Покажіть співвідношення опіки та піклування за цивільним законодавством України.
Відповідно до ст. 55 ЦК України, завдання опіки та піклування щодо малолітніх та неповнолітніх дітей полягає у забезпеченні їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів.
Сімейним кодексом України (глава 19), Цивільним Кодексом України (глава 6 «Опіка та піклування»»), Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88, Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (13.01.2005) визначено правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до вищезазначеного законодавства органами, які здійснюють таку діяльність і приймають рішення про встановлення опіки та піклування, є:
1. державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя;
2. виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних Рад.
Отже, опіка та піклування - це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до ст. 243 СК України, опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (такі діти наділені частковою дієздатністю і вправі вчиняти лише дрібні побутові правочини. Від їхнього імені всі інші правочини вчиняють батьки), а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років (батьки виконують функцію представників у межах чітко визначених законом, мають право вчиняти правочини, що виходять за межі дрібних побутових лише зі згоди батьків). Опіка та піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування (тобто відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах), а також судом у випадках, передбачених ЦК України.
Опіка та піклування над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: 1) померли; 2) невідомі; 3) визнані у судовому порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
Опіку та піклування може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у разі, коли батьки:
- позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання у них дитини і передачу її під опіку;
- визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах);
- понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за вчинення злочину, за станом здоров'я (інваліди І—II груп) тощо);
- понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули, залишили дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;
- відмовились від дітей у встановленому порядку;
- виїхали на постійне проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;
- перебувають під слідством.
Опіка та піклування встановлюється за місцем проживання особи, над якою вона встановлюється або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
Рішення про встановлення опіки та піклування має бути прийняте не пізніше одного місяця з моменту, коли стало відомо про необхідність встановлення опіки чи піклування.
При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою (ч. 1 ст. 244 СК) і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.
Переважне право серед кількості осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією самою дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їхнього проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли щодо неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення відповідного віку (10 років) (п. 3.1. Правил опіки та піклування) враховуються побажання самої дитини.
Не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які:
- не досягли 18 років;
- визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;
- перебувають на обліку або лікуються у психоневрологічних та наркологічних закладах;
- раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;
- позбавлені батьківських прав;
- інтереси яких суперечать інтересам дитини;
- засуджені за вчинення тяжкого злочину.
Якщо дитині, яка виховується у навчально-виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, опікун (піклувальник) не призначений, і вона постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна і піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів (ст. 245 СК).
Опікуни (піклувальники) мають право:
- вимагати через суд повернення їм дітей від будь-яких осіб, які утримують їх у себе без законних підстав;
- самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування;
- управляти майном підопічних на користь останніх, з дозволу органу опіки та піклування передати майно в управління іншим особам;
- укладати правочини від імені та в інтересах підопічних, діючи як їх законні представники згідно з чинним законодавством;
- з дозволу органів опіки та піклування давати згоду на укладення правочинів, які виходять за межі дрібних побутових;
- розпоряджатися (витрачати на утримання підопічних) пенсією, допомогою, аліментами, іншими доходами від належного підопічному майна.
Опікуни (піклувальники) зобов'язані:
- виховувати підопічних у дусі загальноприйнятих моральних норм, піклуватися про їхнє здоров'я, фізичний, психічний, моральний і духовний розвиток, готувати їх до самостійного життя;
- створювати підопічним необхідні побутові умови, дбати про їхній догляд, належне лікування;
- здійснювати раз на рік повне медичне обстеження підопічних;
- забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;
- захищати права та інтереси підопічних; проживати разом з підопічними весь період виконання своїх опікунських обов'язків;
- не перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини;
- подавати щорічно у строк, встановлений законом, до органів опіки та піклування звіт про свою діяльність за минулий рік щодо захисту прав та інтересів підопічного, у т.ч. щодо збереження належного дитині майна, житла тощо.
Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування ст. 247, 248 СК:
1) на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку. Незалежно від того чи має дитина житло, чи ні, вона може вимагати вселення на житлову площу опікуна (піклувальника). Або ж навпаки, опікун на час виконання опікунських обов'язків може вселитися на житлову площу дитини. Але таке вселення не породжує у нього самостійного права на житло дитини. Право на піклування можна трактувати як здійснення опікунами (піклувальниками) належного сімейного виховання;
2) на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Тому, беручи на себе функції щодо опіки та піклування над дітьми, що залишилися батьківського піклування, опікуни (піклувальники) повинні виконувати вимоги законодавства щодо забезпечення дитини належних умов виховання і розвитку;
3) на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.
Відповідно до Конституції України, кожна особа має право на житло, тому відповідно, якщо дитина не мала житла до передачі її під опіку, держава повинна забезпечити її житло як тільки у цьому буде необхідність. Таким дітям житло має надаватись позачергово за нормами, встановленими законодавством.
4) на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.
Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника.