Психологія у клініці інфекційних захворювань

У відповідності з концепцією К.Бонгеффера (1910), психічні розлади при інфекційних захворюваннях прийнято розглядати у рамках неспецифічної реакції організму на екстрацеребральну катастрофу.

Характерними для екзогенного типу реакцій є порушення свідомості (делірій, присмеркове затьмарення свідомості, епілептоформне збудження, аменція) і галюциноз.

Аментивний синдром – переважає незв’язні мовлення і моторика, розгубленість. Мовлення складається з окремих слів, складів, нечленороздільних звуків. Настрій мінливий. Рухове збудження зазвичай в межах ліжка; вичерпується окремими рухами, що не складають завершеного акту. Інколи змінюється ступором. Мислення нескладне. Вираз обличчя здивований. Розгублені і безпорадні. Вночі аменція може змінюватися делірієм. У денний час при ускладненнях виникає оглушливість. Тривалість – декілька тижнів. Вихід - через важку і тривалу астенію.

Деякі психіатри відзначають більшу частоту виникнення при інфекційних хворобах в останні роки галюцинаторно-маячних порушень, ніж станів зміненої свідомості, тобто констатують зсув у бік ендогенізації цих порушень. Також частіше стали зустрічатися психічні розлади з неврозоподібною афективно-іпохондричною симптоматикою.

У продромальному періоді і на початковій стадії захворювання психічні розлади, як правило, відсутні. На даному етапі можна говорити лише про реакції особистості на можливо наявну хворобу. Констатація інфекційного захворювання для пацієнта стає психотравмою. У зв’язку з цим можна спостерігати або гіпернозогнозію, або диснозогнозію (як результат дії механізму заперечення) і дисимуляцію. У зв’язку з цим великого значення набуває просвітницька робота медперсоналу з хворим та його родичами.

У дітей як психологічна реакція на інфекційну хворобу частіше виникають стани зміненої свідомості за типом оглушеності, делірію та аменції.

У людей похилого віку – стани туги, тривоги, підозрілості, страху.

Поява психічних порушень при інфекційних захворюваннх залежить значною мірою від стадії розвитку інфекції:

- в інкубаційному періоді порушень немає;

- у продромальному - загальносоматичні порушення – загальне нездужання, слабкість; інколи - підвищена збудливість, балакучість, піднесений настрій;

- у період розгорнутої картини и хвороби – лихоманкова (на тлі високої температури) маячня, інфекційна маячня (частіше розвивається після зниження температури пов’язаний з виснаженням, обмінники та судинними порушеннями);

- у період одужання – постінфекційна астенія, вираженість якої залежить від важкості перенесеної інфекції.

Висипковий тиф

Психічні порушення можуть виникати порівняно рано: хворі більше ніж звичайно пожвавлені, говіркі, багато жартують, жваво відповідають на питання. Ці симптоми можуть бути прогностичними щодо виникнення гострого психозу. Психотична реакція – у вигляді делірію, де значне місце займають галюцинаторні переживання, пов’язані з діяльність вестибуляр6ого апарату: хворим здається, що вони пливуть, летять, кружляють, піднімаються тощо; іпохондричні маячні переживання - їм здається, що на їхнє тіло впливають: колять, ріжуть, розривають органи тощо. Після кризи з упадком сил та тривалим сном психотичні прояви проходять, розвивається глибока астенія, на тлі якої можлива залишкова маячня.

Черевний тиф

На початку хвороби – знижений настрій, загальмованість, пригнічення, сум. На другому тижні може виникнути делірій, але частіше аменція. Характерними є нічні галюцинації, однак збудження невиражене через астенію. Після виходу з психозу - глибока астенія. Через виражену слабкість хворі можуть справляти враження інтелектуально знижених, апатичних. Відновлення відбувається повільно. На цьому етапі хворі образливі, чутливі, плаксиві.

Зазначені психічні порушення можуть слугувати диференційними ознаками висипкового та черевного тифу.