рік – виходить постанова про вивчення російської мови в дошкільних закладах і в школах з першого класу.

На дошці слайд «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

 

Учні читають поезії:

1. В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О, мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна…

Цвіти і сяй, моя державна…

 

2. Безсмертна… вічна рідна мова,

Дзвінкі і чисті голоси.

Так, мова – це душі основа,

Мірило честі і краси.

 

3. А скільки болю і потали!

Її міняли на іржу,

Віками в ланцюгах тримали,

Нав’язуючи нам чужу.

 

4. У душі сіяли зневіру

В Союзі зневажань і пут.

За неї слали до Сибіру

І розпинали гордих тут.

 

5. Вона безсмертна! Є і буде,

В її словах є дух весни!

І якщо десь зблудили люди,

То винні, вірте, не вони.

 

6. Слова – вони чіткі, як військо.

В глибинах їх немає меж.

Я мову польську і російську

По-людськи поважаю теж.

 

7. … Вона – господарка чудова,

Себе в оренду не здає,

Допоки є Шевченка мова,

То доти Україна є!

8. Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісне в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

 

9. Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та, сповнена любові і відваги,

З-за грат летіла птахом до людей.

 

10. Ти – наш вогонь по темнім полі битви,

Невинна кров пролита в боротьбі,

Тебе вкладемо тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

11. Чого ви плачете, тополі?

Чи від образи, чи від болю,

Чи, може, з вітром сперечались?

Чи, може, з полем покохались?

Чому засмучена калина?

Немов заручена дівчина,

Зелені віти нахилила

І листя росами умила…

Куди полинули лелеки?

У теплий край, у край далекий…

Несіть, лелеченьки, на крилах

Найкращу пісню з України…

 

12. У кожнім чужинецькім слові

Є вирок українській мові.

Якщо її у нас не буде,

То нас історія забуде.

Гей, люди, чом же наша мова,

Така шляхетна й гонорова,

Тремтіти має, наче сарна,

Як мчить за нею ціла псарня?

 

13. Бо українська диво-мова –

Похідний марш і колискова,

І жайвір під травневим сонцем,

Щедрівка в батька під віконцем,

Гірських потоків дзюркотання,

І соловейкове лящання,

І шелест жита і пшениці,

В ній ритм дощу і громовиці.

 

14. У нашій українській мові

Живе освідчення в любові,

І люта ненависть до ката,

Погорда й гнів до ренегата,

Поезія степів і моря,

Жага незвіданих просторів,

Державний Гімн і спів молитви,

І гук війни і скрегіт бритви.

 

15. В ній – наша доля в зло закута,

І клич Дніпрового могуття,

І духу нашого твердиня,

Краси скарбниця і святиня,

Що працю осява й дозвілля

У свята наші і весілля,

Сторожева несхитна вежа,

І єдність нашого безмежжя.

 

На дошці слайд «Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду…»

Учень 1:

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

То вода для людини для спраглої,

Джерело життєдайне, чудове.

Жить не може людина у Англії

І не знати англійської мови.

В кожній мові – квітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італіі

І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої

Є в людей розуміння здорове:

Жить не може людина в Іспанії

І не знати іспанської мови.

 

Учень 2:

Хай слова вирізняються в реченні,

Як зерно, а не жмуття полови.

Жить не може людина в Туреччині

І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,

Та тримаюсь такої основи:

Жить не може людина в Угорщині

І не знати угорської мови.

Жить не може Норвегії, Швеції,

У Румунії, коло Молдови,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

В далину, в безгоміння Дніпрове:

Ні! Не можемо жить в Україні

І не знати вкраїнської мови.

 

Учень 3:

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

 

Учень 4:

В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода…

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання,

Ти вічна, мово, щира і жива!

 

Учень 5:

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

Така багата й вічно молода.

 

Учень 6:

Слова, слова… Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…

Знайди те слово – вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть здолає.

 

Учень 7:

Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв,

Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Ти потрібна мені, як на волю віконце.

Бо без тебе я – раб без родини, без долі,

Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.

І люблю я тебе, твою пісню і слово,

І не зраджу тебе, материнськая мово.

Ти потрібна мені…

 

Учень 8:

Не цурайтесь мови, люди, рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде, хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає кожен день і свято.

Соловейком хай співає в українській хаті.

Бо ж така багата, українська мова,

Неповторна і крилата, і така чудова!

 

Учень 9:

І цвіте у ній кохання, рушники з квітками.

Мрії наші і бажання, верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне, найдорожче в світі.

І святкове, і буденне, в ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово, не буде народу.

 

На дошці слайд «Стаємо перед Тобою на коліна…»

 

Ведуча 1:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

 

Ведуча 2:

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся… повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю… Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки! Амінь.

 

Учень 1:

…Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

 

Учень 2:

Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

 

Учень 3:

Ні. Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

 

Учень 4:

О милозвучна наша мово!

О пісне мами колискова!

Тараса невмируще слово.

О рідна українська мово!

 

Ведуча 1:

Друзі! Простуймо світом гордо й незалежно, знаймо, що ми діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої нашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.

 

Ведуча 2:

Замисліться. Ніхто не прийде наводити нам лад у нашій хаті. Ми мусимо це зробити самі, власними зусиллями. Пам’ятайте. Мовні обов’язки написані для нас, українців. Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу.

Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей.