Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкування

План

1. Синтаксичні структури у професійному мовленні

2. Розповідна форма викладу матеріалу

3. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення

4. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні

5. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні

6. Просте і складне речення

Студенти повинні:

знати синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, правила координування підмета з присудком;

вміти правильно будувати синтаксичні конструкції при складанні професійних текстів.

1.Основний різновид канцелярського стилю має своїм завданням представити всі обставини справи в усіх її логічних взаємозв'язках разом з висловленим в одному цілому. Звідси виникає культура складних речень за способом підрядності в канцелярському стилі. (Л. Щерба)

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність Цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям {прибуток — одержується, система освіти — перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.). Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники /, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв 'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

2.Щоб розпочати розгляд особливостей синтаксису ділової мови, варто нагадати фундаментальні положення цього розділу мовознавчої науки.

Основною синтаксичною одиницею є речення, оскільки воно виконує комуніка тивну функцію. У реченні взаємодіють усі функції лексичних одиниць та граматичних форм як засоби спілкування між людьми.

Граматичну основу речення становлять головні члени речення (підмет і присудок) або один головний член речення. Вони поширюються другорядними членами – додатками, обставинами, означеннями. До складу речень можуть також входити слова, які не є членами – звертання, вставні конструкції. Вони пов’язуються з реченням за змістом та інтонацією і самі мають певну семантику.

Поєднання речень у складному синтаксичному цілому (тексті) також здійснюється за законами синтаксичної побудови цієї одиниці: смислового зв’язку і синтаксичної організації (порядку слідування частин, засобів їх зв’язку, інтонаційного оформлення тощо).

Загалом, вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів: формально-граматичного, логічного, семантичного, стилістичного та ін. У даній роботі зупинимося на основних вимогах щодо синтаксичних одиниць та складного синтаксичного цілого в офіційно-діловому стилі.

У діловому стилі переважає розповідна форма викладу, тому що офіційно-діловий стиль вимагає чіткості, організованості, точності. Тому для текстів документів не є властивим використання питальних та окличних речень, що надають мовленню емоційно-експресивного забарвлення. Отже, у ділових паперах вживаються переважно речення розповідного характеру, а питальні й окличні речення в письмових текстах ділового стилю використовуються рідко. Текст має, як правило, форму монологу.

Письмова форма офіційно-ділового стилю літературної мови реалізується й фіксується передусім у ділових паперах, у документах. Під час укладання документів необхідно дотримуватись основних принципів стилю і мови ділових паперів. Стилістичне використання синтаксичних засобів мови в цій сфері передбачає цілий ряд вимог, про що й піде мова далі.

Однією із найважливіших ознак офіційно-ділового стилю є висока частотність у використанні й повторюванні стійких словосполучень – мовних кліше. Це слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову, наприклад: творча співпраця, чорне золото, стан справ викликає занепокоєння, приділити увагу.

Оскільки саме стандартизація мовних засобів є однією з особливостей офіційно-ділового стилю, то на лексичному рівні ця риса виявляється у використанні канцеляризмів – слів, словосполучень, виразів, які вживаються в ділових паперах, як стійкий шаблон, трафарет для висловлювання часто повто рюваних думок: реалізація завдань, прийняти до виконання, підвищення ефективності заходів.

Закріплені в діловому мовленні формули сприймаються однозначно, отже, допомагають лаконічніше та точніше передати певний зміст. Тому стандартні фрази у діловому стилі є доречними. Однак в усному діловому мовленні або в деяких видах службових листів надмірне вживання стандартних фраз знижує ефективність спілкування.

Отже, у зв’язку з високою стандартизацією висловлення в ділових паперах функціонують стереотипні синтаксичні конструкції, які забезпечують одно значність розуміння тексту.

У текстах ділових паперів функціонують як прості, так і складні речення. Однією з основних вимог до речень будь-якого типу в діловому мовленні є умова чітко й ємно висловлювати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей та зв’язків. Синтаксичні зв’язки у реченнях визначають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною); обставинні (між присудком і обставиною); додаткові (між присудком і додатком); присудкові (між підметом і присудком).

Серед різних типів синтаксичних одиниць перевага надається простим неускладненим реченням, в яких зберігається прямий порядок слів: підмет стоїть перед присудком, означення – перед означуваним словом, а додаток – після опорного слова.

Порядок слів в українській мові вважається вільним, тобто не існує певного місця у реченні за тим чи іншим його членом. Вільний порядок слів значить, що кожне речення може мати різні варіанти, наприклад: ніхто із очевидців дорожньо-транспортної пригоди не звернув увагу на жінку похилого віку; на жінку похилого віку ніхто із очевидців дорожньо-транспортної пригоди не звернув увагу.

Таким чином, в українській мові існує прямий і непрямий порядок слів (інверсія). Однак, саме прямий порядок слів домінує у мові документів, бо він вважається нейтральним і тому відповідає вимогам офіційно-ділового стилю. Від порядку слів у реченні залежить змістова чіткість, стилістична

тональність фрази, тому він виступає однією з головних ознак функціональних стилів сучасної української літературної мови. Назвемо кілька основних правил, що регулюють порядок членів речення.

Фразі офіційно-ділового стилю властива визначеність місця кожного члена речення. Однак з метою наголошення, привернення уваги до певного об’єкта, того чи іншого предмета думки допускається інверсія. Не виключаються також і конструкції з інверсією головних членів речення, коли при зміні місця розташування підмета і присудка зберігається нейтральність висловлювання:

«Місто готове до зими», – звітує міський голова.

Що стосується другорядних членів речення, то для означення нейтральною позицією є передування означуваному слову (політична діяльність, державна політика та ін.), а для додатка – позиція після слова, що ним керує (затверджено постановою, продукти харчування, власник фірми). Підтвердженням цьому є слова відомого мовознавця І.К. Білодіда про те, що в офіційно-діловому стилі функціонують «лінійно-динамічні структури тільки з об’єктивним, стилістично нейтральним порядком розташування «вихідна синтагма +основна синтагма».

3.Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після

неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів синтаксичним зв’язком.

Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, а особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові таких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищому ступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.: дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня, півтори години.

У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного дієслівного типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток до тощо.

За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення: просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за, у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, з нагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння (проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських словосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником по перекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за, з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, з ініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах, повідомити телефоном.

4. Cлова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам —краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати прав-ду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.

2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.

3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між: іншим, словом, по-перше, по-друге по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.

Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному — паузами.

5.У мові ділових паперів досить часто зустрічається неточність чи двозначність формулювань, нечіткість у висловленні думки. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з іншого – викривлює зміст написаного.

Частою помилкою є вживання спільного додатка при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків. Наприклад: «... У доповіді було відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами.». Порівняймо: опанувати (чим?) методами, але вдосконалення (чого?) методів. Отже, спільний додаток тут неможливий.

Близькозначні слова теж можуть вимагати після себе неоднакових відмінків. Часто одне з таких слів замінюється іншим, а спосіб керування залишається.

Наведемо кілька прикладів близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок:

завідувач (чого?) - завідуючий (чим?);

сповнений (чого?) - наповнений (чим?);

оснований (на чому?) - заснований (ким?);

багата (на шо?) - славиться (чим?);

дорівнювати (чому?) - рівнягися (на ЩО?),

торкатися (чого?) - доторкатися (до чого?).

Отже, вираз "...властиві й характерні нам..." є помилковим. Правильно — властиві нам, характерні для нас.

Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: одне й те ж за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо:

Ситуація ускладнюється, коли ми маємо справу з прийменниками неоднаковими в обох мовах. Однакові за змістом дієслова в обох мовах можуть мати при собі різні прийменники:

Та чи не найбільше помилок виникає при "вільному", тобто некваліфікованому перекладі усталених

В українській мові до деяких російських прийменникових словосполучень є не один, а кілька можливих відповідників. Це дає можливість вибрати найточніший, якщо між ними є смислова відмінність, традиційна для кожного типу документів.

Наведемо кілька таких словосполучень з російської мови та їх можливі українські відповідники:

по закону — по закону, за законом, згідно з законом;

Часто припускаються помилки при перекладі російських конструкцій з приймеїшиком ПО.

У мові ділових паперів є досить обмежений за своїм складом і обсягом набір усталених словосполучень, покликаних обслуговувати адміністративно-виробничі ситуації, де вони часто повторюються. Це словосполучення типу: взяти до уваги, довести до відома, взяти за основу, залишити нерозв'язаним тощо.

До вибору прийменникових конструкцій і установлених словосполучень слід підходити дуже уважно, зважаючи як на лексико-семантичні відтінки їх значення, так і на контекст, постійно користуватися словниково - довідковою літературою, щоб уникнути неточностей і помилок у їх вживанні

Серед складних випадків узгодження членів речення слід виділити такі:

1. З підметами типу п'ять осіб, десять працівників присудок вживається переважно у формі однини: п'ять осіб пише; десять працівників відвідує заняття.

2. Якщо підмет має у своєму складі числівник, що закінчується на одиницю, то присудок із ним вживається у формі однини: двадцять один депутат балотується; тридцять одна жінка керує фірмами; сто сорок одне положення вимагає доопрацювання.

3. З підметами, до складу яких входять іменники більшість, меншість, частина, загал, ряд, прислівники багато, мало, чимало, числівники кілька, декілька, кільканадцять, присудки вживаються також у формі однини: більшість людей читає; меншість людей навчається; ряд положень потребує уточнення; багато дітей вивчає іноземні мови; кілька жінок працює в управлінні. З такими підметами присудок вживається у формі множини лише тоді, коли між ними є багато інших членів речення, пор.: Більшість жителів потребує оздоровлення й Більшість жителів, які проживають на забруднених територіях, потребують оздоровлення; Чимало киян шукає роботу й Чимало киян, які багато років пропрацювали на виробництві, тепер шукають роботу.

4. З підметами, до складу яких входять числівники два, три, чотири, означення вживаються у формі родового відмінка множини, пор.: два основних підрозділи; три найважливіших об'єкти; чотири останніх дні.

6.За структурою речення поділяються на прості і складні:просте речення

Благословенна в болях ран

Степів широчина бездонна (М.Рильський)

складне речення Ще сніг кругом,

ще голі віти в дуба,

і не курличуть в небі журавлі (В.Сосюра)

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр).

У складного реченні таких основ може бути декілька.

Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Просте речення може бути:

просте речення

1. непоширене і поширене

2. односкладне:

дієслівне (означено-особове, безособове, неозначено-особове, узагальнене-особове);

іменне (називне)

3. неповне

4. ускладнене

5. з однорідними членами

6. з відокремленими членами

7. зі звертанням

8. зі вставними і вставленими компонентами

Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).

Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)

Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

речення

приклади

непоширене Ліс шумить

поширене Ніч прийшла в місто

Складне речення складається з двох або кількох простих, об'єднаних за змістом та інтонацією.

Складне речення поділяється на:

складне речення

сполучникове,

безсполучникове,

складна синтаксична конструкція (з різними видами зв'язку)

1. сполучникове може бути:

складносурядне:

з розділовими сполучниками сурядності;

єднальними сполучниками сурядності;

протиставними сполучниками сурядності;

складнопідрядне:

підрядне означальне;

підрядно зв'ясувальне;

підрядно обставинне:

підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові;

складнопідрядне з кількома підрядними:

з послідовною підрядністю,

з паралельною підрядністю,

з однорідною підрядністю,

з комбінованою підрядністю

2. безсполучникове може бути:

з однорідними членами речення;

з неоднорідними членами речення

3. складна синтаксична конструкція може бути:

з сурядним і безсполучниковим зв'язком;

з підрядним і безсполучниковим зв'язком;

з сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

• ⇐ Назад
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 121314
• 15
• 16
• 17
• 18
• 19
• 20
• Далее ⇒