Практичне заняття №6 з теми №8

Тривалість практичного заняття – 2 год

Порядок проведення практичного заняття:

1. Оголошення теми і мети проведення заняття.

2. Розв’язування задач.

3. Підведення загальних результатів практичного заняття.

На практиці виникає проблема визначення оптимальної суми потрібних грошових коштів. Із цією метою використовуються моделі управління грошовими коштами.

За моделлю Баумола виділяються такі чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів:

Q – максимальний залишок;

Q/2 – середній залишок;

С – операційні витрати, пов’язані з продажем цінних паперів із портфеля корпорації або з одержанням банківської позички;

А – загальна сума нових надходжень грошових коштів, яка необхідна на певний період, звичайно на один рік;

K – вартість невикористаних можливостей (opportunity cost – «ціна шансу»), тобто можливості одержання більш високого процентного доходу.

Таким чином, виводиться перша формула:

.

З неї виводиться формула, за якою визначається оптимальний грошовий залишок Q*:

.

Друга модель управління грошовими коштами запропонована американськими економістами Мертоном Міллером і Даніелем Орром. Модель ближча до реальності, тому що враховує невизначеність вхідних і вихідних грошових потоків.

.

Фінансові аналітики корпорацій постійно відстежують результати проведеної політики щодо формування і використання оборотного капіталу. Звичайним інструментарієм, застосовуваним для аналізу, є метод коефіцієнтів. Особлива увага приділяється питанням забезпечення ліквідності, оскільки обіг капіталу обмежений коротким терміном – до 1 року. Детальному вивченню піддаються всі статті поточних активів з погляду їх оборотності.

Відповідно до основних завдань управління оборотним капіталом виділимо такі групи коефіцієнтів:

· коефіцієнти ліквідності;

· коефіцієнти оборотності.

Ліквідність корпорації, тобто її спроможність сплачувати у встановлені терміни за поточними зобов’язаннями, визначається співвідношенням поточних активів і поточних пасивів. Відомі чотири коефіцієнти ліквідності:

· коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio);

· коефіцієнт швидкої ліквідності, або «лакмусового папірця» (quick ratio);

· коефіцієнт забезпеченості реалізації оборотним капіталом (working capital to sales ratio);

· коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань потоком коштів (sales to current liabilities ratio).

Фундаментальним, базовим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності. Він визначається за формулою:

.

Цей показник у фінансовій літературі називають також коефіцієнтом покриття, тому що він визначає, скільки разів короткострокові зобов’язання покриваються короткостроковими активами.

Для аналізу співвідношення поточні активи/поточні зобов’я­зання недостатньо використовувати тільки один коефіцієнт. Структура оборотного капіталу визначається особливостями виробництва, тому деякі компанії і за високих показників можуть потрапити в неліквідне становище. Із цією метою використовується другий коефіцієнт «лакмусового папірця» – коефіцієнт швидкої ліквідності. Його відмінність полягає в тому, що з поточних активів відраховуються найменш ліквідні, наприклад товарно-матеріальні запаси:

.

Основна мета фінансового менеджера у процесі управління оборотним капіталом полягає в прискоренні його обороту. Фундаментальним показником є оборотність поточних активів. Він визначається за формулою:

Коефіцієнт показує, скільки разів за рік поточні активи оберталися в реалізації виробленої продукції.

Крім показників оборотності ТМЗ, визначається коефіцієнт тривалості їх зберігання (age of inventory). Він показує, скільки днів буде потрібно, щоб використати всі запаси. Коефіцієнт визначається за формулою:

Розрахований на підставі даних фінансової звітності показник відбиває лише загальний стан ТМЗ, тому що виробничі запаси можуть змінюватися протягом кварталу, місяця, тижня.

Високі показники оборотності ТМЗ звичайно свідчать про ефективне управління, низькі – про наявність на складах зайвих або залежаних товарів.

Коефіцієнти оборотності ТМЗ і тривалості їх зберігання визначаються також специфічними умовами галузі господарства.

Період обороту дебіторської заборгованості визначається за формулою:

Для більш ясної картини погашення короткострокових боргів визначається середній період інкасації виторгу, або терміну погашення дебіторської заборгованості (accounts receivable days) за формулою:

На практиці визначається не тільки ліквідність поточних активів, а й ліквідність кредиторської заборгованості. Протилежна сторона кредитного договору, відповідно, буде визначати ліквідність дебіторської заборгованості. Із цією метою розраховуються два коефіцієнти:

· оборотність кредиторської заборгованості (turnover of accounts payable);

· тривалість (термін погашення) кредиторської заборгованості (age of accounts payable);

Перший показник визначається за формулою:

.

Другий – за формулою:

.

Насамкінець зазначимо, що коефіцієнти, обчислені за корпорацією, необхідно порівняти з відповідними показниками за галуззю.

Задачі:

1. Припустимо, корпорація виплачує щотижня за своїми рахунками 100 000 дол., приплив грошових коштів становить 80 000 дол. Таким чином, щотижня потрібна додаткова сума в 20 000 дол. Одержувані кошти (80 000 дол.) корпорація витратить за чотири тижні для покриття від’ємного сальдо, до кінця четвертого тижня залишок грошових коштів зводиться до нуля. Отже, корпорація повинна відновлювати початковий залишок у 80 000 дол. через продаж цінних паперів зі свого портфеля або одержання позички в комерційному банку. Проте ці операції пов’язані з операційними витратами, припустимо, що вони становлять 500 дол.

Рис. Сальдо грошових коштів відповідно до моделі Баумола

Середній залишок грошових коштів становить 40 000 дол. (Q/2). Завдання, поставлене перед менеджером корпорації, полягає в тому, щоб визначити найбільш прийнятну суму грошових коштів. Її підвищення до 120 000 дол. і середнього сальдо до 60 000 дол. означало б підвищення витрат невикористаних можливостей, наприклад, дохід, який можна було б одержати з легко реалізованих цінних паперів. З іншого боку, менеджер повинен враховувати операційні витрати.

За моделлю Баумола виділяються такі чинники для визначення оптимального залишку грошових коштів:

Q – максимальний залишок;

Q/2 – середній залишок;

С – операційні витрати, пов’язані з продажем цінних паперів із портфеля корпорації або з одержанням банківської позички;

А – загальна сума нових надходжень грошових коштів, яка необхідна на певний період, звичайно на один рік;

K – вартість невикористаних можливостей (opportunity cost – «ціна шансу»), тобто можливості одержання більш високого процентного доходу.

Таким чином, виводиться перша формула:

.

З неї виводиться формула, за якою визначається оптимальний грошовий залишок Q*:

.

2. Припустимо, що:

1. Мінімальний залишок грошових коштів = 10 000 дол.

2. Дисперсія щоденних грошових потоків = 6 250 000 (еквівалентно стандартному відхиленню 2500 дол.).

3. Процентна ставка = 0,025 % у день.

4. Операційні витрати за кожним продажем або кожною купів­лею цінних паперів = 20 дол.

1) Припустимо, що залишок коштів корпорації наближається до максимуму 31 634 дол. Що мусить зробити менеджер?

2)Припустимо, що залишок коштів корпорації знизився до мінімуму 10 000 дол. Що повинен робити менеджер?

2. Проаналiзуйте оборотнiсть оборотних активiв пiдприємства. За результатами аналiзу зробіть висновки.

Показники ефективності використання оборотних активів підприємства

3. На пiдставi звітності розрахувати показники ліквідності корпорації, визначити вiдхилення. За результатами розрахункiв зробити ви­сновки.

Показники платоспроможності корпорації (на кінець року)

Контрольні питання:

1. Поясніть сутність моделі управління грошовими коштами Баумола.

2.Напишіть формули, побудуйте графік за Баумолом.

3.Поясніть сутність моделі управління грошовими коштами Міллера–Орра.

4.Напишіть формули, побудуйте графік за Міллером–Орром.

5.Як ураховує корпорація «погані борги» і яких заходів вживає щодо їх скорочення?

Література: 1-6, 13, 17, 18, 20.

• ⇐ Назад
• 0
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 101112
• 13
• 14
• 15
• Далее ⇒