Світова практика визначення платоспроможності страхових організацій
Значимість проблеми забезпечення платоспроможності страхових компаній спонукала Раду європейських співтовариств вже в Першій директиві (від 24 липня 1973 р. з наступними доповненнями та змінами) визначити концепцію платоспроможності страхової компанії.
Згідно з директивами кожна страхова компанія повинна мати:
1. Технічні резерви, що відповідають прийнятим за договорами зобов'язанням. Об'єм цих резервів та правила їх розміщення визначаються країною-учасницею
самостійно. Слід зазначити, що нині в рамках ЄС проводяться дослідження щодо розробки загального методу розрахунку технічних резервів.
2. Резерв платоспроможності як додаткову фінансову гарантію, що повинен бути
вільним від будь-яких зобов'язань. У директиві зазначається, що з метою визначення взятих зобов'язань на основі об'єктивних критеріїв, які, з точки зору конкуренції, ставлять у рівні умови підприємства однакового розміру, необхідно передбачити, щоб цей резерв відповідав загальному об'єму угод підприємства та визначався відповідно до двох індексів надійності, що базуються на зібраних преміях та виплачених відшкодуваннях.
3. Гарантійний фонд, що складається з вільного від зобов'язань майна в об'ємі 1/3 резерву платоспроможності. Він створюється для того, щоб резерв платоспроможності у процесі діяльності не міг опуститись нижче порогу, що є небезпечним для фінансової стійкості страхової організації. Фонд необхідний також для того, щоб з моменту створення страхові організації володіли достатніми коштами.
Крім того, відповідно до національного законодавства про компанії, страхові організації
до початку діяльності повинні володіти сплаченою частиною статутного капіталу та в деяких випадках — фондом на організаційні витрати, а в ході діяльності формуються, поряд із технічними, звичайні резерви. Отже, платоспроможність страхової компанії забезпечується до початку діяльності: сплаченою частиною уставного капіталу (в товариствах взаємного страхування — мінімальним початковим фондом), не нижчою гарантійного фонду; фондом на організаційні витрати; у ході діяльності: звичайним резервним фондом; технічними резервами, адекватними зобов'язанням страховика по об'єму й відповідно розміщеними; резервом платоспроможності (1/3 резерву платоспроможності складає мінімальний гарантійний фонд).
У сукупності перелічені фонди являють собою фінансові гарантії платоспроможності
страховика. Розглянемо порядок їх формування.
Сплачена частина статутного капіталу (мінімальний початковий фонд у товариствах взаємного страхування) визначається національним законодавством. Так, згідно з італійським законодавством національні страхові компанії повинні володіти акціонерним капіталом чи мінімальним початковим фондом, розміри якого залежать від видів страхування, що здійснює страхова компанія. Мінімальні суми, які повинні бути внесені в уставний капітал складають: 2 млрд. лір для страхування життя, відповідальності (у т. ч. автотранспорт), кредиту та доручень;
1, 5 млрд, лір для страхування від нещасних випадків, на випадок хвороби, автотранспортних засобів, перевезень вантажів, від пожеж, від грошових збитків та страхування забезпечення; 1 млрд, лір для страхування майна та страхування правового захисту. Для кооперативних товариств з обмеженою відповідальністю вказані розміри вдвічі менші. Якщо компанія проводить кілька видів страхування (крім страхування життя), то вона повинна володіти найбільшою з вказаних сум, що відповідають цим видам страхування. Склад майна, за рахунок якого створюється акціонерний капітал чи початковий фонд, потрібно вказувати в програмі діяльності, яка додається до заяви на отримання ліцензії. Італійське законодавство передбачає різноманітні вимоги до агентств та філій зарубіжних країн, що входять чи не входять до ЄС. Філії компаній країн, що входять до ЄС, не зобов'язані володіти мінімальним фондом чи акціонерним капіталом, але вони повинні надати видане країною реєстрації свідоцтво, яке підтверджувало б їхню платоспроможність. Філії компаній країн, що не є членами ЄС, повинні володіти на території Італії активами, не меншими, ніж половина мінімального гарантійного фонду, встановленого для національних підприємств, та депонувати 1/4 цієї суми грошовими коштами чи цінними паперами в якості застави в банку Італії (емісійний інститут) чи в касі депозитів та консигнацій.
У Німеччині страхові організації, що вперше отримують дозвіл на страхову діяльність у
страховому нагляді, повинні надати план діяльності, у який включається свідоцтво наявності власних коштів у розмірі мінімального гарантійного фонду з викладенням їхньої структури.
У Фінляндії, залежно від видів страхових операцій, якими планує займатись страхова
компанія, початковий капітал повинен бути не менший 6-12 млн. фінських марок. Важливо зазначити, що сплачена частина статутного капіталу, сформована в абсолютній сумі, у якості фінансової гарантії платоспроможності має недолік, який полягає в тому, що не враховується загальний об'єм страхових операцій, які ця сплачена частина капіталу гарантує. Проте спеціалісти ЄС підкреслюють, що це єдина можливість гарантії платоспроможності компанії на початкових стадіях її функціонування. Слід також зазначити, що страхові брокери, які багато в чому визначають суспільну думку на страховому ринку, розглядають високий ступінь капіталізації компанії як важливий стимул для залучення клієнтів і гарантії надійного бізнесу. У зв'язку з цим, вимога до прямого страховика — зробити визначений внесок до початку бізнесу
— вважається однією з найважливіших.
Фонд на організаційні витрати. У Німеччині страхова організація при ліцензуванні повинна надати органам страхового нагляду свідчення про те, що вона має у своєму розпорядженні засоби для початку діяльності (організаційний фонд), а також мати кошторис витрат на створення мережі страхових агентів й адміністративних служб.
Італійський уряд також потребує наявності досить значного організаційного фонду,
особливо коли йдеться про страхування життя, хоча італійським законодавством мінімальний розмір організаційного фонду не передбачений.
Звичайний резервний фонд. В Італії для формування звичайного резервного фонду зі страхування життя національні й іноземні страхові організації повинні щорічно відраховувати не менше 10% чистого прибутку від операцій на території країни. Ці відрахування проводяться доти, доки розмір фонду не досягне 5% від розміру математичного резерву. По інших видах страхування страхові організації повинні спрямовувати не менше 1/20 чистого річного прибутку до тієї пори, коли розмір резервного фонду не досягне 1/5 статутного капіталу.
Технічні резерви. Методи й порядок їх формування розглядається вище.
Резерв платоспроможності. За своїм економічним змістом резерв платоспроможності — це фінансова гарантія виконання зобов'язань, що доповнює страхові гарантії, адекватні зобов'язанням страховика: страховий тариф і страхові резерви. Фінансовою гарантією платоспроможності в даному випадку визнані власні засоби страхової організації, отримані шляхом резервування капіталу й прибутку. Розмір резерву платоспроможності відповідає вартості майна страховика (у т. ч. акціонерний капітал або початковий фонд), вільного від будь- яких передбачуваних зобов'язань, за відрахуванням прав вимоги. Резерв платоспроможності можна визначити також як різницю між активами страховика й сумою його зобов'язань, основну частину яких складають технічні резерви.
Розмір достатнього обсягу резерву платоспроможності визначається обсягом операцій страховика. Відповідно до прийнятого в країнах ЄС порядку, платоспроможність страхової організації оцінюється шляхом порівняння фактичного резерву платоспроможності з його розрахунковим розміром — межею платоспроможності, що вважається необхідною. Тут варто підкреслити різницю між резервом і межею платоспроможності. Резерв платоспроможності — це власні засоби страховика, вільні від зобов'язань. Межа платоспроможності — показник, що характеризує необхідний розмір резерву платоспроможності для даної страхової організації.
Розрахунок, межі платоспроможності за методикою ЄС.У зв'язку з тим, що єдиний
страховий простір припускає єдині стандарти платоспроможності та вільний ринок для страховиків країн-учасниць, розрахунок межі платоспроможності проводиться в європейських валютних одиницях (евро). Курс переведення національних валют в евро на 12 місяців публікується в офіційному часописі країн ЄС в останній день жовтня того року, що передує розрахунковому. Оцінювання платоспроможності страхової організації проводиться трьома
етапами:
1) за спеціальною формулою розраховується необхідний рівень платоспроможності (межа платоспроможності);
2) визначається фактичний резерв платоспроможності як різниця між активами й зобов'язаннями, причому ті й інші підраховуються відповідно до прийнятого для цієї мети правила оцінювання;
3) розрахунковий показник необхідного рівня платоспроможності (межа
платоспроможності) зіставляється з фактичним розміром резерву платоспроможності, що дає можливість оцінити фінансовий стан страхової організації.
Межа платоспроможності розраховується окремо по ризикових видах страхування та по страхуванню життя у зв'язку з різним характером розподілу ризику й різною структурою активів і пасивів. Інформація про платоспроможність компанії оформлюється у вигляді таблиці
(табл. 1).
Таблиця 1
Розрахунок межі платоспроможності по ризикових видах страхування та по страхуванню життя
| Ризикові види страхування | Страхування життя | |
| Вільні активи | X | X |
| Необхідна мінімальна забезпеченість | X | X |
| Перевищення | X | X |
Розрахунок межі платоспроможності по ризикових видах страхування.У Європейському союзі у зв'язку зі специфікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя. У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.
Межа платоспроможності по ризикових видах страхування розраховується на основі двох індексів: індексу премій та індексу виплат. Ці два показники взаємодоповнюють один одного, оскільки розрахунок на основі премій буде достатньо точним лише в тому випадку, якщо її розмір адекватний прийнятому страховиком на відповідальність ризику, а розрахунок на основі індексу виплат враховує фактично сформовану збитковість, що може коливатись. Індекс премій іноді називають першим показником, індекс виплат — другим.
Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань за страховими виплатами. Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга — на підставі страхових виплат:
1. У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на підставі
надходжень страхових премій за звітний період, а саме:
де Р1 — розрахунковий розмір на підставі страхових премій; SP1 — сума надходжень страхових премій до 10 млн евро; SP2 — сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн евро (загальна сума страхових премії за винятком SP1); Vs — загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками; V— загальна сума страхових виплат.
З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини — суму надходжень страхових премій до 10 млн евро і понад 10 млн евро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10 млн евро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується «пільговий» коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.
Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплачені
перестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі, коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.
Методика розрахунку індексу премій включає наступні етапи:
1) визначається валова премія, зібрана страховою організацією за звітний період (премії по прямому страхуванню плюс премія по перестрахуванню та мінус премія по сторнованих у звітному році договорах і мінус податки та збори з премій);
2) отримана сума розподіляється на дві частини: 10 млн. евро і вся сума, що залишилась
(якщо результат був менший 10 млн. евро — він не розподіляється);
3) визначаються 18% від перших 10 млн. евро;
4) визначаються 16% від суми понад 10 млн. евро;
5) результати, отримані на 3 й 4 етапах, підсумовуються;
6) визначається коефіцієнт, що характеризує частку власних засобів страховика в задоволенні претензій як відношення між розміром виплат по договорах, здійснених самою страховою організацією після передачі частини зобов'язань у перестрахування, і їхнім брутто- розміром:
Цей коефіцієнт розраховується за останній фінансовий рік і не може бути нижчим 50%
(якщо фактичний коефіцієнт нижчий, він приймається за 50%);
7) індекс премій визначається як добуток результатів 5 й 6 етапів.
У даній методиці потребують пояснення два моменти. По-перше, використання в якості відправної точки розрахунку валового обсягу премій без урахування передачі перестрахувальникам. Це викликано тією обставиною, що визначені за операціями перестрахування премії не обов'язково призводять до пропорційного покриття претензій. По- друге, використання різного рівня ставок (18% і 16%). На думку спеціалістів ЄС, ставка 18% відбиває сформований на європейському страховому ринку необхідний рівень гарантій, а зниження цієї ставки до 16% для компаній, об'єм валових премій яких перевищив 10 млн. евро, являє собою пільгу. Зміст даної пільги полягає в тому, що чим більше компанія уклала договорів, тим ширший розподіл ризику і тим більше можливостей для економії на адміністративних витратах. У тому випадку, коли страхова організація подає звітність за період або більший, або менший 12 місяців, базові дані корегуються та зводяться до їхнього річного еквівалента.
2. У другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:
де Р2 — розрахунковий розмір на підставі страхових виплат; V1 — середньорічна сума виплат до 7 млн евро; V2 — середньорічна сума виплат понад 7 млн евро (загальна сума страхових виплат за винятком V1).
Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, при страхуванні
кредитів — сім років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення
страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань розміру збитків. Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії. Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат — на основі зобов'язань, що виконані.
Директивами ЄС передбачено також наявність гарантійного фонду, тобто вільних від
зобов'язань коштів в обсязі 1/3 фактичного запасу платоспроможності. Цей фонд створюється страховиками для контролю за додержанням фактичного запасу платоспроможності.
Методика розрахунку індексу виплат включає наступні етапи:
1) визначається середня сума валових претензій за три останніх роки, включаючи звітний, для чого сукупний обсяг виплат по прямому страхуванню й перестрахуванню плюс зміна резерву збитків за звітний рік діляться на 3. Утих випадках, коли страхова організація проводить один або кілька видів страхування (страхування кредиту, страхування на випадок бурі, градобою, приморозків), у якості базового періоду для визначення середнього розміру виплат приймаються сім років;
2) отримана сума ділиться на дві частини: 7 млн. евро і сума вища 7 млн. евро;
3) визначаються 26% від 7 млн. евро (або від меншої суми, якщо вона не досягає 7 млн.
євро);
4) визначаються 23% від іншої частини середніх валових претензій;
5) індекс виплат визначається як сума результатів 3 й 4 етапів, помножена на коефіцієнт, що характеризує частку страховика в задоволенні претензій, узятий із розрахунку індексу премії.
При розрахунку індексу виплат розмір процентної ставки змінюється від 26% до 23%. Це
пояснюється тими самими причинами, що й при розрахунку індексу премії: невеликі організації, відповідно з невеликим обсягом виплат мають, як правило, менш стійкий портфель, тому крупним організаціям із середнім обсягом виплат понад 7 млн. євро дається пільга — зниження ставки до 23%. Незважаючи на те, що середні виплати визначаються на основі три- або семирічного базового періоду, коефіцієнт частки власних засобів у виплатах ґрунтується на даних поточного фінансового року. Нормативний обсяг резерву платоспроможності (межа платоспроможності) визначається шляхом порівняння індексів премій та виплат і вибору найбільшого з них.
Розрахунок межі платоспроможності по страхуванню життя.У розрахунку меж
платоспроможності по ризикових видах страхування і по страхуванню життя існує принципова різниця: у першому випадку розрахунок базується на концепції руху (страхова премія за рік, претензії за трирічний базовий період), а в другому випадку — на концепції зобов'язань (полісів) по договорах на визначену дату. При розрахунку межі платоспроможності по страхуванню життя визначаються два самостійних розміри, проте, на відміну від ризикового страхування, вони додаються. Перший розмір визначається у відсотках від математичних резервів, що відбивають зобов'язання страховика, другий — у відсотках від ризикового капіталу, виплачуваного у випадках смерті. Для того, щоб урахувати додаткові гарантії, надані перестрахувальниками, результати розрахунку зменшуються шляхом розподілу математичних нетто-резервів на валові математичні резерви (перший метод) або ризикового нетто-капіталу — на валовий ризиковий капітал (другий метод), розрахований на кінець року, що передує поточному фінансовому. Перший дріб (математичні резерви) не може бути менший 85%, а другий — не менший 50%; у верхній межі в даних випадках необхідності немає.
Розрахунок межі платоспроможності по страхуванню життя проводиться за такою методикою:
Перший розмір:
1) знаходиться 4% (в окремих випадках відсоток змінюється) від суми математичного резерву без відрахування частин, переданих у перестрахування й ретроцесію по прямому страхуванню й прийнятих у перестрахування ' договорами;
2) визначається частка перестрахування як відношення між математичними резервами за
відрахуванням частини, переданої в перестрахування й ретроцесію, та математичними резервами без відрахування частини, переданої в перестрахування й ретроцесію. Далі для розрахунку приймається фактичний розмір цього співвідношення, якщо він більший 85%, а в інших випадках застосовується розмір 85%;
3) перший розмір визначається шляхом множення результатів 1 й 2 етапів.
Другий розмір:
1) знаходиться 0,3% (відсоток у деяких випадках може бути іншим) від валового ризикового капіталу як різниця між виплатами по випадках смерті й математичного резерву по випадках смерті;
2) визначається частка перестрахування як відношення ризикового капіталу, за відрахуванням частини, переданої в перестрахування і ретроцесію, до валового ризикового капіталу. Далі для розрахунку приймається фактичний розмір цього співвідношення, якщо він більший 50%. У всіх інших випадках застосовується розмір 50%;
3) другий розмір визначається шляхом множення результатів 1 й 2 етапів.
Нормативний обсяг резерву платоспроможності (межа платоспроможності) визначається шляхом додавання першого та другого розмірів. У тому випадку, якщо розрахунковий розмір межі платоспроможності виявився меншим мінімального гарантійного фонду, за межу платоспроможності приймається розмір мінімального гарантійного фонду.
Незважаючи на те, що єдина концепція платоспроможності прийнята ЄС, існують деякі особливості її використання в різних країнах. Коли всі країни ЄС потребують дотримання нормативу платоспроможності від усіх прямих страховиків, Великобританія поширила це правило й на чистих перестраховиків. Є деякі особливості у визначенні нормативу платоспроможності для Ллойда. Мінімальний гарантійний фонд складає 1/3 нормативного резерву платоспроможності й по ризикових видах страхування не може бути менший:
· 400 тис. евро по страхуванню цивільної відповідальності, у т. ч. автотранспорт,
страхування кредиту й застави;
· 300 тис. евро по страхуванню від нещасних випадків, на випадок захворювання,
автотранспортних засобів, вантажів, від пожежі й страхуванню забезпечення;
· 200 тис. евро по страхуванню на випадок нанесення іншого збитку майну та страхуванню правового захисту.
Розмір гарантійного мінімального фонду повинен бути не нижчий найвищого з
мінімальних значень, що відповідають цим видам страхування. Розмір мінімального гарантійного фонду для компаній страхування життя складає 800 тис. евро і не змінюється залежно від виду страхових операцій. Британське страхове законодавство передбачає можливість зниження розміру мінімального гарантійного фонду, наприклад:
· зниження на 25% (до 600 тис. евро) для товариств взаємного страхування
(можливість такого зниження передбачена ст. 17, п. 1. Першої директиви ЄС);
· мінімальний гарантійний фонд знижується до 200 тис. евро для чистого перестрахувальника в тому випадку, якщо він у якості дочірньої компанії цілком належить страховій компанії, що проводить довгострокові операції, і сам проводить лише перестрахувальні операції з доручення материнської компанії.
Фінансове наповнення резерву платоспроможності.Відповідно до директив ЄС резерв
платоспроможності містить у собі:
· Оплачений акціонерний капітал або оплачений початковий фонд (для товариств
взаємного страхування).
· Половину неоплаченої частини акціонерного капіталу або початкового фонду в тих випадках, коли оплачена частина цього капіталу або фонду досягає 25%.
· Резерви, не пов'язані зобов'язаннями.
· Майбутні прибутки.
· Оплата додаткових внесків, яких можуть вимагати від своїх членів товариства взаємного страхування й подібні їм товариства з непостійними преміями, із розрахунку половини різниці між максимальними та фактичними внесками. Проте можливості подібної оплати додаткових внесків не можуть перевищувати 50% резерву.
· На прохання страхової організації і за згодою органів страхового нагляду — прибутки від недооцінки окремих статей активу й переоцінки статей пасиву, якщо ці прибутки не мають виняткового характеру.
При упорядкуванні фінансового плану страхова організація може враховувати в складі
резерву платоспроможності частину прибутку, що перенесений із минулих років і відняти можливе перенесення частки втрат минулого року. Організації, що проводять страхування життя, можуть враховувати в складі власних засобів також частину резервів, призначених для повернення внесків, а також визначену частину надлишку математичних резервів.