Тема: Форми Української держави

1.Державний суверенітет. Ознаки України як суверенної держави.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою. Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України.

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, інформаційній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повноту і самостійності державної влади в середині країни та рівноправність й незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутріполітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

2. Україна – соціальна держава.

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім’ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров’я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Відтак очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України. Серед таких положень, зокрема:

 

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб… Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі… .

“Спадкова пам’ять” соціальної захищеності радянських часів разом з демонстраційним ефектом західного світу обумовлюють збереження у населення України досить високих очікувань стосовно стандартів соціального забезпечення. Слід зазначити, що схожа ситуація спостерігається в усіх країнах Центральної та Східної Європи. Саме вона стала і досі є причиною збереження дефіцитів державного бюджету у більшості з країн регіону.

3. Конституційне закріплення ознак України як правової держави.

Відповідно до основних ознак правової держави розрізняють три найважливіших напрями її становлення: 1) забезпечення верховенства правового закону; 2) гарантування прав і свобод людини; 3) здійснення поділу державної влади на правовому рівні та на рівні практичної діяльності.

За соціалізму в СРСР панувала так звана соціалістична законність, яка грунтувалася не на загальнолюдських цінностях, а на «революційній доцільності». Формально забезпечувалось верховенство закону, однак самі закони не завжди були правовими, нерідко суперечили елементарним правам і свободам людини. Заперечувалося, наприклад, право приватної власності, у кримінальному порядку переслідувалася й каралася приватнопідприємницька діяльність, в ім'я побудови соціалізму за статтею про «антирадянську діяльність» кримінального кодексу засуджено й позбавлено життя мільйонів безневинних радянських людей. Закони були обов'язковими лише для рядових громадян, але не для керівництва правлячої комуністичної партії, яке фактично ставило себе над законом. Набуло поширення так зване телефонне право, що означало нав'язування партійно-державними керівниками своєї волі правоохоронним органам, у тому числі прокуратурі й судам, з тих чи інших конкретних питань.

Ці та подібні явища в політико-правовій системі, звичайно, не могли зникнути одразу з утворенням незалежної української держави. Деякі з них так чи інакше даються взнаки й понині. Найважливіше зі зробленого в розбудові в Україні правової держави полягає в конституційному закріпленні її основ - принципів верховенства правового закону (права) і поділу влади, прав і свобод людини. Процитуємо відповідні положення Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (ст. 1); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ст. 8); «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6).

Особливе місце в Конституції України має закріплення прав і свобод людини і громадянина. Так, стаття 3 проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Ці положення Конституції конкретизуються в окремому розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що складається з 48 статей (21-68), які закріплюють широкий спектр соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод. Конституцією запроваджено інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101).

Конституційне закріплення основ правової держави зумовлює два найважливіших завдання в її подальшій розбудові: конкретизація конституційних положень у звичайних законах і наповнення їх, особливо щодо соціально-економічних прав і свобод, реальним змістом. Важливе місце у вирішенні цих завдань має створення механізму правового захисту конституційних прав і свобод, У тому числі й від посягань на них з боку самої держави. Якщо за соціалізму громадянин міг звернутися з судовим позовом до держави (адміністрації державного підприємства) лише в разі незаконного звільнення його з роботи, то Конституція незалежної України гарантує громадянам можливість судового захисту їхніх прав і свобод від будь-яких і будь-чиїх посягань: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується» (ст. 8).

Розбудова в Україні правової держави вимагає також створення матеріальних гарантій прав і свобод, без яких їх конституційне проголошення залишиться порожньою декларацією. Важливе значення у втіленні в життя принципів правової держави має докорінна перебудова діяльності правоохоронних органів, передусім органів внутрішніх справ, прокуратури, особливо суду. За інерцією вони продовжують захищати головним чином державу, а стосовно громадян виступають знаряддям примусу й покарання, тоді як у правовій державі їхньою основною функцією має бути захист прав і свобод людини, в тому числі й від посягань на них з боку держави.

Поки що на практиці вирішення рядовими громадянами в державних, особливо правоохоронних, органах навіть елементарних життєвих питань, наприклад, пов'язаних із реєстрацією підприємства, отриманням різних дозволів, проходженням технічного огляду автомототранспорту тощо, настільки ускладнено, забюрократизовано, а нерідко ще й дорого та принизливо, що породжує обгрунтовані сумніви у верховенстві в Україні правового закону, його переважанні над численними підзаконними актами, зокрема відомчими інструкціями, складеними в інтересах їх авторів. Неповага влади до громадян, сприйняття їх у державних установах як прохачів, які «заважають працювати», продовжують залишатися характерними особливостями владних відносин в українському суспільстві. Правовою держава стає не завдяки проголошенню в конституції верховенства права, прав і свобод людини, а тоді, коли відповідно до конституційних декларацій проходить повсякденне життя рядових громадян, коли влада існує для громадян, а не навпаки.

4. Здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конституції України "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову".

Поділ влад означає не лише розосередження, розподіл, демонополізацію влади, а її дійсне, реальне взаємо урівноваження, при якому жодна з трьох влад не в змозі ущемлю вати або підпорядковувати собі інші і вимушена діяти на основі взаєморозуміння та співробітництва.

Положення цієї частини даної статті Конституції України спрямоване на те, щоб запобігти піднесенню однієї з влад над іншими, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму у суспільстві. Воно передбачає вже зазначену у попередньому параграфі систему "стримання і противаг", спрямовану на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобокість підходу до вирішуваних питань. Воно також покликане забезпечити в кінцевому рахунку раціоналізацію й оптимізацію діяльності держави, всіх її структур і на цій основі підвищити ефективність управління державними справами.

Розподіл влади, виникнувши як ідея, як теоретична концепція, перетворився поступово на політичний і конституційний принцип. Він означає:

- розподіл функцій і компетенцій між державними органами згідно з вимогами розподілу праці;

- закріплення визначеної самостійності кожного органу влади при здійсненні повноважень;

- надання кожному органові можливості протиставити власну думку рішенню іншого органа контролюючи цим його дії.

Для сучасних демократичних держав, і України в тому числі, характерне посилення розриву між юридичним і фактичним становищем різних державних частин механізму. Концепція, закріплена в конституції і конкретні повноваження вищих органів державної влади, часто не відповідають їх реальному втіленню на практиці.

Розподіл влад - це застиглий стан відокремлених державних структур. Це працюючий механізм, який досягає єдності на основі складного процесу погоджень і спеціальних правових процедур, передбачених на випадок конфліктних ситуацій. Власне, із законодавчого закріплення принципу розподілу державної влади і починається сама її організація. Початком організації державної влади є закріплення (принципу розподілу державної влади) загальної системи органів, які здійснюють цю владу. Згідно з ч.2 ст.6 Конституції України складовими цієї системи є органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

У цій же частині у первинному вигляді закріплені основи системи "стримань і противаг". Згадані органи здійснюють своє повноваження у встановлених Конституціях межах і відповідно до законів України.

Що до системи органів, які здійснюють державну владу в Україні, то вона вимагає конкретного визначення побудови, складу і організації представницьких законодавчих органів, закріплення його функцій та компетенції і встановлення його функцій та компетенції і правового статусу депутатів, визначення основних форм діяльності Верховної Ради та парламентських процедур.

У Конституції України визначається структура, статус, компетенція виконавчої влади, вирішується питання про взаємовідносини глави держави і уряду, уряду і вищого представницького органу законодавчої влади, дається відповідь на питання, пов'язані з конституційною відповідальністю органів виконавчої влади, із здійсненням парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

Конституція України відповідає на питання пов'язані зі статусом судової влади: встановлює принципові положення щодо судової системи, визначає види юрисдикції судів, відповідає на питання, пов'язані з підлеглістю судів, діяльністю прокуратури, адвокатури, органів, що забезпечують виконання судових рішень.

Окремим і досить складним є питання про статус президента як глави держави. Формула Конституції України "Глава держави" спрямована на те, щоб наголосити у статусі президента на його провідні ролі саме в організації державної влади, формуванні держави, забезпеченні єдності в діях усього державного апарату, знаття та вирішення тих чи інших непорозумінь у системі державного механізму, об'єднанні зусиль державних і самоврядних структур з метою найбільш ефективного здійснення політики держави.

На сучасному етапі демократичного розвитку склалися дві основні моделі застосування принципу поділу влади: "гнучка модель" і "жорстка модель". Перша полягає в тісній співпраці і взаємодії гілок влади при верховенстві однієї з них (вона характерна для держав з парламентською формою правління). Друга модель спирається на принцип рівноваги, незалежності і взаємоконтролю (вона характерна країнам з президентською формою правління). Для сучасного розвитку України характерні деякі спільні, хоч і суперечливі тенденції обох моделей.

Принцип розподілу влад - це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями.

Та найголовніше, що треба відмітити, це положення про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Він передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах - це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. У іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню. Положення Конституції визнаються нормами прямої дії (ст.8 Конституції України). Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо. Неприпустимо зволікати з їх виконанням. Ст. 8 Конституції гарантується судовий захист конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

В Україні згідно Конституції має місце демократичний порядок формування органів державної влади.

Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Як уже було сказано вище, органи державної влади України здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

В організації діяльності державної влади в Україні спостерігається певна системність. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада. В структуру органів виконавчої влади, згідно з Конституцією України, входять:

- Кабінет Міністрів (як вищий орган системи виконавчої влади);

- Міністерства, комітети, відомства (як центральні органи виконавчої влади);

- Місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу на місцях;

- Органи місцевого самоврядування (ради, що є органами відповідних територіальних громад і на самоврядній основі здійснюють керівництво справами місцевого населення);

Надзвичайно важливе місце в системі розподілу влад посідає судова влада. В систему судової влади в Україні входять суди загальної юрисдикції:

- Верховний суд України;

- суди обласні, автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя;

- суди міжрайонні (окружні), районні.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Для ефективного здійснення правосуддя Конституція України передбачила створення нового важливого державного органу - Вищої Ради юстиції.

Згідно з Конституцією України (ст.102) главою держави є Президент України. Діяльність Президента України забезпечує ряд консультативних, дорадчих та допоміжних інституцій. Найважливішими серед них є - Рада Національної безпеки і оборони України та Адміністрація Президента. Виникають сумніви відносно того, чи входить взагалі Президент у державах із змішаною формою правління у систему розподілу влад? А якщо входить, то в якій якості - як складова частина певної гілки влади чи як самостійна її гілка? Це повністю відносить і до діючого на основі Конституції 1996 р. інституту Президента України. Президент за Конституцією України юридично не відноситься до виконавчої гілки влади, яка очолюється Кабінетом Міністрів, хоча виступає як її головний елемент. Порушення врівноваженості між гілками влади ставить фігуру Президента над ними, тобто поза системою розподілу влад.

На сьогодні система розподілу владних повноважень в Україні розвинулася до рівня більш урівноважених відносин Президента та парламенту.

Важливим чинником у регулюванні відносин між законодавчою та виконавчою гілками влади є діяльність Конституційного Суду, що виступає як неупереджений третейський суддя у розв'язанні конфліктів.

Аналіз ряду положень Конституції України дозволяє зробити висновок, що взаємодія різних гілок влади є принципом основ Конституційного ладу України.

Питання для самоперевірки:

1. В чому полягає суть України як правової держави.

2. Дайте визначення суверенітету.

3. Які вам відомі види суверенітету

4. Які вам відомі гілки влади в Україні.

Самостійна робота № 9