Теоретико-правова характеристика договірно-правового способу регулювання фінансових правовідносин.
Договір являє собою юридичний факт, що виступає підставою виникнення, зміни, припинення фінансових правовідносин. Договірні відносини у фінансовому праві неоднорідні.
Перша група договорів – це безпосередньо цивільно-правові договори “вплетені” в тканину фінансових правовідносин. Не дивлячись на довге спільне правове регулювання одного і того ж предмету, фінансові і цивільні відносини зберегли свою самостійність та незалежність один від одного.
При використання окремих договірних конструкцій у фінансовому праві законодавець встановлює пряме посилання до норм цивільного законодавства. Це означає, що при укладенні певного договору суб’єкти фінансових відносин переміщуються в сферу цивільно-правового регулювання. Цивільне законодавство регламентує не тільки порядок укладення договору та його суттєві умови, але і питання відповідальності сторін за його неналежне виконання. В якості прикладу таких договірних відносин у фінансовому праві можна назвати договір податкової поруки, який міг укладатися між платником податків та банком та виступав одним з способів забезпечення виконання податкового зобов’язання до липня 2011 року. Згідно ПК РФ таким ознакам відповідає договір податкової застави, який використовується в якості засобу забезпечення виконання зобов’язання платником податків зі сплати податків.
На думку багатьох вчених до цієї групи слід також віднести договори про державні та муніципальні запозичення. Оскільки, як боржник публічний суб’єкт бере участь у цих відносинах на рівних з усіма іншими позичальниками. Це звичайний позичальник і на договори про державні чи муніципальні запозичення поширюються всі правила про запозичення. На думку Е.А. Суханова, оскільки публічні запозичення є добровільними, вони не можуть виступати в іншій правовій формі ніж договірні зобов’язання, що регулюються цивільним, а не фінансовим правом. Тобто мову необхідно вести про звичайний цивільно-правовий договір державної позики.
Деякими вченими все-таки виділяється специфіка публічних запозичень. Наприклад, Е.В. Покачалова пише, що принцип дис позитивності укладення даного виду цивільно-правового договору обмежений умовами, які продиктовані лише однією стороною – публічним суб’єктом.
В цілому договір державної (муніципальної* позики може бути охарактеризований як договір, що має змішану правову природу, та поєднує в собі елементи цивільного та фінансового права. При цьому межі цивільно-правового регулювання обмежуються фінансово-правовими актами. Тобто, такий договір необхідно відносити до категорії складних, комплексних договірно-правових конструкцій, які займають проміжкові місце між цивільно-правовими та фінансово-правовими договорами.
Друга група договорів, яка використовується як спосіб регулювання фінансових відносин, характеризується більшим ступенем залежності від імперативних велінь уповноважених суб’єктів фінансових правовідносин. Такі договори характеризуються тим, що поєднують в собі елементи цивільно-правових принципів побудови відносин та одночасно достатньо детально врегульовані фінансовими нормами. На думку вчених, до такої групи договорів слід відносити: відносини по зворотному бюджетному фінансуванню, з інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг. Оскільки, по-перше, сторони цих відносин юридично не є рівними, що відображається в їх різній правосуб’єктності, одна сторона реалізує компетенцію, а інша правосуб’єктність юридичної чи фізичної особи. По-друге, як результат цього договірним відносинам завжди передує управлінське рішення державного органу про надання відповідному суб’єкту бюджетного чи податкового кредиту. По-третє, договір фактично є роз’ясненням до закону чи управлінського рішення, свобода розсуду суб’єктів є незначною.
У сфері фінансових правовідносин виділяють також таку групу фінансово-правових договорів як компетенційно-розмежувальні договори та угоди про делегування повноважень, які укладаються між різними рівнями та гілками влади. Досить поширеною є така група договорів у складних (федеративних*державах, наприклад РФ.
До суттєвих ознак фінансово-правових договорів можна віднести наступні:
По-перше, фінансові договори можуть бути укладені між учасниками фінансових відносин, причому на стороні одного з них завжди виступає орган держави (місцевого самоврядування*, наділений не просто владними повноваженнями, а владно-фінансовими повноваженнями.
По-друге, фінансові договори укладаються в рамках здійснення фінансової діяльності держави та територіальних громад, іншими словами предмет даних договорів повинен відповідати предмету регулювання фінансового права.
По-третє, фінансові договори направлені на одну з трьох основних цілей – збирання, розподіл чи використання грошових коштів держави, територіальних громад.
По-четверте, підставою для укладення фінансового договору є, як правило, нормативний припис державного органу, наділеного відповідною владно-фінансовою компетенцією.
Таким чином, дані договори: а* відносяться до числа публічно-правових договорів, оскільки відповідають всім юридичним ознакам останніх; б*принципово відрізняються від подібних публічно-правових договорів, які використовуються іншими галузями права, своїм предметом і характером обов’язків сторін; в* мають специфічні правові особливості, які відокремлюють їх в окрему групу – фінансово-правових договорів чи фінансових публічно-правових договорів.
НЕ 2.2. (Семінар) Теоретико-правові проблеми рекомендацій та стимулювання як способів фінансово-правового регулювання
(максимальна кількість балів за тему – 8 балів)
Схема оцінювання:
1. Усне опитування – 4 бали
2. Тести – 4 бали
План семінарського заняття:
1. Теоретико-правові проблеми визначення рекомендаційних фінансово-правових норм.
2. Роль рекомендаційного способу правового регулювання фінансово-правових відносин на реалізацію фінансової політики держави.
3. Податкові консультації як приклад рекомендаційних норм.
4. Теоретико-правова характеристика стимулювання як додаткового способу фінансово-правового регулювання.
5. Поняття та правові ознаки стимулів у фінансовому праві.
6. Дискусійні проблеми правового інституту пільг як форми стимулювання у фінансовому праві.
НЕ 2.3. (Семінар) Теоретико-методологічні проблеми диспозитивного методу правового регулювання у фінансовому праві
(максимальна кількість балів за тему – 9 балів)
Схема оцінювання:
1. Усне опитування – 5 балів
2. Тести – 4 бали
План семінарського заняття:
1. Поняття та правова природа договору як універсального засобу встановлення правового зв’язку між суб’єктами фінансово-правових відносин.
2. Теоретико-правові проблеми визначення публічно-правового договору як форми фінансово-правового регулювання.
3. Юридичні ознаки та класифікація публічно-правових договорів.
4. Теоретико-правова характеристика договірно-правового способу регулювання фінансових правовідносин.
5. Поняття та ознаки фінансово-правового договору.
6. Класифікація фінансово-правових договорів.