КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК. Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність
Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність
запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими
правилами.
Аномія— стан соціальної системи, за якого значна частина громадян,
знаючи про існування обов'язкових норм, ставиться до них негативно або
байдуже.
Валідність (обгрунтованість) інформації — відповідність результатів
саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.
Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних
для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.
Верифікація — перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних
положень науки шляхом зіставлення їх з об'єктами спостереження,
чуттєвими даними, експериментом.
Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими
правилами елементів генеральної сукупності.
Вибірковий метод — науково обгрунтований підхід, за результатами
якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані
аналізу його певної частини.
Відхилення (негативний вибір) — небажання індивіда до співро-
бітництва з іншим індивідом.
Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої
деталізації запитань.
Включене спостереження — вид спостереження, за якого дослідник
безпосередньо включений у досліджуваний процес.
Тендерна соціологія — галузь соціології, що вивчає закономірності
диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях
та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної
організації.
Генеральна сукупність — обмежений територіальне і в часі об'єкт
дослідження.
Географічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які визнають
головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення і
природні умови.
Гіпотеза в соціологічному дослідженні — обгрунтоване припущення
про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного
об'єкта.
Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що
виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує
ставлення людей до суспільне значущих подій і фактів.
Громадянське суспільство — сукупність неполітичних відносин, сфера
спонтанного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій,
захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади.
Девіантна (лат. сіеуіаііо — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини,
групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у суспільстві
нормам (стандартам, шаблонам).
Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття
умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.
Ділова гра — метод пошуку управлінських рішень шляхом імітації
прийняття їх в умовах гри за певними правилами.
Екологічна поведінка — система взаємопов'язаних дій, в яких
реалізуються освіченість людини щодо закономірностей функціонування
довкілля, бережливе ставлення до нього.
Екологічна політика — соціальна діяльність, спрямована на за-
безпечення економічних, соціальних і культурних умов, необхідних для
гармонійного буття, збереження і відтворення довкілля.
Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність
до усвідомлення нерозривного зв'язку людини з природою, залежності
добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звички
діяти, не порушуючи зв'язків та кругообігів у природі.
Економічна активність — вияв індивідуальності, самореалізації
особистості у сфері виробництва обміну та споживання, рівень її еко-
номічної взаємодії із зовнішнім середовищем.
Економічна поведінка — система соціальних дій, пов'язаних з
використанням різних за функціями і призначенням економічних цін-
ностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі (вигоди, ви-
нагороди, прибутку) від їх обігу.
Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і
переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до
власності, економічної самостійності та ін.
Економічна соціологія — міжгалузевий науковий напрям, галузь
соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут,
закономірності її розвитку та функціонування.
Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба людини, груп,
спільнот, об'єктивні мотиви їх економічної діяльності.
Економічні соціальні ролі — виконувані соціальними суб'єктами
функції, які визначаються їх місцем у системі економічних відносин,
пануванням певного типу економічних відносин.
Експертне опитування — різновид опитування, під час якого ре-
спондентами є експерти — спеціалісти у певній галузі діяльності.
Електоральна соціологія — галузь соціологічної науки, яка
займається вивченням політичної взаємодії суб'єктів суспільства шляхом
аналізу механізмів їх політичної участі вжитті соціуму, умов та особливостей
об'єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній
боротьбі тощо.
Емпіричні соціологічні дослідження — одна з форм вивчення
дійсності, предметом аналізу якої є різноманітні дії, характеристики
поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних
груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської
свідомості.
Ескалація — поступове розширення, посилення, збільшення,
загострення, наприклад: ескалація кризи, ескалація конфлікту.
Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної,
соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.
Етнічний стереотип — стандартизований, стійкий, емоційно насичений,
ціннісне визначений образ, уявлення про певний об'єкт, продукований під
впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої
етнічної спільноти.
Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній
території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й
психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень
(самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).
Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних
етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування
загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів
включення в існуючу систему соціальних відносин.
Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані
настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену
мету і забезпечує її реалізацію.
Загальнотеоретична соціологія — вищий рівень достовірного,
узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток
соціальних відносин, закономірності соціального життя.
Зайнятість населення — діяльність громадян, пов'язана із задоволенням
особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо,
телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання,
обробку та масове поширення інформації.
Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні
моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції.
Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не
викликає негативної реакції.
Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує
різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої
діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників
процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні
послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни,
творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.
Інновація — комплексний процес створення, поширення та вико-
ристання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення
людських потреб, а також пов'язані з цим нововведенням зміни в
соціальному середовищі.
Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних
інститутів як ключових структурних елементів суспільства.
Інтерв'ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати відповіді на
запитання, передбачені програмою дослідження.
Інтерналізація (інтеріоризація) — засвоєння індивідом вироблених
суспільством і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів,
уявлень тощо.
Категорія аналізу — загальніші, ключові поняття, які відповідають
дослідницьким завданням.
Комунікація — передавання інформації від однієї системи до іншої за
допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.
Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть
досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом
усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з
близькими чи ідентичними цілями.
Кореляція — визначення функціональних зв'язків між двома ознаками
соціальних об'єктів.
Культура — сукупність наукового знання, практичних навичок,
побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для
розвитку суспільства і людини, формування особистості.
Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей,
якими вона керується в процесі практичної діяльності.
Макросоціологія — наука про основні структури суспільства, сус-
пільство загалом.
Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група,
учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у без-
посередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для ви-
никнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і
норм поведінки.
Маргіналізація — втрата особистістю належності до певної соціальної
групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.
Масова інформація — стереотипізована інформація, яка оперативно та
регулярно поширюється на велику аудиторію.
Масова комунікація — систематичне та одночасне поширення
однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та
здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного,
організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.
Медіація — оптимізація за допомогою третьої сторони процесу пошуку
вирішення проблеми задля припинення конфлікту.
Менеджер — професійний управлінський працівник, який наймається
власником підприємства, компанії тощо для керівництва виробничим
процесом, відносинами між його учасниками.
Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання,
обробки та аналізу даних.
Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних
прийомів, операцій, пов'язаних з конкретним методом.
Міграція — процес зміни постійного місця проживання індивідів чи
соціальних груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а також
переселення з села в місто або навпаки.
Мікросоціологія — наука, яка вивчає повсякденну поведінку людей.
Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення
про певний суспільний процес.
Модернізація — система науково-методичних засобів дослідження
особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності
соціальних систем до вдосконалення.
Мотив — свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини,
спрямованої на задоволення різноманітних (матеріальних, соціальних,
духовних) потреб.
Мотивація трудової діяльності — внутрішня спонука до трудової
діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій ді-
яльності.
Надійність інформації — адекватність одержаних результатів до-
слідження соціальній ситуації.
Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка
склалася історично і передує нації.
Натуралізм у соціології — напрям у соціології, представники якого
прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток
суспільства різними природними чинниками — кліматичними умовами,
географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей
тощо.
Націоналізм —теорія і практика етнічних відносин, які грунтуються на
самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у
різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного,
політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною
психологією тощо.
Національне питання — форма відкритої постановки в суспільстві
проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних,
екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).
Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується
спільністю походження, мови, території, економічного становища,
психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості
та самосвідомості.
Норма соціальна — визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів,
соціальних груп.
Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на базі
попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.
Нуклеарна сім'я — проста сім'я, що складається з подружньої пари з
дітьми чи без дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не
перебувають у шлюбі.
Обґрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності
зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик, а також
характеристик, які планувалось виміряти.
Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка
потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси
в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).
Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом
вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.
Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які
підлягають обстеженню.
Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний
об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого
(анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і ре-
спондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповідей респондентів на
сформульовані запитання.
Органічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які розглядають
суспільство уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію
суспільства — як аналогічний розподіл функцій між різними органами
живого організму.
Парадигма — теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні
регулятиви, які служать еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні
проблем.
Патерналізм — 1) концепція, що обґрунтовує соціальну політику в
галузі трудових відносин; проявляється в показній «благодійності»; 2)
політика великих держав, спря.мована на поневолення економічно
слаборозвинутих країн під виглядом «спілкування про слабкі народи».
Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час со-
ціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й уза-
гальненню.
Передбачення — обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ
природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які
піддаються виявленню.
Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані
питання, передбачено місце для записів відповідей на них.
Плюралізм — множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як
фундаментальний принцип будови правового суспільства.
Поведінка — форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи на
дію іншої людини.
Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом
знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані,
заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських
знань.
Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами,
соціальними групами, політичними партіями, окремими особами,
національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання,
розподілу, завоювання) політичної влади.
Політичне поле — проекція соціального простору на взаємодію суб'єктів
влади.
Польове спостереження — метод дослідження, який проводиться у
реальній життєвій ситуації.
Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за
певними характеристиками від генеральної сукупності.
Попередження конфліктів — організація життєдіяльності суспільства,
соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його
суб'єктами.
Пошуковий прогноз — передбачення розвитку явищ шляхом умовного
продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують
нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень,
які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи
самозруйнування прогнозу.
Пошукове спостереження — метод дослідження, який використовують з
метою соціологічної розвідки, пошуку фактів, що визначають коригування
теми дослідження на стадії діагностичного експерименту.
Правова поведінка — соціальнозначуща поведінка суб'єктів, пе-
редбачена нормами права, підконтрольна свідомості та волі й має юридичні
наслідки.
Правовий нігілізм — правове безкультур'я, відкидання або ігнорування
права, юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до
правових традицій.
Предмет соціологічного дослідження — найбільш значимі з теоретичної
або практичної точки зору певні особливості, сторони об'єкта, які необхідно
дослідити.
Пристосування — прийняття індивідом чи групою культурних норм,
цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у
попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої
поведінки.
Прогноз — ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.
Прогнозування конфліктів — доказове припущення можливості їх
виникнення та розвитку.
Прогностика — наукова дисципліна, предметом якої є дослідження
закономірностей і способів прогнозування.
Професійна адаптація — пристосування, звикання людини до умов
професійної діяльності, засвоєння нею виробничо-технічних та соціальних
норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.
Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та
проведення дослідження, послідовність операцій тощо.
Психологізм у соціології — методологічна орієнтація соціологічних шкіл,
для яких характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси тільки на
основі психологічних даних.
Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджуваного
об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослідження.
Расово-антропологічна школа в соціології — натуралістичні вчення, що
інтерпретують суспільний розвиток у поняття «спадковості», «расового відбору»,
боротьби «вищих» і «нижчих» рас.
Регрес — тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до
нижчого.
Репрезентативність вибірки — властивість вибіркової сукупності
відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.
Респондент — особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації
під час опитування.
Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою
поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне
належати в майбутньому.
Римський клуб — міжнародна неурядова організація, заснована в 1968 р. у
Римі групою вчених-економістів, громадських діячів, представників ділових
кіл, службовців національних та міжнародних організацій з метою глибокого
пізнання глобальних проблем планетарної системи людської життєдіяльності.
Ринок праці — певна система суспільних відносин, які узгоджують
інтереси роботодавців і найманих працівників.
Санкція — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для
забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Сегрегація — спроби збереження власної етнокультурної спадщини за
різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень.
Середні верстви — сукупність суспільних груп, які займають проміжне
становище щодо основних класів суспільства.
Середовище соціальне — сукупність економічних, політичних,
соціальних, культурних, духовних, територіальних умов життєдіяльності
людини, що впливають на його свідомість та поведінку.
Система соціальна — особливий клас систем (поряд з технічними,
біологічними, кібернетичними та ін.), елементний склад яких становлять
люди, стосунки, що виникають між ними.
Система соціологічного знання — сукупність взаємопов'язаних,
функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія
соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).
Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок не-
правильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак
генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування
способу відбору одиниць аналізу тощо.
Складна сім'я — сім'я, що складається з кількох об'єднаних родинними
взаєминами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною
і включати також родичів подружжя по прямій чи бічній лінії.
Соціальна інженерія — вид, напрям діяльності, основним призначенням
якої є регулювання соціальних відносин між різними соціальними групами,
розв'язання соціальних проблем, забезпечення ефективного впровадження
соціальних резервів виробництва тощо на базі застосування результатів і
рекомендацій соціологічних досліджень, вироблення соціальних проектів,
соціальних технологій.
Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні
типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація)
шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на
основі яких формуються соціальне значущі риси особистості.
Соціальна адаптація — вид взаємодії людини, соціальної групи із
соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його
учасників.
Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій
виражається та реалізується глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом,
рівень перетворення її на суб'єкт суспільних відносин.
Соціальна атомізація — процес відособлення людей одне від одного, що
виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв'язків між ними і є
виявом зв'язків опосередкованих, безособових, які набувають форми „речі”
(грошей, товару).
Соціальна взаємодія — система взаємозумовлених соціальних дій, за яких
дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і
наслідком відповідних дій інших.
Соціальна верства — сукупність індивідів, які зайняті економічно і
соціальне рівноцінними видами праці і мають приблизно однакову
матеріальну й моральну винагороду.
Соціальна вульгаризація — грубе і спрощене тлумачення суспільних
явищ, духовного життя суспільства, ідеального виміру людського існування
загалом.
Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей,
об'єднаних на основі загальних соціальне значущих ознак. Соціальна
дезорганізація — сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах
певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і
перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів
колективного життя.
Соціальна диференціація — відмінності між макро- і мікрогрупами, а
також індивідами, які можуть належати як до об'єктивних ознак
(економічних, професійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової
та індивідуальної свідомості.
Соціальна діагностика — метод пошуку соціальних резервів ви-
робництва, що являє собою аналіз стану соціальних об'єктів і процесів для
виявлення проблем їх функціонування і розвитку.
Соціальна дія — спосіб розв'язання соціальних проблем і супе-
речностей, які грунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних со-
ціальних сил суспільства.
Соціальна ідентифікація — процес і результат емоційного та іншого
самоототожнювання індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.
Соціальна ієрархія — система послідовно підпорядкованих елементів,
розташованих в порядку від нижчого до вищого, характеризується
нерівністю статусів, стосунків, влади, доходів, престижу та ін.
Соціальна легітимність — соціальний порядок, який має високий
рівень визнання та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов'язкові
вимоги та надає приклади поведінки.
Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість
населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.
Соціальна наука (суспільне знання) — система галузей знань про
суспільство, закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі
елементи цієї структури і різні сторони суспільного життя; про суспільне
буття, спільну свідомість та їх взаємодію; про людину, її формування,
діяльність, розвиток, стан; про людські спільноти, класи, нації, групи й
відносини між ними; про матеріальну й духовну культуру.
Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення
взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високофор-малізованих
структур.
Соціальна потреба — необхідність у чомусь для підтримання жит-
тєдіяльності людини, соціальної групи чи суспільства загалом, внутрішня
спонукальна сила активності.
Соціальна реальність — розмаїття форм об'єктивно існуючого
соціального буття.
Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним
статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.
Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є
люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та
організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.
Соціальна спільнота — сукупність людей (сім'я, плем'я, етнос тощо),
об'єднана відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має
загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Соціальна стратифікація — поділ суспільства на вертикально
розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж,
власність, владу, освіту тощо.
Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована су-
купність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів,
об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.
Соціальна сфера — відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп,
спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.
Соціальна технологія — вид практичних соціологічних рекомендацій,
що являють собою відпрацьовану за операціями сукупність прийомів,
методів І впливів, застосовуваних керівником чи організатором управління,
а також при розв'язанні різних соціальних проблем, що виникають у
трудових колективах.
Соціальна технологія (за аналогією до промислової технології) —
сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення
поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, розв'язання
різних соціальних проблем (підвищення продуктивності праці,
вдосконалення організації управління, впливу на громадську думку через
засоби масової комунікації тощо).
Соціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут
виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.
Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх
відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і
особистості. Існує як у вигляді колективних уявлень, так і суб'єктивних
уподобань, переваг, є орієнтирами діяльності людини.
Соціальна якість людини — сукупність взаємопов'язаних елементів,
які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими
людьми у конкретних історичних умовах.
Соціальне — сукупність певних рис та особливостей суспільних
відносин, інтегрована індивідами, спільнотами у процесі спільної ді-
яльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до
свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя. Соціальне
відчуження — відносини між соціальним суб'єктом і будь-якою його
соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою
єдністю.
Соціальне планування — комплексна програма взаємопов'язаних
заходів, спрямованих на розвиток соціальних процесів у трудовому
колективі, регіоні.
Соціальне явище — розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття
постають перед суб'єктом.
Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про
наявність причинно-наслідкових зв'язків між показниками функціо-
нування, діяльності, поведінки соціального об'єкта і деякими керованими
та контрольованими чинниками, що впливають на нього.
Соціальний закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок
між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової
діяльності людей або їх дій.
Соціальний захист — система законодавчих, політичних, соціально-
економічних, морально-психологічних гарантій, пільг, заходів, що
спрямовані на створення для членів суспільства певних умов, які, з одного
боку, перешкоджають згубному впливу на людину середовища (шкідливих
умов праці, екологічних факторів, злочинності тощо), а з іншого —
запобігають зубожінню населення, забезпечують соціально-принадну якість
їх життя (забезпечення мінімального прожиткового рівня життя, соціально-
незахищеним прошарком населення, соціальна підтримка тих, хто може
працювати, допомога в одержанні освіти, медичної допомоги тощо).
Соціальний зв'язок — соціальна дія, що виражає залежність і сумісність
людей або груп.
Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і
організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності су-
спільства.
Соціальний інтелект — відносно стійка форма сучасної розумової
діяльності (здатності) людей, що виявляється у спільній їх творчості,
виробленні й реалізації рішень, розумінні самих себе, інших людських
спільнот, навколишнього світу.
Соціальний інтерес — спонукальні сили діяльності соціальних груп,
мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних
управлінських впливів на цю діяльність.
Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що
забезпечує упорядковану взаємодію ЇЇ елементів шляхом нормативного
(утому числі й правового) регулювання.
Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох або більшої кількості
індивідів, соціальних груп.
Соціальний механізм розвитку економіки — стійка система взаємодії
соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і
споживання матеріальних благ і послуг, регульована історично
сформованими в даній країні типом культури, системою управління і
соціальною структурою суспільства.
Соціальний простір — продукт людської діяльності, що є сукупністю
суспільних суб'єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю
певних об'єктивованих взаємин між індивідами.
Соціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і
підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в
динаміці.
Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі,
пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність
її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.
Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-
культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, су-
купність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.
Соціальний характер — це наслідок динамічної адаптації на основі
невід'ємних властивостей людської природи, закладених біологічно або
сформованих у ході історії.
Соціальний час — одна з форм існування суспільства, функціонування
якого має місце у часі, невіддільно від нього; є часовим простором людської
діяльності, характеризує послідовність різних видів такої діяльності.
Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних
відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх
неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.
Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, хара-
ктеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.
Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнтації
особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта
дії.
Соціальні привілеї — виняткові права і переваги, якими де-юре або де-
факто володіють окремі люди, групи, класи, установи і які недоступні для
більшості людей.
Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище
індивіда.
Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей,
спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на
протидію їм.
Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для
певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі
спільної трудової діяльності колективу, спілкування між людьми.
Соціограма — графічне зображення зв'язків всередині групи, що
визначаються на основі соціометричного опитування.
Соціологізм — концепція, яка стверджує першорядне і виняткове
значення соціальної дійсності і соціальних методів у поясненні буття
людини та його середовища.
Соціологічне дослідження — система логічно послідовних мето-
дологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для
отримання наукових знань про соціальне явище, процес.
Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що
грунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між ін-
терв'юером і респондентом з метою одержання даних.
Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації,
сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ. процесів,
що відбуваються у соціальній реальності.
Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування
суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про
механізми і принципи їх взаємодії.
Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка
вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали
висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах
суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному
управлінні.
Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні
зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і
функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в
умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.
Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зу-
мовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.
Соціологія масових комунікацій — галузь соціології, предметом якої є
закономірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність
соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.
Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості
розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової
організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його
форми та інститути.
Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-
демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від
дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та по-засімейної
соціалізації, інтєрналізації норм і цінностей, творення соціальних і
професійних очікувань, ролей, статусу.
Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої
є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими ін-
ститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері
освіти.
Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає
соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу
соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади
політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями
функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному
середовищі.
Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності
функціонування права в системі соціальних Інститутів: генезис, динаміку,
структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації у
поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів,
суспільства.
Соціологія праці та зайнятості — галузева соціологічна теорія, яка
вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних
утворень (систем спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними
процеси та явища.
Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних
дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на
соціальну поведінку індивідів та спільнот.
Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти
життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.
Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності
виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як
соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.
Соціоматриця — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного
з членів групи.
Соціометричний індекс — показник, який використовують для
характеристики взаємин у групі і статусу окремих членів групи; визначають
на основі даних соціометричного опитування.
Соціометричний критерій — конкретна змістова ситуація (реальна чи
уявна), запропонована респонденту як основа вибору чи відхилення інших
членів групи — партнерів у спільній діяльності або як пропозиція про те, хто
з членів групи обере (відхилить) респондента у цій ситуації.
Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування,
який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням
стосунків між членами колективу.
Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні
діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її
характеру.
Спеціальні соціологічні теорії — теорії, які вивчають закономірності
розвитку окремих спільнот, функціонування соціальних інститутів,
соціальних процесів.
Спосіб життя — види життєдіяльності суспільства, соціальних груп і
особи з різним рівнем доходу, освіти, культури, неоднаковими ціннісними
орієнтаціями тощо.
Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів
вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій
самій групі і за тих же умов.
Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні про-
тилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення од-
накових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди
хочуть реалізувати власні інтереси.
Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання
людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні
цінності та соціальні норми, характеризуються соціо-культурною
ідентичністю її членів.
Суспільство відкрите — демократичне суспільство, якому властиві дух
критики і здатність легко змінюватися і пристосовуватися до обставин
зовнішнього середовища.
Теорія соціальної дії — одна з найважливіших теоретичних концепцій
сучасної західної соціології, прагне пояснити найрізноманітніші соціальні
явища — від окремих актів індивідуальної поведінки до великомасштабних
суспільно-історичних процесів (М. Вебер, Ф. Знанецький, І. Парсонс).
Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і
природи.
Типологізація суспільств — класифікація суспільств на основі
визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис.
Тоталітаризм — 1) тоталітарний режим, для якого характерні контроль
держави над усіма галузями суспільного життя, фактична ліквідація
конституційних прав на свободу, репресії; 2) напрямок політичної думки,
що підтримує встановлення тоталітарних режимів.
Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової
трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового
середовища.
Управління соціальне — свідомий цілеспрямований вплив на соціальну
систему, організацію, інститут або процес, метою якого є приведення
напряму і темпів їх розвитку та функціонування у відповідність з дією
об'єктивних соціальних законів.
Урбанізація — соціально-економічний процес зростання міст, міського
населення, поширення міського способу життя.
Фемінізм — науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна
рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.
Футурологія — сукупність уявлень про майбутнє людства; галузь
наукових знань, що охоплює перспективи соціальних процесів.
Характер праці — соціальна сутність праці як суспільне значущого
процесу.
Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та
соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та
інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних
рис.