Страховий ринок України та світу. Організаційна структура страхового ринку.

 

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу. З іншої сторони, під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, які є предметом купівлі-продажу.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у

світовий. Страхова галузь визнана однією з найважливіших, вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної


стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з

метою страхового захисту суспільства. Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби у страхових послугах та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють

інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури. Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги » масштабі світового господарства. За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання

для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені

відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином: консультування; експертно-інформаційні послуги; підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхувальником або перестрахувальником; інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють Посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або


страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування. У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших — тільки страхування великих, нових і маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії. Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування.

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) — організації, які не виконують прямих

страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який

здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку.До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

— систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

— гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

— власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва,

канали комерційного зв'язку);

— матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

— людські ресурси страхової компанії;

— фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

— ліквідність страхового фонду.

Власна внутрішня структура страховика:

· представництва — підрозділи страхової компанії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

· агентства — підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва,

а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів;

· філіали (відділення) страхової компанії —підрозділи, які не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (відділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється страховиком.

Управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів

і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.


Зовнішнє середовище страхового ринку — це система факторів, що взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї. Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать: ринковий попит; конкуренція;

ноу-хау страхових послуг тощо; інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури; сезонні міграції; купівельна спроможність населення і т. ін.

Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження,

залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

Страховий ринок України.В Україні часом створення страхового ринку вважають початок 90-х років XX ст. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:

а) кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-

промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.

З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та приведення організаційної форми державної та комерційної страхової діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкритого типу "Оранта", головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна.

Масове відкликання ліцензій протягом 1992-1996 рр. обумовлювалось нездатність значної

частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником.

Сучасний стан страхового ринку характеризується зростанням чисельності страхувальників значною мірою за рахунок юридичних осіб. Пояснюється така ситуація досить низьким рівнем доходів населення України. Приблизно 3% громадян України є достатньо платоспроможними, щоб користуватися страховими послугами. Проте передбачається зміна цієї тенденції.

Страховий ринок України пропонує все ширший асортимент страхових послуг, про що свідчить, зокрема, значно ширший перелік форм страхового захисту як обов'язкового, так і добровільного страхування. Найбільшим попитом на страховому ринку України користуються послуги з добровільного страхування майна. Його частка в загальному обсягу страхових послуг становить 71%. Але, як свідчать експерти, застрахованими в Україні є всього близько 10% ризиків, тоді як у більшості розвинених країн світу їх частка становить 90—95%. Найуразливішу позицію на страховому ринку нашої країни серед страхових послуг займає страхування життя. Його частка в загальній структурі страхових послуг постійно зменшується. Це тривожна тенденція розвитку страхового ринку України. Вона свідчить про низьку платоспроможність населення, про те, що і сьогодні переважна більшість громадян України стурбовані проблемами виживання, а не турботою про майбутнє. Втрачаючи страхувальників за цим видом страхування, країна втрачає надійне джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Переламати цю тенденцію поки що не вдається.

Незважаючи на номінальне зростання обсягів страхових послуг, страхування як галузь економіки забезпечує перерозподіл всього 1,2% ВВП, тоді як у розвинених країнах світу цей показник коливається в межах 8—12%.

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:


1. Розвиток страхового ринку України є нагальною потребою, зумовленою зростанням рівня невизначеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.

2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні обмежені такими

чинниками:

· низький рівень доходів у суспільстві;

· недовіра до страховика, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній;

· недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства;

· неузгодженість страхового законодавства з Цивільним кодексом України тощо;

· відсутність державних преференцій на страховому ринку;

· недостатній розвиток інструментів фондового ринку для ефективного розміщення страхових резервів;

· відсутність надійних механізмів розвитку страхування життя, медичного та пенсійного страхування тощо;

· відсутність незалежної системи підготовки висококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.

Основні напрямки підвищення ефективності страхової діяльності в Україні.Існує

два головних сценарії розвитку подій у сфері страхової діяльності. Перший можливий за збереження існуючих тенденцій розвитку страхового ринку, другий — лише за умов кардинальних політичних і соціально-економічних реформ в Україні, що супроводжуватимуться вдосконаленням страхової справи в нашій державі.

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-

2011 pp. зводяться до:

· утворення національної системи страхових послуг, здатної забезпечити надійний захист довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для економічного зростання, бути реальним чинником стабільності та стимулом розвитку підприємництва;

· здійснення пенсійної реформи на рівні сучасних світових стандартів, що можливе лише за умови розв'язання базової проблеми — відчутного зростання заробітної плати та інших доходів населення;

· запровадження державного соціального медичного страхування з метою забезпечення доступності медичної допомоги для соціально незахищених верств населення через законодавче визначення гарантованого рівня безоплатного медичного страхування.

Потенціал страхового ринку на ближчі роки можна визначити принаймні на рівні 3-7%

ВВП. А поки, прогнозуючи розвиток страхового ринку, виходимо з того, що страхування, з одного боку, є каталізатором справді конкурентних бізнес-процесів, а з іншого — визначальним індикатором тонусу бізнесу в країні, певною рисою інвестиційної привабливості економіки. Програма розвитку страхового ринку має передбачати:

· удосконалення системи ліцензування та правил реєстрації добровільного страхування;

· запровадження механізму фінансового оздоровлення компаній і встановлення нормативів-індикаторів для визначення умов, за яких запроваджується такий механізм (зокрема, правила і норми платоспроможності та фінансової стійкості страховиків);

· створення системи надання гарантій і фінансової допомоги, а також прав і майна;

· запровадження вимог до аудиторського висновку щодо


· діяльності страхової організації чи страхового брокера;

· створення гарантійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками, особливо фізичними особами, у разі банкрутства страховика;

· встановлення державного контролю над концентрацією капіталу на страховому ринку;

· вступ уповноваженого органу з нагляду за страховою діяльністю до міжнародної асоціації таких органів, що сприятиме запровадженню в Україні принципів і стандартів цієї асоціації.