Як втілюється конституційний принцип презумпції невинуватості при погашенні та знятті судимості?

Дисципліна Кримінальне право

Самостійна робота № 16

Тема 1.21 Cудимість

Тема самостійної роботи № 16

Проблеми дослідження інституту судимості

Мета.

Навчальна.Навчити орієнтуватися в чинному кримінальному законодавстві; застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності; аналізувати кримінально-правові норми, знати інститут судимості, забезпечити якісну фахову підготовку спеціалістів.

Виховна.Розвивати аналітичні здібності, увагу, пам’ять, спостережливість, акуратність, самостійність суджень і висновків.

Питання, винесені на самостійне опрацювання:

1. Судова практика з питань застосування інституту судимості
2. Проблеми дослідження інституту судимості в науці кримінального права

Завдання

Скласти тезисний міні-конспект або опорну схему, особливо акцентуючи увагу на порядку застосування інституту судимості

Охарактеризувати проблему дослідження інституту судимості

Методичні рекомендації

Самостійна робота повинна бути виконана в зошиті для аудиторних занять або на

CD- диску.

1.При відповіді на перше питання самостійної роботи студенти повинні акцентувати увагу на такому.

П О С Т А Н О В А

26.12.2003 N 16

Про практику застосування судами України
законодавства про погашення і зняття судимості

Вивчення практики застосування законодавства про погашення і
зняття судимості свідчить, що суди переважно правильно визначають
наявність чи відсутність у особи судимості та відповідні правові
наслідки. В основному згідно із законом вирішується й питання про
зняття судимості. Водночас при застосуванні цього законодавства
деякі суди припускаються помилок, що іноді призводить до порушення
законних прав та інтересів засуджених осіб.

Поряд із цим у зв'язку з прийняттям у 2001 р. нового
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК) у судовій
практиці виникли питання щодо змісту його окремих положень, які
стосуються погашення і зняття судимості.

З метою забезпечення однакового застосування зазначеного
законодавства Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на те, що судимість є правовим станом
особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального
покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї
певних негативних наслідків, і що правильне застосування правових
норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення
для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового
злочину.

2. Судимість може бути врахована при кваліфікації повторного
злочину чи при призначенні за нього покарання, а також в інших
випадках, передбачених КК ( 2341-14 ) та законами України
(обмеження можливості обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю, застосування умовно-дострокового звільнення від
відбування покарання, амністії тощо).

3. Під час розгляду справ про повторні злочини, в яких
вирішується питання про наявність чи відсутність судимості, і
справ про її зняття суди мають керуватися вимогами ст. 55 КК 1960
р. ( 2001-05 ) чи статей 88-91, 108 КК 2001 р. ( 2341-14 ), а
також ст. 414 ( 1003-05 ) Кримінально-процесуального кодексу
України (далі - КПК), якою регламентовано порядок розгляду судом
клопотань про зняття судимості. Потрібно враховувати, що згідно з п. 11 розд. II "Прикінцевих
та перехідних положень" КК 2001 р. ( 2341-14 ) правила щодо
погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 р. ( 2001-05,
2002-05 ), поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання
чинності новим Кодексом, за винятком випадків, коли відповідно до
його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих осіб. Установивши, що попередня судимість погашена, суди повинні
зазначати у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на
відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р. ( 2341-14 ) залежно від
того, за яким законом вирішено це питання.

4. Звернути увагу судів на те, що КК 2001 р. ( 2341-14 )
містить як загальні норми про зняття та погашенн судимості (статті
88-91 КК), так і положення про особливості застосування цього
інституту до осіб, які вчинили злочини до досягнення ними
вісімнадцятирічного віку (ст. 108 КК). У зв'язку з цим судам необхідно в кожному конкретному випадку
з'ясовувати, в якому віці особою було вчинено попередній злочин.
Якщо особа раніше засуджувалася за злочин, вчинений у віці до 18
років, до неї мають застосовуватися положення не тільки статей
88-91 КК ( 2341-14 ), а й статті 108 КК. Суди мають ураховувати, що у ст. 55 КК 1960 р. ( 2001-05 )
строк погашення судимості встановлювався залежно від виду
призначеного покарання або від строку фактично відбутого
покарання, у той час як КК 2001 р. ( 2341-14 ) - залежно не тільки
від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), а й від
ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 зазначеної статті),
тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді
обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання.

5. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК ( 2341-14 ) особа визнається
такою, що має судимість, з дня набрання законної сили
обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Положення закону про судимість поширюються на весь строк
відбування як основного, так і додаткового покарання, а у
випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2-4 ч. 2 ст.
108 КК, - і на певний строк після відбуття покарання.

6. При вирішенні питання про погашення судимості правове
значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано
винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від
відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених
законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або
починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься
такою, що має судимість. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості,
визнаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення
покарання або яких повністю звільнено від покарання, чи такі, що
відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута
законом. При цьому необхідно враховувати, що КК 2001 р.
( 2341-14 ) декриміналізовано значну частину діянь, які за КК 1960
р. ( 2001-05, 2002-05 ) визнавалися злочинними. Такими, що не мають судимості, визнаються згідно з ч. 4 ст.
88 КК 2001 р. ( 2341-14 ) також особи, яких було реабілітовано,
тобто ті, яких визнано несправедливо репресованими в судовому або
позасудовому порядку з поновленням в усіх правах, у тому числі на
підставі Закону України від 17 квітня 1991 р. N 962-XII ( 962-12 )
"Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

7. Погашення і зняття судимості є різними формами припинення
стану судимості. Воно можливе лише за наявності передбачених ст.
55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. ( 2341-14 ) підстав і
за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить
нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення
спеціальним рішенням суду чи іншим документом. Роз'яснити судам, що відповідно до ст. 5 КК 2001 р.
( 2341-14 ) на осіб, які були засуджені за КК 1960 р. ( 2001-05,
2002-05 ) до позбавлення волі на строк більше десяти років і щодо
яких відповідно до п. 8 ст. 55 цього Кодексу питання про погашення
судимості вирішувалося судом, поширюється положення п. 9 ст. 89 КК
2001 р. про те, що особи, засуджені за особливо тяжкий злочин,
визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом
восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не
вчинять нового злочину. Відповідно до п. 9 розд. II "Прикінцевих та перехідних
положень" КК 2001 р. ( 2341-14 ) погашення незнятої судимості у
осіб, які раніше були визнані особливо небезпечними рецидивістами
і відбули призначене їм покарання, здійснюється за правилами,
передбаченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.

8. Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку
погашення судимості знову вчинила злочин, то відповідно до ч. 5
ст. 90 КК ( 2341-14 ) перебіг цього строку переривається й
останній обчислюється заново після фактичного відбуття покарання
(основного й додаткового) за новий злочин. У таких випадках строки
погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин.

9. Судам необхідно враховувати, що дострокове зняття
судимості відповідно до ст. 91 чи ч. 3 ст. 108 КК ( 2341-14 ) з
повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або
позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо
тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у
виді позбавлення волі, можливе тільки після закінчення не менше
ніж половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК,
і лише за умови, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою
поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє
виправлення. У такому випадку суддя виносить мотивовану постанову
про дострокове зняття судимості з дотриманням порядку,
встановленого ст. 414 КПК ( 1003-05 ). Зняття судимості є правом, а не обов'язком суду. Тому, якщо з
урахуванням обставин справи суд дійде висновку, що особа не довела
свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знятті
судимості. Повторне клопотання може бути порушено не раніше ніж
через рік з дня відмовлення (ч. 6 ст. 414 КПК ( 1003-05 ). Протягом семи діб з дня оголошення постанови суду із
зазначених питань прокурор чи засуджений має право подати апеляції
до апеляційного суду (ч. 5 ст. 414 КПК ( 1003-05 ). Роз'яснити судам, що можливе зняття лише непогашеної
судимості. Якщо буде встановлено, що вона вже погашена, то
клопотання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя
виносить мотивовану постанову.

10. З метою забезпечення правильного вирішення клопотання про
дострокове зняття судимості суди вправі відповідно до ч. 2 ст. 414
КПК ( 1003-05 ) витребувати необхідні документи. Ними, зокрема,
можуть бути: характеристики з місця проживання, роботи чи з
органів, що здійснюють нагляд за особою, яка має судимість; копії
вироків, судимість за якими не знята і не погашена; документи, що
свідчать про підстави і час фактичного звільнення від покарання;
дані про відшкодування заподіяної злочином шкоди.

11. Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК ( 1003-05 ) клопотання про
дострокове зняття судимості може бути подано як особою, яка
відбула покарання, так і колективом підприємства, установи чи
організації. В останньому випадку суд має перевірити правильність
оформлення клопотання і повноваження представника колективу.

12. У разі надходження до суду клопотання про дострокове
зняття судимості суддя повинен перевірити повноту одержаних
матеріалів і наявність підстав для їх розгляду в судовому
засіданні. За наявності достатніх підстав суддя призначає справу
про дострокове зняття судимості до розгляду та визначає перелік
документів, які необхідно додатково витребувати, і коло осіб, що
підлягають виклику в судове засідання. Якщо подані матеріали не
містять достатніх даних і підстав для розгляду цієї справи й
одержати їх у ході судового засідання неможливо, суддя мотивованою
постановою залишає клопотання без розгляду.

13. Клопотання розглядається суддею районного (міського) суду
за місцем постійного проживання особи, щодо якої воно порушене, за
її участю, а в разі звернення з клопотанням колективу
підприємства, установи, організації - також за участю їх
представника. У судовому засіданні бере участь прокурор, неявка
якого не зупиняє розгляд, і може брати участь захисник, якщо його
повноваження підтверджені відповідно до вимог ст. 44 КПК
( 1001-05 ).

14. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму
Верховного Суду України від 16 травня 1975 р. N 4 ( v0004700-75 )
"Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і
дострокове зняття судимості" (зі змінами, внесеними постановами
від 30 грудня 1977 р. N 7, від 4 червня 1993 р. N 3
( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997 р. N 12 ( v0012700-97 ). ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

N 4 від 16.05.75
м.Київ

vd750516 vn4

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Верховного Суду
N 16 ( v0016700-03 ) від 26.12.2003 )

Про практику розгляду судами України клопотань
про погашення і дострокове зняття судимості

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 7 від 30.12.77
N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93
N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

Важливим стимулом до повного і найшвидшого виправлення осіб,
які мають судимість, є передбачена законом можливість судового
погашення і дострокового зняття судимості. Тому правильне
застосування судами п.8 ч.1 ст.55 КК України (судове погашення
судимості) та ч.5 ст.55 КК України ( 2001-05 ) (дострокове зняття
судимості) має велике виховне і запобіжне значення. Матеріали узагальнення судової практики свідчать, що суди в
основному правильно вирішують клопотання про погашення судимості і
дострокове її зняття. Проте встановлено непоодинокі факти
порушення судами вимог матеріального і процесуального
законодавства, яке регулює умови і порядок судового погашення і
дострокового зняття судимості. Окремі суди помилково знімають судимість з осіб, які відбули
покарання, не пов'язане з позбавленням волі, або до відбуття
засудженими додаткової міри покарання. До неправильного вирішення питання про погашення і дострокове
зняття судимості нерідко призводить помилкове обчислення строків
її погашення. Внаслідок цього суди в одних випадках розглядають і
задовольняють клопотання про судове погашення і дострокове зняття
судимості з осіб, у яких вона була вже погашена відповідно до
пп. 5-7 ч.1 ст.55 КК України, а в інших - безпідставно
відмовляють у задоволенні клопотань. Мають місце випадки дострокового зняття судимості через
невеликий строк після звільнення засуджених з-під варти, коли ще
нема достатніх підстав вважати, що вони виправилися. За
клопотанням осіб, засуджених до позбавлення волі на строк понад
10 років, і особливо небезпечних рецидивістів судимість інколи
погашається судами до спливу восьмирічного строку після відбуття
ними покарання. Непоодинокими є факти повторного розгляду
клопотань про дострокове зняття судимості до закінчення річного
строку після відхилення судом таких клопотань. Не всі суди виконують вимогу закону про можливість розгляду
питання про дострокове зняття судимості лише за клопотанням
громадських організацій або трудових колективів, а також про
обов'язкову участь їх представників у розгляді цих клопотань. По-різному вирішують суди деякі питання, пов'язані з порядком
розгляду клопотань про погашення і дострокове зняття судимості. З метою усунення вказаних недоліків Пленум Верховного Суду
України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Звернути увагу судів на те, що правильне застосування
правових норм при розгляді судами клопотань про погашення та
дострокове зняття судимості має важливе значення для запобігання
рецидивній злочинності. При розгляді справ про погашення та дострокове зняття
судимості суди мають суворо керуватись вимогами п.8 ч.1 та ч.5
ст.55 КК України ( 2001-05 ), а також ст.414 КПК України
( 1003-05 ), які регламентують умови і порядок розгляду таких
справ. 2. Оскільки ч.5 ст.55 КК України передбачає можливість
зняття судимості до закінчення вказаних у цій статті строків лише
з осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі, ця
норма не може поширюватися на осіб, які відбули покарання, не
пов'язане з позбавленням волі, а також на засуджених до
позбавлення волі умовно на підставі ст.45 або ст.25-1 КК України
( 2001-05 ). 3. За змістом ст.55 КК України судимість може бути знята
достроково тільки після відбуття засудженим основного і
додаткового покарання, за винятком випадків, коли додатковою
мірою покарання є позбавлення батьківських прав. 4. Звернути увагу судів на необхідність при обчисленні
строків погашення судимості суворо виконувати вимоги чч. 2-4
ст.55 КК України. ( Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 ( v0003700-93 )
від 04.06.93 ) Суди повинні мати на увазі, що коли особа в установленому
законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк
погашення судимості слід обчислювати, виходячи не з покарання,
призначеного судом у вироку, а з фактично відбутого, з моменту
звільнення особи від відбування основного і додаткового покарання.
При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням
строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого
строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м'якого
покарання (основного і додаткового). При цьому, якщо засуджений умовно звільнений з місця
позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, строк
погашення судимості треба обчислювати, виходячи з фактично
відбутого покарання до моменту звільнення його з місця позбавлення
волі, але після закінчення невідбутої частини покарання, протягом
якої ця особа повинна була працювати в місцях, що визначаються
органами, які відають виконанням вироку. Особі, умовно-достроково звільненій від покарання на підставі
статей 52 і 53 КК України ( 2001-05 ), строк погашення судимості
обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання, з моменту
звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). 5. Маючи на увазі, що відповідно до п.4 ч.1 ст.55 КК
України ( 2001-05 ) для осіб, засуджених до деяких менш суворих
покарань, ніж позбавлення волі (громадської догани, штрафу,
виправних робіт або позбавлення права займати певні посади чи
займатися певною діяльністю), встановлений річний строк погашення
судимості, вважати правильною практику, що склалася в судах,
розгляду клопотань про дострокове зняття судимості на підставі
ч.5 ст.55 КК України не раніше як через рік після відбуття
засудженим покарання (основного і додаткового). 6. Звернути увагу судів на те, що відповідно до п.8 ч.1
ст.55 КК України судимість особи, засудженої до позбавлення волі
на строк понад 10 років, і особливо небезпечного рецидивіста може
бути погашена лише при умові, що вони протягом восьми років з дня
відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового
злочину і коли при цьому суд встановить, що засуджений виправився
і нема потреби вважати його таким, що має судимість. 7. З метою забезпечення правильного вирішення клопотання про
погашення або дострокове зняття судимості судам відповідно до ч.2
ст.414 КПК ( 1003-05 ) слід витребувати необхідні документи.
Такими документами, зокрема, можуть бути: характеристики з місця
проживання і місця роботи; копії вироків, судимість за якими не
знята і не погашена; документи, що свідчать про підстави і час
фактичного звільнення від покарання; дані про відшкодування
матеріальних збитків, заподіяних злочином; дані органів
адміністративного нагляду і спостережних комісій про особу, яка
має судимість, та ін. 8. Відповідно до чч. 1 та 2 ст.414 КПК України клопотання
про погашення судимості може бути порушено лише особою, яка
відбула покарання, і розглядається воно суддею районного
(міського) суду за місцем постійного проживання особи, щодо якої
порушено клопотання, за її участю. Клопотання про дострокове
зняття судимості може бути порушено тільки громадськими
організаціями чи трудовими колективами і розглядається суддею за
участю особи, яка відбула покарання, а також представника
організації, що порушила клопотання. ( Абзац перший пункту 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Підставою для розгляду судом справи про дострокове зняття
судимості може бути клопотання громадської організації або
трудового колективу, прийняте на загальних зборах. Представник для
участі в судовому засіданні також виділяється на загальних зборах
цієї організації чи трудового колективу. Тому суд повинен
перевірити правильність оформлення клопотання і повноважень
представника громадської організації або трудового колективу. 9. При надходженні до суду клопотання про погашення або
дострокове зняття судимості суддя повинен перевірити повноту
одержаних матеріалів і підстави до розгляду їх у судовому
засіданні. За наявності достатніх підстав суддя своєю постановою
призначає справу про погашення або дострокове зняття судимості до
розгляду, вказує, які документи слід витребувати додатково і кого
викликати в судове засідання. Якщо подані матеріали не містять достатніх даних і підстав
для розгляду справи про погашення або дострокове зняття судимості
і у ході судового засідання одержати їх немає можливості, суддя
своєю постановою повертає матеріали без розгляду, вказавши мотиви
прийнятого рішення. 10. Вказати судам на недопустимість формального ставлення до
розгляду клопотань про погашення і дострокове зняття судимості. При розгляді таких клопотань суди мають з'ясувати, чи дійсно
особа, щодо якої порушено клопотання, своєю зразковою поведінкою і
чесним ставленням до праці довела своє виправлення і тому нема
потреби вважати її такою, що має судимість. 11. Судам слід суворо виконувати вимоги ч.6 ст.414 КПК
України ( 1003-05 ), якою встановлено, що у разі відмови судом у
погашенні або достроковому знятті судимості повторне клопотання
може бути порушено не раніше як через рік з дня відмови. 12. В постанові у справах про погашення або дострокове зняття
судимості суддя має послатися на відповідну частину (пункт)
ст.55 КК України ( 2001-05 ), на підставі якої прийнято те чи
інше рішення, а також на ст.414 КПК України. Відповідно до ч.5 ст.414 КПК у резолютивній частині постанови
суддя повинен вказати, що постанова є остаточною і оскарженню не
підлягає.( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )

2.При відповіді на друге питання самостійної роботи студенти повинні акцентувати увагу на такому.

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка повинна бути ґарантом належної реалізації передбачених Конституцією та законами прав і свобод людини та громадянина. Тому забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження та припинення злочинів, їх швидке розкриття – одні з найважливіших завдань правоохоронних органів держави. Існування інституту судимості в кримінальному праві України, який є органічною, нерозривною частиною системи кримінально-правових заходів протидії злочинності, сприяє всебічному виконанню вказаних завдань.

Вирішення соціально-економічних проблем сьогодення тісно пов’язане з удосконаленням національного законодавства для забезпечення ефективної дії законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань. У цьому розумінні має велике значення необхідність подальшого розвитку інституту судимості, покликаного попереджувати злочинність, здійснювати індивідуалізацію покарання, посилювати протидію рецидиву злочинів, запобігати проникненню злочинності в найважливіші сфери життєдіяльності суспільства тощо.

Судимість є заключною стадією реалізації кримінальної відповідальності. Вона глибоко пов’язана з особою, її правовим становищем, яке багато в чому визначає соціальну позицію та роль особи в суспільстві. Це, у свою чергу, вимагає підвищеної уваги до питання про правову сутність і соціальну природу судимості, оскільки ті наслідки, які настають у результаті її виникнення, відіграють істотну роль у житті судимої особи.

У кримінальному законодавстві України вирішується лише частина питань, пов’язаних із виникненням у засудженої особи судимості та її припиненням. Норми про судимість потребують ґрунтовного наукового аналізу за умов всебічного реформування правової системи України. До того ж серйозного теоретичного обґрунтування вимагають окремі питання інституту судимості, які об’єктивно не могли бути досліджені в науці кримінального права, оскільки виникли у зв’язку з прийняттям у 2001 р. чинного КК України, в якому цим питанням уперше присвячено самостійний розділ XІІI «Судимість» (ст. ст. 88 – 91).

Треба зазначити, що багато науковців у різний час зробили помітний внесок у розроблення вчення про судимість та її значення в кримінальному праві, а також у розв’язання проблем погашення та зняття судимості. Зокрема, можна назвати А.А. Абдурахманову, Ю.І. Битка, В.І. Горобцова, М.В. Грамматчікова, М.П. Євтєєва, В.В. Єраксіна, С.Й. Зельдова, Б.О. Кирися, Л.М. Кривоченко, В.П. Малкова, В.О. Навроцького, Т.Ю. Орєшкіну, Л.Ф. Помчалова, А.О. Расюк, О.І. Санталова, П.П. Сердюка, О.Ю. Соболєва, М.В. Степаненка, М.В. Стрюк, Ю.М. Ткачевського, В.І. Тютюгіна, О.В. Ульянова, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, Г.Х. Шаутаєву, С.С. Яценка. У вітчизняній кримінально-правовій літературі найбільш змістовно дослідив інститут судимості В.В. Голіна, який захистив за цією темою кандидатську дисертацію (1972 р.) і підготував окремі монографічні роботи (1979 р., 2006 р.).

Разом із тим, чимало важливих і практично значущих аспектів інституту судимості залишаються недостатньо дослідженими. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної науки висвітлили низку проблем, які на сьогодні не знайшли остаточного вирішення, серед яких: доцільність існування інституту судимості в кримінальному праві України; проблема доктринального та законодавчого визначення поняття та мети судимості; удосконалення кримінально-правових норм, які реґламентують порядок припинення судимості; чітке визначення правового статусу осіб, які мають судимість, тощо. Крім цього, дедалі більша взаємозумовленість судимості з багатьма інститутами кримінального та інших галузей права передбачає всебічне дослідження обраної проблематики та розгляд її в ширшому аспекті, ніж вона останніми роками висвітлювалась у роботах вітчизняних і зарубіжних юристів.

Судимість — це особливий правовий стан особи, створений реалізацією кримінальної відповідальності, який виникає у зв'язку з постановленням обвинувального вироку суду за вчинений нею злочин і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання. Судимість відіграє роль сприяючого правового засобу досягнення й закріплення цілей кримінальної відповідальності. З нею законодавець пов'язує можливість обмеження суб'єктивних прав особи, тобто загально-правові наслідки, або настання певних кримінально-правових обтяжень, тобто наслідки кримінально-правового характеру. Факт наявності судимості сам по собі ще не створює підстав для обмеження суб'єктивних прав особи. Судимість тягне загально-правові та кримінально-правові наслідки для особи тільки за волею законодавця, який їх передбачає в законі.

Загально-правові наслідки судимості полягають у різного роду обмеженнях, що встановлено законом для осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Вони різноманітні за обсягом і порядком настання часткових обмежень прав і свобод судимої особи, які передбачені нормами різних галузей права і застосовуються протягом усього або часткового строку стану судимості, але не входять до змісту конкретного призначеного виду покарання. Виходить, що судимість може впливати на правовий статус особи залежно від власного розсуду законодавця у сфері будь-якої галузі права. У ч.2 ст.63 Конституції України закріплено, що «засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду». А цих обмежень за законодавством України існує вже достатньо. Діє значна кількість законів і навіть підзаконних актів, якими передбачені різні обмеження прав і свобод осіб, які мають судимість.

Зокрема, існують такі загально-правові наслідки судимості:

1. ч.3 ст. 76 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2. судимість є перешкодою для обіймання певних посад. Особа, яка має судимість, не може бути суддею (ч.7 ст.7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р.), нотаріусом (ч.1 ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р.), судовим експертом (ч.1 ст. 11 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. зі змінами від 09.02.2004 р.), членом Вищої ради юстиції (ст. 7 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р.), адвокатом (ч.2 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р.), членом Центральної виборчої комісії (ч.4 ст.7 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» від 17.12.1997 р.), прокурором або слідчим прокуратури (за винятком реабілітованих) (ч.6 ст.46 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.), присяжним народним засідателем (ч.2 ст.69 Закону України «Про судоустрій» від 07.02.2002 р.), не може бути обраною або призначеною на посаду в державному органі та його апараті особа, яка має судимість, що є «несумісною із заняттям посади» (ст.12 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.), не може бути прийнятою в органи місцевого самоврядування (п.2 ч.1 ст.12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р.), на роботу в органи податкової служби, якщо вона була засуджена за корисливі злочини (ч.3 ст.15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р.);

3. обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю;

4. обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності у громадянина судимості за тяжкий злочин) (п.4 ст.23 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р.), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

5. обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України. Громадянином України не може бути особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (п.2 ч.5 ст.9 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р.);

6. обмеження у застосуванні амністії. Не допускається застосування амністії до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів, засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини (п. «в» ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р.);

7. збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу. Розмір застави, що застосовується до раніше судимої особи, не може бути меншим п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.154-1 КПК);

8. обмеження, що пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду (Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994 р.);

9. заборона призову на строкову військову службу в мирний час громадян, що були засуджені до позбавлення волі (ч.5 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. в редакції від 18.06.1999 р.);

10. позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у разі засудження за вчинення злочину державному службовцю припиняються виплати, передбачені чинним законодавством (ч.6 ст.11 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р.).

Загально-правові обмеження прав і свобод засуджених враховують громадську думку, вони відіграють роль додаткового суспільного фільтру, що не дає можливості криміналізувати найважливіші сфери суспільних відносин.

Рекомендовані для використання -

література:

Питання для перевірки якісного рівня вивчення самостійної роботи:

1) Який порядок зняття судимості ?;

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості тільки по­становою суду. Відповідно до КК України 2001 р. актами амністії або поми­лування судимість не знімається (див. коментар до статей 86, 87 КК). При знятті судимості, на відміну від її погашення, закінчення встановленого за­коном строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматич­но, не припиняють стан судимості. Потрібний розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує, а лише надає суду право на підставі оцінки конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

2. Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення су­димості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Підставоюдля зняття судимості відповідно до ч. 1 ст. 91 КК є встанов­лення судом виправлення особи, доведеного нею зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці.

Обов'язковими умовамизняття судимості є: а) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; б) закінчення не менше поло­вини строку погашення судимості, встановленого в ст. 89 КК (див. комен­тар до ст. 89 КК).

Якщо суд встановить наявність підстави та умови, він виносить постано­ву про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

3. Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і зазнавати пов'язаних із нею обмежень до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.

Відповідно до ч. З ст. 91 КК порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним кодексом України (ст. 414 КПК).

2) Який кримінально-правовий порядок погашення судимості?;

3) Які обставини підлягають до врахування при знятті судимості?;

При вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано
винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених
законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься
такою, що має судимість.

4) Який орган держави уповноважений зняти судимість?;

Суд є уповноваженим органом ,який млже зняти судимість.

Як втілюється конституційний принцип презумпції невинуватості при погашенні та знятті судимості?

Практичні ситуації для перевірки якісного рівня вивчення самостійної роботи:

1. Законом про амністію Романова було звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі.

Чи вважається Романов у момент звільнення таким, що не має судимості?:

а) Романов вважається таким, що не має судимості, якщо в Законі про амністію обумовлено зняття судимості;