому створенню зони вільної торгівлі.

Останній вид – асоціація з європейськими країнами – включає в себе угоди про асоціацію з країнами ЄАВТ, середземноморськими європейськими країнами, країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і Західних Балкан.

Асоціація, передбачена Угодою про Європейський економічний простір (ЄЕП), забезпечила найвищий рівень співробітництва між ЄС і західноєвропейськими країнами – членами ЄАВТ, що з різних причин не бажали вступу до Євросоюзу. Метою цієї угоди є створення єдиного економічного простору між сторонами. Як свідчить здійснений аналіз, Угода про ЄЕП фактично відтворює основні положення Договору про заснування ЄС та актів інститутів Співтовариства, передбачаючи поширення переважної частини acquis communautaire у відповідних сферах на країни ЄАВТ та фактичне включення останніх до функціонування внутрішнього ринку ЄС.

Завдяки високому рівню інтеграції економік країн – учасниць асоціації Угода про ЄЕП створює для асоційованих країн такий статус, який фактично є заміною членства у Євросоюзі, не передбачаючи, однак, участі цих країн у роботі органів об’єднання, а також співробітництва у сфері зовнішньої та внутрішньої політики.

Угоди про асоціацію ЄС із європейськими середземноморськими країнами, країнами ЦСЄ і Західних Балкан, навпаки, мають на меті підготувати інтеграцію згаданих асоційованих партнерів до об’єднання, що великою мірою визначило специфіку правового регулювання відносин сторін.

У дисертації здійснено комплексний аналіз угод про асоціацію з так званими “країнами – аплікантами на вступ”, починаючи від першої угоди про асоціацію з Грецією і закінчуючи найновішими угодами про стабілізацію та асоціацію ЄС із західнобалканськими країнами. Зокрема, зазначається, що угоди про асоціацію з європейськими країнами стали правовою основою наймасштабнішого з процесів розширення Євросоюзу. Вступ асоційованих країн до об’єднання, що відбувся у травні 2004 р., а також заплановане приєднання інших асоційованих країн, підтвердили значення асоціації як організаційно-правової форми, що забезпечує найвищий рівень співробітництва сторін і дає змогу асоційованим країнам підготуватися до виконання зобов’язань, пов’язаних із членством у Євросоюзі.

Однак наголошується, що визнанню асоціації ЄС із країнами ЦСЄ як такої, що має слугувати підготовці останніх до майбутнього членства у Євросоюзі, головним чином сприяло рішення Європейської Ради в Копенгагені 1993 р. Саме ним було встановлено вимоги, виконання яких надає можливість асоційованим країнам вступити до Євросоюзу. Проте є всі підстави стверджувати, що без цього рішення Ради європейські угоди про асоціацію не перетворилися б на документи, які готують асоційовані країни до набуття членства в Об’єднанні. По суті, сам факт укладення угоди про асоціацію має обмежений вплив на початок процедури приєднання до Євросоюзу, для якого значно важливішим є формальне визнання останнім “кандидатського” статусу країни та подання цією країною офіційного прохання про вступ. Інакше кажучи, реалізація асоціації і процедура набуття членства – різні, хоча й пов’язані, процеси. Тому говорити про існування такого виду асоціації, як підготовка до членства у Євросоюзі, можна лише умовно, оскільки положення багатьох угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами не визначають заздалегідь можливості набуття асоційованою країною членства в Об’єднанні.

Третій розділ дисертації – “Правові передумови для створення асоціації України з Європейським Союзом” – присвячено аналізу правових засад співробітництва між Євросоюзом і Україною у світлі перспективи укладення угоди про асоціацію України з ЄС.

Правову основу співпраці України з ЄС на нинішньому етапі закладає передусім Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами і їх державами-членами (УПС), а також низка інших нормативних актів, прийнятих сторонами.

Здійснений у дисертації аналіз свідчить про те, що, попри значну подібність структури і сфер регулювання, УПС порівняно з європейськими угодами про асоціацію запроваджує нижчий рівень співробітництва як за цілями, так і за конкретним економічним змістом. Головною відмінністю є те, що в УПС прямо не йдеться про приєднання України до Євросоюзу й відсутні посилання на “процес європейської інтеграції”. Різною є і юридична база цих угод. Тоді як в основі європейських угод про асоціацію лежить ст. 310, юридичною базою УПС є ст.ст. 133 і 308 Договору про заснування ЄС. Щодо зони вільної торгівлі – неодмінної економічної основи асоціації, то УПС лише визначає перспективу її створення в майбутньому.

Хоча інституційна структура, передбачена УПС, подібна до тієї, що створена згідно з європейськими угодами про асоціацію, проте й тут є суттєві відмінності. На відміну від рад асоціацій, Раду з питань співробітництва не наділено повноваженнями приймати обов’язкові для сторін рішення. Її роль зводиться до прийняття “необхідних рекомендацій”. Таке становище, безперечно, ускладнює імплементацію УПС і підкреслює її нижчий рівень порівняно з європейськими угодами.

Однак проведене дослідження свідчить про те, що УПС має “еволюційний” характер, який виявляється у наявності перспективних заходів, що можуть або мають бути здійснені на її основі. У дисертації проаналізовано такі еволюційні положення. Зокрема, особливу увагу приділено тим положенням, що стосуються співробітництва у сфері зближення законодавства. Зазначається, що нині на базі УПС в Україні започатковано створення організаційно-правових засад і визначено напрями діяльності з гармонізації законодавства. Вагомим кроком у цьому процесі стало прийняття Загальнодержавної програми з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

На сучасному етапі Україна висловлює намір підняти договірні стосунки з ЄС до рівня європейських угод про асоціацію. Однак для створення асоціації з інтеграційною перспективою третя країна має відповідати низці критеріїв, аналіз яких посідає важливе місце в дисертаційному дослідженні. У дисертації зазначається, що вивчення практики створення асоціацій із країнами ЦСЄ дає змогу виділити три групи критеріїв: історичного, політичного та економічного характеру. Закономірно, що ці критерії мають багато спільного з Копенгагенськими критеріями членства у Євросоюзі. Проте, крім відповідності України зазначеним критеріям, слід брати до уваги й політичну позицію Євросоюзу щодо можливості укладення з нашою державою угоди про асоціацію з перспективою подальшої інтеграції до об’єднання.

Поки що Євросоюз сприймає нашу країну лише через призму “нового сусідства”. Його остаточний формат ще визначається об’єднанням. Проте вже сьогодні очевидно, що статус “сусідства” порівняно з асоційованим партнерством є вужчим і не передбачає перспектив членства у Євросоюзі, хоча й він, безперечно, може сприяти їхньому створенню у майбутньому. Зацікавленість Євросоюзу в розвитку відносин “нового сусідства” має бути використана як суттєвий чинник посилення позитивних тенденцій економічного та політичного розвитку всередині України, як чинник зміцнення національної безпеки. Україні потрібно в повному обсязі використати всі можливості зближення з Євросоюзом, що випливають з проголошеної останнім концепції “Розширена Європа: сусідство” та нещодавно ухваленого сторонами Плану дій на наступні три роки. Це, разом із подальшим істотним просуванням у досягненні відповідності критеріям асоціації в цілому та в адаптації свого законодавства до права Євросоюзу – зокрема, дасть змогу нашій державі реально розраховувати на укладення угоди про асоціацію з ЄС, яка визначить подальший формат стосунків України з Євросоюзом.

У дисертації наголошується, що можливе укладення угоди про асоціацію з ЄС матиме для України надзвичайно важливі політичні, правові та економічні наслідки. Його політичними наслідками стануть: консолідація внутрішніх політичних та економічних сил у напрямі поетапного зближення з Євросоюзом; підтвердження інтересу Євросоюзу до співробітництва з Україною та практичне визнання ним можливості подальшої інтеграції нашої держави до об’єднання; більш чітке визначення Євросоюзом своєї політики щодо подальшого розширення на Схід.

До найважливіших правових наслідків асоціації слід віднести: поширення на економічні відносини України з Євросоюзом частини acquis communautaire; наділення органів асоціації компетенцією приймати обов’язкові для сторін рішення; підготовку об’єднанням Білої книги з питань європейської інтеграції України; суттєве збільшення обсягів технічної допомоги з боку Євросоюзу з метою здійснення гармонізації законодавства. На такій основі, безперечно, відбуватиметься зростання економічного співробітництва між сторонами, головним чинником якого стане створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Висновки, якими завершується робота, містять основні підсумки дослідження.

У доктрині міжнародного права під поняттям “асоціація” мається на увазі виражений певним чином сталий зв’язок між його суб’єктами, покликаний забезпечити досягнення спільних цілей. Найчастіше асоціаціями іменують об’єднання держав (або залежних країн і територій) з міжнародними організаціями. При цьому асоціація може мати характер обмеженого членства в організації, для визначення якого зазвичай використовують термін “асоційоване членство”, а може й не супроводжуватися таким членством.

Установчі договори про заснування ЄС та про Євросоюз не передбачають інституту “асоційованого членства”, натомість вони включають положення про асоціацію з так званими “заморськими країнами і територіями” та встановлюють можливість укладання спеціальних угод про асоціацію з третіми країнами й міжнародними організаціями, що передбачають взаємні права та обов’язки, спільні дії та особливі процедури. У цьому разі мова йде про асоційоване партнерство, що здійснюється через спеціально створені органи (ради, комітети асоціації) і полягає в запровадженні співробітництва сторін у різних галузях.

В основі асоціації ЄС із заморськими країнами і територіями, завданням якої є підтримка економічного та соціального розвитку останніх, лежить історично сформована політична та економічна залежність цих країн і територій від європейських держав. Правовий режим такої асоціації визначає Співтовариство в односторонньому порядку. Натомість юридична природа асоціації ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями є договірною.

На відміну від асоційованого членства в інших міжнародних організаціях, основою якого є обмежена участь асоційованого члена в статуті організації, асоціація з ЄС не означає приєднання асоційованих країн чи міжнародних організацій до установчого договору про заснування Співтовариства чи Євросоюзу. Джерелом правовідносин асоціації з ЄС є спеціальні договори про асоціацію, укладені на підставі ст. 310 Договору про заснування ЄС. Відмітною рисою цієї асоціації є також наявність спеціального інституційного механізму: асоціація з ЄС не передбачає обмеженої участі асоційованих країн у діяльності органів Євросоюзу, а супроводжується створенням окремих органів асоціації, у рамках яких і координується співробітництво сторін.

Правовою основою відносин співробітництва між Україною і Європейським Союзом на сьогодні виступає Угода про партнерство та співробітництво, яка порівняно з європейськими угодами про асоціацію запроваджує нижчий рівень співпраці.

Наразі Україна та Євросоюз переходять на новий етап стосунків, коли на основі оцінки п’ятирічного терміну повномасштабного функціонування УПС відкривається можливість визначення нового рівня відносин між сторонами з урахуванням ініціативи Євросоюзу “Ширша Європа” й нещодавно ухваленого Плану дій та бажання України підняти рівень договірних стосунків з ЄС. З огляду на те, що в практиці Євросоюзу асоціація є тією організаційно-правовою формою, яка дає змогу забезпечити найвищий рівень співробітництва між об’єднанням і третьою країною, у майбутньому саме асоціація може стати основою зближення України з Євросоюзом.

Укладення угоди про асоціацію України з ЄС, на кшталт європейських угод про асоціацію чи навіть Угоди про ЄЕП з країнами – членами ЄАВТ, матиме надзвичайно важливі політичні, юридичні та економічні наслідки й запровадить якісно новий рівень співробітництва сторін, що забезпечить можливість подальшого вступу України до Євросоюзу.

 

Список опублікованих праць за темою дисертації:

 

1. Березовська І.А. Становлення інституту асоціації в практиці Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 28, ч. ІІ. – С. 150–161.

2. Березовська І.А. Правове регулювання відносин України з ЄС в світлі перспективи створення асоціації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 2001. – Вип. 30, ч. ІІ. – С. 152–157.

3. Березовська І.А. Правова природа асоціації в праві Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 2002. – Вип. 34, ч. ІІ. – С. 138–142.

4. Березовська І.А. Передумови підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. – К., 2003. – Вип. 42, ч. І. – С. 151–156.

5. Березовська І.А. Правові засади створення асоціацій у практиці Євросоюзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Матеріали науково-теоретичної конференції для молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 24–25 квітня 2003 р.) – К., 2003. – Вип. 43, ч. ІІ. – С. 109–110.

 

 

Анотації:

 

Березовська Ірина Андріївна. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей правового регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами.

У роботі розкривається правова природа і дається правова характеристика інституту асоціації у праві Євросоюзу. Здійснений аналіз практики використання асоціації міжнародними організаціями дав змогу виділити специфічні риси цього інституту у праві Євросоюзу. Дається класифікація та виявляються особливості правового регулювання різних видів асоціації з ЄС. Особливу увагу приділено комплексному аналізові відповідних міжнародних договорів, на основі якого вивчаються правові механізми, використовувані ЄС у рамках асоціації. Характеризуються організаційно-правові засади співробітництва України з Євросоюзом та узагальнюються політико-правові передумови створення асоціації України з ЄС.

Ключові слова: Європейський Союз, Європейське співтовариство, право Європейського Союзу, угоди про асоціацію, інтеграція у Європейський Союз.

 

 

Березовская Ирина Андреевна. Правовое регулирование отношений Европейского Союза с ассоциированными странами. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию особенностей правового регулирования отношений Европейского Союза с ассоциированными странами.

В работе раскрывается правовая природа и дается правовая характеристика института ассоциации в праве Евросоюза. Проведенный анализ практики использования ассоциации международными организациями позволил выделить специфические черты этого института в праве Евросоюза. Проводится классификация и раскрываются особенности правового регулирования различных видов ассоциации с ЕС. Особое внимание уделено комплексному анализу соответствующих международных договоров, на основе которого изучаются правовые механизмы, используемые ЕС в рамках ассоциации. Характеризуются организационно-правовые основы сотрудничества Украины с Евросоюзом и обобщаются политико-правовые предпосылки создания ассоциации Украины с ЕС.

Ключевые слова: Европейский Союз, Европейское сообщество, право Европейского Союза, соглашения об ассоциации, интеграция в Европейский Союз.

 

 

Berezovska Iryna. Legal Regulation of the European Union Relations with the Associated Countries. – Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of the Candidate of Science (Law), speciality 12.00.11 – International Law. – Institute of International Relations of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2005.

Abovementioned thesis is a research work on the peculiarities of the legal regulation of EU relations with the associated countries.

It has general relevance to the legal nature as well as to the specific characteristics of the institution of the association in the EU law. It is stressed that the absence of precise elaborations about legal regulation of the associations in the EU statutory documents, variety of cases of such matters cause a permanent interest of the European juridical connoisseurs towards formulation of a concept of association within European law. As for Ukrainian doctrine, the problem of legal nature of the EU association with the third countries is for sure a new one and still not studied enough.

In the doctrine of international law “association” is considered to be as a certain sustainable link between its subjects, which should provide an achievement of the mutual goals. For all of that, association could have a limited membership character in the organization, for which definition is usually used as an “associated membership”. In the EU law, “association”, as a legal organizational form of relations between the EC and the third countries, has its specifics and is realized in a special way. The statutory documents of the European integration organizations do not foresee institution of “associated members”, but, instead, they provide the possibility of concluding a special treaty about association. In such a way it is meant not the limited membership in the organization, but the associated partnership, that is being regulated in a special way. The juridical base of the association with the EU is formed by the special treaties about association, held according to the clause 310 of the Treaty on EU establishment.

The characteristic feature of the association with the EU is also an existence of the special institutional mechanism. The association with the EU has not foreseen even a limited participation of the associated countries in the activities of the EU organs, but it is followed by the creation of the separate organs of association, in the framework of which the cooperation of the parties is being coordinated.

In general, the concept of association with the EU in the thesis is determined as an establishment of the mutually privileged relations between the Organization and the third country, aimed on achievement of the common goals, realization of which is carried out by parity organs, that are able to adopt obligatory decisions for the parties, and in the framework of which a partial participation of associated partner is provided in the EU order.

It is offered the classification of major types of association with the EU, defined according to geographical positioning of associated partners, legal bases and association goals: association of the sea-neighboring countries with the EU, association as a model of non-European countries cooperation and association with the European countries.

Special attention is given to the complex analysis of appropriate international treaties, on the basis of which the legal mechanisms that have been used by the EU in the frameworks of association are studied. In particular, the treaties about association with the Mediterranean countries, with a group of Lome Convention states, Chili, countries of Central and Eastern Europe as well as some of the Western Balkans - are being analyzed.

The legal-organizational bases of cooperation of Ukraine and EU are specially emphasized in the research. In particular, it is marked that at the moment Ukraine an EU are reaching a new level of relations, when on the bases of already achieved evaluation of the five-year term of the full-scaled functioning of the PCA the possibilities of determination of a new level relations between the parties are working out, including the potential of the EU “Wider Europe” initiative and Ukraine’s desire of rising the level of relations with EU to the level of European agreements, made with the applicant countries. Taking this into consideration the political and juridical preconditions of Ukraine and EU association are being analyzed in the work.

Key Words: European Union, European Community, law of the European Union, association agreements, European integration.