Парадокси штучного порядку діяльності людини. Причини кризового розвитку людства.
Гострі суперечності в системі «людина – навколишнє середовище» – головна проблема сучасності
Історія людини, етносів, націй і держав – це споконвічна боротьба за виживання, в якій завжди гостро поставало питання життя або смерті. Визначальним при цьому є прояв біологічного інстинкту до виживання (життя), тобто «сукупності вроджених реакцій (актів поведінки) організмів…у відповідь на зовнішні і внутрішні подразники» (Сов. енциклопедия, М., Т.10, 1972).
У протистоянні життя і смерті в природі через енергетичний зв’язок поколінь досягається неперервність і вічність життя людини як біологічного виду.
Зазначимо, що захисні реакції (функції) тваринних організмів проявляються лише через реалізацію їхніх природних інстинктів. Людина ж, крім визначених еволюцією рефлекторних інстинктів, здійснює захист свого життя і через функцію розуму. Тож упродовж усієї історії людство вдосконалювало створювані розумом методи і способи захисту життя та все більше виходило за межі суспільних потреб, нехтуючи можливості природного середовища. Як наслідок, замість захисту життя людський розум з усією заповзятливістю рухався і продовжує рухатися у напрямі до самознищення.
І ось прикрий наслідок: на початку ХХІ ст. людство і природне середовище опинилися в глибокій системній кризі. Наразі вкрай загострилися негативні явища глобального виміру, які вже не лише гальмують соціально-економічний розвиток, а створюють реальну загрозу існуванню людства та біосфери в цілому. Про це переконливо свідчить динаміка посилення кризових явищ у суспільстві, зокрема голоду, злиднів, духовного спустошення особистості, руйнування людської психіки, екологічних катастроф, невиліковних хвороб, піратства, работоргівлі, витонченої злочинності, тероризму, руйнівних конфліктів, локальних воєн і зростаючої реальної загрози виникнення світової війни з застосуванням ядерної і бактеріологічної зброї.
Наростання кризових явищ у суспільстві супроводжується катастрофічною зміною клімату планети внаслідок антропогенної дії та невпинним знищенням численних видів рослинного й тваринного світу материків і Світового океану. У найближчі 20 – 30 років прогнозується зникнення 20-ти тисяч рослин, 320 видів риб, 48 амфібій, 130 рептилій (кожний п’ятий), 924 414 видів птахів і ссавців (кожен десятий). Причому темпи зникнення щороку зростають. А це, як відомо, призводить до посилення нестійкості екологічної системи з важкими наслідками для всього живого на планеті.
За бездумної господарської діяльності вже зараз зруйновано 63% екосистем земної суші. У Росії і Канаді збереглося 65% природних екосистем, у Китаї – 20%, Індонезії – 7, США – 5, Європі (без Росії) – 4, Індії – 1, Японії – 0%. Умовно і відносно екологічно чисті території в Україні складають лише 13%.
Гострота проблеми невпинно зростає в першу чергу через відчайдушну боротьбу за ресурси планети. Нині провідні країни світу – США, Європейський Союз і Японія – вже зараз використовують понад 50% планетарних ресурсів. Безумовно, вони не мають наміру ділити ці ресурси з державами Азії, Африки, Південної Америки.
У масштабі світової економіки в господарський обіг уже залучено понад 2/3 поновлюваних ресурсів планети, а це є свідченням того, що ґрунти, ліси, прісна вода, кисень, рибні запаси тощо дедалі набувають статусу невідновлюваних. Щороку в світі знищується 25 млрд т орнопридатного шару. Кожної хвилини 44 га землі перетворюється у пустелю. З інтенсивністю 20 млн га за рік вирубаються ліси. Вже сьогодні на планеті понад 2 млрд людей страждають від нестачі питної води.
Кризовий стан проблеми виживання людства зумовлює необхідність об’єктивного і тверезого наукового вивчення і оцінювання тенденцій, закономірностей і причин загострення апокаліптичних суперечностей у системі «людина – навколишнє середовище» та розроблення стратегії переходу суспільства на життєствердний етап еволюції.
Для виходу із ситуації Конференцією ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), було ухвалено Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття» як концепцію стійкого (сталого) екологічно безпечного та збалансованого розвитку людства в третьому тисячолітті. Ідеї Ріо-92 свого часу стали важливою складовою національної політики і безпеки багатьох, передусім розвинених, країн світу. Для їх утілення було виділено багатомільярдні кошти.
Проте всі намагання міжнародної спільноти поліпшити ситуацію виявилися безплідними і марними. За минулі роки жодної із світових проблем навіть щонайменшим чином не було розв’язано.
І це відбувається не тому, що принципи стійкого розвитку є хибними. Ці принципи є досить зрозумілими і логічними, адже йдеться про розвиток без зростання за межі можливості навколишнього середовища. Але річ у тім, що реалізація цих принципів потребує не стільки належного інформаційного забезпечення та глибоких знань, скільки високої духовності, моралі та природовідповідної моделі поведінки людини і суспільства в цілому, які не є вродженими, а досягаються лише завдяки тривалому виховному тренінгу.
Природовідповідна модель поведінки виявилася найбільш важкою для реалізації, хоча людство впродовж всієї історії постійно вдавалося до системних заходів із життєзабезпечення та самозбереження. З цією метою формувались суспільні загальнолюдські, національні, звичаєві норми поведінки. До цього покликані і релігійні вірування. На всіх етапах історії суспільство переймалося питаннями виховання людини. Причому дієвість виховних звичаєвих і релігійних норм і правил поведінки людини виявлялася часом більшою, ніж ухвалених у державі законів.
На жаль, сучасні тенденції розвитку світової цивілізації свідчать про все меншу і меншу ефективність і роль виховання у формуванні духовного світу людини і загалом людства, і все згубніший вплив «раціонального» (того, що забезпечує функція розуму) у світоглядних цінностях.
За сучасною парадигмою еволюційно визначеного розвитку суспільство будує свої відносини з довкіллям, нехтуючи будь-які етичні і моральні норми і правила. Фактично стає очевиднішим відчуження людини від природи, хоча автоматично продовжує декларування свого зв’язку з нею. З відчайдушною заповзятливістю людина все глибше поринає в лоно споживацького існування, залишаючись байдужою до заподіяної при цьому шкоди навколишньому середовищу, а одночасно і самій людині. І ось, замість того, щоб бути душею і розумом планети Земля, людство розвивається як її важке вірусне захворювання.
Сьогодні індустріальна і постіндустріальна цивілізація увійшла в жорстке протистояння з природою, екологічною системою планети. Складається враження, що людство змирилося з думкою про світ без майбутнього.
Економічне зростання без обмежень – шлях людства до самознищення
У сучасних умовах у суспільстві сформувалося настановлення на добування благ, на так зване економічне зростання за будь-яку ціну, якщо цією ціною є навіть самознищення. Неминуче це породжує такі людські вади як заздрість, гнів, нечесність, лінощі, байдужість, тобто – зло. Сучасне суспільство з усією очевидністю демонструє феномен техногенного безумства та невпинної деградації.
Об’єктивним свідченням сказаного вище є вкрай низький рівень еволюційної досконалості людини в її енергоречовинному обміні з навколишнім середовищем. З погляду науки, це, передусім, зумовлено низьким рівнем мінімізації витрат внутрішньої енергії людини (організму) на добування засобів існування, забезпечення метаболізму та виведення метаболітів у навколишнє середовище. За даними сучасних досліджень, ці витрати сягають понад 90% і забезпечують фізіологічні потреби репродуктивної функції людини. Решта енергії спрямовується на реалізацію розумової функції. Тобто коефіцієнт корисної дії організму людини на цьому еволюційному етапі складає близько 10% (за окремими моделями – не більше 2%).
Психофізіологічна сутність людини характеризує її як істоту, що знаходиться на найнижчому рівні еволюційної драбини порівняно з іншими біологічними видами. Людина – єдиний серед біологічних видів, який без життєвої потреби системно і цілеспрямовано знищує особин свого виду.
Як би нам того не хотілося, як би ми себе не вихваляли, визначивши, що ми є видом homo-sapіens (людина-розумна), насправді сформована еволюційна сутність людини виявляється як істотихитрої, хижої, що для свого життєзабезпечення і самозбереження вдається до маніпуляцій і обману одноплемінників. Як людина-споживач, вона шукає не високого шляхетного змісту буття, а благ і насолод, причому без усіляких обмежень. Про моральні і духовні цінності тут не йдеться.
Величезної шкоди майбутньому завдає сповідування суспільством ідеології збагачення як мети життя. Насправді це ідеологія лібералізму, котра через свою теперішню сутність стала основою капіталістичної системи господарювання як найбільш руйнівної щодо навколишнього середовища і гуманістичної сутності людини. Сьогодні лібералізм розуміють як систему поглядів, згідно з якими соціальна гармонія і прогрес людства можливі лише на базі приватної власності та свободи індивіда в економіці і в усіх інших сферах діяльності. Егоїзм й еротизм лібералізму, ігнорування морально-етичних норм і духовних цінностей у боротьбі за блага і насолоди визначає цю ідеологію як украй небезпечну і руйнівну. Це зближує її з сатанізмом, який, як відомо, об’єднує індивідів, що втратили будь-яку моральність і духовність у гонитві за матеріальними благами. Основна відмінність між ними лише в тому, що сатанізм заборонено в усіх країнах і релігіях, а лібералізм є офіційною світовою ідеологією розвитку. Недаремно Ватикан для спасіння людства оголосив важким гріхом матеріальну ненаситність людини, до якої спонукає ідеологія лібералізму.
На жаль, суспільство сьогодні і у подумках не відмовляється від так званого економічного зростання, обмеження рівня комфорту заради збереження довкілля, а отже, і самозбереження. У ньому панує культ богатства і грошей, тобто ідеологія «золотого унітазу» (безглуздого споживання), що ніяким чином не пов’язана з життєвими потребами, мораллю і духовністю, які мали б протистояти руйнівним тенденціям споживацького інстинкту людства.
Недаремно відомі мільярдери Сорес і Трамп однозначно наголошують на несумісності бізнесу і моралі. Фінансовий успіх обернено пропорціональний наявності моралі. Таким чином формується еліта так званого «громадянського суспільства» (суспільства свободи та демократії), у якому все більше викристалізовується природоруйнівна і самовбивча сутність людини, її моральна і духовна деградація.
У трагічній історії споживацтва людства значну роль відіграв розвиток науки (при всіх можливостях її гуманістичного спрямовання) як один із провідних факторів нищення природи і відокремлення діяльності від релігії.
Френсіс Бекон – лорд-канцлер Англії (ХVІІ ст.) – один із засновників наукового методу, обстоював безперечне надання людству дозволу безконтрольно здобувати і використовувати силу науки. Він стверджував, що наука має бути відокремлена від релігії, а отримані в результаті наукового пошуку факти не підлягають ніякій моральній оцінці. Отже, відтоді сила науки використовується для цілеспрямованої реалізації парадигми панування над природою, не наражаючись на моральне покарання. До речі, моральний безлад Бекона був породжений поглядами давньогрецького філософа Платона, за якими людський інтелект здатен безпечно аналізувати та розуміти природні світи, нехтуючи принципи моралі, що випливають із ставлення до Бога і Божого творіння.
Відокремленість наукового від морального безперервно і гіперболізовано формує зло у вигляді масованої технологічної навали на навколишнє середовище із застосуванням досягнень науково-технічного прогресу. За такої світоглядності життєдайний принцип демократії перетворюється у фікцію. Вбивча сутність цього принципу полягає в тому, що сьогодні не лише культивується, а й втілюється думка, що капітали і вседозволеність є квінтесенцією щастя, основними і єдиними засобами життєзабезпечення.
Як наслідок, людина, громада, нація все більше намагаються зреалізувати свої так звані демократичні права на беззастережне використання природних ресурсів. Наразі забувають про свій обов’язок їх берегти та заощаджувати не лише для себе, а й для наступних поколінь.
Безперспективність і фатальність таких тенденцій розвитку є очевидною.
На перший погляд, продуктивність біосфери майже невичерпна і складає на суші 53 млрд т, у морях і океанах – 30 млрд т. Проте станом на 2004 р. людство вже споживало на 20% більше природних ресурсів, аніж може виробляти наша планета.
Сьогодні в США, де проживає 5% населення землі, високий рівень життя забезпечується завдяки використанню 40% світових природних ресурсів. Звідси випливає, що такий життєвий рівень доступний лише 12,5% населення. За такого рівня споживання решта населення (87,5%) залишається приреченою на бідність, голод, деградацію і вимирання. Виходячи з реалій сьогодення, щоб досягти американського рівня життя, Китаю, де налічується понад 1,3 млрд жтелів, необхідні природні ресурси в чотири рази більші, ніж має Земля.
Як наслідок, подальше загострення міжлюдських, міжетнічних, міжнаціональних і воєнних конфліктів, агресії, ненависті, що супроводжуватиметься втратою суспільної моралі та людської гідності.
Глобалізація як фактор системної світової кризи
Процеси деградації суспільного розвитку значною мірою продиктовані впливом так званої глобалізації, перед тиском якої людство все більше капітулює. До цього спонукає передусім те, що ми повсякчас чуємо і бачимо, як глобалізація, котра невіддільна від науково-технічного прогресу, зумовлює приманливі зміни в стандартах життя, в природі економічного зростання в умовах формування суспільства знань, можливостях ділової активності людини через широке впровадження в усіх сферах життя інформаційних і комунікаційних технологій. Ми захоплюємося тим, що знання, інформація та технологічні інновації стають провідною продуктивною силою.
А втім глобалізація – це шлях до
– уніфікації ринків, культур, політичних систем за західними стандартами;
– світового панування ідеології лібералізму, за якої виправданим і моральним є все те, що дає змогу накопичувати капітал і матеріальні цінності;
– зростання економічної і соціальної нерівності, моральної глухоти і байдужості до проявів соціальної несправедливості;
– знищення життєдайних для кожного народу, нації, держави національних цінностей;
– оновленого капіталізму (неоімперіалізму), що ґрунтується на насильницькому домінуванні невеликої групи багатих країн над бідними і призводить до поглиблення прірви між цими країнами; врешті-решт за таких умов відсталі країни і їх народи мають реальні перспективи для зникнення.
Парадоксально, але факт, що глобалізація і економічне зростання спричинюють невпинне збільшення злиднів. За оцінками Світового банку, кількість бідних, передусім голодних, у світі вже зараз сягає понад 1 млрд через здебільш непомірне споживання в країнах «золотого мільярда», де проживає 20% населення і витрачається понад 85% усіх світових ресурсів. У найбідніших країнах, де проживає 20% населення, виробляється лише 1% світового ВВП; на країни, де проживає 60% населення, припадає 13%.
Проте, як констатує колишній президент США Клінтон, «Поїзд глобалізації повернути не можна. І якщо ми хочемо, щоб Америка була на правильному шляху, нам не залишається іншого, як узяти на себе управління цим поїздом». Сьогодні глобалізація, хоч і неофіційно, стала ідеологією політичної ділової еліти США
Отже, через непомірне споживацтво людського суспільства виснаження природних ресурсів перевищило адаптаційний потенціал глобальної екосистеми і стало незворотним.
Зміни клімату планети як фактор наростаннякризових явищ у природі і суспільстві
Негативні тенденції у глобалізованому багатофакторному світі синергетично посилюються під впливом зміни клімату планети, яка полягає в невпинному підвищенні температури приземного шару повітря. Як доведено вченими і констатовано ООН, до потепління клімату головним чином призводить антропогенна діяльність людства. За минуле століття температура на планеті зросла у середньому на 0,6оС, що зумовило підняття рівня Світового океану на 0,17 м. За різними оцінками, впродовж ХХІ ст. температура збільшиться до 1,8 – 4оС, але є і песимістичніші прогнози. На приполюсних частинах земної кулі темпи потепління істотно більші, ніж в інших кліматичних зонах.
Важливо зазначити, що зростання температури повітря до таких значень може відбутися набагато швидше, ніж це передбачається відомими моделями прогнозування.
Ідеться не просто про потепління клімату, а про його катастрофічні зміни, що загрожують затопленням величезних площ прибережних (і не лише) густонаселених територій з відповідними для людства апокаліптичними наслідками. Потепління клімату також спричинює інтенсивне зростання температури і окислення світового океану, танення льодовиків планети, всезростаючу кількість катастрофічних ураганів, смерчів, повеней, від чого вже зараз масово гинуть люди. Зміни в процесах циркуляції в атмосфері зумовлюють в одних випадках істотне зростання опадів, в інших – люди будуть потерпати від посухи.
За прогнозами вчених, перед навалою природних катаклізмів уже найближчим часом людина постане безсилою ні фізично, ні матеріально, ні, що найважливіше, морально, адаптуватися до руйнівних їх наслідків. Це стосується всіх регіонів планети, зокрема й України. За електродинамічними моделями зміни клімату, першочергово це відбуватиметься на території США, Мексики, Південно-Східної Азії, в тому числі й Китаю. Прогнозується, що в Росії потепління розвиватиметься швидше, ніж у середньому на планеті. За окремими моделями, через катастрофічні наслідки потепління кількість людей на планеті зменшиться до 100 млн
На жаль, перспективи боротьби з руйнівним для людства явищем зміни клімату є невтішними. Теорію потепління клімату планети під впливом парникового ефекту запропонував ще понад 150 років тому французький фізик Жан-Батіста Фур’є. Однак і донині вчені так і не з’ясували реальну першопричину антропогенного підвищення температури на землі, що сьогодні призводить лише до боротьби з наслідками цього явища та марного витрачання мільярдних коштів без будь-якого просування вперед у цьому напрямі.
Передусім це стосується боротьби з викидами в атмосферу так званих парникових газів, а передусім вуглекислого газу, що за існуючою догмою (гіпотезою) є головною причиною потепління. З цієї проблеми останнім часом систематично проводяться міжнародні конференції і саміти. Але далі, чим обговорення проблеми, справа фактично не рухається. Нез’ясованість реальної першопричини потепління та надання проблемі бізнесового характеру і можливості торгівлі міжнародними квотами на викиди в атмосферу залишає все менше надій на її розв’язання. Фактично втратив свою значущість і важливість Кіотський протокол.
Усе це свідчить про нерозуміння людством реальних масштабів загрози глобального потепління.
Демографічні проблеми і загрози розвитку цивілізації
Кризові явища в суспільно-економічному розвитку світу все більше загострюються через постійне збільшення населення планети та зменшення можливостей забезпечити його потреби, передусім у їжі.
На переконання багатьох учених, перенаселеність планети, яка за останнє століття набула характеру демографічного вибуху, є провідним фактором непомірного тиску на природу. Вперше на це звернув увагу в 1794 р. Жан Антуан Кондросе у праці «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». За ним Томас Роберт Мальтус у 1798 р. проблему перенаселення підняв до рівня закону, згідно з яким «населення, якщо не заважати його вільному відтворенню, вдвічі збільшується кожні 25 років, тобто – у геометричній прогресії. Водночас обсяги ресурсів, необхідних для підтримання життя, зростають лише в арифметичній прогресії».
Усувається ця диспропорція внаслідок голоду, епідемій, стихійних і антропогенних катастроф, війн, багатьох інших причин. Адже добре відомо, що є один спосіб народження людини, але існують тисячі для її знищення.За невпинного скорочення територій, придатних для життєдіяльності, кількість населення нашої планети щороку збільшується на 80–100 млн осіб. Минули тисячоліття, допоки населення землі досягло 1 млрд у 1830 р. За століття, тобто до 1930 р., воно зросло до 2 млрд. Для третього мільярда знадобилося тридцять років (1960), для четвертого – всього 16 років (1976). За даними ООН, нині кількість землян складає понад 6,6 млрд. За передбаченнями вчених, до 2050 р. їхня чисельність сягне понад 9 млрд.
Наразі ряд учених і експертів ООН наголошують, що через обмеженість природних ресурсів благополучне життя на планеті Земля може бути забезпечене лише для 1–1,5 млрд людей. За такої демографічної ємності планети і виникло поняття про так званий «золотий мільярд». Таким чином, понад 5 млрд жителів уже сьогодні є «зайвими» на планеті, а тому гостро постало питання штучного скорочення населення.
У цьому контексті вкрай небезпечною для людства виявилася середина ХХ ст., коли було винайдено і випробувано найжахливіші знаряддя вбивства (ядерні, радіологічні, хімічні, біологічні), які здатні миттєво знищити все живе на планеті. Сьогодні запаси ядерної зброї у світі досягли 1 млн 300 тис. «хіросім», а це в перерахунку означає, що на кожного жителя планети припадає 3,5 т тринітротолуолу. Як зазначає відомий російський учений Є.Веліхов, ядерна зброя це вже не інструмент політики і навіть не інструмент війни, це інструмент самовбивства.
Винахідники та володарі такої зброї свідомі того, що її застосування в умовах гіперболічно зростаючої нестачі ресурсів, передусім продовольчих, є високоймовірним, що рівнозначно біологічному колапсу.
Для життєво необхідного зменшення диспропорції між постійно зростаючим народонаселенням Землі і потребою в їжі є намагання гуманно розв’язувати проблему через значне збільшення маси продовольства нарощуванням техногенних способів його виробництва. З цією метою використовуються синтетичні наповнювачі продуктів харчування, зокрема: підсилювачі смаку, ароматизатори, барвники, емульгатори, стабілізатори, згущувачі, розпушувачі, регулятори кислотності, антиокислювачі, гормони тощо. Вживання цих продуктів призводить до невиліковних хвороб, знищення геному та репродуктивної функції людини, а отже, пришвидшує її деградацію та спричинює вимирання як біологічного виду.
У підсумкових документах Картахенської конференції (2000) та Йоганнебурзького (2002) саміту ООН з виживання людства в ХХІ ст. настійно рекомендується народам світу інтенсивно виробляти та споживати їжу з генетично модифікованих організмів як нешкідливу.
Таку рекомендацію можна почасти пояснити недалекоглядністю деяких учених (також і відомих українських). Але головним тут є лобіювання інтересів тих, хто не буде цю їжу споживати, кому байдужа доля людства, а головним пріоритетом є збагачення в будь-який спосіб. До речі, жителі США не споживають трансгенів. Результати наукових досліджень закономірностей виникнення і видового розвитку живої речовини переконливо підтверджують, що їжа з генетично модифікованих організмів не сумісна з життям. За наслідки мутації через уживання трансгенних продукти відповідатимуть наші діти й онуки. Наразі в Україні 95% продуктів містять шкідливі і надто шкідливі для здоров’я і життя людини речовини, а серед них і трансгенні. А до цього треба додати ще й велику шкоду для здоров’я людини використання упаковки із синтетичних (канцерогенних) матеріалів і на що в Україні не звертається уваги.
Ефективною зброєю держав «золотого мільярда» проти решти світу є деморалізація суспільства, спустошення свідомості, протистояння національній гідності, що, своєю чергою, призводить до послаблення віри, національної культури, традицій. Як наслідок, руйнується імунна система держави – вона стає хворою, а її народ – легко маніпульованим. Він біднішає, морально деградує, спивається, стає жертвою наркоманії, а отже, вимирає.
На вимирання людства через його деморалізацію і деградацію зорієнтована і політика провідних країн Америки і Європи щодо сексуальної свободи, сексуальних збочень.
Ці ганебні явища мабуть завжди мали місце в суспільстві, але при цьому дотримувалися певні правила пристойності, вироблені суспільством. Сьогодні ж ідеться про підняття зазначених явищ, зокрема гомосексуалізму, до рангу прав людини. Як наслідок, це аморальне явище нині набуває демонстративного характеру, пропагується в ЗМІ, мистецтві і навіть в системі освіти, відбувається вінчання гомосексуальних пар у церкві.
Тим часом у 1992 р. Рада сексуальної інформації і освіти США розробила правила з питань сексуальної освіти в американських середніх школах, де сказано: жодна із форм сексуальної орієнтації чи структури сім’ї не переважає будь-яку іншу в моральному плані. Європарламент також ухвалив постанову, згідно з якою Європейська співдружність має дозволити гомосексуальним парам бути в шлюбі та усиновлювати і виховувати дітей. Він закликає анулювати всі закони, відповідно до яких сексуальні акти між особами однієї статі вважаються злочином і підлягають дискримінації.
Сучасне суспільство і точка біфуркації
Аналіз тенденцій в еволюційному розвитку світу дає підстави для ствердження, що у взаємовідносинах людини і природи постала надзвичайно глибока системна криза. Зумовлена вона неспроможністю сучасного людства внаслідок перенаселення планети й досягнення критичного рівня деградації навколишнього середовища надалі забезпечувати себе засобами існування (передусім їжею, одягом, житлом та енергосировинними ресурсами).
З огляду на об’єктивно назрілу проблему виживання «золотого мільярда» у світі швидше свідомо, ніж несвідомо, відбувається об’єднання так званих розвинених країн. Ще за часів СРСР публіцист і юрист міжнародник А.К.Цикунов доречно зауважував, що розвинені країни намагатимуться зберегти високий рівень споживання. З цією метою вони вдаватимуться до будь-яких заходів, аж до військового втручання, аби решту світу втримувати в нерозвиненому стані для використання його як сировинного придатку та місця скидання шкідливих відходів.
Сьогодні визначились і країни, що входять до фонду «золотого мільярда». Це країни Північної Америки, Японії та Євросоюзу. Вони вже сьогодні володіють і керують світом, їм належать транснаціональні компанії та доступні всі види найстрашнішої зброї, технології генної модифікації продуктів. На виживання «золотого мільярда» зорієнтовано створення блоку країн G-7 («велика сімка»). Першість і пріоритет у цій «сімці» належить наймогутнішій військовій країні –США. Військовий потенціал цієї держави більший, ніж решти країн світу разом з Росією. Про допомогу слабким країнам тут не йдеться. Яскравим прикладом «уболівання» розвинених країн за стан справ у країнах, що розвиваються, є різке зменшення за три роки теперішньої світової кризи інвестицій на підтримку відсталих країн. За даними ООН у 17 країн Латинської Америки у 2007 р. було інвестовано 184 млрд дол. Наступного року ця сума зменшилася до 89 млрд дол., а в 2009 р. не перевищила 44 млрд дол. Наслідком подібної політики розвинених країн є зростання за період кризи кількості голодуючих у світі на 9%; сьогодні їхня кількість становить понад 1 млрд. А втім, злиденність є набагато більшою.
Сьогодні інтелектуали світу з упевненістю констатують, що час безконтрольного і безглуздого панування людини в природі минув безповоротно. Однак через утілення силового потенціалу окремі країни, принаймні «великої сімки», ще років з двадцять інерційно розвиватимуться за парадигмою безмежного економічного зростання, але решта країн і народів щораз більше прирікатимуться на деградацію і вимирання.
Сучасна системна криза вкотре засвідчила, що світ наближаєтья до так званої точки біфуркації (роздвоєння), тобто стану нестійкої рівноваги, що є загрозою існуванню людства. Відомі вчені з різних країн – Лестер Браун, Деніз Медоуз, Еріх фон Вайцзеккер, Моріс Стронг, Микита Мойсєєв і багато інших – дійшли однозначного висновку: якщо негайно не вжити рішучих заходів, то до 2020–2030 рр. біосфера разом з людством опинеться у квазістабільній фазі еволюції, до умов якої людський організм і все суспільство не здатні адаптуватися. Водночас наголошується, що передбіфуркаційний період небезпечний тим, що найменший поштовх здатен спровокувати лавиноподібний розвиток негативних процесів.
У зазначеному стані може бути лише два варіанти світового розвитку (М.І.Дробноход, В.К.Луцюк):
1) або інволюція, тобто поглиблення глобальної системної кризи і незворотність процесу деградації людства та його загибелі. Нострадамус передбачив кінець Світу в 3797 р., але вчені обґрунтовано прогнозують його вже в першій половині ХХІ ст.;
2) або ноосферна революція на основі накопичених людством знань і перехід (стрибок) на якісно новий еволюційний рівень через усвідомлення необхідності докорінних змін у взаємовідносинах людини і навколишнього середовища як єдиної еволюційної можливості самозбереження.
Ще в 1925 році В.І.Вернадський у праці «Автотрофність людства» обґрунтував, що для розв’язання зазначеної проблеми «…необхідно підійти до основ людської могутності – необхідно змінити форму харчування та джерела енергії, що використовує людина». У цьому контексті вчений передбачив потребу і неминучість відкриття феномена автотрофного харчування. «Чи буде воно добродійним, чи принесе нові страждання людству? Ми цього не знаємо, – зазначає мислитель, – але перебіг подій, майбутнє може бути визначено великою мірою нашою волею і нашим Розумом. Необхідно вже зараз готуватися до цього відкриття, неминучість якого очевидна».
Перехід до автотрофності, яка ґрунтується на використанні їжі, синтезованої без посередництва організмів, відкриває можливість переходу до забезпечення самозбереження людства на основі концепції активної еволюції. Це можливо лише через свідоме активне відтворення (завдяки накопиченим людством знанням) принципово нової для людини, але природно генетичної на природному рівні, надпотужної харчової ніші.
Якісна зміна енергоречовинного обміну людини як саморегулювальної та самовідновлюваної біосистеми закономірно і неминуче матиме і відповідні еволюційні наслідки – вдосконалення духовної і моральної сутності людини, її гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем і, як наслідок, зменшення на кілька порядків антропогенного тиску.
Значно збільшиться рівень якості Розуму людини і його використання у процесах життєзабезпечення та самозбереження. Наразі досконалість людини в еволюційному розвитку сягне рівня, необхідного і достатнього для переходу на вищий об’єктивно ноосферний етап у геокосмічній еволюції живої речовини.
Набагато зросте тривалість життя, оскільки автотрофна їжа не містить в своєму складі речовин, невластивих метаболізму, а це відчутно зменшить швидкість наростання ентропії (старіння) організму. До того ж така їжа кількісно і якісно збалансована зі складом ДНК людини.
Автотрофне харчування як природно-генетичне стане надійним засобом лікування важких хвороб, бо таким чином буде усунено причину їх виникнення.
Уперше людина матиме змогу активно омолоджувати організм завдяки повній узгодженості дій саморегулювальної та самовідновлювальної його функцій в умовах природно-генетичної відповідності енергоречовинного обміну.
Відтак буде розв’язана проблема голоду й усунена загроза загальнолюдському існуванню.
У руслі зазначених тенденцій еволюційного розвитку світу та висновків, які випливають із цих тенденцій, самозбереження і виживання людства можливе лише за умови вдосконалення людини у її світоглядних цінностях, серед яких –висока духовність, мораль, добро і справедливість, любов до рідної землі. Іншого не дано.
Щоб не стати жертвою у цьому вкрай суперечливому світі, потрібно подбати про порятунок, який полягає передусім у збереженні національної гідності як головної умови захисту людської популяції від руйнівного впливу глобалізації та хижого устремління «золотого мільярда». Протистояти навалі глобалізованого нищення людства зможуть лише ті етноси, нації і держави, що здатні об’єднати свої зусилля заради шляхетної мети виживання.
Треба також зауважити, що ніякі ООН не здатні запобігти загрозі глобальної біосферної катастрофи, а мудрецями і пророками є видатні вчені, а не політичні діячі, котрі мають дослухатися до голосу розуму і вжити заходів для дій відповідно до рекомендацій науки.