Спілкування і комунікація: спільне і відмінне

У мовному обігу нерідко поруч вживаються терміни «спілкування» і «комунікація». Чи можна їх використовувати як синоніми? У тлумач­ному словнику «спілкування» трактується, як «взаємні стосунки», «діло­вий, дружній зв’язок». Слово комунікація латинського походження, і також означає «спілкування, передавання інформації». Тлумачення цих слів свідчить про те, що вони позначають процеси, які мають як спільні, так і відмінні характеристики. Спілкування визначається науковцями як загальний тип специфічно людської діяльності. Вчені розглядають спілкування, як безпосередній міжособистісний контакт, під час якого відбувається обмін індивідуально-особистісним змістом, зумовлений по­требою людини у спілкуванні і комунікації,як процес передавання і отримання інформації безпосередньо або опосередковано через засоби масової інформації, спонукальним мотивом якого є пізнавальна потреба. М. Каган виокремив і систематизував відмінні ознаки спілкування і комунікації:

• процес спілкування може бути матеріальним, практичним, духовним, інформаційним; комунікація як інформаційний процес, полягає лише в передаванні повідомлень;

• метою спілкування е спільність, взаємодія конкретних людей, які розв’язують проблеми, що мають обопільний інтерес; комунікація -це передавання інформації, а при зворотному зв’язку, її обмін;

• спілкування характеризується суб’ект-об’єктноювзаємодією, за якої ініціатор спілкування вбачає в тому, хто отримує інформацію, також суб’єкта, активного, рівноправного партнера, здатного переробити її, взяти участь у спільному процесі вироблення нової інформації; ко­мунікація як інформаційний процес, передбачає функціональну нерівність сторін, суб’єкт-об’єктну взаємодію. При цьому відправник інформації (адресант) розраховує, що той, хто її отримує (адре­сат), має лише сприйняти, зрозуміти, добре засвоїти і діяти згідно з

нею;

у процесі спілкування інформація циркулює між партнерами, і, ос­кільки обидва є однаково активними, інформація не зменшується, а навпаки, збільшується, збагачується, розширюється; у процесі кому­нікації — обопільного обміну інформацією, кількість її зменшується у ході руху інформації вуї відправника до того, хто отримує; різні цілі комунікації і спілкування визначають різні способи їх здійснення; спілкування відбувається у діалозі, комунікація послу­говується повідомленням, яке має монологічну структуру;

• кожний учасник діалогу враховує індивідуальність свого партнера, орієнтує зміст і форму висловлювання на його характер, тезаурус, світогляд, на ставлення до себе; комунікативне повідомлення також має свого адресата, але воно деіндивідуалізоване, звернене до будь-кого: передбачається, що всі адресати мають сприйняти, зрозуміти і засвоїти його однаково;

• принциповою ознакою спілкування є те, що воно можливе лише за умови вільного входження у нього його учасників; комунікація об-лігаторна — суспільство зобов’язує сприйняти і засвоїти певний мі­німум знань, інформації, що передається в державних закладах, за­собах масової інформації1.

Знати відмінності між «спілкуванням» і «комунікацією» потрібно для повноцінного формування комунікативної діяльності, адже життя у суспільстві потребує вміння діяти як у позиції суб’єкта, так і об’єкта діяльності, бути як учасником інформаційного процесу (адресатом або адресантом), так і партнером у спілкуванні. Процеси спілкування (між-особистісної взаємодії) і процеси комунікації — сприйняття і переда­вання вербальної інформації (як безпосередньо, так і через засоби інфор­мації) виступають ланками єдиної комунікативної діяльності. Формуван­ня комунікативної діяльності у дітей дошкільного віку включає завдання розвитку здатності сприймати, розуміти смисл зв’язного мовлення до­рослих, умінь мовленнєвого спілкування з тими, хто оточує, умінь прийма­ти і передавати вербальну інформацію.