Поняття та види господарських товариств

Затверджено

на засіданні кафедри

економіки підприємства

та інвестицій

Протокол № 11 від 28. 04. 2008 р.

Львів 2008

Ємельянов О.Ю., Загорецька О.Я., Мельник В.М., Гудзь О.І.,Тарасовська О.Б., Гавриляк А.С. Економіка підприємства:

Конспет лекцій для студентів інституту економіки та менеджменту. Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2008. – 219 с.

Викладено базові питання економіки підприємства у таких основних розділах: підприємство як субєкт господарювання, виробнича програма та потужність підприємства, персонал, оплата праці, основні фонди, оборотні кошти, нематеріальні активи, інвестиційна та інноваційна діяльність, якість продукції, витрати підприємства, собівартість і ціна продукції, фінансові результати діяльності підприємства. Пропонується комплекс задач та приклади їх розв’язку. Для перевірки знань та практичних навичок студентів пропонується завдання та методичні вказівки для виконання курсової роботи.

Розроблений відповідно до нормативної програми і призначений для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, викладачів, аспірантів, усіх, кого цікавлять проблеми економіки підприємства.

Відповідальний за випуск Козик В.В., канд.екон.наук, доц.

Рецензенти Скворцов І.Б., канд.екон.наук, доц.

Селюченко Н.Є., канд.екон.наук, доц.

Тема 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1. Поняття та принципи підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність (підприємництво) – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом; при цьому особливості здійснення деяких видів підприємництва встановлюються окремими законодавчими актами.

Принципами підприємницької діяльності є:

· вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

· самостійне встановлення підприємцем цін на товари, роботи і послуги, окрім тих видів товарів, робіт і послуг, ціни на які регулюються державними та місцевими органами влади;

· вільне наймання підприємцем працівників;

· комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Держава гарантує усім підприємцям рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

1.2. Поняття суб’єкта господарювання та підприємства. Види підприємств

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єкт господарювання виступає як підприємство (юридична особа) або як фізична особа – підприємець.

Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Статут підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми конкретного підприємства.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи (без статусу юридичної особи).

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути:

· малими (незалежно від форми власності), в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

· великими, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

· інші підприємства визнаються середніми.

1.3. Порядок створення підприємства

Підприємство може бути утворене за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Створення підприємства потребує проведення його державної реєстрації. Відкриття підприємством філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Для державної реєстрації підприємства подаються такі документи:

· рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу;

· установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

· рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення (реорганізацію) суб'єкта господарювання;

· документ, що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду підприємства в розмірі, встановленому законом;

· реєстраційна картка встановленого зразка;

· документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Державна реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

1.4. Порядок реорганізації та ліквідації підприємства

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи за рішенням інших осіб – засновників підприємства, а у випадках, передбачених Господарським Кодексом, – за рішенням суду.

У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, що утворилось внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох підприємств до іншого підприємства, до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних підприємств.

У разі поділу підприємства усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових підприємств, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного підприємства в інше до новоутвореного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки попереднього підприємства.

Підприємство ліквідується:

· за ініціативою власників та уповноважених ними осіб;

· у зв'язку із закінченням строку, на який воно створювалося, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

· у разі визнання його в установленому порядку банкрутом;

· у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна підприємства чи його (їх) представниками.

Ліквідаційна комісія розміщує в друкованих засобах повідомлення про ліквідацію підприємства та про порядок і строки заяви кредиторами претензій. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства, тобто заборгованості інших осіб перед ним.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, яке ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

1.5. Органи управління та організаційна структура підприємства

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів та апарату управління.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Під організаційною структурою управління підприємством слід розуміти впорядковану сукупність його підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв’язки та механізми управління підприємством.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником і трудовим колективом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами.

1.6. Майно підприємства та джерела його формування

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Якщо розглядати майно підприємства як сукупність його активів, то ці активи поділяються на дві великі групи:

· оборотні активи (виробничі запаси, незавершене виробництво, запаси готової продукції, кошти на рахунках та у касі підприємства тощо);

· необоротні активи (основні засоби (будівлі, верстати тощо), нематеріальні активи (наприклад, право на користування винаходами), довгострокові фінансові інвестиції та ін.).

Джерелами формування майна підприємства є:

· грошові та матеріальні внески засновників;

· доходи, одержані від реалізації товарів, послуг, інших результатів господарської діяльності;

· доходи від цінних паперів;

· кредити банків та інших кредиторів;

· капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

· майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

· інші джерела, не заборонені законодавством України.

З точки зору джерел утворення майна підприємства вони можуть бути поділеними на дві великі групи:

· власні джерела (статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток попередніх періодів тощо);

· позичкові джерела (довгострокові та короткострокові кредити банків, інші види позик та позичкових зобов’язань).

Характеристика господарських засобів підприємства та джерел їх утворення на певну дату у грошовому виразі подається у балансі підприємства (форма 1).

Поняття та види господарських товариств

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

1.8. Особливості функціонування акціонерних товариств

Одним з найбільш поширених видів господарських товариств є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства.

Акція – цінний папір, що засвідчує право власності на певну частину статутного фонду підприємства, вказану як номінальна вартість даної акції, і, відповідно, право на отримання частки прибутку підприємства пропорційно частці вартості даної акції в загальному статутному фонді підприємства. Акції бувають прості (дивіденди за ними виплачуються залежно від величини отриманого прибутку) і привілейовані (власники таких акцій отримують заздалегідь фіксований розмір дивідендів).

Установчим документом акціонерного товариства є статут. Статут повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, а також відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Поточне керівництво діяльністю акціонерним товариством здійснюється Правлінням, яке очолює Голова. Правління обирається акціонерами на щорічних загальних зборах акціонерів. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і Спостережній Раді. Спостережна Рада здійснює контроль за діяльністю Правління і спостерігає за тим, щоб Правління в ході діяльності не порушувало статуту товариства і дотримувалося прав акціонерів. Члени Спостережної Ради не можуть бути членами Правління акціонерного товариства.

1.9. Поняття та види об’єднань підприємств

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – це договірне об'єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників асоціації.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерномвизнається статутне об'єднання підприємств. Це одна з форм монополій, об’єднання багатьох промислових, фінансових і торгових підприємств, які формально зберігають самостійність, але фактично підпорядковані керівництву групи підприємств, які управляють об’єднанням.

Одним з основних мотивів, які спонукають підприємства до об’єднання, є можливість отримувати внаслідок цього фінансовий результат, що перевищує суму фінансових результатів діяльності кожного окремого підприємства до їх об’єднання (так званий синергічний ефект).

Тема 2. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ТА ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Поняття та зміст виробничої програми підприємства

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, асортимент – це різновидність виробів в межах даної номенклатури.

Виробнича програма характеризується натуральними і вартісними показниками обсягу виробництва.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою та асортиментом.

Вартісні показники виробничої програми необхідні для узагальненої оцінки обсягів діяльності підприємства, для зіставлення витрат з отриманим прибутком, для оцінки ефективності діяльності підприємства.

Підприємство розробляє виробничу програму самостійно, використовуючи вихідні дані про виявлений попит на продукцію, портфель замовлень на продукцію, державні замовлення тощо.

2.2. Вартісні показники виробничої програми підприємства

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

Товарна продукція (ТП) – характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, а також робіт і послуг промислового характеру, призначених для реалізації на сторону:

, (2.1)

де - випуск продукції за певний проміжок часу, наприклад, за рік (нат. од.);

- гуртова ціна виробу (гр. од.);

- кількість видів продукції;

- вартість робіт і послуг на сторону (гр. од.).

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:

, (2.2)

де - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду (гр. од.);

- вартість інструменту, виготовленого для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду (гр. од.).

Валовий оборот (ВО) характеризує загальний обсяг продукції і робіт, що виготовлені на підприємстві всіма його підрозділами для власних цілей чи для реалізації на сторону за певний період:

, (2.3)

де - внутрішній заводський оборот.

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін:

, (2.4)

де - залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду (гр. од.);

- залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду (гр. од.).

Якщо , то формулу для визначення величини реалізованої продукції можна отримати з такої залежності:

, (2.5)

Чиста продукція підприємства (ЧП) характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період, без врахування суми амортизаційних відрахувань:

, (2.6)

де - матеріальні витрати на виробництво продукції (гр. од.);

- сума амортизаційних відрахувань за відповідний період (гр. од.).

Умовно-чиста продукція підприємства (УЧП) характеризує додаткову вартість, що створена на підприємстві за певний період, з врахуванням амортизаційних відрахувань:

(2.7)

2.3. Визначення середньорічної величини незавершеного виробництва

Незавершене виробництво (НЗВ) охоплює той обсяг предметів праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством.

Для виведення формули, за якою можна визначити середньорічну величину незавершеного виробництва на підприємстві за певним видом продукції, собівартість одиниці продукції ( ) поділяється на дві частини:

· витрати, що вкладаються на початку виробничого циклу виготовлення продукції ( ), які, зокрема, включають витрати на придбання матеріалів;

· витрати, що вкладаються протягом виробничого циклу ( ), які, зокрема, включають витрати на оплату праці, на електроенергію, амортизацію основних засобів тощо.

Якщо витрати протягом циклу виробництва продукції вкладаються рівномірно, то зміну розміру незавершеного виробництва протягом циклу виготовлення одиниці продукції графічно можна подати таким чином, як це зображено на рис. 2.1.

Як випливає з рис. 2.1, середній розмір незавершеного виробництва ( ) в розрахунку на одиницю продукції становить:

. (2.8)

Якщо протягом року підприємство виготовить виробів, що відносяться до даного виду продукції, а кількість робочих днів у році становить , то в середньому протягом року на стадії незавершеного виробництва знаходиться виробів, і отже середньорічна величина незавершеного виробництва (НЗВ) становить:

. (2.9)

Часто формулу для визначення НЗВ записують у дещо іншому вигляді, використовуючи коефіцієнт наростання затрат, а саме:

, (2.10)

де - кількість виробів (нат. од.);

- собівартість одного виробу (гр. од.);

- тривалість циклу виготовлення одного виробу (дні);

- коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу;

- кількість робочих днів у році (дні).

При цьому коефіцієнт наростання затрат обчислюється за формулою:

, (2.11)

де - одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції (гр. од.);

- поточні витрати на виготовлення продукції (гр. од.).

2.4. Сутність факторного аналізу зміни обсягів виробництва продукції

На обсяги виробництва продукції впливає багато різних факторів, зокрема, обсяги наявних ресурсів (матеріальних, трудових, технічних, фінансових, інформаційних), якими володіє підприємство, та ефективність використання цих ресурсів.

Побудова факторних моделей дозволяє оцінити вплив окремих факторів на зміну обсягів виробництва продукції (наприклад, у звітному періоді часу порівняно з попереднім).

Приклад. На підприємстві у звітному році обсяг виробництва продукції становив , а в попередньому році – Чисельність працівників підприємства у звітному році склала , у попередньому році – . Потрібно оцінити вплив зміни чисельності працівників та продуктивності їх праці на зміну обсягів виробництва у грошових одиницях виміру.

Продуктивність праці вимірюється показником виробітку ( ) – відношенням обсягу виробництва продукції до чисельності працівників. Значення цього показника у звітному і попередньому роках у даному випадку відповідно становило:

;

.

Загальне збільшення обсягів виробництва у звітному році порівняно з попереднім становить

Факторна модель в даному випадку має вигляд: .

Зафіксуємо один з показників-факторів на базовому рівні і розглянемо вплив іншого на зміну обсягів виробництва продукту. Тоді приріст обсягів виробництва у звітному періоді порівняно з попереднім буде становити:

1) за рахунок збільшення чисельності працівників:

;

2) за рахунок збільшення виробітку:

;

3) за рахунок спільної дії двох факторів:

Графічну інтерпретацію проведеного факторного аналізу наведено на рис.2.2.

У теорії економічного аналізу обґрунтовується доцільність поділу показників-факторів на якісні та кількісні. Кількісними при цьому називаються показники, які розраховуються на одиницю якісних. Наприклад, у нашому випадку якісним показником є чисельність працівників, а кількісним – виробіток. Тоді використовуються такі правила:

1) Якщо аналізується зміна узагальнюючого показника за рахунок кількісного фактора, то при розрахунках фактор якісний береться за попередній (базовий, плановий) період.

2) Якщо аналізується зміна узагальнюючого показника за рахунок якісного фактора, то при розрахунках фактор кількісний береться за звітний період.

У нашому випадку використання цього правила дозволяє позбутися приросту обсягів виробництва за рахунок спільної дії обох факторів і отримати такі значення пристроїв обсягів виробництва:

;

Таким чином, у даному випадку більшу частку приросту обсягів виробництва продукції зумовило зростання продуктивності праці.

Слід відзначити, що окрім двохфакторних існують також і багатофакторні моделі обсягів виробництва продукції та інших показників, що характеризують результати виробничо-господарської діяльності підприємства.

2.5. Напрями асортиментної політики підприємства

Асортиментна політика підприємства може бути побудована за такими основними напрямками:

· товарна диференціація;

· товарна вузька спеціалізація;

· товарна диверсифікація;

· товарна вертикальна інтеграція.

Товарна диференціація пов'язана з відзначенням підприємством своїх товарів та послуг, які відрізняються від товарів та послуг конкурентів (специфічні властивості продукту, доставка продукції, ремонт, продаж у кредит, якісна перевага сировинних матеріалів тощо). Вдала диференціація дозволяє підприємству встановити підвищену ціну на товар або послугу, збільшити обсяг продажу, завоювати лояльність споживачів щодо власної торгової марки.

Товарна вузька спеціалізація визначається випуском підприємством конструктивно і технологічно однорідної продукції, роботою підприємства на досить вузькому ринковому сегменті та пов'язана з обмеженням сфери збуту. Так буває, якщо підприємство не має достатніх ресурсів для проведення успішної роботи відносно широкого кола товарної номенклатури, або в силу специфіки самого товару, а також особливостей технологічного процесу. В ряді випадків політика вузької товарної спеціалізації може стати оптимальною для ефективної діяльності невеликого підприємства або коли підприємство періодично змінює вузьку спеціалізацію, використовуючи її для засвоєння нових ринків, або при адаптації до мінливого характеру попиту.

Товарна диверсифікація передбачає значне розширення сфери діяльності підприємства та здійснення виробництва великої кількості, як правило, не пов'язаних одних з одним товарів та послуг. Така політика забезпечує значну стійкість та стабільність роботи підприємства, оскільки служить гарантом відсутності ризиків зниження попиту та кризових явищ у виробництві. Якщо деякі з видів продукції виявляться низькоприбутковими, то інші можуть виявитися, навпаки, високоприбутковими, і підприємство загалом отримає достатньо високий прибуток за усією сукупністю видів продукції.

Вертикальна інтеграція передбачає розширення діяльності підприємства «за вертикаллю», коли підприємство, яке займається основним виробництвом, контролює підприємство, виробництво якого доповнює основне. Існують такі види інтеграції:

1. В залежності від напрямку інтегрування – вертикальна інтеграція «назад» (коли підприємство, яке займається основним виробництвом, набуває контроль над постачальниками) або вертикальна інтеграція «вперед» (коли підприємство набуває контроль над наступними технологічними стадіями виробництва);

2. За ступенем охоплення – повна вертикальна інтеграція (передбачає участь у всіх стадіях переробки продукції) або часткова вертикальна інтеграція (передбачає участь на найбільш важливих етапах переробки продукції).

Політика товарної вертикальної інтеграції дає можливість економити на витратах виробництва та обігу у зв'язку з використанням більш дешевої сировини та базових компонентів основної продукції, передової технології та досвіду інтегрованих виробництв, доступу до нових ринків збуту тощо.

Товарна вертикальна інтеграція може здійснюватися також і шляхом комбінування, тобто поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.

2.6. Поняття та види виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий обсяг продукції встановленої номенклатури, яку може виготовити підприємство за певний період часу за умов раціонального використання обладнання та виробничих площ.

Виробнича потужність розраховується, як правило, на рік. Одиниці виміру виробничої потужності залежать від характеру та типу виробництва, але в основному вона визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік виготовленої продукції (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимірники за видами продукції.

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції.

Розрізняють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі технічного переозброєння, реконструкції, розширення діючого або будівництва нового підприємства.

Поточна виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки для покриття так званих пікових навантажень, для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів продукції тощо.

2.7. Фактори, що впливають на величину виробничої потужності підприємства

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Зростання виробничих потужностей, обумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування та робочих місць, знаходить своє відображення у зміні величини трудомісткості виготовлюваної продукції. Знаючи величину й структуру трудомісткості продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

Фактори, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, представлені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Фактори, що впливають на величину виробничої потужності підприємства

2.8. Методичні засади оцінювання величини виробничої потужності підприємства

Розрахунки виробничої потужності промислового підприємства базуються на таких основних методичних засадах:

· Виробнича потужність визначається за всією номенклатурою продукції. При цьому проводиться можливе звуження номенклатури за рахунок об'єднання окремих виробів у групи.

· Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній) основного виробництва.

· Виробнича потужність підприємства визначається кількістю устаткування (виробничих площ). У розрахунки включається устаткування основних та допоміжних виробничих цехів, але не враховується резервне устаткування, яке не планується вводити в експлуатацію протягом розрахункового періоду.

· Виробнича потужність підприємства визначається на підставі корисного фонду часу роботи одиниці обладнання (використання площі).

· Виробнича потужність підприємства розраховується на підставі норм продуктивності устаткування та трудомісткості виробів.

· Також розраховується технологічна потужність решти виробничих ланок підприємства, щоб узгодити технологічну пропорційність між окремими підрозділами.

Зокрема, у масовому виробництві величина виробничої потужності за розрахунковий період визначається як співвідношення фонду робочого часу в цьому періоді та трудомісткості одного виробу, виражених в однакових одиницях виміру часу. Наприклад, якщо треба обчислити виробничу потужність механічного цеху підприємства ( ), то використовується така формула:

, (2.12)

де - корисний фонд роботи часу одиниці устаткування;

- кількість одиниць однотипного устаткування;

- норма часу на виготовлення одиниці виробу.

Для обчислення виробничої потужності складальної дільниці ( ) використовується така формула:

, (2.13)

де - корисна виробнича площа дільниці;

- кількість робочих днів у розрахунковому періоді;

- тривалість циклу складання одного виробу, днів;

- виробнича площа, необхідна для складання одного виробу.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, який характеризує зміну її величини протягом розрахункового періоду.

2.9. Показники виробничої потужності підприємства

Розраховують такі показники виробничої потужності підприємства:

· потужність на початок року (вхідна потужність підприємства);

· потужність на кінець року (вихідна потужність підприємства);

· середньорічна виробнича потужність підприємства.

Вихідна потужність підприємства ( ) обчислюється за формулою:

, (2.14)

де - виробнича потужність на початок періоду;

- введена в плановому періоді виробнича потужність;

- виведена за плановий період виробнича потужність.

Середньорічна виробнича потужність ( ) обчислюється за формулою:

, (2.15)

де , - відповідно кількість місяців з моменту введення та вибуття виробничих потужностей до кінця року, а сумування здійснюється за кожним випадком введення та вибуття виробничих потужностей протягом року.

Приклад. Виробнича потужність підприємства з виробництва певного виробу на початок року становила 100 тис. шт./рік. 1 квітня поточного року було виведено потужностей на 10 тис. шт./рік; 1 червня було введено потужностей на 40 тис. шт./рік; 1 грудня було виведено потужностей на 20 тис. шт./рік. За таких умов зміну величини виробничої потужності підприємства можна зобразити графічно (рис. 2.3).

Для того, щоб визначити середньорічну виробничу потужність підприємства, потрібно знайти площу заштрихованої фігури на рис. 2.3. і поділити її на основу (тобто на 12). Однак такий самий результат можна отримати, скориставшись формулою (2.15):

.

Основним показником, що характеризує рівень використання виробничої потужності є коефіцієнт її використання ( ), який розраховується за формулою:

, (2.16)

де - річний обсяг виробництва продукції.

Коефіцієнт використання виробничої потужності не може перевищувати одиницю, а у переважній більшості випадків є меншим одиниці. Це пов’язане із тим, що на більшості підприємств завжди існують резерви (невикористані можливості) щодо підвищення рівня використання виробничих потужностей.

2.10. Ресурсне забезпечення виробничої програми підприємства

При розробці виробничої програми підприємства потрібно дотримуватися умови, що запланований обсяг виробництва продукції не повинен перевищувати планову величину виробничої потужності підприємства.

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Наприклад, обсяг виробництва товарної продукції ( ), може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

, (2.17)

де - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства (гр. од.);

- фондовіддача основних виробничих фондів підприємства;

, (2.18)

де - чисельність працівників підприємства (осіб);

- продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку (грн./особу).

Тоді на підставі планових показників товарної продукції підприємства, фондовіддачі його основних виробничих фондів та продуктивності праці можна обчислити потребу у цих фондах та у трудових ресурсах на плановий період.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках ( ) може бути також обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році ( ), і норми їх витрат на одиницю продукції ( ):

. (2.19)

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції ( ):

, (2.20)

де - виробнича потужність підприємства;

- коефіцієнт використання виробничої потужності.

Практичні завдання за темою 2

Приклади розв’язання задач

Приклад 2.1.

Підприємство виготовляє два види продукції.

Річний випуск продукції в натуральних одиницях по виробу А – 810 шт., по виробу Б – 620 шт.

Гуртова ціна за виріб: А – 810 грн., Б – 950 грн.

Собівартість виробу: А – 640 грн., Б – 800 грн.

Вартість робіт промислового характеру, виконаних на сторону, становить 84 тис. грн. Вартість напівфабрикатів власного виробництва – 250 тис. грн., з них 60% спожито у власному виробництві.

Залишки незавершеного виробництва на початок року – 178 тис. грн., а на кінець року – 102 тис. грн.

Інструменти, які будуть виготовлені на підприємстві і зараховані до основних засобів, становитимуть 47 тис. грн.

Приріст готової продукції на складах за рік становить 361 тис. грн.

Величина матеріальних витрат становить 50% товарної продукції.

Вартість основних фондів підприємства становить 5 млн. грн., норма амортизації – 8% за рік.

Тривалість виробничого циклу 26 днів. Коефіцієнт наростання затрат 0,2. Кількість робочих днів у році – 250.

Внутрішньозаводський оборот передбачається за планом у розмірі 184 тис. грн.

Обчислити обсяг товарної, валової, реалізованої, чистої та умовно-чистої продукції підприємства, величину незавершеного виробництва та валового обороту.

Розв’язання.

Товарна продукція становить суму обсягу виготовленої продукції та робіт на сторону:

Обчислюємо обсяг випуску основної продукції:

Визначаємо обсяг робіт, які виготовило підприємство для сторонніх організацій. Звертаємо увагу на те, що 60% виготовлених напівфабрикатів залишається на даному підприємстві, а на сторону реалізується тільки 40%. Отже,

Таким чином,

У валову продукцію включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:

.

Звідси

Обчислюємо обсяг реалізованої продукції. За умовою задачі у нас немає даних про залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець року. Також за умовою задачі відсутні залишки нереалізованої продукції на початок року. Тому формула набуде вигляду:

Чиста продукція підприємства обчислюється за формулою:

Визначаємо матеріальні витрати, які становлять 50% товарної продукції: Амортизаційні відрахування за рік обчислюємо на основі даних про вартість основних фондів підприємства та норми амортизації за рік:

Отже,

Умовно-чиста продукція підприємства становить суму чистої продукції та амортизації:

Незавершене виробництво охоплює обсяг продукції, переробку якої не завершено. Спочатку потрібно визначити річну собівартість всієї продукції підприємства:

Отже,

Валовий оборот підприємства становить:

Приклад 2.2.

Виробнича потужність підприємства на початок року становить 1500 тис. грн. Протягом року передбачено введення виробничих потужностей: у квітні на суму 270 тис. грн., у вересні – на 420 тис. грн., у листопаді – на 330 тис. грн. У травні передбачено виведення виробничих потужностей на суму 120 тис. грн., у жовтні – на 180 тис. грн. Використання виробничих потужностей передбачено на рівні 92%.

Визначити вихідну і середньорічну виробничу потужність підприємства, розрахувати очікуваний обсяг виробництва.

Розв’язання.

Вихідна виробнича потужність підприємства становить:

Середньорічна виробнича потужність підприємства становить:

Очікуваний обсяг виробництва становить:

Задачі для розв’язку

Задача 2.1.

Визначити річний обсяг реалізованої продукції, якщо виробництво товарної продукції всього за рік становить 10 тис. кв. м, залишок нереалізованої продукції на початок року – 500 кв. м, залишок нереалізованої продукції на кінець року – 300 кв. м. Гуртова ціна підприємства за 1 кв. м продукції складає 25 грн.

Задача 2.2.

Валова продукція підприємства за звітний рік – 58400 тис. грн., а за планом передбачається її збільшення на 8%. Залишки незавершеного виробництва на початок планового року – 230 тис. грн., а на кінець року – 244 тис. грн. Внутрішньозаводський оборот передбачається за планом у розмірі 122 тис. грн.

Визначити товарну продукцію і валовий оборот за планом.

Задача 2.3.

Випуск основної продукції підприємства за рік становить 24 тис. шт. Вартість робіт промислового характеру, виконаних на сторону – 2,5 тис. грн. Вартість капітального будівництва для непромислових господарств свого підприємства – 7600 грн. Реалізована продукція підприємства становить 1700 тис. грн. за рік. Залишки готової продукції на складах на початок року – 489,9 тис. грн. Підприємство реалізує продукцію за ціною 60 грн. за штуку.

Визначити залишки готової продукції на складах на кінець року в натуральних і вартісних показниках.

Задача 2.4.

За річним планом основна продукція підприємства для реалізації становитиме 950 тис. грн., виробництво напівфабрикатів – 62 тис. грн., із них у власному виробництві буде використано напівфабрикатів на суму 38 тис. грн. Також заплановані послуги промислового характеру стороннім організаціям на суму 47 тис. грн. Капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства заплановано у розмірі 13 тис. грн.

Інструменти, які будуть виготовлені на підприємстві і зараховані до основних засобів, становитимуть 21 тис. грн. Зміна залишків незавершеного виробництва – 50 тис. грн.

Визначити обсяг валової продукції.

Задача 2.5.

Підприємство виготовляє два види продукції – А і В. Річний випуск продукції А становить 7,5 тис. шт., продукції В – 4,8 тис. шт. Ціна за одиницю продукції А – 25 грн., ціна за одиницю продукції В – 32 грн. Вартість напівфабрикатів власного виробництва – 20 тис. грн., з них 19,5% реалізовано стороннім організаціям. Вартість капітального ремонту обладнання – 1,8 тис. грн. Вартість основних фондів підприємства становить 2,45 млн. грн., норма амортизації – 6% за рік. Матеріальні витрати підприємства на виробництво продукції – 120,5 тис. грн.

Визначити обсяг чистої продукції підприємства.

Задача 2.6.

Витрати підприємства на сировину і матеріали становлять 48,2 тис. грн., на куплені напівфабрикати – 18 тис. грн., на паливо і електроенергію – 7,8 тис. грн. Амортизація основних фондів – 4,5 тис. грн. Чиста продукція підприємства становить 32500 грн. за рік. Приріст залишків незавершеного виробництва за рік на складах становить 12,6 тис. грн. За рік підприємство виготовить інструменти, які будуть зараховані до основних засобів, на суму 3400 грн.

Визначити валову продукцію підприємства.

Задача 2.7.

Товарна продукція підприємства становить 200 тис. грн. Затрати на виробництво і реалізацію продукції визначені у кошторисі і становлять:

сировина і матеріали – 40 тис. грн.;

допоміжні матеріали – 4,2 тис. грн.;

куповані напівфабрикати – 13,3 тис. грн.;

паливо і енергія на технологічні цілі – 1,4 тис. грн.;

заробітна плата (основна і додаткова) – 15 тис. грн.;

відрахування на соціальні заходи – 4 тис. грн.;

амортизація основних фондів – 11,3 тис. грн.;

інші грошові витрати – 2,07 тис. грн.;

Питома вага матеріальних витрат в інших грошових витратах становить 12%.

Визначити обсяг чистої продукції підприємства.

Задача 2.8.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 34