Берестейський собор 1596 р.
Ініціаторами укладення унії з української сторони стали православні єпископи Гедеон Балабан та Іпатій Потій, а також впливові українські магнати.
У жовтні 1596 р. в Бресті було проведено церковний собор для обговорення питання унії, й на цьому соборі відбувся розкол православної церкви. Г. Балабан відмовився від ідеї унії й підтримав князя К. Острозького в його виступах проти створення об‘єднаної церкви. Проте перешкодити оформленню унії вони не змогли.
Причини укладення унії:
- прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Римському;
- Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцнює державу, і розцінювала унію як перехідний етап до чистого католицизму;
- православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівномірності з католиками, посилити свої позиції, досягти зближення із західноєвропейською культурою.
Зміст Берестейської унії (1596 р.):
- православна і католицька церкви об‘єдналися в греко-католицьку (уніатську);
- уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов‘янську мову, право на митрополичу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;
- уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;
- уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнювалося від сплати податків;
- шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права обіймати посади в державних і міських урядах.
Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської митрополії, а дві – Перемишльська та Львівська – за сто років по тому. Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті – Іпатій Потій.
Виникнення українського козацтва
Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з кінця XV – початку XVI ст. Перша згадка про українських козаків датована 1489 р. (1492 р.). Слово «козак» уперше зустрічається в «Таємній історії монголів» у 1240 р. За цим джерелом, козак – це одинокий, не зв‘язаний ані домом, ані сім‘єю чоловік.
В українській мові слово «козацтво» визначає суспільний стан вільних від кріпосного права людей, які займалися господарською діяльністю й обороняли Україну від іноземних загарбників. Козаків називали запорозькими, оскільки основні їхні центри розташовувалися нижче дніпровських порогів.
Причини виникнення козацтва:
- економічні: захоплення українських земель польськими та литовськими феодалами, нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян на Дике поле, у Запоріжжя та нижнє Подніпров‘я;
- соціальні: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності;
- політичні: намагання Польщі встановити контроль над утікачами в Подніпров‘ї;
- національно-релігійні: політика колонізації, гоніння на православну церкву;
- військові: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.
Основні заняття козаків: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, торгівля.
Своєрідною столицею козаків була Запорізька Січ. Назва «Січ» походить від слова «сікти» і означає укріплення з дерева, хмизу, глини. Розташовувалися січі на дніпровських островах. Їх укріпляли ровами та високими валами з дерев‘яним частоколом. Фортеця мала великі башти з бійницями для гармат. Іноді до річки проривали підземний хід. Першою з відомих січей називають Хортицею (1553-1557 рр.), створену Дмитром Вишневецьким. Крім Хортицької, також відомі січі Базавлуцька, Томаківська, Чортомлинська, Кам‘янецька тощо.
У центрі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі будинки – курені, у яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиницею; всього їх налічувалося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій, перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними (прийняття православної віри, бути неодруженим). Основними обов‘язками козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.
Січ мала ознаки державності: територію, систему владних органів, військо і правові звичаї.
Вищим органом влади виступала Січова Рада.
Повноваження Ради:
- оголошення війни і підписання миру;
- організація військових походів;
- покарання злочинців;
- розподіл угідь тощо.
Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов‘язковими для виконання; проводилася вона 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня. На радах обирали і козацьку старшину:
- гетьмана, або кошового отамана, якому належала вища адміністративна, військова і судова влада на Січі. Гетьман вступав у дипломатичні відносини, затверджував судові вироки, очолював військо;
- військового суддю, який за відсутності гетьмана виконував його обов‘язки;
- писаря, який очолював канцелярію;
- осавула, який відповідав за оборону Січі й організовував військову службу;
- обозного, який відав артилерією, займався комплектацією війська;
- військові служителі: довбиш, гармаш, товмач, кантаражний, шафар.
Вибори старшини відбувалися 1 січня. Символами влади були клейноди – хоругви, булава, печатка, бунчук, литаври і пірнач.
Військове мистецтво козаків не поступалося найкращим європейським арміям.
Запорозька піхота вважалася найбоєздатнішою в Європі. Ефективно працювали сторожова й розвідувальні служби. «Маяки», запалені сторожею, створювали своєрідний світловий телеграф, яким повідомляли про наближення ворога.
Для оборони козаки використовували табір – чотирикутне рухоме укріплення з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою ланцюгами возів, усередині якого розташовувалося козацьке військо. Козаки вміли успішно штурмувати ворожі фортеці, здійснювали морські походи на своїх суднах-чайках.
Реєстрове козацтво – це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.
Ідея створення козацького реєстру належала польському королю Сигізмунду І, який у 1524 р. запропонував сформувати для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорозьких козаків.
Втілив цю ідею його наступник – Сигізмунд ІІ Август. У 1572 р. 300 найманих козаків були записані в реєстр і отримали назву реєстрових. Пізніше реєстр збільшувався і становив, залежно від певних обставин, від 1 до 6 тисяч козаків (на середину XVII ст.).
Права та привілеї реєстрового козацтва:
- право землеволодіння, заняття промислами і торгівлею;
- отримували плату за військову службу;
- звільнялися від сплати податків та виконання повинностей;
- обирали гетьмана і старшину на козацькій Раді;
- мали власну судову й адміністративну юрисдикцію;
- в містечку Трахтемирів на Київщині мали власний монастир – як шпиталь і арсенал.
Реєстровці зобов‘язувалися підпорядковуватися офіцерам, яких призначив король, і не нападати самовільно на Кримське ханство.
Значення козацтва в історії України:
- засвоїли степові запустілі землі;
- були захисниками південних районів України від турецько-татарських нападів;
- брали участь у народних повстаннях;
- сформували основи козацької державності.
Козацькі повстання
Кінець XVI-поч. XVIIст. ознаменувався в Україні піднесенням козацького повстанського руху, що мав національно-визвольний характер.
Причини повстань:
- закріпачення селянства і нереєстрових козаків, збільшення панщини через ринкову спрямованість шляхетських господарств;
- захоплення польськими феодалами південно-українських земель, де феодали зіткнулися з інтересами козаків;
- ігнорування польським урядом вимог щодо збільшення реєстру.
Основні вимоги:
- збільшення плати за військову службу;
- розширення козацького реєстру;
- вільні походи проти Кримського ханства та Османської імперії;
- привілеї для православної церкви.
Основні повстання:
· 1591-1593 рр. – повстання Криштофа Косинського– повстання було придушено.
· Козацька війна 1594 р. під проводом Северина Наливайка – Наливайка та ще шістьох керівників повстання стратили у 1597 р.
· 1625 р. – повстання під проводом Марка Жмайла – помірковані запорожці виступили за мирне завершення конфлікту шляхом переговорів. Результатом компромісу став Куруківськийтрактат (1625 р.): реєстр збільшено до 6 тисяч; збільшено плату реєстровцям; учасники повстання амністовані; нереєстрові козаки повертаються до шляхти.
· 1630 р. – повстання під проводом Тараса Трясила (Федоровича), гетьмана нереєстрових козаків.
· Щоб перешкодити подальшим повстанням, до 1635 р. поляки побудували на дніпровських порогах фортецю Кодак. Гарнізон фортеці не пускав по Дніпру човнів на Січ, кінні роз‘їзди ловили втікачів і направляли їх на земляні роботи або в тюрму.
· 1635 р. – загін Івана Сулими зруйнував Кодацьку фортецю. Самого Сулиму старшина виказала польському урядові, і його стратили у Варшаві. Кодак було відбудовано.
· 1637 р. – повстання під проводом запорозького гетьмана Павла Бута (Павлюка) – стратили у Варшаві. Наслідком поразки цього повстання стала Ординація Війська Запорізького реєстрового 1638 р.: реєстр становив 6 тисяч козаків; нереєстрові козаки мали стати кріпаками; Запорозька Січ підлягала ліквідації.
· 1638 р. – повстання під проводом запорозького гетьмана Якова Острянина (Остряниці) – зазнали поразки й перейшли на територію Московської держави. Того ж року козаки попросили в польського уряду перемир‘я. настало десятиліття «золотого спокою» – до 1648 р.