Ознайомтеся з теоретичними положеннями 2 страница
4. Основи психології та педагогіки. // Палеха Ю. І., Герасимчук В. І., Шиян О. М. – К.: Академвидав, 2002. – 154 с.
5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. М.: Издательство «ПРИОР», 2006. – 720 с.
6. Степанов О.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 504 с.
Тема 1.5.Основні закони риторики
Знати закони риторики
Уміти користуватися ними на практиці при виголошенні промови
План
1. Закон гармонізуючого діалогу
2. Закон просування та орієнтації адресата
3. Закон емоційності
4. Закон задоволення
Закон гармонізуючого діалогу
Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного спілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосереднього взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації публічного виступу.
Перший закон сучасної загальної риторики — закон того, що гармонізує діалог свідчить: ефективне мовне спілкування можливе тільки при діалогічній взаємодії учасників мовної ситуації.
Термін «діалог» в сучасній риториці має інший, більш загальний і широкий сенс. Риторика принципово заперечує можливість «мови, зверненої до самого собі». Така мова риторику (як науку про ефективну, таку, що впливає, гармонізує мови) просто не цікавить. У риториці не тільки той, що говорить, але і слухач розуміється як особа активна, діяльна. Такими бачив відносини між тим, що говорить і адресатом ще Арістотель.
Отже, закон гармонізуючого діалогу говорить про те, що ваш співбесідник або аудиторія — не пасивний об'єкт, якому ви повинні передати інформацію, на який ви як що говорить покликані впливати. Ваше завдання — «збудити власне внутрішнє слово» слухача, встановити гармонійні і двосторонні відносини з адресатом.
Перший закон риторики і принципи діалогізації мовного спілкування
Для того, щоб діалогізувати мовне спілкування, тобто щоб отримати активний відгук на мову що говорить, треба знати принципи мовної поведінки.
1. Увага до адресата.
Готуючись до публічної мови, професійної або особистої бесіди, перш за все, необхідно уявити собі слухача, співбесідника. Хто він? Які особливості його особи (характер, смаки, інтереси). Чи є теми, які не варто зачіпати?
Риторика рекомендує, обдумуючи мову, наперед скласти «соціальний портрет слухача (аудиторії)». Він створюється в результаті відповідей на наступні питання:
1) соціальне положення слухача або соціальний склад аудиторії; соціальна роль співбесідника по відношенню до вас (керівник? викладач? товариш? батько? і т.д.)
2) розмір аудиторії (кількість чоловік);
3) вік;
4) круг особливих інтересів адресата і набір «заборонених тим», особисті особливості співбесідника (характер, освіта, виховання...);
5) чому і навіщо люди зібралися? Що робитимуть в результаті зборів конференції?
6) як ваше повідомлення пов'язане з особистими насущними інтересами і потребами адресата?
7) що вони хочуть отримати від вас як оратора? Що ви можете їм запропонувати? Можливо, потрібна не стільки інформація, скільки підтримка або зміцнення відчуття єдності?
8) як вони використовуватимуть отримані від вас відомості? Коли? Яким чином?
Ще раз хочеться підкреслити, що робота по складанню портрета адресата дуже корисна в будь-якій ситуації: і при підготовці до бесіди особистого або ділового характеру, і при підготовці до публічного виступу.
Другий принципдіалогізації мови — це принцип близькості змісту мови інтересам і життю адресата. Заздалегідь оцінивши і уявивши собі аудиторію, необхідно продумати ті факти, приклади, образи, які узяті з області, життєво важливої або добре знайомою, цікавою, доступною вашому слухачеві. Природа людини така, що вона гостріше переживає те, що стосується її особисто, те, що їй близько.
Уявіть собі, що трапилося надзвичайна подія: а) десь за кордоном; би) у вашому місті; у) у вашому будинку. Яка з них приверне вашу увагу більше? Відповідь однозначна. Експерименти показують, що розуміння тексту безпосередньо залежить від того, наскільки його зміст близький інтересам адресата: чим більше ця близькість, тим менше варіантів розуміння виявляється. Тому риторика рекомендує впродовж всієї бесіди або виступу показувати, чому те, що повідомляється особисто важливе для адресата, яким чином обговорюване питання безпосередньо стосується його життєвих інтересів.
Третій принцип— конкретність.
Конкретність допомагає зримо сприйняти звучне слово, а це дуже важливо для розуміння і запам'ятовування.
Обов'язково повинні бути приклади — конкретні прояви і підтвердження ваших думок.
Зверніте увагу на образність мови.
Відбирайте слова: краще спожити не родове поняття, а видове (не головний убір, а капелюх; не транспорт, а тролейбус).
Продумавши структуру мови, формулюйте тему або окремі питання якомога конкретніше.
Закон просування та орієнтації адресата
Другий закон загальної риторики — закон просування і орієнтації адресата, який вимагає, щоб слухач за допомогою того, хто говорить був орієнтований «в просторі» мови і щоб він відчував, що разом з тим, хто говорить просувається до мети.
Які засоби пропонує риторика, щоб здійснити цей закон?
Перш за все потрібно продумати загальну структуру мови. Структура мови повинна бути ясною не тільки для оратора, але і для адресата, А той, що для цього говорить повинен «весь час пам'ятати про свою мету і основну думку і робити їх очевидними для аудиторії.
Добре, коли переходи від однієї смислової частини до іншої теж створюють враження, що оратор рухається вперед, не відволікаючись, не «застряючи «і не повертаючись до того, що вже пройдене».
Легше сприймати вислів, якщо дотримуються принципи побудови всієї фрази. Фраза повинна мати чітку структуру.
Відчуття руху створюється і самим процесом виконання, вимовлення слів. Необхідні осмислені паузи, правильно вибраний темп мови. Повтори повинні не заважати руху думки, а підкреслювати особливо важливі формулювання висновки.
Закон емоційності
Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, «щоб той, хто говорить, не тільки мислив, не тільки розумом творив свою мову, але і відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє або розмовляє». Ще стародавні риторики говорили об те, що тільки особисто пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Існує безліч виразних засобів, розроблених риторикою, які роблять мову виразної. Найсильніша з них — це метафора. Емоційною і експресивною мова стає також завдяки виразним рухам того, хто говорить, його голосу.
Закон задоволення
Четвертий закон риторики — закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співбесідникові). Як зробити мовне спілкування приємним? Перш за все створенням ігрової установки, «загадок», які разом з тим, що говорить розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом, каламбуром, грою слів — ось що допоможе тому, що говорить принести задоволення слухачеві. При цьому потрібно пам'ятати; мова не повинна перетворюватися на порожнє базікання.
Принести задоволення слухачеві — це не означає уникнути складних питань, деколи навіть неприємних. У будь-якій ситуації потрібно пам'ятати про культуру спілкування.
При публічному виступі не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мову на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, щоб зрозуміти все, що говорить оратор. Неясна, плутана, одноманітна мова стомлює того, що слухає. Тому необхідно навчитися міняти темп і ритм мови, висоту голосу.
Питання для самоконтролю
1. Чому перший закон риторики названий законом гармонізуючого діалогу? У якому відношенні до нього знаходяться інші три?
2. Яких принципів мовної поведінки повинен дотримувати той, хто говорить, щоб « порушити в слухачі його власне внутрішнє слово»?
3. Як скласти «портрет» вашого майбутнього слухача, адресата?
4. Чому другий закон риторики названий законом просування та орієнтації адресата? Як його виконувати?
5. Як називається третій закон риторики? Про що він свідчить?
6. Назвіть і сформулюйте четвертий закон риторики? Чи можливий його прояв в неприємних або трагічних ситуаціях?
Тема 2.1. Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання. Етичні норми і нормативи. Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.
знати сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;
вміти використовувати набуті знання у процесі ділового спілкування.
План
1. Поняття спілкування
2. Ділове спілкування та його особливості
3.Етичні норми та нормативи
4.Професійна етика
5.Вчинок як першоелемент моральної діяльності
Ознайомтеся з теоретичними положеннями
Під етикою поведінки слід розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує.
Досить часто співробітники ведуть із контори міжміські телефонні розмови з особистих питань. Чи Вам робити те ж саме? Чи зможете Ви використати для себе особисто те, що є в офісі, і заберете це додому? Це декілька етичних дилем, з якими кожна людина може зіткнутися на роботі. В цих прикладах немає мови про порушення закону, однак відповідні дії можуть бути розцінені багатьма як неправильні.
У підприємницькій діяльності зустрічаються випадки більшого чи меншого відхилення від суспільних норм, що власне і є неетичною поведінкою. Причинами неетичної діяльності можуть бути:
конкурентна боротьба;
бажання мати великі прибутки;
невміле стимулювання керівників за етичну поведінку;
зменшення значення етики в суспільстві;
бажання досягти мети та виконати місію організації будь-якою ціною;
неетична поведінка партнерів (суміжників, засновників, постачальників тощо);
виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації;
невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації;
занадто складна система розробки та прийняття рішень в організації.
Нагадуємо, в загальному значенні етика - це набір моральних принципів і цінностей, що керується поведінкою людини чи групи людей і визначає позитивні і негативні оцінки їх думок і дій. Це ніби внутрішній кодекс законів, що визначає, як можна поводитися, а як не можна, які рішення можна приймати, а які ні, де проходить межа між добром і злом. Етика пов'язана з внутрішніми цінностями, а вони, у свою чергу, є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їх соціальну припустимість у рамках зовнішнього середовища. Етична проблема виникає в тому випадку, коли дії окремої людини чи організації можуть завдати шкоди чи, навпаки, принести користь іншим.
2. Етичні принципи. Етична дилема. Етичні підходи
Давайте порівняємо роль етичних принципів індивіда і вплив на його поведінку правових норм (законів) і свободи вибору. Усі дії людини визначаються трьома системами норм. Перша — це система законів, письмово закріплених норм і цінностей, на сторожі дотримання яких стоїть судова система держави. Юридично встановлено, що дії організації та її членів обмежені певними межами (необхідністю одержання прав на водіння автомобіля, обов'язком платити податок на прибуток). Пряма протилежність цій поведінці — дії індивіда (організації), зумовлені свободою вибору. Сюди відноситься поведінка, про яку нічого не говориться в законах, стосовно якої людина чи організації мають повну свободу (вибір релігійного світогляду індивідом, планування підприємством обсягу виробництва столових сервізів).
Між цими двома системами норм, що визначають дії індивідів і організацій, і перебуває етика. Тут немає викладених на папері законів, а є норми поведінки, засновані на принципах і цінностях, що поділяє суспільство.
У випадку вільного вибору людина підкоряється сама собі, у законодавчій системі — букві закону. У випадку ж з етикою індивід повинен дотримуватись відомих йому (чи компанії) норм, за порушення яких, проте не передбачено конкретних санкцій. Рішення, прийнятне з етичної точки зору, є (для більшої частини суспільства) прийнятним і юридично, і морально. У міру того, як співробітники сприймають етичні норми і відповідальність, компанія одержує можтивість впроваджувати в культуру "кодекс поведінки", усуваючи тим самим потребу в додаткових законах і уникаючи проблем свободи вибору.
Оскільки етичні норми є неписаними правилами, питання про правильність якого-небудь вчинку найчастіше викликає непримиренні розбіжності. Так звана етична дилема виникає в ситуації, коли всі альтернативні рішення чи варіанти поведінки є небажаними через свої потенційно негативні моральні наслідки, коли важко відрізнити гарне від поганого, добро від зла.
Більшість етичних дилем — це конфлікт між цілим і його частиною; організацією і індивідом, суспільством і організацією. Наприклад, чи повинна компанія проводити обов'язкове тестування своїх працівників на вживання наркотиків і алкоголю, що може піти на користь їй, але обмежує свободу дій індивідів? Чи правомірно експортувати товари, що не відповідають національним стандартам якості, в інші країни, з менш твердими вимогами? Іноді етично складні рішення спричиняють конфлікт між двома групами. Наприклад, що важливіше: забруднення, що викликане стоками підприємства, чи робочі місця, які воно створює, будучи найбільшим роботодавцем?
Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, як правило, грунтуються на нормативній точці зору, тобто визначених нормах і цінностях, відповідно до яких і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють кілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняття етично складних рішень, що можуть бути застосовані в практиці менеджменту: утилітаристський підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід, концепція справедливості.
Утилітаристський підхід. Основні принципи розробленого в XIX ст. філософами Ієремією Бентамом і Джоном Стюартом Міллем утилітаристського підходу говорять, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Індивід, що приймає рішення, повинен розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшому числу людей. Мова йде про пошук оптимального рішення завдання. Оскільки повні розрахунки можуть виявитися досить складними, допускається спрощення умов. Наприклад, при розрахунку витрат і результатів у грошовому вираженні може використовуватися простий економічний критерій. Крім того, при ухваленні рішення правомірно розглядати тільки положення сторін, що безпосередньо торкаються його рішення. Утилітарна етика виправдовує також введення в компанії заборон на вживання алкогольних напоїв і паління на робочому місці, а в деяких випадках і після закінчення роботи, тому що така поведінка негативно впливає на колектив організації.
Індивідуалістичний підхід припускає, що морально прийнятними є дії людини, що йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні зупинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. До припустимого відносяться дії, що у порівнянні з іншими альтернативами приносять більше добра, ніж зла. Якщо кожна людина в суспільстві керується цим принципом, в остаточному підсумку виходить найбільше можтиве добро, тому що, переслідуючи винятково власні інтереси, люди вчаться догоджати один одному. Якщо індивід, що прагне до досягнення негайних позитивних результатів, йде на неправду й обман, він всього лише викликає аналогічні відповідні дії. Таким чином, індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідної іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що він допускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання особистих короткострокових вигод, які взагалі не відповідають суспільним нормам. Саме тому, що індивідуалізм легко інтерпретувати як прагнення до винятково особистих цілей, він не користується особливою популярністю в сучасних високоорганізованих співтовариствах, орієнтованих на групові цілі. Даний підхід найбільшою мірою наближається до сфери вільного вибору.
Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і свободами, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. Це значить, що етично коректним є рішення, що найкращим чином дотримує права людей, яких воно торкається. У процесі ухвалення рішення можуть бути враховані наступні моральні права:
Право на свободу згоди. Вплив на іншу людину припустимий тільки в тому випадку, якшо він вільно дає дозвіл на нього.
Право на приватне життя. Поза роботою людина може робити так, як їй хочеться, і має право контролювати всю інформацію, що стосується її особистого життя.
Право на свободу совісті. Людина вільна утриматись від виконання будь-якого наказу, що суперечить її моральним чи релігійним нормам.
Право на свободу слова. Людина може обгрунтовано критикувати етичність і юридичну обгрунтованість дій інших людей.
Право на належну поведінку. У людини є право бути неупереджено вислуханою і право на чесну поведінку з нею.
Право на життя і безпеку. Людина має право на захист життя, здоров'я і безпеку.
Передбачається, що етично коректне рішення не повинне порушувати ці фундаментальні права людини. Таким чином, рішення про прослу-ховування розмов працівників порушує їх право на особисте життя. Право на свободу слова виправдає дії інформаторів, що повідомляють керівництву організації чи державним органам про незаконні чи недоречні дії співробітників.
Концепція справедливості стверджує, що етично коректне рішення повинне грунтуватися на принципах рівності, чесності і неупередженості. З погляду менеджерів існують три типи справедливості. Розподільна справедливість вимагає, шоб ставлення менеджера до підлеглих ґрунтувалося на об'єктивних критеріях. Таким чином, якщо рішення відноситься до подібних один одному індивідів, воно повинне однаковою мірою поширюватися і на того, і на іншого. Отже, якшо чоловік і жінка виконують те саме робоче завдання, вони одержують приблизно рівну зарплату. Однак якщо між співробітниками існують значні розходження (наприклад, у плані навичок роботи чи відповідальності), відношення менеджменту до них змінюється відповідно до рівня кваліфікації чи почуття відповідальності, що вони проявляють. Але ставлення менеджера до підлеглих повинно бути чітко пов'язане з цілями і завданнями організації, а не з іншими джерелами.
Процедурна справедливість вимагає чесного адміністрування діями підлеглих. Правила повинні бути чіткими, зрозумілими, постійно і не-упереджено впроваджуватися в життя. Компенсаційна справедливість ставить за обов'язок відповідальній стороні відшкодувати людям заподіяний збиток. Більше того, люди не повинні нести відповідальність за події, що знаходяться поза сферою їх контролю.
Концепція справедливості найбільш близька до мислення, на якому базується законодавча система, тому що грунтується на дії правил і розпоряджень. Дана теорія не вимагає складних розрахунків, як в утилітарному підході, і не служить особистим інтересам, що можливо в підході індивідуалістичному. Вона вимагає, щоб менеджери визначали для себе характеристики-атрибута, відповідно до яких і оцінюються дії працівників. Наприклад, могли б ви запропонувати своє рішення проблеми компенсації представникам національних меншостей збитку від дискримінації в минулому? Концепція справедливості підтримує спроби виправлення помилок минулого, так само як і в чесній грі і в межах встановлених правил. Відповідно до неї, підставою для різної оплати праці чи просувацня по службі можуть виступати причини, пов'язані винятково з виконуваними робочими завданнями. Більшість правил і законів, що регулюють управління людськими ресурсами, грунтується на концепції справедливості.
3. Професійна етика
Морально-професійні кодекси, що стали частковим еквівалентом суспільної моралі, виконують такі соціальні функції:
| пізнавальну, яка реалізується у відображенні об'єктивних процесів суспільно-професійного розподілу праці за конкретних історичних умов; регулятивну (забезпечується взаємозв'язок спеціалістів з суспільством; набір специфічних прийомів праці); ціннісно-орієнтаційну (даються уявлення про моральний ідеал професіонала, професійні обов'язок, честь, совість, справедливість тощо). |
Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення етичної поведінки:
1. Впровадження етичних норм, які відображають систему загальних
цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації.
Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необгрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації.
Західний спеціаліст Тім Граунт-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. В розвинутих країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізми "екологічної безпеки". Особисто це стосується хімічних, нафтопереробних та інших підприємств із шкідливим виробництвом.
Деякі компанії під впливом етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сили в країнах, що розвиваються. Наприклад, один із світових лідерів у виробництві одягу компанія "Леві Страусе" нещодавно припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах.
2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати
повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу (наприклад, адвокат з етики).
3. Проведення соціальних ревізій, покликаних оцінювати вплив соціальних факторів на організацію.
4. Організація навчання етичній поведінці керівників та підлеглих.
Постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.
5. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів з проблем етичної поведінки.
Однією з найпопулярніших форм закріплення ділової етики є проголошення етичних кодексів або кодексів поведінки, які приймає корпорація. Вони є списком заповідей і правил для службовців (не зловживати службовим становищем, не давати хабарів, не приймати подарунків), або декларуванням загальних принципів.
Велике значення надається етичній стороні відносин підприємців із споживачами. Мова йде про адекватність реклами товарів, які виробляються фірмами, їх характеристики.
Виховання в персоналі таких рис, як чесність, уважність, надійність формує високу культуру обслуговування клієнтів. Пояснюючи думку про підлеглість виробництва інтересам споживача, К. Мацусіта - глава японської корпорації "Мацусіта Денкі" відмічає, що споживач - король. Роль відданого підлеглого полягає в тому, щоб допомогти королю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель і його вірні піддані, в стані забезпечити процвітання суспільства і нації. Таке кредо багатьох компаній у відношенні до споживача.
Багато компаній ідуть на значні фінансові витрати. Так, американська компанія "Дженерал моторс" одного разу витратила 3,5 млн дол. на одні тільки поштові послуги, щоб попередити 6,5 млн володарів автомобілів про дефекти в кріпленні двигунів.
У корпорації "Кеситл", яка продає складне медичне обладнання, існує традиція: три рази на тиждень керуючі зобов'язані зателефонувати клієнту, який купив у них обладнання 15 місяців тому, і поцікавитися, чи задоволений клієнт її продукцією. В результаті вигоду має як клієнт, так і компанія. Клієнт відчуває свою важливість для компанії, компанія, в свою чергу, знаючи думку клієнта, має можливість вирішити малі проблеми до того, як вони переростуть у великі.
Складовою підприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між потенційними партнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, сумісних дій, вирішення питань, які становлять взаємний інтерес для сторін.
5. Вчинок як першоелемент моральної діяльності
Як у галузі трудової діяльності людини елементарною осмисленою цілістю є реалізація тієї чи іншої мети, в галузі наукового пізнання -встановлення чи істини, в мистецтві -творення художнього образу, так у царині власне моральної активності такою цілістю, що надає останній довернішою й осмисленої форми, постає не що інше як учинок.
Найчастіше, якщо не зважати на проміжні позиції, зустрічаються два підходи до розуміння суті моральної діяльності - більш широкий і більш вузький. Згідно з першим ширшим підходом, діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моральної, її нормами та цінностями. Якщо людина сумнівно виконує свій обов'язок, з повагою ставитися до ближніх, дотримуватися правил порядності, в нас є підстави вважати її поведінку, її діяльність моральною - на відміну від діяльності аморальної, що порушує приписи моралі.
У вужчому ж розумінні власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб'єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.
Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що, взагалі кажучи, справжній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті. Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних учинків - поки складність моральної поведінки залишається суто „технічною” складністю. Відносно самих духовно-моральних засад, що їх репрезентує дана особистість, пов'зуючи з ними уявлення про власну гідність. Враховуючи сказане, вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Саме відсутність гарантії щодо стверджуваних цінностей і пов'язана з цим неминучість морального ризику відрізняють учинок від того, що називається „героїчним учинком” або подвигом.
Подвиг - зрушити з місця, „подвигнути” якусь край важну у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу.
Вчинок - зробити щось за рішенням власної совісті на свій сирах і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.
У зв'язку з цим слід підкреслити, що за своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не можу бути бездуховним - смисловий універсум людської духовності знаходить у ньому свою безпосередню реалізацію, предметно продовжується в неповторній ситуації його здійснення.
Разом з цим „замикаючись” на конкретну ситуацію, моральний учинок не змінно виходить за її межі - або, завдяки акумульованій ним духовній енергії, підносить саму цю ситуацію на рівень високої драми людської свободи й цінностей, де історія моральності. Здатність морально-смислового ядра вчинку до „трансцендування” за межі наявного контексту життя безпосередньо пов'язане з масштабністю тих цінностей. В кожному разі, ґрунтуючись на виборі, тобто орієнтації на те бажане, що вже якимось чином сформувалося і заявило про себе в людському житті. Від так, осмислюючи людський учинок, ми не минуємося із самої його неповторності, а намагаємося начебто „прочитати” його, розпізнати той порядок цінностей, що його обстоює суб'єкт даного вчинку.
Як бачимо, справжній моральний вчинок за своєю суттю є досить вагомим зрушенням у всій структурі людського буття, взятого в єдності його духовних, моральних і безпосередньо життєвих аспектів. Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик - передусім моральний, але не рідко й на фізично-життєвий також. Кожен учинок вводить до цієї реальності дещо нове й водночас щось у ній руйнує, розриває ті чи інші усталені зв'язки.
Водночас учинок лишається осереддям, першоелементом моральної діяльності, у відриві від якого остання просто втрачає свій смисл. Людини, не здатна до вчинків, не є справжнім суб'єктом моральності. Отже, друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба. Саме цією готовністю визначається, зрештою, моральна зрілість людської особистості.
Можна було б гадати, що за останні роки справи в цьому відношенні змінилися. І справді, ми стаємо більш жорстокими, рішучими, скандальними - але ж чи зростає разом з тим наша здатність до морального вчинку?