Будівництво Великої китайської стіни 9 страница

Для емо характерні такі атрибути:

•Поштова сумка через плече, вкрита латками та значками.

•Значки, причеплені до одягу, іноді і до взуття.

•Окуляри в широкій яскравій або чорній оправі.

•Яскраві різнокольорові браслети на руках, особливо популярна панк-атрибутика (напульсни­ки із шипами).

•Велике намисто яскравих кольорів на шиї.

Символіка емо:

•Рожеве серце, часто з поперечною тріщиною або розірване на шматки.

•Череп із кістками.

•Рожевий (або чорний) пістолет чи схрещені пістолети із надписом «bang-bang» (звук пострілу).

•Чорна п'ятикутна зірка на рожевому тлі.

•Рожево-чорна шахівниця.

•Футболки із героями дитячих мультфільмів. Характерні жести:

•Нахилити голову, щоб звисало волосся, і при­ставити до виска два пальці на манер пістолета.

•Скласти руки разом у вигляді серця.

•Скривити ноги ступнями всередину і трошки зігнути коліна.

Плюси: якщо не зважати на їхню емоційність, то цілком мирний і тихий народ. Не налаштовані вороже і не хочуть поневолити світ.

Мінуси: прагнення до переживання яскравих і чистих емоцій та їх вираження - головне правило для емо. їх відрізняє: жадання самовираження, протистояння несправедливості, особливе, чутливе світосприйняття. Отже, все це може призвести до нервового зриву і до проблем у подальшому житті.

Металісти - субкультура, натхненна музикою у стилі метал. З'явилася у 1980-их роках.

Їхній зовнішній вигляд зухвало агресивний: чор­ний одяг із великою кількістю металу, зображен­ням черепів, крові, написом «сатана» англійською мовою. Хоча одяг - чистий, охайний. Класичні ме­талісти носять вузькі чорні джинси, заправлені у високі черевики або «козаки», шкіряні куртки з косою блискавкою - «косухи», «косовороти», се­режки в лівому вусі, персні із зображенням че­репів або інших чорних магічних символів. Але їхня зовнішня агре­сивність і похмурість найчастіше є засобом епата­жу оточуючих людей. Ті, яким за 25 років, займа­ються серйозною роботою, як правило, миролюбні, хоча інколи можуть побешкетувати разом із тими, хто молодший.

Плюси: переважно, люди вельми цікаві і не замкнуті у своєму маленькому світі. Для них це лише спосіб провести час.

Мінуси: надмірний алкоголь і агресія на їхніх «залізних друзях» - крутих мотоциклах, можуть призвести до аварій та інших ситуацій, пов'яза­них з алкоголем.

Скінхеди (від англ. - лиса голова) - сучасна субкультура. Рух скінхедів зародився в Англії. Ці хлопці голили голови або ж вибривали бакенбарди, і носили тяжкі боти, які тепер стали атрибутом кожного скіна.

Згодом скіни почали об'єднуватися в місцеві бан­ди, так звані моби. Рух скінхедів швидко ширився. Спочатку в Європі, згодом у США, Австралії, інших країнах. У країни колишнього СРСР цей рух потрапив разом із панками. Зараз цей рух сильно змішався з рухом футбольних хуліганів в Україні, скінхедів можна часто побачити, коли вони вболівають за свою улюблену команду в якомусь барі чи на стадіоні. Проповідують культ сильної особи, расизм, шовінізм, культ чорної магії, систе­матично займаються фізичною підготовкою. Не приховують своїх поглядів.

Вітанням є витягнута вперед рука. Часто на чолі такого молодіжного угрупування стоїть до­росла людина з профашистськими поглядами. Скінхеди слухають доволі специфічну музику.

Плюси: звісно, справжнім плюсом це не на­звеш, але ідея скінхедів - тільки сильні мають жити. Отже, потрібно бути сильним, і не лише тілом, але й духом. Саме це прагнення з натяж­кою можна назвати позитивним.

Мінуси: мінусів набагато більше. Свою ідею во­ни сприймають занадто буквально. Саме за скінхедами дуже часто спостерігаються напади безпричинної агресії до інших людей. Вони абсо­лютно не бояться убити «не свого», і навіть де­коли прагнуть до цього.

Толкіністи або толкієністи зайняті вивченням твор­чості Дж. P.P. Толкієна, чим схожі на прихиль­ників творчості О.С. Пушкіна чи іншого письмен­ника. Однак часто, крім філологічних пошуків, вони люблять обігрувати описані професором (називають Толкієна) події у рольових іграх, на­зивають себе іменами персонажів Толкієна або ви­гадують собі імена, керуючись мовами зі світу Толкієна. Толкієністи вважають, що світ, описаний у книгах Толкієна, існував насправді, і шукають то­му підтвердження або живуть відповідно до даного твердження і часто «пам'ятають» той світ і вірять, що мають там втілення; або навпаки - дане їх втілення лише тінь того, хто проживав там, і що вони не люди, а ельфи. Зазвичай це не заважає їм чітко усвідомлювати, що насправді вони - люди. Це прояви так званого міфологічного мислення». Це люди, які люблять грати за сценарієм. Вони можуть поставити свою улюблену книжку, як спектакль, і жити так довгий час. По суті, все те саме, як при зйомках фільму, тільки без камер.

Плюси: тільки розвинені люди в інтелектуальному плані стають ролевиками. Вони обов'язково освічені, начитані і вельми інтелігентні та миролюбні.

Мінуси: є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. При таких ситу­аціях людина просто вибивається з суспільства.

Висновок зробити у вигляді таблиці «Види та характерні особливості молодіжних культур».

Види та характерні особливості молодіжних субкультур

Питання 56. Контркультура та її прояви в суспільстві

Література: 3, ст. 147 – 150; 17, ст. 220 – 222.

Дати визначення терміну контркультура. Контркультура - (від лат. contra — проти) — субкультура, що містить в собі соціокультурні цінності та настанови, які суперечать фундаментальним принципам домінуючої культури.Контркультура — в широкому значенні - напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту молоді проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст.. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку 60-х років. Термін «контркультура» запроваджений наприкінці 60-х XX ст.. Під цим терміном розуміють рух протесту в країнах, скерований проти визнаних цінностей і усталеного стилю життя, мислення та сприйняття, заради таких вартостей, як свобода, спокій, безпосередність і спонтанність в міжлюдських стосунках, повернення до неспотвореної природи; контркультура виражалася не тільки в дискурсивній критиці, але й у глибоких, хоча значною мірою нетривких, змінах способу життя в певних колах молодіжного середовища. Теоретики контркультури - американський філософ Герберт Маркузе, французький філософ Жан Поль Сартр, австрійський психолог Вільгельм Райх та ін.- розглядали існуючу культуру як організоване насилля над особистістю, таке соціальне явище, яке викорінює з людських душ творчі поривання, прагнення до насолоди життям, ототожнювали контркультуру з бездушним технократизмом, який не уособлює соціум, дегуманізує соціальні відносини, руйнує індивідуальність. Вони ставили завдання підірвати культуру зсередини ідейною і психологічною переорієнтацією, революцією у свідомості, здатною розкріпачити підсвідоме, емоційну сферу психіки, сексуальні потяги, людську чуттєвість за допомогою музики, танців, тілесного контакту та ін. Прибічники контркультури відкидають методи класової боротьби, не визнають дисципліни, освіти в масах. Найбільш ефективним засобом подолання культурного протистояння вони вважають безпосередню дію, яка поєднується з шокуючими публіку порушеннями громадянських прав, норм поведінки, супроводжується неподобствами: «Вся влада уяві!», «Рай - негайно!», «Будьте реалістами - вимагайте неможливого!» - такі заклики відігравали у контркультурі роль свого роду психологічного стимулу і свідчили про зв'язок історичної творчості та уявлення з естетичними критеріями прекрасного.

Феномен контркультури став осмислюватися в контексті переходу від індустріальної економіки до постіндустріальної. Зокрема, Д. Белл вбачав у контркультурі, з одного боку, продовження і поширення гедонізму 50-х років, а з іншого - сучасну культуру "постіндустріального суспільства". Можна сказати, що в такому контексті контркультура виступає як сила, що трансформує суспільне життя, здійснюючи вплив на всі сторони "постіндустріального суспільства". Деякі західні дослідники навіть вбачали в установках контркультурного руху силу, що здатна трансформувати соціальну реальність шляхом зміни соціокультурної орієнтації. Зокрема, Ч. Рейч зазначав: "Революція має бути культурною, оскільки саме культура керує економічною і політичною машиною, а не навпаки". Тобто, якщо певна соціокультурна парадигма є визначальною щодо трудової етики, то перехід до нової системи цінностей безумовно вимагає змін у широкому спектрі соціально-економічного життя. Зрештою, постіндустріальне суспільство стимулює лише певний тип самореалізації, в межах розвитку інформаційної технології. Тому в контркультурі переважає утопічний вимір самоздійснення, який більше стосується зміни свідомості, ніж реального стилю життя.

Найбільш яскравими прикладами контркультури є кримінальні субкультури (наприклад, мафіозні структури), нацистські угруповання, підпільні релігійні, тоталітарні секти (наприклад, «Біле братство»), субкультура хіпі 60-х pp. XX ст. у США та підлітково-молодіжна субкультура (рокери, байкери та інші), які ламають традиційні механізми соціалізації, і намагаються створити специфічний образ життя і культивувати свою відокремленість. Контркультурні рухи завжди розбурхували суспільство, були своєрідним ферментом, що викликав заворушення у настійливому соціокультурному середовищі, а це, в свою чергу, призводило до виникнення нових ідеалів, що оновлювали суспільство в цілому. У цьому сенсі контркультура — необхідний елемент будь-якої культури.

На початку 70-х років XX ст. рух контркультури почав стихати. Очевидно, інакше і не могло бути, оскільки рух не мав чітко сформульованої мети, не містив загальнолюдських ідеалів, не відображував інтересів і потреб значних організованих сил. За свідченням західної преси, більшість рядових представників руху потім стала підтримувати консервативні або ліберальні програми, частина вступила до лав комуністів або робітничих партій.

Зробити висновок про те, що створення контркультури передбачає такі моменти, як:

- виховання нового типу особистості з новими формами свідомості і діяльності;

- формування нових стосунків між людьми;

- формування нових цінностей, вироблення нових соціальних норм, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Зробити висновок про те, що, контркультура – це субкультура, норми і цінності якої суперечать головним складовим панівної культури. Це спроба створення культури, протилежної духовній атмосфері сучасного індустріального суспільства.

Питання 57. Антикультура, її вплив на свідомість людини

Література: 17, ст. 132 – 136.

Дати визначення антикультури.

Антикультура– це явища, норми і поведінка, що суперечать гуманізму і людяності. Це відхід від загальнолюдських цінностей, втрата моральних орієнтирів. Антикультура негативно впливає на людину, її свідомість.

Людина, яка може отримати насолоду від спілкування з культурою, створеною її руками і розумом, вимушена витримувати її тиск. У такому випадку культура стає чужою, іншою, відчуженою. Людинотворча суть культури набуває відчужених форм. Культура втрачає гуманістичний характер і тактично перетворюється на антикультуру, і замість того, щоб турбуватися про людей, вона підноситься над ними чужою і ворожою силою. Виявити у суспільних явищах антикультурний зміст легко і в той же час надзвичайно складно. Наркоманії, алкоголізму, пияцтву та обману усі народи дають однозначну оцінку - негативну, тобто класифікують як антицінність, антикультуру. Антикультурою людство затаврувало сталінський геноцид проти малих народів і ворогів народу, фашистську політику і практику Гітлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Антикультура - прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей.

Розкрити вплив на людину таких явищ антикультури, як наркоманії, алкоголю, тютюнопаління, расизму, тероризму, геноциду (за власним вибором студента).

Термін '"наркоманія" походить від грецьких слів "нарко" - помутніння, оціпеніння і "манія" - безумство. Першим наркотиком був опій.

Перші відомості про опій з'явилися близько 5000 р. до н.е. у Нижній Месопотамії, Персії, Єгипті, Індії, Китаї. Його одурманюючі властивості описані Геродотом, про них згадується у Китайських рукописах VIII-IX ст. до н.е. У країнах Сходу опій використовували як засіб проти болю, туги, смутку. Відродження застосування опію у Європі зв'язане з ім'ям Парацельса (1491-1541). В той час великої популярності для зняття будь-яких больових відчуттів, різноманітних недуг набув препарат морфій, до складу якого входили опій та алкоголь. У 1853 році цей препарат почали вводити парентерально. При цьому болетамувальна дія препарату різко зростала. У 80-ті роки XIX ст. у США починають вживати кокаїн у чистому вигляді, від 1898 р. - героїн. Формування чорного ринку наркотиків у цій країні відбулося у 20-ті роки ХХ століття. У Південній і Центральній Америці аборигени традиційно жували листя кокаїнового куща для підняття тонусу під час роботи. У кінці ХIX ст. медикам стала відома не лише місцевоанестезуюча дія кокаїну, але і його здатність спричинювати залежність. У 20-х роках ХХ ст. кокаїн був заборонений для застосування у медичній практиці. У 70-х роках ХХ столыття його застосування відроджене, в тому числі немедичне застосування наркоманами. Гашиш як наркотик був відомий асирійцям у VII ст. до н.е. В Туреччині за допомогою нього збуджували народні маси при різних заколотах. У 1880 р. американський психоневролог Берд відгукувався про гашиш як про чудовий засіб для лікування неврастенії. До першої світової війни гашиш в основному ввозили з Китаю. Після 2 світової війни в зв'язку із введенням у 1937 р. смертної кари за їх вживання ринок наркотиків скоротився. Сьогодні лавиноподібне поширення наркотизму зумовлене доступністю наркотичних засобів, розвитком засобів зв'язку й інформації, міграцією населення, зміною загальнолюдських цінностей. У зловживання наркотиками втягуються цілі країни та етнічні групи, які до того не мали історичного досвіду застосування психоактивних речовин. В другій половині ХХ століття розпочалася "психоделічна революція", яка тісно пов'язана з культурою "хіппі".

Від 80-х років ХХстоліття поширюється застосування для інгаляції органічних розчинників, продуктів побутової хімії. Зокрема, у США індійці застосовують "гірський джин" - технічну рідину, яка містить денатурований алкоголь, аерозоль для волосся і рідини для побутової дезінфекції. Невелика вартість цієї суміші призвела до розповсюдження її вживання дітьми. Лише у штаті Техас кожна третя дитина зловживала токсикоманічними речовинами, в зв'язку з чим у 1983 р. в США було заборонено продаж технічних та побутових аерозолів дітям до 14 років. Згодом монотоксикоманія переростає у політоксикоманію. Токсикоманічні речовини комбінують з традиційними наркотиками, змішують з алкоголем, одеколоном тощо.

В Україні, згідно із статистикою, порівняно з іншими формами наркоманії (каннабіноїдною, кокаїновою, ефедриновою, амфетаміновою тощо), переважає опіоманія. На першому місці стоїть вживання наркотичних засобів, які виготовляються з різних сортів маку. Широко розповсюджені також фармакологічні препарати: морфін, кодеїн, омнопон, промедол, дионін, триметилфентаніл та інші опіоїди. Героїнова мононаркоманія зустрічається рідко. За різними оцінками, кількість наркоманів в Україні досягає 500 тис., що становить 1 % від загальної кількості населення. Якщо враховувати лише людей репродуктивного віку, то кожен 30-й житель нашої країни є наркоманом.

Визначити причини вживання наркотиків:

- погані стосунки в родині, з близькими і друзями;

- антисоціальна поведінка та гіперактивність;

- дружба з однолітками, які вживають наркотики;

- неуспішне навчання;

- економічні та соціальні труднощі;

Різні види наркоманії протікають по-різному. Спосіб вживання наркотиків різний - їх жують, курять, застосовують у вигляді різних напоїв і пігулок. Спеціалісти-наркологи детально описують клінічну дію сп'яніння наркотичними препаратами. Дія їх починається через 10-15 хвилин, як правило, з почуттям голоду, спраги. Далі по всьому тілу розливається тепло, відчувається стан легкості, невагомості, бажання скакати, танцювати, сміятися. Цей стан притягує наркоманів і курців, увага не концентрується, а перескакує з предмета на предмет. Думки часто міняють одна одну, мова втрачає чіткість, втрачається контакт з оточуючими, які не поділяють даного стану, що і викликає роздратування. Емоційний стан піддасться різким коливанням: то злоба, то благо душшя. Виникають ілюзії, світ набуває яскравого забарвлення, деформуються слухові відчуття. Описаний стан характеризує першу стадію -збудження після якої наступає друга стадія — заторможення. Перехід між цими стадіями проходить або відразу, або поступово змінюється і тускніє забарвлення, згасають фантазії, затримується мислення. З'являється страх, різко погіршується настрій.

На цій стадії на шкірі з'являються червоні плями, розширюються зіниці, прискорюється пульс і дихання. Може виникнути запаморочення, шум і дзвін у вухах, малопомітне тремтіння рук. Характерне гостре відчуття спраги і голоду. А потім тривалий сон - 10-12 годин.

Перша стадія наркоманії, як хвороби, формується протягом шести місяців-1,5 року. Вживання наркотиків дуже шкідливе. Вже через 2-3 роки воно приведе до повного виснаження організму. Людина худне, її шкіра набуває жовтуватого відтінку, з’являється крихкість нігтів, починає випадати волосся, повна і необоротна імпотенція. Вона втрачає здатність навіть до найменших фізичних і психічних навантажень. Настає передчасне старіння з ознаками слабоумства. Повністю зникають попередні почуття і інтереси, єдиною турботою стає добування наркотиків будь-якою ціною. Настає остаточна моральна та інтелектуальна деградація – повний розпад особистості. Людина яка вперше спробувала наркотики після 20років, до 30 років стане невиправним наркоманом, але збережеться при цьому як особистість, а дитина, яка почала колотися в 13 років до 23років як особистість повністю деградує.

Тютюнвирощувався ще в VI столітті до н.е. У I столітті до н. е. американські індіанці почали використовувати тютюн у медичних і релігійних цілях. 15 жовтня 1492 тютюн був переданий Христофору Колумбу американськими індіанцями як подарунок і, незабаром після цього, тютюн був завезений у Європу, і його почали вирощувати повсюдно.

У 1776 році, під час війни за незалежність у США, американці використовували тютюн як забезпечення кредитів, отриманих ними у Франції. Компанія займалася виробництвом тютюну і сигар. Якщо до ХХ століття гнітючу перевагу одержував тютюн для курильних трубок і сигари, то в XX столітті поступово виходять на перше місце в загальному обсязі тютюнового виробництва сигарети.

Сформована ситуація на тютюновому ринку підштовхнула британську "Philip Morris" у 1902 році відкрити американську штаб-квартиру в Нью-Йорку для просування своїх марок сигарет на ринок Америки. Дійсний вибух у виробництві сигарет відбувається під час Першої Світової війни.

Алкоголь- (від гр. - викрадач розуму). Так іменують алкоголь з давніх часів. Про властивості алкоголю люди довідалися не менш чим за 8000 років до н. е. - з появою керамічного посуду, що дала можливість виготовлення алкогольних напоїв з меду, плодових соків і дикоростучого винограду. Так, відомий мандрівник Н.Н. Миклухо-Маклай спостерігав папуасів Нової Гвінеї, що не вміли ще добувати вогонь, але прийоми готування, що знала вже, хмільних напоїв. Чистий спирт почали одержувати в 6-7 століттях араби і назвали його "алькоголь", що означає "одурманюючий". Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез у 860 році. Перегонка вина для одержання спирту різко збільшила пияцтво. Не виключено, що саме це послужило приводом для заборони вживання спиртних напоїв основоположником ісламу (мусульманської релігії) Мухаммедом (Магомет, 570--632). Ця заборона ввійшла згодом і в звід мусульманських законів - Коран (7 століття). З тих пір протягом 12 сторіч у мусульманських країнах алкоголь не вживали, а відступники цього закону (п'яниці) жорстоко карали. Але навіть у країнах Азії, де споживання алкоголю заборонялося релігією (Кораном), культ вина все таки процвітав і оспівувався у віршах. У середньовіччі , в Західній Європі також навчилися одержувати міцні спиртні напої шляхом сублімації вина й інших цукристих рідин, що бродять. Відповідно до легенди, уперше цю операцію зробив італійський чернець алхімік Валентиус. Випробувавши отриманий продукт і прийшовши в стан сильного алкогольного сп'яніння, алхімік заявив, що він відкрив чудодійний еліксир, що робить старця молодим, стомленого бадьорим, сумного веселим. З тих пір міцні алкогольні напої швидко поширилися по країнах світу, насамперед за рахунок постійно зростаючого промислового виробництва алкоголю з дешевої сировини (картоплі, відходів цукрового виробництва і. т.п.). Алкоголь настільки швидко ввійшов у побут, що практично ні один художник, письменник чи поет не обходив цю тему. Такі картини пияцтва ми бачимо на полотнах старих голландських, італійських, іспанських і німецьких художників. Злу силу алкоголізму розуміли багато передових людей свого часу. Відомий релігійний реформатор тих років Мартін Лютер писав: " Кожна країна повинна мати свого диявола, наш німецький диявол - добра бочка вина". Поширення пияцтва на Русі зв'язано з політикою панівних класів. Була навіть створена думка, що пияцтво є нібито стародавньою традицією російського народу. При цьому посилалися на слова літопису: "Веселощі на Русі - є пиття". Але це наклеп на російську націю. Російський історик і етнограф, знавець звичаїв народу М.І. Костомаров цілком спростував цю думку. Він довів, що на Русі пили дуже мало. Лише на свята варили медовуху чи пиво, міцність яких не перевищувала 5-10 градусів. Чарка пускалася по колу, і з неї кожний надпивав кілька ковтків. У будень ніяких спиртних напоїв не вживалося. Пияцтво вважалося найбільшою ганьбою і гріхом. З 1894 року продаж горілки став царською монополією. 14 червня 1985 року ЦК КПРС оголосив війну пияцтву, що потрясла всі основи суспільства. Бюджет втратив 50 мільярдів карбованців, у два рази зросло споживання самогону. Проте зросла середня тривалість життя. Це відбулося без зменшення смертності від отруєнь і нещасливих випадків. Сьогодні в Україні від шкідливих звичок щорічно помирає 380 тис. чол.

Зробити висновок про те, що антикультура справляє негативний вплив на свідомість людини. Перш ніж використовувати елементи антикультури, необхідно дати їм оцінку, зважати всі «за» і «проти».

Питання 58. Проблема існування людини у світі і світу людей у ХХ столітті. Сучасна криза особистості

Література: 23, ст.317 – 342.

Вказати на те, що у ціннісних орієнтирах людей розвинених країн XX століття - століття нищення традицій, масового відхилення від тих цінностей, якими людство керувалось впродовж всієї своєї історії, відбуваються великі зміни. У XX ст. ідея цінностей особистості, її прав і можливостей стала всеохоплюючою та значно потіснила общинно-колективну орієнта­цію, раніше типову для більшості народів. Тоталітарні держави, які вогнем і мечем нав'язували ідеологію колективізму, зазнали краху.

Висування в центр ціннісної уваги суспільства людської особистості з її правами і можливостями має як позитивну, так і негативну сторони. Доки увага, приділена особистості, залишається співвідносною і врівно­важеною з цінностями колективізму - нічого поганого не відбувається, але як тільки починається гіпертрофія інтересів особистості і протистав­лення його інтересів суспільству, негайно слідують моральні та психічні потрясіння, що, в свою чергу, ми бачимо в ході життя. XX століття, різко ставлячи акцент на індивіді, змінило всі види соціокультурних зв'язків. Перш за все переорієнтація свідомості на особистість йшла паралель­но з секуляризацією. Бог не помер формально, але для багатьох людей він перестав відігравати роль ведучої сили їх життя, заданої моральної мети та цінності. Мораль стала переважно світською і "зависла в повітрі", не маючи опори у вищих сферах буття. І далеко не тільки в зникненні "страху Божого", а, перш за все, - у втраті самого переживання священ­ного, у втраті Абсолюту, перед обличчям якого ми оцінюємо власні домисли й вчинки та з вимаганням якого зрівнюємо поведінку. Сказані в XIX ст. слова Ф. М. Достоєвського "Бога немає, виходить, все дозволено" по іронії долі стали керуванням до дій багатьох людей, які стали, прак­тично, "іморалістами", розуміючи тільки один мотив - власну практичну вигоду. Розлука з орієнтацією на вищу духовність обернулася прагматизацією, утилітаризацією, "вихолощенням" свідомості. Відповідно змінилось відношення до сфери речей. В умовах масового виробництва та відсут­ності реалій більш високого порядку речі вирвались на перший план і "захарастили шляхи уявлення" сучасного людства. Жадібні люди були завжди, але "речизм", "споживання", фетишизм матеріальних цінностей та пов'язаного з ними комфорту - це риса людини сучасності.

• ⇐ Назад
• -1
• 0
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 101112
• 13
• 14
• Далее ⇒