Клінічна термінологія і класифікація фібрилляції та тріпотіння передсердь

Передмова

Фібриляція передсердь (ФП) – надшлуночкова тахіаритмія, яка харак­теризується некоординованою активністю передсердь з погіршенням їх меха­нічної функції.

Поширеність ФП у загальній популяції є найбільшою серед тахіаритмій і складає 0,4%; вона збільшується по мірі старіння популяції та складає 0,1% у віці до 50 років і 9% після 80 років. Частота госпіталізацій з приводу ФП складає не менше 40% від усієї кількості госпіталізацій з приводу порушень серцевого ритму. Аритмічні симптоми, що значно погіршують якість життя пацієнтів, є основним приводом звертання за медичною допомогою. Доведе­но, що ФП в 2 рази підвищує ризик смерті від усіх причин та в 2,4 рази – ризик смерті від серцевих причин. Зважаючи на те, що пароксизмальна і постійна ФП погіршують прогноз виживання та якість життя хворих, доціль­ність лікування ФП безперечна.

Небезпека фібриляції передсердь передусім пов’язана з можливістю роз­витку тромбоемболічних ускладнень і ”тахікардіоміопатії”, при якій на фоні високої частоти серцевих скорочень (ЧСС) виникають дилятація камер серця і дисфункція міокарда, що веде до формування або прогресування серцевої недостатності. Водночас можливості радикальної корекції ФП, на відміну від інших суправентрикулярних тахіаритмій, украй обмежені.

Хоча в значної кількості пацієнтів ФП асоціюється з наявністю серцево-судинної патології (гіпертензивне серце, ІХС, міокардит, кардіоміопатії, кла­панні вади серця) та деяких некардіальних захворювань (хронічні неспеци­фічні захворювання легень, тиреотоксикоз), які можуть бути етіологічним фактором аритмії, причинний зв’язок ФП з ними в більшості випадків не може бути доведений об’єктивно. До того ж майже 15% пацієнтів з постійною ФП та біля 40% з пароксизмальною формою аритмії не мають захворювань, які могли б бути її потенційною причиною.

Провідний електрофізіологічний механізм ФП – утворення у перед­сердях багатьох кіл зворотної циркуляції збудження, ”мікроріентрі”, які по­стійно змінюють свою форму та розміри, ”мандруючи” по передсердях, так що одні й ті ж ланки міокарда збуджуються фронтами деполяризації, що приходять з різних напрямків, на відміну від атріовентрикулярних тахікардій, механізмом яких є рециркуляція хвилі збудження одним анатомічним колом. Чинниками, які провокують початок ФП, можуть бути ектопічна передсердна активність, зміни в частоті синусового ритму та поворотні регу­лярні надшлуночкові тахікардії. Певну роль відіграє активність вегетативної нервової системи, активація однієї з ланок якої може виступати потужним тригером ФП. Ініціації та стабілізації аритмії сприяють дисперсія передсердної рефрактерності та швидкості проведення збудження, поява анато­мічних ділянок блокади імпульсів, а також анатомічних кілець повторного входу збудження. Тривале існування ФП веде до ”електричного ремоделювання передсердь”, яке включає скорочення ефективного рефрактерного періоду (ЕРП) та порушення частотної адаптації ЕРП, збільшення збудли­вості передсердь, дисперсії ЕРП та провідності, сповільнення проведення, дисфункцію синусового вузла.

Основу терапії ФП та попередження ускладнень складає медикаментозна терапія, оскільки переважна більшість пацієнтів з ФП – особи літнього віку, що страждають від персистуючої або постійної ФП, при якій ефективність радіочастотної катетерної абляції вогнищ патологічного автоматизму та шляхів зворотної циркуляції збудження дуже низька.

Тріпотіння передсердь (ТП) є однією з найбільш поширених в клінічній практиці тахіаритмій, яка за частотою виявлення посідає друге місце після ФП. Співвідношення ФП і ТП в середньому оцінюють як 5:1. Експери­ментальні та клінічні обстеження довели, що в основі ТП лежить механізм ”макроріентрі” у передсердях.

Зважаючи на відмінності електрофізіологічних механізмів ФП і ТП, принципово відрізняється й тактика лікування цих аритмій. З іншого боку, поєднання ТП і ФП зустрічається у 20-30% хворих, і низка профілактичних та лікувальних заходів у цих випадках ідентична.

Клінічна термінологія і класифікація фібрилляції та тріпотіння передсердь

Затверджені VI Національним конгресом кардіологів України, у 2000 році для клінічного застосування, термінологія та класифікація фібриляції та тріпотіння передсердь надані у схемі 1.

Залежно від стану вегетативної нервової системи як модулюючого фак­тора виникнення ФП пароксизми ФП поділяють також на вагусні, адренер­гічні та змішані. Переважання симпатичного або парасимпатичного тонусу є важливою точкою прикладення для диференційованого застосування антиаритмічних засобів.

Вагусні пароксизми ФП в типових випадках виникають у чоловіків серед­нього віку, які не мають вираженої органічної патології серця. Ці пароксизми часто спостерігаються після прийому надмірної кількості їжі, інколи – алкоголю. Пік їх формування припадає на вечірні та нічні години, вони не супроводжуються вираженою тахікардією і можуть поєднуватися з тріпотін­ням передсердь. Розвитку цієї форми ФП передує сповільнення синусового ритму. Типові вагусні пароксизми з’являються, припиняються і потім знову виникають упродовж багатьох років без тенденції до формування постійної ФП. Найбільш ефективними при вагусних пароксизмах є антиаритмічні препарати ІА класу (хінідин, дизопірамід), а також аміодарон.

Адренергічні пароксизми ФП більш характерні для пацієнтів із структур­ним захворюванням серця, передусім ІХС і похилого віку. Вони виникають на фоні тахікардії при фізичному або психоемоційному стресі. Їх виникнен­ню часто передує передсердна екстрасистолія. Вони краще піддаються терапії β-адреноблокаторами, аміодароном, соталолом і пропафеноном.

Найчастіше зустрічаються змішані пароксизми ФП з рисами вагусних та адренергічних пароксизмів, які вимагають індивідуалізованого добору терапії.

Схема 1. Фібриляція та тріпотіння передсердь: клінічна термінологія і класифікація

(затверджені VI Національним конгресом кардіологів України, 2000 рік).

• ⇐ Назад
• 38
• 39
• 40
• 41
• 42
• 43
• 444546
• 47
• 48
• 49
• 50
• 51
• 52
• 53
• Далее ⇒