Нормативно-методичні положення з розробки засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця. Тести досягнень.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика, в якій зазначаються види професійної діяльності фахівця через професійні завдання, як нормативний документ, в якому формулюються цілі, дає змогу висунути вимоги до змісту та форм кваліфікаційних іспитів. Вони мають на меті визначити рівень теоретичної і практичної підготовленості випускника до майбутньої професійної діяльності. Адекватною формою об’єктивного і надійного визначення рівня освітньої та професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів є кваліфікаційний іспит зі спеціальності, що передбачає виконання певних атестаційних кваліфікаційних завдань. Такими завданнями можуть бути насамперед професійні задачі, де змодельовано реальні ситуації, з якими може стикатися випускник у практичній діяльності.

Поряд із кваліфікаційними іспитами, що мають проводитися після завершення навчання, не менш важливим є поточний, семестровий контроль успішності студентів у вищому навчальному закладі, який за умови правильної його організації сприятиме підвищенню якості підготовки фахівця і забезпечить належні показники фахових випробовувань (державної атестації). Традиційний контроль у навчальному закладі, зокрема існуюча технологія його проведення, не відповідає сучасним вимогам, хоч і має стати головною ланкою, що забезпечує неперервність процесу професійної підготовки, навчання і виховання. До того ж він має бути пов’язаний із єдиною галузевою системою атестації та ліцензування фахівців.

Педагогічний контроль є невід’ємною частиною процесу освіти і пов’язаний з іншими елементами педагогічної системи. Він не підміняє дидактичних засобів навчання, але покликаний сприяти виявленню досягнень і недоліків цього процесу і є взаємопов’язаною і взаємозумовленою, спільною діяльністю вчителя та суб’єкта учіння.

Об’єктом контролю у вищих навчальних закладах є педагогічний процес.

Предметом оцінювання результатів освіти є знання, навички та вміння, а результатом виховання – світоглядні установки та позиції, інтереси, мотиви і потреби особистості.

Суб’єктом оцінювання є викладач або кваліфікаційна комісія.

Педагогічний контроль має чотири основні функції: діагностичну, навчальну, організаційну та виховну.

Діагностична функція передбачає визначення рівня знань, навичок та вмінь для одержання науково обґрунтованої об’єктивної інформації з метою вдосконалення процесу підготовки фахівців.

Традиційними засобами діагностування є такі форми контролю, як усні опитування, письмові контрольні роботи, колоквіуми, реферати, заліки, іспити. Вони потребують значних витрат навчального часу. Іспити – це велике навантаження на психіку студентів, що негативно позначається на загальному стані їхнього здоров’я. На об’єктивність результатів традиційного контролю впливають особисті риси та суб’єктивізм викладача. До того ж організація навчального процесу й досі традиційно зорієнтована на пересічного студента. При цьому «аутсайдери» здебільшого продовжують від семестру до семестру відставати у навчанні, а процес освіти й розвитку здібних і добре підготовлених студентів гальмується.

Метою організаційної функції контролю є така активізація діяльності студентів і викладачів, яка спрямована на розроблення й використання методів, організаційних форм і засобів, котрі підвищують інтерес, творчу самостійність і особисту відповідальність у засвоєнні знань, навичок і вмінь.

Ідея необхідності контролю за діяльністю викладача не завжди здобуває підтримку, оскільки існуючий нині контроль часто не дає змоги отримати неупереджену, об’єктивну оцінку з боку як студентів, так і керівництва кафедри, факультету й навчального закладу загалом.

Виховна функція педагогічного контролю може повністю реалізуватися тільки за умови формування у студента уявлення про знання та вміння як самоцінність, а не тільки як прагматичну мету.

У системі ступеневої підготовки майбутнього фахівця всі функції педагогічного контролю тісно взаємопов’язані. Але його ефективність може бути забезпечена тільки за умови застосування педагогічних вимірів і оцінювання.

Поняття «педагогічне оцінювання» ширше, ніж виставлення оцінки (кількісний аналог оцінних суджень). Оцінюванню підлягають будь-які якості: знання, вміння, суспільна активність, риси особистості тощо. Воно не зажди завершується виставленням оцінки. Головною метою оцінювання є формуючий вплив на суб’єкта учіння і процес навчання в цілому з метою підвищення його якості за умови встановлення зворотного зв’язку між викладачем і студентом.

Вимірювання, що здійснюється у процесі оцінювання, є конкретною процедурою зіставлення певної якості з відповідним еталоном, прийнятим за одиницю вимірювання. За одиницю вимірювання приймаються контрольні завдання, вибрані для визначення рівня окремих знань або вмінь суб’єкта.

Світовий досвід якісної підготовки фахівців показує, що доволі об’єктивним і коректним засобом педагогічного діагностування є тести досягнень, які дають змогу виміряти й оцінити рівень розвитку, знань та умінь. Тести досягнень дають також можливість певною мірою оцінити вплив на якість освіти нових технологій навчання, нових інформаційних технологій, підручників і навчальних посібників, нових стратегій, програм навчання та професійної підготовки.

Спрямовані на вимірювання досягнень, на можливість стандартизації процесу вимірювання, комп’ютерної обробки та зберігання відповідної інформації, результатів тестування, тести дають можливість проаналізувати і порівняти загальні тенденції у функціонуванні та якості освітньої і професійної підготовки на певному етапі суспільного розвитку країни чи світової системи загалом. Використання автоматизованих тестових методик в умовах ступеневої підготовки фахівців дає змогу скоротити фінансові витрати і час при загальному підвищенні якості інформативності системи контролю, підвищити відповідальність тих, хто навчається, і тих, хто навчає, керівництва навчальних закладів і відповідних управлінь Міністерства освіти і науки, урядових працівників, які пов’язані з управлінням освітою.

До педагогічного контролю, а також до його традиційних і нових засобів і форм висуваються такі три принципові вимоги, як:

§ валідність, що означає відповідність того, що вимірюється, тому, що потрібно виміряти;

§ об’єктивність – забезпечення мінімального впливу суб’єктивних чинників і введення у зв’язку з цим стандартизації процесу вимірювання, забезпечення об’єктивності процедури вимірювання, обробки здобутих відомостей та інтерпретації результатів;

§ надійність, тобто ступінь стійкості результатів (при повторному тестуванні за аналогічними тестовими завданнями через певний проміжок часу результати тестування залишаються в цілому тими самими).

Інколи ставиться і четверта вимога – точність, що означає «мінімізація помилки вимірювання».

Оцінювання знань і вмінь за допомогою об’єктивного тесту має низку переваг порівняно з традиційним усним іспитом:

§ об’єктивність, оскільки правильна відповідь на кожне із завдань тесту має заздалегідь встановлюватися комісією з розробки;

§ перевірка великого обсягу знань одночасно в усіх екзаменованих за відносно невеликий проміжок часу;

§ машинна обробка результатів тестування і наявність шкали оцінок.

Водночас тестовий іспит має і недоліки:

§ вибіркові відповіді можуть мати елемент випадковості правильного вибору і підказки;

§ хоча тест і дає змогу перевірити знання фактів та основні вміння (у формі кінцевої відповіді), все ж особливості міркування у процесі мислення, причини та характер помилок, рівень творчого і професійного мислення перевірити за його допомогою можна лише опосередковано;

§ складання тестових завдань потребує певної кваліфікації і досвіду.

Слід правильно поєднувати традиційні форми проведення контролю з тестовими методами. Це особливо важливо під час підготовки вчителя, коли потрібно здобути відомості не тільки про рівень розвитку його мислення, а й про сформованість усного професійного мовлення.

Запровадження підсумкового тестування потребує попередньої підготовки. Це слід робити під час поточного контролю.

Дослідження психологів підтверджують, що тестовий іспит є доволі об’єктивним засобом виявлення досягнень студентів. Він дає змогу перевірити більший обсяг навчального матеріалу, ніж звичайний іспит, причому зменшує тривожність студентів, підвищує їхню уважність, сприяє поліпшенню їхніх фізіологічних характеристик під час як підготовки до іспиту, так і його проведення. Уніфікація вимог, стандартизація та можливості комп’ютерної обробки результатів, застосування єдиних критеріїв і норм оцінювання, заощадження часу засвідчують перевагу тестового іспиту перед традиційним усний.

Засоби діагностування рівня якості освітньо-професійної підготовки, зокрема й тестування, є стандартизованою методикою визначення відповідності досягнутого в результаті реалізації освітньо-професійної підготовки рівня знань, навичок і вмінь випускника рівневі, визначеному в освітньо- кваліфікаційній характеристиці. Цей стандарт є складовою системи стандартів вищої освіти. Він використовується при:

§ визначенні рівня освітньої підготовки і кваліфікації випускника;

§ державній акредитації вищого навчального закладу;

§ атестації науково-педагогічних кадрів;

§ визначенні ефективності методик підготовки;

§ сертифікації фахівців;

§ професійній орієнтації та професійному відборі.

За формою тестові завдання поділяються на закриті й відкриті.

Тестові завдання закритої форми можуть бути кількох видів: із множинним вибором відповіді; альтернативні; на встановлення послідовності; на встановлення відповідної частини.

Тестові завдання закритої форми мають складатися з трьох частин:

§ інструкції до їх виконання;

§ запитань (змістової частини);

§ відповідей.

Завдання відкритої форми передбачають вільне конструювання відповіді.