ВИВЧЕННЯ БУДОВИ, ПРИЗНАЧЕННЯ, ВИКОРИСТАННЯ

І ОБСЛУГОВУВАННЯ ВОГНЕГАСНИКІВ

Мета роботи::

1. Ознайомитись з будовою, технічними ха­рактеристиками вогнегасників.

2. Навчитися використовува­ти вогнегасники.

План:

1. Основні вимоги до вогнегасників.

2. Правила експлуатації вогнегасників.

3. Техніка безпеки при обслуговуванні вогнегасників.

4. Основні типи вогнегасників.

Теоретичні відомості

Насиченість сучасного виробництва високоенергетичними, ви­бухонебезпечними матеріалами різко підвищила пожежну небез­пеку. Значно зросла енергоозброєність людини в побутових умо­вах. За цих умов збільшується потенційна загроза займань.

Вогнище пожежі в момент виникнення може бути загашене або локалізоване первинними засобами пожежогасіння. Найваж­ливіша роль відводиться найбільш масовим з них - вогнегасникам. Практика використання вогнегасників підтвердила їх безцінну роль у пожежній охороні. За допомогою вогнегасників пожежі успішно гасяться упродовж 4 хв. з моменту виникнення, причому цей засіб буває достатнім у 20% випадків займань. Для об'єктів загально­го громадського користування ця цифра наближається до 30 %. У світовій практиці показник ефективного гасіння з використанням вогнегасника сягає 50%, а у Франції - до 90%.

З цього можна зробити висновок, що дієвість ужитку вогнегасників у нас в Україні повинна зростати, тоді й збитки від пожеж будуть набагато меншими. Все це в останні роки викликало необхідність у кількісному і якісному розвитку вогнегасників. В усіх країнах, за винятком країн колишнього СРСР, 80% випущених вогнегасників порошкові, що пояснюється їх високою вогнегасною здатністю, решта 20% - це пінні і вуглекислотні. Структура випуску вогнегасників змінюється.

В Україні випускають порошкові, СО₂ - вогнегасники, хімічно-пінні, хімічно-повітряні, повітряно-пінні. Найшвидше виходять з ладу хімічно-пінні вогнегасники, корозія негативно впливає на їх дієвість, не кажучи вже про ефективність гасіння пожеж.

Структура випуску вогнегасників в Україні така:

порошкові - 40%;

пінні - 35%;

з двоокисом вуглецю - 20%;

хладонові - 5%.

Вимоги до вогнегасників

1. Маркування на корпусі вогнегасників повинно, як правило, бути виконане методом шовкографії, декалькоманії або на­
клейки на синтетичній основі.

2. Вогнегасники повинні розміщуватися у легкодоступних
місцях, де виключене попадання на них прямих сонячних променів
і безпосередня (без загороджувальних щитків) дія опалювальних
та нагрівальних пристроїв.

Ручні вогнегасники повинні розміщуватися методами:

- навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше
1,5 м від рівня підлоги до нижнього краю вогнегасника і на відстані
від дверей, достатній для їх відкривання;

- встановлення в пожежній шафи разом з пожежними кранами, у спеціальні тумби або пожежні щити та стенди.

3. Навішування вогнегасників на кронштейни, встановлення
їх у тумби або пожежні шафи повинні виконуватись так, щоб
забезпечувалася можливість прочитання маркувальних написів
на корпусі.

4. Вогнегасники, які розміщуються поза приміщенням або в
неопалюваних для експлуатації при мінусових температурах
приміщеннях, необхідно знімати на холодний період. У таких
випадках на пожежних щитах і стендах повинна міститись інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

5. Вогнегасники, призначенні для установки на транспортних
засобах (автомобілях, всюдиходах, тракторах та ін.), повинні ком­плектуватись кронштейнами. Кронштейн має утримувати вогнегасник, не закриваючи своїми елементами інструктивні написи,
бути безпечним у роботі і зручними для встановлення та опера­тивного виймання вогнегасника.

6. Кнопка пуску повинна чітко виділятися на фоні інших де­
талей вогнегасника.

7. Вогнегасники, призначенні для доставки до місця займання
вручну, повинні важити не більше 20 кг. Вогнегасники вагою
більше 50 кг повинні бути обладнанні колесами. Величина тяго­вого зусилля для переміщення таких вогнегасників вручну по
рівній горизонтальній поверхні з бетонним або асфальтовим
покриттям не повинна перевищувати 250 Н (25 кГс).

8. У вогнегасниках повинні бути передбаченні запобіжні
пристрої або інші засоби захисту у випадку перевищення тиску
в корпусі.

9. Запобіжні пристрої вогнегасників усіх типів повинні мати
надійну фіксацію для забезпечення від мимовільного спрацювання від вібрацій, струсів або випадкового натиску на елемен­ти пуску.

10. Ручні порошкові вогнегасники місткістю 5 л і більше, а та­кож ручні вогнегасники інших типів місткістю більше 5 л і пересувні
вогнегасники повинні бути обладнані гнучким шлангом.

11. Всі вогнегасники принципово не повинні відрізнятись
способом приведення в дію.

Хімічно-пінні вогнегасники

ВХП-10 призначений для гасіння початкових вогнищ пожежі твердих матеріалів, а також різних горючих рідин на площі до 1 м², за винятком електроустановок під напругою, речовин, здат­них при взаємодії з водою (хімічною піною) вибухати, горіти.

Промисловість випускає три види ручних хімічно-пінних вогнегасників: ВХП-10, ВП-М, ВП-9ММ.

Цифра в маркуванні будь-якого типу вогнегасника вказує на об'єм корпусу вогнегасника.

Вогнегасник ВХП складається з трьох основних елементів: корпус, запірно-пускова головка, кислотний циліндр (див. рис. 7.1).

Хімічно-густопіний морський вогнегасник ВПМ призначений для гасіння займань на кораблях. Відрізняється від ВХП-10 тим, що внутрішня поверхня корпусу і пружина (запірно-пускового пристрою) (ЗПП) просвинцьовані.

Хім'ічно-пінний маломагнітний вогнегасник ВП-9ММ(0П-9ММ), крім вищевказаних конфігурацій ВХП, може викори­стовуватись для гасіння електроустановок. Вогнегасник з низь­кою магнітною проникненістю.

Рис. 7.1. ВХП-10:

1 - корпус, 2 - ручка для перенесення вогне­гасника, 3 — циліндр з кислотною частиною, 4 - клапан, 5 - вихідний отвір циліндра кислотної частини, 6 - важіль з ексцентриком, 7 - шток, 8 - сприск, 9 - запірна мембрана.

Вміст заряду:

кислотна частина - суміш сірчанокислого заліза з сірчаною кислотою, відповідно 150 г і 120 г, всього 270 г;

лужна частина - бікарбонат натрію з екстрактом солодово­го коріння (NaHCO3 + є.с.к.) - 450 г.

В результаті реакції кислотної та лужної частини виділяється СО₂, під дією якого виділяються продукти реакції у вигляді піни.

Якщо вогнегасник буде експлуатуватися при температурі 5°С і нижче, то необхідно залити 3 л етиленгліколю, і температура зберігання понизиться до -20 - 25°С.

Техніка безпеки при обслуговуванні вогнегасників ВХП

1. Зарядження і гідровипробування проводять згідно з заводською інструкцією.

2. Перед зняттям кришки необхідно прочистити сприск для
випуску газів, які можуть бути в корпусі (для зниження можли­вого тиску).

3. При знятті кришки з використаного вогнегасника її треба
спрямувати у бік перешкоди, подалі від людей.

4. Під час приготування заряду не допускається попадання
кислотної частини на шкіру, одяг, взуття.

5. При попаданні кислоти на шкіру: промити чистою водою
або лужною частиною (нейтралізувати), а потім змити водою.

Експлуатація вогнегасників ВХП

Розміщують вогнегасники на допустимих і видимих місцях на висоті не менше 1,5 м. На кожний вогнегасник заводять фор­муляр (паспорт), де роблять записи про перевірку, заряджання, випробування. З метою покращання обліку рекомендується всі вогнегасники пронумерувати. Записи, пов'язані з експлуатацією, можна робити в журналі за формою, поданою в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

На кожний вогнегасник заводиться окрема сторінка. Один раз на рік перевіряють якість заряду і стан корпусів вогнегасників. Змішують 4,5 см³ кислотної частини з 88 см³ лужної частини, при цьому кратність піни повинна бути не менше 4. Якщо К=4, заряд підсилити або змінити. Вогнегасники, встановлені на відкритому повітрі, потрібно захистити від атмосферних опадів (спец, шафи, навіси). Для чистки сприску на ручці для переносу ВХП вішають шпильку. Вогнегасники повинні зберігатись тільки у вертикаль­ному положенні.

За останні роки широкого розповсюдження набули вогнегас­ники ВХПП (рис. 7.2) (вогнегасник хімічний повітряно-пінний). Відрізняються від ВХП зарядом: у лужну частину заливають 0,5 л піноутворювача, а на сприск навертають пінну насадку. Замість лужної частини і піноутворювача можна використати готовий в сухому вигляді. Принцип дії ВХПП заснований на використанні хімічної реакції між кислотою і лужною частинами (компонентів заряду). При змішуванні обох частин заряду в результаті реакції виділяється вуглекислий газ, який в корпусі вогнегасника створює підвищений тиск 0,1 - 0,15 МПа, а заряд у вигляді пінного струменя через сприск поступає в пінній наса­док, де підсмоктує навколишнє повітря. На виході отримуємо піну середньої кратності, яка викидається на відстань 3-4 м.

Рис. 7.2. ВХПП-10:

1 - корпус, 2 - циліндр з кислотною час­тиною, 3 - клапан, 4 ~ вихідний отвір, 5 — пусковий важіль, 6 — запірна мембрана, 7 — розпилювач, 8 — інжектори, 9 - корпус пінної насадки, 10 - сітка.

Таблиця 7.2

При роботі з ВХП і ВХПП можливі такі негативні явища:

* забруднення, перекривання отвору сприску (тиск у корпусі
через 10 с може досягати 15 атм);

* самовільне спрацювання (несправне кріплення кислотного
циліндра або його пошкодження);

* неякісна піна, дальність струменя менша норми (мало луж­ної і кислотної частини).

Подвійний заряд може спричинити нещасний випадок. Всі вогнегасники даного типу приводяться в дію так:

1. Піднести вогнегасник до вогнища.

2. Прочистити сприск.

3. Повернути ручку ЗПП на кришці вогнегасника вверх до
відказу (на 180° в вертикальній площині).

4. Перевернути вогнегасник вверх дном, потрясти.

5. Спрямувати струмінь піни на вогонь.

При роботі з вогнегасниками не рекомендується рукою бра­тись за дно вогнегасника.

При гасінні горючих твердих матеріалів спрямовують струмінь піни в місце найбільшого горіння. При гасінні легко­займистих рідин піною накривають всю поверхню, починаючи з ближнього краю.

Вогнегасники повітряно-пінні

Призначені для гасіння вогнищ різних речовин і матеріалів за винятком лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, і електроустаткування під напругою.

Промисловість випускає три види вогнегасників: ручні (ВПП-5, ВПП-10), пересувні (ВПП-100), стаціонарні (ВППУ-250).

Вогнегасники забезпечують кратність виходу піни 65. Вог-негасна ефективність цих вогнегасників у 2,5 рази вища від хімічних при однаковій місткості.

Вогнегасники ВПП-5 і ВПП-10 відрізняються тільки ємністю корпуса, інші деталі і вузли аналогічні.

Робота: при натисканні на пусковий важіль шток з фрезою проколює мембрану. (Балон СО₂ має на горловині різьбу, на якій накручується ніпель, що затискає мембрану.) СО₂ виходить із балона і тисне на розчин зверху, а останній виходить через си­фонну трубку і потрапляє в пінний розтруб. В розтрубі розчин змішується з повітрям і утворюється повітряно-механічна піна. Внутрішня поверхня корпусу вкрита епоксидною емаллю.

При використанні вогнегасника у зимовий період при мінусових температурах необхідно в заряд вогнегасника додати 2-3 літра гліцерину або етиленгліколю.

Балони для зберігання робочого газу розраховані на робочий тиск 15 МПа. Запірний балон забезпечує зберігання газу упродовж 2-х років. До кінця терміну зберігання газу допустимий витік не повинен перевищувати 10 г. Корпус повинен випробовуватись гідравлічним тиском 1,8 МПа упродовж 1 хв. Якість заряду перевіряється відповідно до «Інструкції по використанню, зберіганню, транспортуванню і перевірці якості піноутворювача». Строк служ­би вогнегасника 8 років. Гарантійний термін 12 місяців з дня по­чатку експлуатації, але не більше 24 місяців з дня отримання.

Правила техніки безпеки при роботі з ВПП-10

1. При перезаряджанні вогнегасника необхідно провести
гідравлічні випробування корпусу тиском 18-20 МПа упродовж
1 хв. Протікаючі вогнегасники ремонту не підлягають, їх належить списувати.

2. При збиранні і розбиранні ВПП на запірно-пусковий
пристрій повинна бути встановлена запобіжна чека.

3. Забороняється ремонтувати заповнені пускові балончики.

4. Забороняється допускати до експлуатації вогнегасники з
глибокими забоїнами, вм'ятинами, іржею на корпусі.

5. При роботі з піноутворювачем (ПУ) працювати в гумо­вих рукавицях, при потраплянні на шкіру промити її великою кількістю води.

Вогнегасник повітряно-пінний ВПП-100 використовується для гасіння пожеж класів А і В. Вогнегасник не може бути викори­станий для гасіння речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (бавовна, піроксилін і т.п.), горючих металів (лужних, лужноземельних) та електроустановок під напругою.

Вогнегасник змонтований на одновісному возику. При роботі вогнегасник ставиться у вертикальне положення. На корпусі закріплений балон з вуглекислотою. В середині корпуса прохо­дить сифонна трубка, яка на поверхні з'єднується із шлангом. На кінці шланга прикріплено ствол для отримання піни середньої кратності (ГПС-100). Запобіжний клапан відрегульований на тиск 0,87-0,90 МПа.

Корпус вогнегасника випробовується на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,1 МПа (11 кг/см²). У верх­ньому дні корпусу змонтований запобіжний клапан.

Строк експлуатації вогнегасника ВПП-100 до першого вип­робування становить 5 років. Гарантійний строк служби -24 місяці з дня початку роботи.

Ваговий контроль кількості двоокису вуглецю в балоні про­водиться через кожні 6 місяців. При зменшенні ваги СО₂ на 75 г балон необхідно відправити на дозаправку. Виготовлювач -Маріупольське акціонерне товариство «Пожзахист».

Підготовка вогнегасника до роботи

І. Порядок роботи

1. Перевірити комплектність вогнегасника згідно з паспортом.

2. Відкрутити кришку поворотом ключа проти годинникової
стрілки і зняти її.

3. В горловину через фільтр залити 6%-й розчин піноутворювача.

4. Запірно-пусковий пристрій балона (вогнегасник ВВ-2)
опломбувати.

При виникненні пожежі:

а) підвести вогнегасник до вогнища на відстань 5-6 метрів,
встановити його вертикально;

б) розкрутити гумовий шланг і спрямувати піногенератор на
вогнище;

в) відкрити ЗПП на балоні з СО₂;

г) спрямувати струмінь піни на ближній край вогню з поступовим переміщенням струменя.

Вогнегасник стаціонарний ВППУ-250 призначений для гасіння пожеж класів А, В на промислових і складських об'єктах народ­ного господарства. Вогнегасники встановити у приміщеннях з температурою повітря від +3 до +5°С.

Вогнегасник складається з стального корпусу, пускового ба­лона (ВВ-5) з огородженням, котушки зі шлангом, запобіжного клапана і піногенератора. Корпус вогнегасника зварний, на чоти­рьох ніжках. До нижнього патрубка приварена зливна трубка з корковим краном і з'єднувальною головкою ГМ-50, яка одночас­но використовується для заповнення корпусу водою і зливу її. Нижній патрубок закритий кришкою і призначений для огляду та чистки внутрішньої поверхні корпусу. Заливний патрубок із заглушкою призначений для заливання піноутворювача, верхній патрубок із заглушкою - для контролю за рівнем заповнення корпусу розчином.

Систематично необхідно слідкувати за станом вогнегасника і проводити його чистку від пилу. Особливо треба слідкувати за чистотою сітки ГПС, бажано верхню частину його закрити папе­ром або плівкою. При пожежі плівку зірвати.

Раз у рік перевірити якість заряду. При необхідності замінити. Якщо вага СО₂ менша 3 кг, балон необхідно дозарядити.

Через кожні три роки необхідно провести огляд внутрішньої поверхні корпусу вогнегасника. У випадку появи іржі необхідно її зачистити, а потім поверхню покрити епоксидною емаллю ЕП-773 і повністю просушити.

Через кожні 6 років одночасно з внутрішнім оглядом прове­сти випробування корпусу на міцність і герметичність гідравлічним тиском 1,3 МПа упродовж 3-х хв. Повторний огляд пускових балонів має проводитись один раз на 10 років.

Вогнегасники вуглекислотні

Зарядом вуглекислотних вогнегасників є зріджений вугле­кислий газ. Дуже часто в промисловості зріджений СО₂ назива­ють «вуглекислота». Він не проводить струм, його можна викори­стовувати для гасіння електроустановок під напругою до 1000 В.

Фізико-хімічні властивості СО₂

Вуглекислий газ (СО₂) - інертний безколірний газ з ледве відчутним запахом. При введенні 12-25% (за об'ємом) вуглекис­лого газу в приміщення, горіння припиняється. СО₂ добре розчиняється у воді, з підвищенням температури розчинність по­нижується. Маса одного літра дорівнює 1,97686 г. Характерною особливістю вуглекислоти є те, що при підвищенні тиску вона переходить з газоподібного стану в рідкий. При однаковій масі об'єм рідкої вуглекислоти при переході в газ збільшується в 400-500 разів, причому більша кількість тепла поглинається з на­вколишнього середовища, а при нестачі тепла газ переходить в снігоподібну масу, яка потім поступово випаровується.

Зріджена вуглекислота являє собою безбарвну рухливу рідину, її густина при 20°С і тиску 58,5 атм (5,85 МПа) складає 774 кг/м³. Густина зрідженої вуглекислоти змінюється залежно від температури.

Недоліком вуглекислоти є те, що вона не має змочувальної здатності, в зв'язку з чим нею не можна гасити тліючі матеріали. Ефективною дія вуглекислотних вогнегасників і обладнання по­жежного захисту є в температурних межах від +50°С до -25°С. При нижчих температурах, наприклад -30°С, тиск вуглекислоти в балоні складає 1,45 МПа (14,5 атм), при якому вихід струменю з вогнегасника відбувається з меншою швидкістю, і його вогнегасна здатність різко знижується.

Характеристика вуглекислотних вогнегасників

Вуглекислотні вогнегасники бувають:

- ручні - ВВ-2, ВВ-3, ВВ-5, ВВ-2ММ, ВВ-5ММ;

- пересувні - ВВ-25, ВВ-80, ВВ-400;

- стаціонарні - ВВС-5, ВВС-5П.

За допомогою вуглекислотних вогнегасників можна гасити різні речовини, електроустаткування під напругою до 1000 В, за винятком тих, що горять без доступу повітря.

Ручні вогнегасники головним чином застосовуються на автотранспорті, в приміщеннях, де зберігаються цінні матеріали (картинні галереї, музеї, архіви, бібліотеки, приміщенням з ПЕОМ).

В основному за будовою всі вогнегасники однакові. Будову вуг­лекислотних вогнегасників розглянемо на прикладі ВВ-2 (рис. 7.3).

Вогнегасник являє собою балон, в горловину якого на конусній різьбі закручений запірно-пусковий пристрій (ЗПП) з сифонною трубкою, яка не доходить до дна балона на 3-4 мм. Для перенесення вогнегасника служить ручка, яка кріпиться на горловинах балона за

Рис. 7.3. ВВ-2:

1 - балон, 2 - сифонна трубка, З - запобіжна

мембрана, 4 - клапан, 5 - шток, 6 - пусковий кулачок,

7 - пусковий важіль, 8 - запобіжна чека з кільцем,

9 ~ раструб.

допомогою хомута. На вогнегасник вста­новлюється ЗПП трьох типів.

Для приведення вогнегасника в дію ЗПП пістолетного типу необхідно розтруб вогнегасника спрямувати на вогнище, важіль повернути на себе. Важіль повернеться на осі і виступом натис­не на шток, шток, пересилюючи зусилля пружини, відсуває клапан від сідла. Під тиском газу, який міститься у верхній частині кор­пусу, зріджена вуглекислота через сифонну трубку видаляється з балона в штуцер, розтруб. Проходить різке збільшення об'єму і поглинання великої кількості тепла внаслідок того, що розтруб не дає можливості для підводу достатньої кількості тепла для пере­ходу рідкого СО₂ в газ СО₂, тобто проходить переохолодження рідини з утворенням снігоподібної маси.

Для припинення випуску заряду необхідно важіль повернути на 180°, при цьому клапан під дією пружини і тиску газу в балоні закриває випускний отвір в головці. В ЗПП важільного типу необхідно припинити тиск на важіль, і подача вогнегасячої речови­ни припиниться. ВВ-3 і ВВ-5 за будовою аналогічні ВВ-2. ВВ-8 від попередніх вогнегасників відрізняється тим, що з'єднання не з допомогою поворотного пристрою, а з допомогою шланга. На кінці шланга є ебонітова накладка. При гасінні тримати розтруб тільки в місці, де є ебонітова або дерев'яна накладка. Балон має плоске дно, що дозволяє ставити вогнегасник на підлогу. За необхідності випуску заряду без розтруба вогнегасник повинен бути закріплений, виникаюча реактивна сила може його перекинути.

Вогнегасник ВСВ-5 (вогнегасник стаціонарний вуглекислот­ний) призначений для гасіння займань на літаках. Вогнегасник відрізняється від раніше розглянутих ЗПП. В якості ЗПП засто­совуються вуглекислий затвор з піротехнічним пуском, комбінованим (ВЗПКМ).

За допомогою вогнегасника ВВ-80 можна погасити пожежу на площі до 5 м² . До місця пожежі вогнегасник транспортується двома особами, які його обслуговують, а потім у двох спрямувати розтруби на вогнище пожежі і відривають клапани з них.

ВВ-400 призначений для гасіння ЛЗР (легкозаймистих рідин) і ГР (горючих рідин) на площі 25 м², пожеж в закритих приміщеннях або важко доступних місцях об'ємом до 75 м³. ВП є пересувною установкою газового пожежогасіння, яка скла­дається з восьми балонів, заряджених зрідженою вуглекислотою.

Вуглекислотна установка приводиться в дію з допомогою важеля ЗПП, який дозволяє використати заряд частинами від одного або декількох балонів одночасно.

При гасінні пожежі застосовується один або два дифузори-снігоутворювачі.

Для введення в дію вуглекислотної установки потрібно:

1 - зняти з кронштейна дифузор;

2 - протягнули до місця пожежі шланг;

3 - спрямувати дифузор на вогонь, а потім повернути «на
себе» до відказу важіль затвору на балоні.

При роботі з дифузором бойова обслуга установки повинна складатися з 3-х осіб: двоє працюють з дифузорами, один - біля колектора.

Експлуатація вуглекислотних вогнегасників

Вогнегасники постачають зарядженими і повністю укомп­лектованими, за бажанням замовника можуть постачати без заряду і кронштейна. Завод-виготовлювач дає гарантію на безвідмовну роботу вогнегасника упродовж 2-х років.

Вогнегасники повинні розміщуватись подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м). Щомісяця проводять зовнішній огляд вогнегасника, звертають увагу на наявність пломб і розтрубів. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.

Коефіцієнт заповнення балонів вуглекислотою не повинен перевищувати для вогнегасників 0,7 кг/л.

Наприклад:

ВВ-5, ємність балонів 5 літрів, вага заряду не повинна пере­вищувати

М = W х К = 5 х 0,7 = 3,5 кг,

де W - об'єм балона, л;

К - коефіцієнт заповнення, кг/л.

Перед заповненням СО₂ порожній балон зважують і масу балона в грамах вибивають на вогнегаснику. Крім цього, маса балона з ЗПП (без розтруба) вибита на корпусі ЗПП.

Таким чином, дійсну масу заряду будь-якого вогнегасника не важко визначити на будь-якому об'єкті.

Для вогнегасника ВВ-8 з урахуванням втрат вуглекислоти маса заряду 5,6 - 0,1 = 5,5 кг вважається нормальною.

Один раз на п'ять років вогнегасники гідравлічно випробо­вують тиском 22,5 МПа. Вогнегасники ВВ-2, ВВ-3, випущені Маріупольським акціонерним товариством «Пожежний захист», - один раз на 10 років.

Правила техніки безпеки при роботі з вуглекислотними вогнегасниками (вв)

ВВ заряджають зрідженим СО₂.

Не допускайте ударів по балону, головці, ЗПП, розтрубі. При виході заряду не торкайтесь рукою розтруба, бо температура його понижується до -78 ^оС Вогнегасник повинен бути захищений від дії бензину, масла і, особливо, вологи. При зберіганні вогнегасни­ки повинні захищатись від дії тепла (сонячне проміння, батареї опалення та ін.). Температура в приміщенні для зберігання вогнегасників не повинна перевищувати +30°С. Укладка вогнегасників штабелем один на одного заборонена.

Аерозольні вогнегасники

Вогнегасні речовини аерозольних вогнегасників є суміш на основі галогеновуглеводнів таких як «4НД», «3,5», «СБ», «БФ-1», «БФ-2», «БМ». Основними компонентами цих сумішей є бромистий етил, бромистий етилен, тетрафтордиброметан (хладон 114-В-2).

Бромистий етил - летка рідина з характерним різким запа­хом, відчутним при концентрації менше 0,001% за об'ємом. З одного кілограма рідкого бромистого етилу утворюється 400 л. пари. Він не є електропровідним і має високу змочувальну здатність, леткий, його температура кипіння +38°С.

Основними недоліками цих вогнегасних речовин є: токсичність продуктів термічного розпаду, низька теплота випа­ровування, висока леткість, здатність утворювати корозійно-активні продукти.

Галогеновуглеводні і суміші на їх основі можуть використо­вуватися для гасіння пожеж всіх видів нафтопродуктів, твердих матеріалів органічного походження (в тому числі і тих, які пога­но всмоктують воду), водню тощо. Ці вогнегасні речовини не рекомендується використовувати для гасіння пожеж металів, а також для гасіння горіння, в якому окислювачами виступають окиси азоту.

Вогнегасники вуглекислотно-брометилові ВВБ-ЗА, ВВБ-7А

Вони призначені для гасіння різних горючих речовин і тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), а також елек­троустановок під напругою не більше 1000 В. Вогнегасники не придатні для гасіння лужних і лужноземельних матеріалів, а та­кож речовин, горіння яких проходить без доступу повітря (кіноплівка). Не рекомендується використовувати для гасіння металів, деяких металоорганічних сполук і гідридів металів, а та­кож для припинення процесів горіння, в яких окислювачами є окиси азоту. Вогнегасники ефективно працюють в інтервалі тем­ператур від -60°С до +50°С.

Вогнегасник приводиться в дію однією людиною внаслідок натискання на пусковий важіль пальцем, утримуючи вогнегасник за ручку і одночасно спрямовуючи розпилювач (штуцер сплюще­ний) на полум'я. Якщо необхідно заряд подавати імпульсами, то важіль періодично натискають і відпускають.

Вогнегасники виготовляють і постачають замовникові з за­рядженому стані, з кронштейном. (рис. 7.4)

Рис. 7.4. ВВВ-3:

1 - корпус, 2 - сифонна трубка, 3 - клапан,

4 — розпилювач, 5 - пусковий важіль, 6 - шток

Вогнегасники можуть бути заряджені хладоном, замість бро­мистого етилу, або сумішшю бромистого етилу і хладону.

На заводі вогнегасники заряджають основним зарядом. За-вод-виробник гарантує справну роботу вогнегасників упродовж 3-х років за умови дотримання правил експлуатації. На протязі гарантійного строку втрата заряду з вогнегасника не повинна перевищувати 100г, для вогнегасників ВВБ-7А - 200г, ВВБ-ЗА - 100г, а тиск падати нижче 0,6 МПа. Заряд за масою і тиском контролюють не менше одного разу на рік.

Оскільки корпус вогнегасника постійно перебуває під тис­ком, то він повинен випробовуватись на міцність не рідше одного разу на рік гідравлічним тиском у 2,5 МПа (25 атм).

У процесі експлуатації не допускається падіння вогнегасника і встановлення його поблизу нагрівальних приладів.

Заряд вогнегасника токсичний, тому гасити пожежу у закри­тих складських приміщеннях і інших приміщеннях об'ємом мен­шим 50 м3 рекомендується через віконні і дверні отвори. Після гасіння пожежі необхідно добре провітрити або провентилювати приміщення до повної відсутності продуктів взаємодії бромисто­го етилу з горючими речовинами, а також з метою виведення парів бромистого етилу.

Виробник - Торжоцьке об'єднання «Протипожежна техніка».

Аерозольні вогнегасники

Призначені для гасіння займань різних речовин, горючих і тліючих матеріалів, установок під напругою до 300 В, крім тих, які горять без доступу повітря.

Рекомендується використовувати на легкових автомобілях, мотоциклах (ВА-1), вантажних автомобілях, тракторах і т.д. (ВА-3). ВА-1 від ВА-3 відрізняється розміром корпусу. Зарядом служить бромистий етил, який витісняється з корпусу повітрям, заправленим в окремий балон всередині корпусу вогнегасника.

Для приведення вогнегасника в дію піднімають ручку і на­тискають на пусковий важіль, який опирається на кінець штоку. Шток проколює мембрану балона, переміщає шток і таким чи­ном відкриває доступ газу з балона в корпус вогнегасника. Тиск в корпусі збільшується, і бромистий етил через сифонну трубку надходить у вихідне сопло. У вихідному соплі рідка фаза заряду перетворюється в газоподібну, утворює аерозольний струмінь і надходить у зону горіння. При роботі вогнегасник повинен бути у вертикальному положенні.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8910
• Далее ⇒