Соціальні ролі особистості
У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, студента, громадянина держави, сина, члена спортивної команди, клієнта, покупця та інші.
Соціальні ролі – це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються у залежності від соціального статусу.
Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу особистості, її розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психологічного напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі – від активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого, пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями інших людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для подальшого самовдосконалення особистості.
Якщо рольові вимоги не відповідають внутрішнім потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, спрацьовують захисні психологічні механізми – людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривоги, провини, постійної психологічної напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.
Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.
Рольовий набір – уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю (студент, громадянин держави, син, член спортивної команди, клієнт, покупець та ін.).
Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль – функція, яка виконується нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.д.).
Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (санкції).
Санкція – засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі.
Головне призначення санкцій – привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.
Таким чином, у нормативній структурі ролі виділяють чотири конструктивні елементи:
– описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;
– припис – вимоги щодо виконання ролі;
– оцінка – виконання або невиконання припису;
– санкція – позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог.
Відрізняють такі види санкцій:
Позитивні санкції:
Формальні позитивні санкції – публічне схвалення з боку влади, вручення почесної грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам’ятників тощо.
Неформальні позитивні санкції – слава, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.
Негативні санкції:
Формальні негативні санкції – покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув’язнення, позбавлення громадянських прав, конфіскація майна тощо).
Неформальні негативні санкції – громадський осуд, висловлювання подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо.
Типи санкцій:
– Правові санкції – система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії;
– Етичні санкції – система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів;
– Сатиричні санкції – система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято;
– Релігійні санкції – нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.
Соціальні норми – сукупність, зобов'язуючих принципів, правил, еталонів вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності.
Соціалізація особистості
Соціалізація починається в ранньому дитинстві і не припиняється по-суті до глибокої старості. Вона охоплює всі процеси прилучення індивіда до культури: його навчання і виховання, взаємодію з іншими людьми, засвоєння ним, цінностей, норм суспільства, різних соціальних ролей і видів сумісної діяльності, набуття певних прав і обов’язків поглядів, звичок і т.д. В результаті людина з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і діяти в суспільстві.
Яким чином особистість інтегрується до суспільства? Завдяки приналежності до різноманітних соціальних спільнот, шляхом засвоєння норм та цінностей, що склалися у цих спільнотах на даному етапі їх розвитку, особистість стає членом суспільства.
Соціалізація – процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.
Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості.
Агенти соціалізації – це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури (сім'я, сусіди, ровесники, вихователі, вчителі, колеги і знайомі, неформальні об’єднання, засоби масової інформації, соціальні інститути тощо).
Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини.
Первинна соціалізація –соціалізація, що відбувається у дитинстві.
Вторинна соціалізація – подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі.
На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують дошкільні установи, неформальні організації, навчальні заклади, армія, трудовий колектив.
Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це – засоби масової інформації, громадська думка.
Етапи соціалізації:
І. Соціалізація дитини – перші 2-3 роки і вступ до школи;
ІІ. Соціалізація підлітка– перетворення дитини і підлітка на юнака,
ІІІ. Тривала соціалізація – початок самостійного життя, перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23- 25 років.
IV. Соціалізація дорослих – націлена на зміну поведінки в новій ситуації.
Разом з тим виділяють такі стадії соціалізації:
1 стадія: Немовля (формування у немовляти несвідомого почуття «довіри» до зовнішнього світу).
2 стадія: Раннє дитинство (формування самостійності, сумніву, сором’язливості).
3 стадія: Вік гри (формування активності, ініціативності, відчуття провини).
4 стадія: Шкільний вік (формування почуття підприємливості, здатність добиватися поставленої мети).
5 стадія: Юність (становлення індивідуальності, пошук місця в житті).
6 стадія: Молодість (потреба і здатність до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість).
7 стадія: Дорослість (творча діяльність та відчуття продуктивності, реалізація накопиченого потенціалу).
8 стадія: Зрілий вік (старість) (почуття задоволеності, виконаного обов’язку, повноти життя).
Рівні соціалізації:
– об'єктивний (соціально-економічний) – в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
– функціональний – обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
– нормативний – визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;
– міжособистісний – визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
Десоціалізація – процес, зворотний соціалізації, часткова або повна втрата засвоєних норм і цінностей (ізоляція людини, обмеження спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня).
Ресоціалізація –докорінна зміна соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей (цілковита зміна поглядів на суспільство, переоцінка свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розрив з традиційними культурними цінностями).
Інтеріоризація – процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем.
Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого він інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.
Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме:
— об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
— функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
— нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;
— міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
ЛІТЕРАТУРА
1. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 246 с. (С. 52-59).
2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с. (С. 194-209).
3. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. Навч. посібник. – К.: Лібра, 2002. – 256 с. (С. 118-135).
4. Пилипенко В.Є., Вишняк О.І. Спеціальні та галузеві соціології: навч. посібник. – К.: Каравела, 2003. – 304 с. (С. 169-184).
5. Примуш М.В. Загальна соціологія. Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 592 с. (С. 261-281).
6. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посібник. – К.: Атіка, 2004. – 480 с. (С. 24-38).
7. Соціологія: курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.М.Пічі. 3-тє видання, стереотипне. Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 312 с. (С. 159-179).
8. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С.О.Макеєва. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 455 с. (С. 249-287).
9. Соціологія: Підручник / За заг. редакцією проф. Андрущенка, проф. М.Горлача. – Харків–Київ, 1998. – 624 с. (С. 271-294).
10. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: «Академія», 2003. – 560 с. (С. 184-203).
11. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. / За заг. ред. В.М.Пічі. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ 2000», 2002. – 480 с.
12. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003. – 544 с. (С. 178-198).
13. Юрій М.Ф. Соціологія: підручник для студентів вищих навч. закладів. – К.: Дакор, 2004. – 552 с. (С. 342-359).
ТЕМА 5
ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ
- Предмет і функції етносоціології
- Поняття про етнос. Основні підходи до визначення суті етносів
- Етнічна ідентичність, етнічні стереотипи
- Нація як найбільш розвинений тип етнічних спільнот. Націогенез
- Етнічні процеси та відносини
- Націоналізм як суспільне явище і його типи
- Проблеми етнічного розвитку сучасної України