II. Оголошення теми, мети й завдань уроку

III. Мотивація навчальної діяльності школярів

Ø Інтерактивна вправа «Моя думка».

- Як на вашу думку, чим загрожує сучасному мовцеві незнання та недотримання норм української літературної вимови?

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Ø Робота з підручником: _____________________________________________________________

Ø Розповідь учителя «Орфоепічні норми — правильна вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголосу в словах» (додаток)

V. Закріплення вивченого матеріалу

Ø До слів зі звуками [е], [и], що стоять у ненаголошених складах, до­ беріть спільнокореневі слова з наголошеними [е], [и]. Поставте знак наголосу в кожному слові, виділені слова затранскрибуйте, доберіть до них синоніми та введіть у речення.

Зшивати, міжсезонний, веселковий, веслувати, вихованець, прищепити, марево, попересихали.

 

Ø Порівняйте вимову і написання слів.

Згадати, здобуток, безжурність, розжевріти, розширювати, розцілувати, зсередини, зцідити, зчесати.

Ø Творче конструювання (робота в парах)

Об’єднавшись у пари, навести приклади слів, у яких буквосполучення дж, дз вимовляються як неподільні звуки. Скласти з ними речення й записати їх (по п’ять речень на кожний випадок).

Ø Дослідження-відновлення

Поставте замість крапок (де потрібно) пропущені букви.

Варіант 1

Ро..жарений, сміє..ся, бе..журний, ро..шарування, прині.. ши, не му..ся, ..шити, б’є..ся, змиє..ься, бе..шумний, ро..шукати, ..жувати, зустріне..ся, на дорі.. ці, покликан..я, безсмерт..я, повноліт..я, повніст..ю, весіл..я, навман..я, узбереж..я, вічніст..ю, роздоріж..я, папорот..ю, дерт..ю, радіомовлен..я, засил..я, ател..є, безчест..я, ніч..ю, безліч..ю, шерст..ю, затвердін..я, дин..я.

 

Варіант 2

У ложе..ці, кри..ці, кни..ці, Пара..чин, бе.. шапки, мі.. солдатами, ро..жеврітися, на сте..ці, відчепи..ься, сподіває..ся, бе..чинство, ..чищати, мудріст..ю, щаст..я, лист..я, ріл..я, мід..ю, пам’ят..ю, л..ється, повінн..ю, засил..я, молод..ю, молодіст..ю, у піднебес..і, подвір..я, , стат..я.

Ø Орфографічний практикум

· Записати слова і вставити пропущені букви е, и. Пояснити їх правопис. Виділити слова, написання яких перевіряється за словником.

Розд..влятися, гал..рея, пробл..матичний, кр..вавий, стримати, заб..рати, невм..рущий, завм..рати, т..рплячий, прод..ш..вити, усвідомл..ний, зб..р..гти, кр..тичний, б..р..жливий, нем..ло-сердний, пов..ртатися, ущ..мити, неприм..ренний, справ..дливий, м..нулий, тр..мтіти, дзв..нить, ос..литися, зв..чайний, гр..міти, дж..р..ло, вс..р..дині, в..селка, ш..л..стіти, принц..повий.

 

· Подані слова запишіть у дві колонки: з літерою е та літерою и.

П..р..мога, з..л..ний, ч..рговий, зуп..нятися, ст..блина, л..сиця, ч..рствий, хв..лювання, д..вина, д..сяток, бл..зький, в..шневий, с..лянка, ч..рв'як, п..рій, ц..буля, к..рувати, л..ман, д..таль, тр..мтіти, ч..брець, печ..ніг, м..тушня, м..дівник, коз..лець, бр..ніти, гл..тати, кр..латий, тр..вога, п..р..пустка, об..р..жний, стр..міти, довгот..лесий.

· На місці крапок, де потрібно, поставте пропущені літери. Поясніть правопис слів.

Пристрас…ний, контрас…ний, прихвос…ні, сон…це, чес…ний, мес…ник, сер…це, студен…ський, фашис…ський, влас…ний, очис…ний, дилетан…ський, доблес…ний, кож…ний, повіс…ці, пос…лати, ровес…ник, свис…нути, совісн…ий, ус…ний, хрус…нути, ціліс…ний, словес…ний, виїз…ний, шіс…десят, зліс…ний, у кіс…ці, шіс…надцять, ях…смен, капос…ний, журналіс…ський, вартіс…ний, якіс…ний.

· Утворіть від поданих слів прикметники та запишіть їх. Поясніть їх написання.

Кількість, область, честь, захист, якість, студент, кореспондент, вартість, совість, пропагандист, парламент, інтелігент, рецензент, диригент, сержант, інтурист, лейборист, сепаратист, соціаліст, колективіст, агентство, пристрасть, проїзд, радість, щастя

· Утворіть від поданих слів іменники із суфіксом -ство(о). Запишіть ці слова, поясніть їх вимову й написання.

Президент, студент, практикант, педант, сектант, капітулянт, комедіант.

Робота з підручником: _____________________________________________________________

 

VI. Підбиття підсумків уроку

Ø Заключна бесіда.

Які основні правила правопису слів із ненаголошеними голосними? Спрощен­ня у групах приголосних

VII.Домашнє завдання

Ø Виписати з орфографічного словника 15 слів з ненаголошеними голосними, що не перевіряються за допомогою наголосу і запам’ятати їх.

Ø Навести п’ять прикладів народної мудрості зі словами, в яких відбувається подовження або подвоєння приголосних.

ДОДАТОК

Орфоепічні норми —

правильна вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень і наголосу в словах

Орфоепічні норми:

У широкому розумінні норми літературної вимови (орфоепічні норми) — це:

— норми власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);

— норми акцентні, наголошувальні;

— інтонаційні норми мовлення.

В орфоепії потрібно розрізняти орфоепічні норми та орфоепічні правила. Норми — своєрідні матеріальні компоненти мови, а правила — наукове осмислення, визначення, формулювання і, отже, знання орфоепічних норм.

Правильна вимова голосних:

Вимова голосних звуків певною мірою залежить від позиції звука відносно наголошеного складу. Наголошений склад вважається сильною позицією для голосного звука, а ненаголошений — слабкою.

В українській мові голосні звуки переважно вимовляються чітко й виразно у будь-якій позиції, тому їх називають звуками повного творення. Звуки [а], [у], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко.

Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] або [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається.

У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] — до [е]. Вимова [е] з наближенням до [і] може спостерігатися в позиції між м’якими приголосними [засвойеін:а], [змагайеіц:а].

Правильна вимова приголосних:

Приголосні звуки української літературної мови вимовляються в переважній більшості випадків виразно, чітко. Сильною позицією для них є позиція перед голосними [а], [о], [у].

Дзвінкі приголосні вимовляються дзвінко в будь-якій позиції. У словах вогко [вохко] — легко [лехко], кігті [кіхті] — нігті [ніхті] звук [г] зазвичай оглушується.

Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді: [чаша], [бджола]. Особливо слід звернути увагу на необхідність твердої вимови звука [ч] та сполучення звуків [шч], яке позначається літерою щ. Треба вимовляти: [чеиреивички], [лішчина], [шчаста].

Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед і: [ш’іст], [ч’ітко]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються: [узб’іч’:а], [узви5ш’:а].

В українській мові існує протиставлення твердих і м’яких приголосних. Пари за ознакою твердості/м’якості утворюють звуки: [д]—[д], [т]—[т], [з]—[з], [с]—[с], [ц]—[ц], [aдз]—[aдз], [л]—[л], [н]—[н], [р]—[р]. Інші приголосні звуки: [б], [п], [в], [м], [ф], [г], [ґ], [к], [х] — не бувають м’якими. Лише в позиції перед і вони злегка пом’якшуються: [б’ігти], [кв’іти], [п’і 5 с5 на]. Таке ж пом’якшення спостерігаємо перед голосними [а], [о], [у] в небагатьох українських словах: [моркв’аний], [тм’аний].

Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими. Навпаки, в позиції перед приголосним та в кінці слова цей звук набуває більшої звучності і перехо- дить в [ў] нескладовий: [праўда], [йеіўропа], [ўчора].

Звук [ґ] властивий невеликій кількості українських слів. Літера Ґ, ґ на позначення звука [ґ] відновлена виданням «Українського правопису» 1993 року. Її слід використовувати:

- у літературних і найпоширеніших діалектних словах: аґрус, ґатунок, ґедзь, ґудзик, ґрунт, дзиґа;

- у вузькодіалектних словах при їх писемному відтворенні в художніх, етнографічних творах: вґулати (подужати, справитися), ґвер (рушниця);

- у прізвищах українців та інших власних назвах України, які традиційно вимовляються з ґ: Ґудзь, Ґалаґан;

- літерою ґ передається латинська літера g у варваризмах: фата морґана, персона нон ґрата.

Звук [дж] — злитий звук, завжди твердий: джерело, джміль. Лише в позиції перед і він злегка пом’якшується: [бдж’ілка]. Звук [дз] теж злитий, він може бути твердим і м’яким. Роздільна вимова цих звуків є порушенням орфоепічної норми.

Звук [р] постійно твердий у кінці слова і складу: [ліхтар], [чотиерма].

Звук [й] — м’який приголосний звук. У кінці слова та перед приголосним він вимовляється як [] нескладовий. На початку слова та в позиції між голосними звук [й] вимовляється чітко.

Приголосні перед апострофом завжди вимовляються твердо: в’юн — [вйун], м’яч — [мйач], дит’ясла — [дитйасла].

Тверді приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м’якими уподібнюються за м’якістю і вимовляються м’яко: [пов’іс’т’], [сон’ц’а].

Уподібнення приголосних за м’якістю на письмі м’яким знаком не позначається.

За способом і місцем творення найчастіше свистячі приголосні уподібнюються шиплячим і навпаки.

1. У дієслівних формах на -ться, -шся, -чся відповідні букво-сполучення читають так: -ться —> -цьця [ц’:а], -шс —> -сься [с’:а], -чся —> -цься [ц’с’а], -жся —> -зься [з’с’а]. Наприклад: хвилюються [хвиел’уйуц’:а], сподіваєшся [спод’івайеис’:а], морочся [мороц’с’а], зважся [зваз’с’а].

2. У словоформах іменників на місці буквосполучень вимовляються такі звуки: -шці —> -сьці [с’ц’і], -жці —> -зьці [з’ц’і], -чці —> -цьці [ц’:і], -тці, -дці —> -цьці [ц’:і]. Наприклад: ромашці [ромас’ц’і], запорожці [запороз’ц’і], стежці [стЄз’ц’і], річці [р’іц’:і], квітці [кв’іц’:і], гадці [гац’:і].

3. Звукосполучення вимовляються як: -зж-, -здж-, -ждж- —> -жж-[ж:]; -сш-, -зш —> -щш- [ш:], зч, сьч —> щ [шч]. Наприклад: зжувати [ж:увати], з джемом [ж:Ємом], приїжджати [приейіж:ати], підрісши [п’ідр’іш:и], привізши [приев’і:ши], розчин [рошчин], Парасчин [парашчин].

4. Звукосполучення -тч-, -дч-, -тш- вимовляються як -чч- [ч:]: заквітчаний [закв’іч:аний], молодчик [молоч:ик], коротший [короч:ий].

Різні типи уподібнень приголосних характерні лише для усного мовлення, вони закріплені орфоепічними нормами і на письмі не позначаються. Для правопису таких слів треба застосовувати орфографічні правила.

При спрощенні у прикметникових формах вимова звукосполучень -тськ-, -дськ-, -нтськ- передається як: -тськ-, -дськ- —> -цьк-[ц’к], -нтськ- —> -ньсь- [н’с’]: закарпатський [закарпац’кий], лядський [л’ац’кий], студентський [студен’с’кий]. Такі спрощення на письмі не позначаються.

 

Правильна вимова абревіатур:

За вимовою абревіатури можна поділити на дві групи:

1) ініціально-літерні, які творяться поєднанням назв перших букв кількох слів;

2) ініціально-звукові, що складаються з перших звуків тих слів, які стали основою для їх утворення.

Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе — ХТЗ). Однак такий підхід до вимови не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (ФЗУ: не еф-зе-у, а фе-зе-у). Однак такі приклади одиничні.

Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовнішими закономірностями вимови літерних абревіатур є такі:

- за звуками вимовляються ініціально-звукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний-голосний-приголосний», «приголосний-голосний-приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ;

- літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (пе-те-у), МГУ (ем-ге-у);

- однолітерні абревіатури із цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те-34).

Наголос у слова:

Наголошування в українській мові підпорядковане усталеним правилам, відображеним у різноманітних словниках. Однак у практиці усного мовлення можна спостерігати багато грубих порушень цих норм, викликаних впливом інших мов, місцевих говірок, а також пов’язаних із недостатнім монокультурним рівнем носіїв мови, бідністю їх словникового запасу, відсутністю навичок нормативного наголошування.

Правильне, нормативне наголошування — необхідна ознака високої культури мовлення, а отже, і високої загальної культури мовця.

Наголос є обов’язковою ознакою самостійного слова. Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках таке слово ставиться на першому місці: завжди 5 і завжди5. Як і в більшості слов’янських мов, в українській мові 13 наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова, рухомий. Це означає, що наголос може змінюватися в різних формах того ж слова: стіна — стіни, земля — землі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (вигода — вигода). Він також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новини — не чув новини.

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєними буквами: обличчя — [облич:а], Ганна — [ган:а].

Таким чином, український наголос має низку особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.

Складні ви­падки правопису слів із ненаголошеними голосними

В українській літературній мові вимова голосних звуків пов'язана з їхньою наголошеною або ненаголошеною позицією.

Наголошені голосні вимовляють чітко. Лише початковий голосний [і] в небагатьох словах наближається у вимові до [и]: [інод'і], [інколи].

На ступінь наближення [е] до [и] та [и] до [е] в ненаголошеній позиції впливає наступний наголошений склад, а також темп мовлення — обидві умови посилюють ступінь наближення.

У корені українських слів перед складом із наголошеним [у] ненаголошений звук [о] вимовляємо як [оу]: [гоулубка], [зоузул'я].

Щоб знати, яку літеру треба писати в ненаголошеному складі з [е] або [и]:

1. треба поставити слово в такій формі, щоб сумнівний голосний стояв під наголосом (з[и]ма — зими, м[еи]не — до мене) або ж дібрати спільнокореневе слово, у якому сумнівний голосний є наголошеним (н[еи]бесний — небо, т[ие]хенько — тиша, г[оу]лубка — голуб).

2. Якщо за зміни форми слова або у спільнокореневому слові сумнівний голосний випав, треба писати літеру е: учень (бо учня), справедливий (бо правда).

3. Запам'ятайте!

Завжди пишемо:

літеру е у сполуках -ере-, -еле-: очерет, шелест;

літеру о у сполуках -оро-, -оло-: боротьба, волос;

літеру и у сполуках -ри-, -ли- у відкритих складах між приголосними: криниця, глитати.

Зверніть увагу, що інколи ненаголошений [и] в таких сполуках можна перевірити наголосом: гриміти, бо гримнути; блищати, бо блискіт.

4. У коренях українських слів після ж, ч, ш, щ та г, к, х пишуть літеру и: життя, чистий, шити, щирий, гикнути, килим, хист.

5. Літеру і пишуть лише тоді, коли звук [і] чергується з [о] або [е]: жінка (бо жона, жонатий, женити), гіркий (бо горенити), кішка (бо кошеня).

6. У коренях українських слів перед складом із постійно наголошеним а(я) пишуть а (вимовляють [а]): багато, хазяїн, гаразд, качан, гарячий, галявина.

7. Літеру апишемо і в похідних від цих слів словах із наголосом на іншому складі: хазяйновитий, гарячковість, багатир (у значенні багатий).

8. Запам'ятайте! Літеру опишуть у таких словах: богатир (у значенні герой, силач), козак, поганий, солдат, монастир, лопата, гончар, товар.

Спрощен­ня у групах приголосних

В українській мові відбувається спрощення груп приголосних, що сприяє поліпшенню її мелодійності.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т, які при зміні слова з’являються: корисиний – користь, чесний – честь, поїзний – поїзд, щасливий – щастя, якісний – якість, улесливий – лестощі.

Виняток становлять слова: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять, в яких літера т зберігається.

2. Не відбувається спрощення у групі приголосних -стн-, в яких т зберігається, в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст чи -нт: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний; студент – студентський.

3. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при утворенні дієслів із суфіксом -ну-: брязк – брязнути, блиск – блиснути, писк – писнути, плюск – пл$снути, тріск – тр%снути.

Виняток: випуск – випускний, виск – вискнути, риск – рискнути.

4. У групі приголосних -слн- випадає л: масний – масло, умисний – мисль, ремісник – ремесло.