Зв'язок кримінальної психології з іншими науками
КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ У СИСТЕМІ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА
Бурхливий розвиток психології у XX ст. був обумовлений запитами практики та інтересом до психології з боку інших наук, насамперед суспільних.
Одним з наслідків цього є те, що психологія, розвиваючись у власних рамках і залишаючись самостійною наукою, дедалі активніше контактує з іншими науками.
Така тенденція приводить до того, що виникають численні (на сьогодні - кілька десятків) прикладні психологічні галузі, серед яких одне з провідних місць посідає юридична психологія.
Складовою частиною (яку ще інколи називають напрямком) сучасної юридичної психології є кримінальна психологія. Вона виникла і активно розвивається на межі психології та правознавства, зокрема кримінології, кримінального права та криміналістики.
Предмет і пріоритетні завдання кримінальної
Психології
Визначення предмета й завдань кримінальної психології доцільно здійснювати їх виокремленням із загального «поля» юридичної психології.
Визнано, що юридична психологія (як галузь психології) вивчає, пояснює та прогнозує психологічні аспекти системи «людина - право» та розробляє рекомендації щодо оптимального функціонування означеної системи.
Діалектичний підхід як універсальний метод наукового пізнання передбачає поділ того, що вивчається, на полярні протилежності. Це, своєю чергою, «дозволяє визначити предмет вивчення, конкретизувати проблему, знайти шляхи дослідження». Спираючись на наведене положення, всі психологічні аспекти системи «людина — право» можна умовно переділити на два протилежні блоки:
1-й блок: психологічні аспекти правопорушної (протиправної) активності або психологія правопорушної активності;
2-й блок: психологічні аспекти правоохоронної у широкому значенні активності або психологія правоохоронної активності.
Запропонований підхід дозволяє, по-перше, сформу-пювати визначення кримінальної психології як складової юридичної психології; по-друге, конкретизувати ті психологічні аспекти системи «людина-право», які безпосередньо цікавлять кримінальну психологію і в сукупності утворюють її предмет.
Кримінальна психологія як складова частина юридичної психології, що виникла на межі психології та кримінології, кримінального права, криміналістики, вивчає, пояснює та прогнозує психологічні аспекти, пов'язані зі злочинністю. Коротко — це психологія злочинності як явища, окремої дії, діяльності.
Важливість саме такого визначення пов'язана з низкою обставин.
Історично склалося так, що правознавство як наука сформувалося раніше психології, і саме юристи, а не психологи, гостро відчувши потребу у психологічному забезпеченні юриспруденції, першими прийшли у психологію і визначили напрям розроблення психолого-юридичних проблем.
Зокрема, психологічну проблематику злочинності плідно розробляли і розробляють радянські та російські юристи Ю. М. Антонян, В. М. Кудрявцев, О. Р. Ратінов, українські юристи А. П. Закалюк, О. М. Костенко, С. А. Тарарухін та ін.
Наслідком цієї ситуації стала позиція гурту юристів, передусім кримінологів, які вважають, що кримінальна психологія є частиною кримінології як комплексної науки, поєднуючи в собі психологічні, соціологічні, медико-пси-хіатричні та інші аспекти. Так, наприклад, відомі українські фахівці А. Ф. Зелінський, О. М. Литвак стверджують, що «злочинна психологія принципово несумісна з юридичною (правовою) психологією, бо остання вивчає закономірності легальної, законослухняної поведінки, а кримінальна психологія має справу з вчинками, які не є правовими».
Іншим наслідком стало введення кримінальної психології до складу судової психології. Причому в першому випадку судова психологія фактично ототожнюється з усією юридичною психологією, як це мало місце в одному з перших радянських підручників [3]. У другому випадку судова психологія входить у вигляді особливої частини до юридичної психології — у популярному російському підручнику В. Л. Васильєва [2].
Але на сучасному етапі розвитку юридичної психології більшість фахівців — юристів і психологів (М. І. Єнікєєв, М. В. Костицький, Я. Ю. Кондратьєв, О. М. Столяренко та ін.) вважають, що кримінальна психологія є повноправною, невід'ємною частиною юридичної психології.
У визначенні кола психологічних аспектів злочинності, які утворюють предмет кримінальної психології, теж спостерігаються певні розбіжності. Найбільш розгорнутий перелік аспектів запропоновано М. В. Костицьким. До нього входять:
v психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних установок, мотивів учинення злочинів, психологічних особливостей злочинної поведінки;
v психологія формування злочинних груп, конкретні чинники та умови, що сприяють груповим злочинним проявам;
v форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин та умов формування антисуспільних орієнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, натовпу тощо).
Наведений перелік характерний також тим, що в ньому фактично поєднано предмет і низку завдань кримінальної психології.
Оригінальний і достатньо продуктивний підхід до визначення предмета та завдань кримінальної психології запропонований О. М. Столяренком. Він базується на тому, що у структурі юридичної психології в цілому та кримінальної психології зокрема повинні бути представлені такі напрямки: традиційні; ті, що активно розвиваються; напрямки, які тільки-но починають розвиватися; перспективні напрямки, які на сьогодні практично не розвинені. Згідно з цим підходом предмет кримінальної психології утворюють:
v психолого-правова асоціалізація;
v психологія генезису протиправової поведінки;
v психологія особистості злочинця;
v психологія кримінального середовища та злочинних груп;
v психологічні особливості різних видів злочинів;
v психологічні причини та умови злочинної поведінки, способу життя;
v кримінально-психологічний моніторинг і прогнозування.
Оскільки кримінальна психологія має поміжний статус, то у визначенні її предмета необхідно враховувати інтереси не тільки психології, а й правознавства, зокрема, кримінології, кримінального права, криміналістики. Інтереси кримінології у стислому вигляді концентруються навколо таких проблем:
♦ злочинність як соціально-правове явище;
♦ особа злочинця;
♦ причини та умови злочинності;
♦ запобігання злочинності.
Кримінальне право досліджує відносини, які виникають у зв'язку з вчиненням злочину та покаранням за нього або так звані кримінальні правовідносини.
Криміналістика зосереджується на аналізі злочинності як діяльності, її розслідуванні, надаючи перевагу засобам і прийомам отримання доказової інформації.
Узагальнюючи окремі погляди і використовуючи наведений вище підхід «полярних блоків», можна запропонувати таке стисле визначення предмета кримінальної психології.
Предмет кримінальної психології утворюють:
♦ з одного боку — психологічні аспекти (або психологія) злочинної активності, злочину, його суб'єкта та жертви;
♦ з іншого — психологічні аспекти (або психологія) попередження та припинення злочинів, а також виконавців цієї діяльності.
Відповідно до предмета пріоритетними завданнями кримінальної психології є:
1) вивчення психологічних (соціально-психологічних, індивідуально-психологічних, психофізіологічних) детермінант злочинної активності;
2) аналіз психологічної структури злочину, окремих його стадій і видів;
3)з'ясування психологічних характеристик та особливостей суб'єкта злочину (особистості й групи), його жертви;
4) психологічне забезпечення діяльності із загальної профілактики та припинення злочинності;
5) психологічне забезпечення діяльності із професійної (спеціальної) профілактики та припинення злочинності;
6) професійно-психологічна підготовка правоохоронців до діяльності із профілактики та припинення злочинності.
Отже, кримінальна психологія у рамках загального предмета та завдань юридичної психології має власні, більш конкретні предмет і завдання.
Зв'язок кримінальної психології з іншими науками
З'ясування сутності того, що вивчає кримінальна психологія, дозволяє окреслити коло наук, з якими вона найбільш інтенсивно взаємодіє. Це коло не є остаточним, передбачає зміни й доповнення, обумовлені розвитком науки як такої.
Схематично зв'язки кримінальної психології з іншими галузями наукового знання наведено на рис. 1.1.
Власне наукові галузі умовно можна переділити на три групи:
1) психологічні;
2) юридичні;
3) суспільні та інші науки.
Передовсім необхідно зазначити, що кримінальна психологія інтенсивно взаємодіє зі складовими юридичної психології - судовою та пенітенціарною. Серед інших психологічних галузей виокремлюється загальна, порівняльна, соціальна, екстремальна психологія, психологія праці та патопсихологія.
Теоретико-методологічну, концептуальну роль у кримінальній психології відіграють загальна, порівняльна та соціальна психологія. Крім того, порівняльна (а в її рамках — психофізіологія, диференціальна, вікова психологія) та соціальна психологія забезпечують кримінальну психологію конкретними даними щодо впливу нейрофізіологічних, індивідуально-психологічних, соціально-психологічних факторів на активність особи та групи; специфіки усвідомлюваної, вольової регуляції цієї активності. Матеріали соціальної та вікової психології беруться за основу для розкриття механізмів організованої злочинності та злочинності неповнолітніх.
Кримінальна психологія використовує доробок екстремальної психології для вивчення злочинних проявів за особливих (природних, техногенних, соціальних тощо) умов і враховує ці умови під час підготови та проведення заходів із профілактики та припинення злочинів. Статистика свідчить, що значна кількість злочинів (а з таких видів, як хуліганство, пограбування, розбій - практично половина) [1] скоюється особами з різноманітними психічними вадами - психічними захворюваннями, пси-хопатіями тощо. Тому патопсихологічні дані щодо специфіки та закономірностей поведінки вказаних осіб мають важливе практичне значення для кримінальної психології. Матеріали з психології праці використовуються кримінальною психологією у вивченні професійної злочинності, аналізі злочинів, пов'язаних із використанням професійних обов'язків у різних сферах (промисловість, транспорт, військова служба тощо). Особливе значення для кримінальної психології мають напрацювання щодо впливу окремих психічних якостей на виконання професійної діяльності.
З-поміж юридичних наук найбільш тісні зв'язки кримінальної психології склалися з кримінологією, кримінальним правом, а також із криміналістикою, віктимологією. Кримінальне право та кримінологія є для кримінальної психології теоретико-нормативною базою для аналізу злочинності як психологічного явища, окремого злочину і конкретних його видів, психологічних аспектів вини з огляду на відповідальність та ін.
Водночас кримінологія забезпечує кримінальну психологію різноманітними емпіричними даними щодо суб'єкта злочину, антисуспільного середовища як сприятливого тла для формування злочинної особистості та скоєння злочину, можливостей різних соціальних інститутів щодо попередження злочинності.
Вельми корисним, переважно у практичному плані, є зв'язок кримінальної психології з криміналістикою. Різноманітні технічні методи і способи отримання кримінально важливої інформації (портретної, відеографічної, дактилоскопічної та ін.) успішно використовуються у психологічному забезпеченні заходів із профілактики та припинення злочинів.
Перспективним виглядає зв'язок кримінальної психології з віктимологією — наукою про жертву. Остання надає узагальнені та фактичні дані щодо особливостей поведінки жертви, можливих стосунків і зв'язків між жертвою та злочинцем, способів запобігання провокуючої поведінки жертви. На цій базі кримінальна психологія розробляє проблеми особистої схильності людини стати жертвою, можливості запобігання і протистояння злочинному замахові, психології правового виховання тощо.
З-поміж інших суспільних наук, з якими активно взаємодіє кримінальна психологія, відзначимо філософію, соціологію, педагогіку та демографію.
Філософія, зокрема філософія права, теорія пізнання виступають найбільш загальною теоретико-методологіч-ною базою, яка забезпечує системне «бачення» злочинності та її комплексний, об'єктивний аналіз.
Соціологія та демографія надають кримінальній психології різноманітні дані щодо зміни чисельності, міграції окремих груп населення на певних територіях, урбанізації, способу життя й особливостей активності різних соціальних груп та окремих осіб як їхніх типових представників. Окрім того, у кримінальній психології широко використовуються модифіковані соціологічні і статистичні методи отримання емпіричних матеріалів.
З педагогікою кримінальна психологія тісно взаємодіє у вивченні соціально-психологічних детермінант і механізмів важковиховуваності, генезису злочинної поведінки, розробленні способів, засобів, методів профілактичного, корекційного впливу. Першочергове значення має педагогіка у кримінально-психологічному аналізі та прогнозуванні поведінки неповнолітніх.
Поряд із соціальними науками кримінальна психологія має достатньо чіткі контакти з кібернетикою і генетикою. Перша — способом математичного та комп'ютерного моделювання допомагає кримінальній психології у побудові, перевірці психологічних моделей різних видів злочинів та їх суб'єктів. Друга дозволяє вивчати роль і зв'язки спадково-біологічних чинників у загальній детермінації злочинної активності.
Зв'язки кримінальної психології з іншими науками мають двобічний характер і здійснюються у різних напрямках та аспектах. Це дозволяє ефективно вивчати основні, пріоритетні психологічні проблеми злочинності, розробляти практичні рекомендації.