Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва.
Для XVIIІ ст. характерна наявність ряду художніх напрямів, які нерідко взаємоперетиналися: зберігаються бароко і класицизм, виникають рококо і романтизм. Вони позначились на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та живописі.
Архітектура
Характерною особливістю розвитку архітектури в XVIIІ ст. було спорудження великих будівель державного та громадського значення. Розповсюджується витончений стиль: у зовнішньому та внутрішньому оздобленні палаців, церков, замків; застосовується багато дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками. Цей стиль увійшов в історію під назвою «рококо» (від французького «rococo» – подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIIІ ст. архітектура у Франції знову повертається до класицизму, наслідуванню архітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Будівлі, портрети, меморіальні колони, тріумфальні арки споруджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи імператорського Риму. Стиль Французької архітектури, пов’язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято назвати ампіром (імперія). Один з шедеврів французького класицизму другої половини XVIIІ ст. є Пляс де ля Конкорд (Площа згоди) у Парижі (архітектор Ж.-А. Габрієль).
Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії: собор Св. Павла (1675–1710, архітектор К. Рен).
Під час великої пожежі 1666 року в Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. Під керівництвом К. Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла (1675–1710), який вважається шедевром світової архітектури. Напис на могильній плиті К. Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам’ятник будівничому, то оглянься довкола!».
Живопис
При дворах абсолютних монархів XVIIІ ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було менше релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали міфологічні сюжети, портрети королів, полководців. Особливо модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи.
Наприкінці XVIIІ ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилося і в живописі. Художники почали створювати картини з образами реальних людей з «третьої верстви», писали портрети видатних просвітителів XVIIІ ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б. Грез (1725–1805), який написав портрет Дені Дідро.
Найбільш видатним представником класицизму став Ж.‑Л. Давід (1748–1825). Ще до Великої французької революції він написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час Великої французької революції Давід голосував за страту короля і вніс пропозицію про перетворення королівського зібрання картин і статуй у Луврі у національний музей. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л. Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним знать.
На останню чверть XVIIІ ст. припадає виникнення складного духовного руху, який отримав назву романтизм. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерним для творчості великого іспанського художника Ф. Гойї (1746–1828). Широко відомий груповий портрет королівської сім’ї, в якому він не побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне лице королеви. В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов’ю до народу. Революційним пафосом овіяна його картина «Розстріл повстанців».