Третій період Національно – визвольної боротьби. (1657-1663 рр.). Ліквідація спадкоємного гетьманату.

Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.

Після поховання Б.Хмельницького старшинські угрупування відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямі діяв генеральний писар І.Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) – повноправним гетьманом.

Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.

Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело До громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

Політика І.Виговського (1657-1659 pp.).І.Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні.

По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдоволення, простого козацтва.

По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтереси козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий отаман запорожців Я.Барабаш. Іван Виговський

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І.Виговського схилити Москву до боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України.

Зрештою, московський уряд, стурбований самостійною зовнішньою політикою І.Виговського і можливим його відходом від союзу з Московщиною, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І.Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, внаслідок якої загинуло майже 50 тис, чоловік.

Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відвернув від гетьмана багатьох із його оточення.

Гадяцький договір (16 вересня 1658 р. )

Причини підписання: Підтримка Москвою анти гетьманської коаліції, несприйняття методів московської політики.

Зміст:

— Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під назвою Руське князівство входить до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;

— Федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;

— на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чотирьох кандидатів, які були представниками козацької старшини. Гетьман обирався довічно;

— гетьманові заборонялися зовнішньополітичні зносини з іншими державами;

— польські й литовські війська не мали права перебувати в Україні;

— козацький реєстр мав становити 30 тис. осіб. Гетьман мав право представляти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхетської гідності;

— церковна унія мала бути скасована. Водночас п’ять православних ієрархів отримували місце в сенаті;

— дозволялося заснувати у Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.

Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що «чарівне ім'я Хмельницького» (вислів І. Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники — генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник

П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою.

Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Пізніше юний гетьман згадував: «Я два тижні був в'язнем; що хотіли, те й робили зі мною». Отже, до шантажу вдалася не українська сторона, а російська. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659p., фактично перетворював Україну на автономну частину Росії:

· Російські війська розташовуються у всіх великих містах.

· Козакам заборонено вести війни й підтримувати зовнішні відносини без дозволу царя.

· Обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя.

· Козаки мають брати участь у московських війнах.

· Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху (цю статтю пізніше було скасовано).

Результати:

· Гетьманщина перетворювалась на автономію Московії, що викликало незадоволення старшини, особливо на Правобережжі.

У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польського протистояння в боротьбі за українські землі. На Волинь рушило 20-тисячне російське військо на чолі з В. Шереметьєвим. У другому ешелоні рухалося ЗО тис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким. Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цих обставин Юрій під тиском пропольськи настроєної старшини на чолі з Г. Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський трактат: