Соціокультурні передумови поширення НРР в Україні

За роки незалежності Україна претендує називатися демократичною країною. Однією із базових ознак цієї демократичності є свобода совісті й віросповідань, що тісно пов’язане із гарантією прав людини в сфері духовного самовизначення. Останнє знаходить своє яскраве вираження у виборі певної світоглядної домінанти, в т.ч. й релігійної. Але розвинуте демократичне суспільство гарантує також і право добровільного об’єднання осіб у самоврядні релігійні громади з метою реалізації їхніх релігійних потреб. Крім історично вкорінених релігійних громад таке право отримали й нові релігії.

Майже всі неорелігії мають низку спільних ідеологічних елементiв. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню культу, як про час, сповнений розгубленостi та страждань. У цьому випадку завдяки вiрі відкривається «велика iстина». Об’єднує неокульти також уявлення про засновника як про людину, якiй вiдкрилася «абсолютна iстина». Осмислення його особистостi може бути різним. Він може бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру чи живим богом. Засновник культу передає своїм прихильникам певну «iстину», котра гарантує спасіння всім тим, хто повірив у неї, за умов виконання певних вимог, різних заборон, табу, на що наголошує засновник.

Ідеологіям неокультів притаманне уявлення про те, що світ найближчим часом буде радикально змінено в результаті перемоги сил світла над силами темряви. Носіями добра є представники неокульту на чолі з керівником. Решту або буде знищено, або вони не воскреснуть, або підлягатимуть віруючим, які стануть елітою нового світу[31]. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на вiдмiну вiд традицiйних релiгiй, розгортають активну пропагандистську дiяльнiсть. Кожен сектант вiдчуває себе мiсiонером, а тому адептами неокультів нерiдко стають люди, якi прагнуть до духовної чи релiгiйної активностi, хочуть вiдчути свою значущість.

Нерідко засновники культів стверджують, що їм Бог особисто відкрив Істину. Наприклад, засновник «Церкви Єднання» Мун і засновник «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів» (церкви мормонів) Сміт стверджували, що Бог особисто спілкувався з ними і надав завдання месійного характеру. Проте Мун ставить себе вище Ісуса Христа, який не повністю справився зі своєю місією і був розп’ятий на хресті, а Мун більш досконалий і доведе місію до кінця.

Засновники культів часто користуються тими само джерелами, що й традиційні церкви, але тлумачать їх по-різному. Наприклад, харизмати, представники «Церкви Христа», «Міжнарод­ного шляху», «Свідки Єгови» та мормони по-різному коментують Біблію, а адепти останніх чотирьох культів до того ж стверджують, що її невірно перекладено, і використовують перероблену Біблію[20]. Крішнаїти користуються «Бхагавад-Гітою», як і традиційні індуїсти, але тлумачать її іншим чином, до того ж іншими індуїстсь­кими джерелами вони майже не користуються. Лідери значної кількості неокультів («Церкви Єднання», «Великого Білого Братства», «Церкви останнього заповіту», «Церкви Сайєнтології», «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів», руху Ошо та ін.) розробляють нові теологічні джерела.

Традиційне християнство пропонує пасивне чекання другого пришестя Христа, але ця пасивність не зовсім відповідає динаміч­ному життю сучасного суспільства. Люди хочуть бачити реальне утілення Месії на Землі, а не абстрактне божество. Це може відбуватися з багатьох причин. Деякі не можуть уявити собі Бога інакше як персоніфікованого в образі людини, другі бажають і готові побачити його на власні очі, треті не приймають консервативних традиційних вірувань і шукають сучасні вчення, що відповідають моді. Відповідно до попиту виникає пропозиція, що виражається у виникненні різних культів на будь-який смак.

Дюркгейм висловлює думку[13], що тепер ми можемо вказати на причину, через яку боги не можуть обходитися без своїх ві­руючих, як і віруючі без своїх богів — це саме суспільство, а боги є не більш ніж його символічним вираженням. Проте символічне божество, запропоноване традиційними релігіями, перестало задовольняти людей. Розвиток цивілізації підсилив динамізм життя, запит на який не міг не відбитися в релігійній сфері.

Слід зазначити, що клімат для поширення неокультів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється сучасною суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відстороненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, зокрема тради­ційних церков; винятковою активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина виникнення та бурхливої активізації неокультів — загальна орієнтаційна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної і східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціаль­ному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослаб­леність історичних церков і нерозвиненість їх місіонерської структури.

Що ж привабливого знаходить віруючий у неокультах? Роз­глядаючи цю проблему, ми повинні відповісти на два запитання. Перше полягає у пошуку причини звернення до релігії взагалі; друге торкається психологічних причин вибору саме культу, а не традиційного релігійного вчення.

Основні типи мотивів вступу людей у неокульти:

1. Соціальні мотиви – прагнення позбутися самотності, знайти нових друзів, атмосферу теплої дружньої підтримки, любові, солідарності, пошук вирішення проблем вікових криз, конфлікту «діти—батьки», втрата близької людини, порушення важливих, значущих стосунків, раптова зміна соці­ального статусу. Реалізується прагнення бути часткою спільної справи, відчути свою вагомість, відокремитися з безликого натовпу, створити певний образ себе самого, усвідомити власну винятковість та неповторність. З’явля­ється можливість перекласти прийняття рішень проблем на іншого або інших (лідерів групи, проповідника, гуру), а також задовольнити потребу (як правило, приховану) сильного авторитетного керівника.

2. Духовні мотиви – пошук Бога, сенсу життя, потреба вірити в те, що стоїть над реальним, буденним і матеріальним, прагнення знайти відповіді на глобальні питання, що дають поштовх на зміни особистого та суспільного життя.

3. Моральні (регулятивні) мотиви – сподівання здобути сталу світоглядну систему, нове місце в світі, нову ідентичність; прагнення до інтегральності (цілісності): пошук контакту з собою, іншими, найближчим оточенням і своєю культурою. Люди бажають набути такий релігійний світогляд, що сприятиме встановленню у світі загальної гармонії, культ, котрий поєднує сакральне і секулярне (мирське), містичне й наукове, духовне та тілесне, таку благодатну атмосферу, в якій їхній творчий потенціал буде реалізовано, де віддадуть належне їхнім здібностям. Люди прагнуть досягти значущості влас­ного індивідуального існування, наприклад, через участь у соціальних програмах: допомога літнім людям, нужденним, хворим, інвалідам тощо. Таким чином задовольняється потре­ба у сталій системі норм та цінностей, моральних принципів, що регламентуються і визнаються певним колом однодумців, стають базовими у життєдіяльності на мікро- (в середині групи) та макрорівнях (в соціумі) суспільного життя.

4. Психофізіологічні мотиви – проблеми фізичного та психічного здоров’я, необхідність духовної підтримки через тяжку психічну травму; різноманітні кризові ситуації: тяжке захворювання, нещасний випадок; проблеми соціальної адаптації (у хворих на наркоманію, алкоголізм та ін.).

5. Інтелектуальні (пізнавальні) мотиви – сучасна людина прагне «онауковленого» підходу до тлумачення віроповчальних істин, що поєднує онтологічні, теологічні, космологічні основи та досягнення наукових здобутків й елементів світської культури. Людина бажає отримати готові відповіді на нагальні запитання, що породжуються сучасним динамічним, нестабільним життям.

6. Практичні мотиви – можуть отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу, навички оволодіння новою технікою, вивчення іноземних мов, оздоровлення дітей у межах країни та за кордоном тощо[10].

Віруючий звертається до культу за власним бажанням. Спочатку він відвертається від своїх проблем, тому що не здатен їх вирішити. Втрата віри у свої сили та у свою спроможність по­в’язана з певними змінами в психології, поглядах і поведінці людини. З’являється прагнення до розуміння світу, що є немовби гарантом захисту від впливу «земних» людських слабостей і базується на тривких основах «божественного одкровення», яке повідомляє людині, що вона «загубила» в собі «абсолютну істину».

Французький вчений О. Клеман вважає, що люди стали дуже самотніми і гостро відчувають свою смертність; розпадаються сім’ї, люди шукають у культі відчуття спокою та любові. Вони легко інтегруються в нову структуру і знаходять у ній «матір» – секту[4]. Психолог Артур Джаноф теж відзначав цей привабливий момент — можливість задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності[8]. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними відхиленнями і тих, які страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей сьогодні зростає внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному українському місті.

На думку російського сектознавця О. Дворкіна, причини стрімкого росту новітньої релігійності приховані у декількох площинах[9]. Це, передовсім, стрімкий злет науково-технічного прогресу, розвиток раціонального знання, досягнення вершин наукової думки. За таких обставин традиційна релігійність починає трактуватися як щось занадто архаїчне та невідповідне вимогам часу. Пересичена та переобтяжена науковим знанням людина, відходить від усталених форм спілкування з надприроднім і починає у результаті «духовних пошуків» творити нові форми релігійності, які, на її думку, вже більшою мірою відповідають вимогам часу, новим духовним потребам. Адже знання як таке, саме по собі, не здатне задовольнити одвічної людської потреби зв’язку з надприроднім.

Ще однією причиною стрімкої динаміки росту новітніх релігійних течій та рухів є окремі кризові явища у традиційному релігійно-церковному середовищі. Якщо століттями існуючі релігійно-церковні структури не завжди оперативно реагують на вимоги часу, можуть видаватися надміру консервативними, то новітні релігії надзвичайно мобільні у таких ситуаціях, завжди відповідають «викликам епохи», реалізують численні соціальні програми та проекти, функціонують у форматі невеликих громад із фіксованим членством, що дає можливість надзвичайно ефективної опіки та уваги з боку спільноти кожному із її членів.

Велика популярність новітньої релігійності на пострадянських теренах зумовлюється низкою соціально–політичних чинників. Падіння комуністичного режиму витворило своєрідний «духовний вакуум». Крах віри у «світле майбутнє» породив духовну порожнечу, непевність, які надзвичайно швидко були компенсовані привабливими духовними рецептами та пропозиціями новітньої релігійності. В умовах соціально-економічної нестабільності, непевності у завтрашньому дні, постійного відчуття приниження честі та гідності, прості та чіткі схеми та алгоритми, що їх висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та оптимальними. Справляє враження на адептів новітньої релігійності і фактор «бомбардування любов’ю» – постійної опіки, турботи та підтримки. Людина, часто зневірена та засмучена, отримує керівництво до дії, неухильне виконання якого може забезпечити успіх, радість та процвітання і в земному, і в потойбічному світі. Партнерські, а не вертикально-субординаційні взаємини з Богом теж додають прихильникам новітніх релігійних феноменів відчуття впевненості, можливості злитися з Абсолютом, співдіяти йому на рівних. Все це доповнюється також факторами психологічного впливу на людську свідомість, або як його називають «brain washing» – «промиванням мізків». Очевидно, не буде коректним стверджувати, що фактори психологічного пресингу чи просто впливу застосовуються у всіх, без винятках, новітніх релігійних спільнотах. Однак дуже часто саме такі форми впливу використовуються і є надзвичайно дієвими.

Сучасне зурбанізоване суспільство втратило традиційні методи впливу на релігійність своїх громадян. Сучасні глобалізаційні процеси, можливість швидкого обміну інформацією, зрештою приватність такого явища як релігійні переконання, уможливлюють стрімкий ріст новітніх релігійних течій та рухів. Традиційно-консервативне світське чи релігійно-церковне середовище в таких умовах вже не володіють, як це було колись, важелями впливу на процеси формування нових духовних реалій.