Причини та методи боротьби сталінського режиму з ОУН. - УПА в роки Другої світової війни та після її завершення.
Після втрати своєї державності в 1920 р. український народ не припиняє
дальшої визвольної боротьби, але продовжує її весь час у важких умовах окупації проти двох найголовніших окупантів того часу: комуністично-більшовицької Росії і реакційної Польщі. Виявом цієї боротьби були дії українських революційних організацій. Існували тоді: Братство українських державників, Спілка визволення України, Українська військова організація та Організація українських націоналістів, що єдина витримала натиск супротивника і продовжувала боротьбу.
До посилення спротиву призвела сукупність факторів:
- Голодомор 1932-1933 рр.
- трагічна смерть Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри в Парижі в 1926 р. від руки більшовицького агента;
- великий судовий процес проти СВУ;
- Варшавський судовий процес проти ОУН в 1934 р.;
- підступне вбивство голови ОУН Є. Коновальця в Роттердамі в 1938 р.
Так після акту Молотова-Ріббентропа в серпні 1939 р. Західна Україна
перейшла до складу УРСР. Тепер більшовицький режим почав активну боротьбу з противниками ідей комунізму, розстрілюючи, катуючи, висилаючи народ на заслання до Сибіру і на Далекий Схід.
22 червня 1941 року, з нападом Німеччини на СРСР, починається Велика
Вітчизняна Війна. Радянські війська починають активно відступати, адже були не готові протистояти такій могутній армії. Озброєними були лише прикордонні війська, інші ж використовували трофейну зброю.
Скориставшись відступом Червоної армії і наближенням союзної Німеччини 30 червня у Львові збираються Українські Національні Збори і
проголошують відновлення Української Самостійної Держави. На цьому з'їзді формується Українське правління на чолі з Ярославом Стецьком.
Через кілька днів було створено Українську Національну Раду на чолі з К. Левицьким. Українці починають перебирати владу у свої руки. За короткий час було створено повний адміністративний апарат з обласними, районними і сільськими центрами, реорганізовано міліцію, відновлено господарське і кооперативне управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної не управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної
власності, налагоджено поштовий і телефонний зв'язок та залізничний рух.
Але відповідь німців, які не були зацікавленні в створенні держави "нижчою расою", була негайною. Через кілька днів після відновлення Української Держави у Львові з'явилися загони СД і Гестапо і почали виконувати свою чорну місію. На відмову відкликати державний Акт, німці починають арешти. За грати сідають Ярослав Стецько з кількома членами уряду і голова ОУН Степан Бандера.
На завойованих територіях нацисти починають терор, грабують міста і села, знищують людей. Все це вплинуло на зміну програми ОУН. З цього моменту вона вступає на новий етап визвольної боротьби, але тепер ще й з німецькими окупантами. В цей час розповсюджується підпільна боротьба. Українські націоналісти друкують підпільні газети, розсилають листівки з метою підняття українського народу на боротьбу.
Боротьба в 1941-1942 рр. йшла за програмою оговореною в вересні 1941 на
I конференції ОУН:
а) перебрати адміністрацію на низах в свої руки і продовжувати процес
переходу до самостійності;
б) пропаганда гасел визвольної боротьби, захоплення друкарень і випуск
преси, маніфестації народу в містах і селах;
в) боротьба з голодом, який виник через вивезення німцями продовольства;
г) акції проти масового вивозу людей на роботу до Німеччини;
д) пропагандистсько-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби з
німецьким окупантом і радянськими військами і диверсійними групами;
е) збір зброї та боєприпасів;
є) вишкіл нових кадрів для визвольної боротьби;
ж) поширити на українських землях тактику і методику проведення
підпільної діяльності і активних визвольних дій.
Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.
Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.
Створена із бойових відділів революційної ОУН, Українська Повстанська революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань співпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.
ОУН і УПА тісно співпрацювали. Роль і функція ОУН не обмежувалася
функціями політичної партії. Окрім пропагандистських і організаційних
заходів вона виконувала і адміністративну функцію. Командир Військового
округу входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального
голосу. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодоперенесення або припинення бойових дій. Права видавати доручення ОУН до УПА не мала. Так від літа 1942 р. почали діяти перші повстанські загони, які пізніше дістали назву Української Повстанської Армії (УПА). Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р. -
козацьке свято Покрови, коли Сергієм Качинським (псевдонім - Остап) було
сформовано перший відділ УПА під керівництвом ОУН(б), але реально окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни. Першим командиром УПА був Клячківський (псевдонім Клим Савур), а шефом штабу - полковник УНР Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік. Місцем постою командування УПА була Костопільщина.
Тим часом як ОУН(б), так і ОУН(м) займаються активною розбудовою власних збройних формувань для боротьби з німцями і червоними партизанами, дії яких провокують німецький терор проти мирного населення.
УПА постала на Поліссі й Волині насамперед для оборони населення перед
німецьким терором та для оборони перед радянськими партизанами, які від
зими 1942 — 43 наступали з білоруських лісів, грабували населення та
своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії. Творці УПА
розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Силою
УПА було те, що вона могла спиратися на розгалужену мережу Організації
Укрaїнськиx Націоналістів, яка мала підтримку населення; що в її
творенні взяли участь старшини попередніх українських військових
формацій; що до неї йшли люди різних політичних переконань; що вона
могла виступати як загально-національна сила. З її ініціативи була
створена Укрaїнськa Головна Визвольна Рада як верховний політичній
центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА була також її політична
платформа, яка включала гасло самостійності України та боротьбу за
основні громадські права, за демократію, за рівні права меншостей і
співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму.
При УПА були створені у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців,
грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або
мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА в 1943 р.
перейшла частина української поліції. Замість неї німці створили
польську поліцію, яка разом з німцями повела каральні акції проти
українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів
українських повстанців проти ворожих до українців поляків та проти
польських повстанців. Подекуди й загони УПА брали участь у цій кривавій
польсько-українській боротьбі, що їх зі свого боку провокували німці. Головне командування УПА розглядало землі Галичини як базу для боротьби
не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення
більшовиків. Крім того, з уваги на посилений німецький терор проти
населення Галичини (впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі
суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини), як
раніше на Поліссі й Волині, УПА виступила тут проти німців, зокрема
проти, вивозу молоді до Німеччини.
Впродовж осені 1943 р. і в 1944 р. головнокомандування УПА досягло
порозуміння про нейтралітет з перебуваючими в Україні частинами
угорської армії, як і з румунами, а в лютому 1944 р. з польським
підпіллям (Армія Крайова) про взаємовизнання боротьби народів за
незалежність. Починається наплив членів союзних народів до лав УПА. Крім
того до УПА приєднуються малі групи повстанців і повний курінь
азербайджанців. Вирішуючи це питання 21-22 листопада відбулася I
конференція поневолених народів, яка складалася з 39 делегатів від 13
народів. Результатом конференції була "Постанова Першої конференції
поневолених народів Східної Європи й Азії" і заклик "До поневолених
народів". За цими постановами поневолені народи закликались до спільної,
узгодженої боротьби, з спільною програмою і координацією сил.
Взимку 1943-1944 рр. фронт все далі просувається на захід. Німці тепер
стають ще лютіші: палять села, нищать народне майно. Тепер через меншу
організованість майже кожна сутичка УПА з німцями, закінчувалась швидкою
здачею зброї останніми. Німці в свою чергу починають пропаганду заклику
УПА і українського народу до спільної боротьби з більшовиками, називаючи
себе істинними визволителями українського народу.
В цей час в Західній Україні починається засилля іншого ворога УПА –
більшовиків-комуністів. Розуміючи, що воїни Червоної армії мобілізовані
на фронт насильно, за вказівкою Сталіна, українські партизани
звертаються до червоноармійців з закликами на боротьбу з усіма
окупантами, в тому числі й з комуністами. Ці заклики часто спрацьовували
і патріотичні воїни переходили на бік повстанців. Програма і політика
УПА декларувала заборону воювати з Червоною Армією, а лише з НКВС. Проти
наступів Червоної армії повстанці могли лише оборонятися. Листівки і
заклики діяли, тому радянське командування старалося відокремити Червону
Армію від боротьби з партизанами. До жовтня 1944 р. вся етнічна
українська територія була захоплена радянськими військами. Більшовики
були сповнені рішучості швидко насадити національно настроєним українцям
радянську владу. Мобілізовано всіх чоловіків вд 18 до 50 років і послано
на фронт. Негайно почалися репресії проти греко-католицької церкви.
Сталін розпочав велику пропагандистську кампанію. Західну Україну
заполонили понад 30 тис. партійних працівників і 3,5 тисяч спеціально
підготованих пропагандистів. Прихід у Західну Україну Червоної армії
поставив перед проводом УПА складне питання про доцільність продовження
боротьби з надто переважаючими силами. Спочатку ОУН вважала, що у війні
нацисти й більшовики виснажать одні одних. Проте коли стало ясно, що
переможцем на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що розбиті німці увійдуть
у союз із західними державами, щоб запобігти радянській експансії. Саме
ці хибні уявлення значною мірою спонукали провід ОУН-УПА продовжувати
боротьбу з більшовиками. Після того, як по Західній Україні прокотилися
головні сили Червоної армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити
мобілізації, запобігти депортаціям “ненадійних елементів” та припинити
репресії проти церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС,
членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським
режимом. У сутичці з підрозділом УПА був смертельно поранений славетний
командир Червоної армії Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські
війська організували блокаду величезних партизанських територій,
засилали агентів для проникнення у підрозділи УПА та вбивства їх
командирів, створювали спеціальні винищувальні батальйони. Радянські
пропагандисти також розпочали активну кампанію, зображаючи ОУН та УПА як
нацистських головорізів. Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі
масштаби, в деяких операціях проти УПА брали участь багатотисячні
формування радянських військ. Проте здебільшого сутички були невеликими,
але частими. За радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів, ліквідувала кілька тисяч радянських активістів, а
більшовики знищили за цей час 36 угруповань УПА чисельністю 4300
чоловік. Бротьба була запеклою. Поранені бійці УПА часто заподіювали
собі смерть, аби не потрапити у полон, де їх чекали тортури і смерть,
або заслання в Сибір, чи на Далекий Схід.
Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й
сутички, наприклад, у квітні 1944 три-денний бій під Гурбами на
Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків та зимою 1944 — 1945 рр. у
Карпатах. На поборювання УПА радянський уряд кинув кілька дивізій військ
НКВС. Узимку 1945 — 1946 рр. влаштовано в Карпатах велику блокаду з
розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити до допомоги
населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики
вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС
застосовували також різні методи провокації: творення фальшивих загонів
УПА, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Рівночасно
керівники уряду УPСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА
здаватися («з новиною») за ціну помилування. Тих, хто зголошувався, НКВС
включав до частин для поборювання УПА, а згодом їх судили й висилали до
концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30
грудня 1949. Але про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями,
повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.