ТЕМА 1. Теоретичні основи управління змінами

УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ

Навчальний посібник

Київ – 2015

УДК 005(075.8)

ББК 65.050.2я73

Ш37

Рекомендовано вченою Радою НТУУ «КПІ» як навчальний посібник (протокол № 6 від 30 червня 2015р.)

Рецензенти:

кандидат екон. наук, доцент, декан економічного факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія» О.В.Гуменна;

Шевченко І.Б. Управління змінами: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів /І.Б.Шевченко – [електронний ресурс] - Київ: НТУУ «КПІ» Політехніка, 2015. – 231с.

ISBN _______________________

Навчальний посібник призначений для самостійного вивчення проблем управління змінами в організаціях у сучасних умовах. Посібник містить програму курсу, комплекс навчально-методичного забезпечення (короткий зміст тем, термінологічний словник, навчальні завдання, тестові завдання для перевірки знань, яких має набути студент після вивчення кожної теми, ситуаційні вправи, критерії оцінювання знань студентів). Рекомендовано для студентів, слухачів і викладачів економічних вузів. Посібник буде корисним і для практиків, які вирішують питання управління змінами.

ISBN ________________ © І.Б.Шевченко, 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

Сучасний менеджмент на підприємстві повинен бути направлений на забезпечення адаптації організації до ринкових умов з метою досягнення найкращих результатів у поєднанні із високою ефективністю використання ресурсів. В даний час багато промислових підприємств здійснюють перетворення у формах і методах управління, спрямовані на стимулювання підприємництва і розвиток нових економічних відносин.
Необхідність перетворень викликана існуючої соціально-економічною ситуацією, яка пред'являє високі вимоги до прискорення адаптації сучасних промислових підприємств до швидко мінливих умов життєдіяльності та до підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції порівняно з іноземними виробниками. Головне завдання сучасних промислових підприємств - перетворення в ефективні суб'єкти ринкової економіки, здатні до самозбереження та саморозвитку. Для виконання даного завдання підприємствам необхідно змінити підходи до проведення організаційних змін, зробивши їх керованими.

Та перш за все управління змінами направлено на роботу із людським фактором у процесі змін. Існують процеси, інструменти, методики, що використовуються для ефективного управління людським фактором змін у господарській діяльності, з метою досягнення бажаних результатів та здійснення успішних змін у соціальній структурі персоналу.

Ціль даного посібника - допомогти студентам і молодим спеціалістам опанувати знаннями наукових основ управління змінами в організаціях, формуванню у них сучасного підходу до вирішення виробничих і соціально-економічних проблем, а також здобути практичні навички по створенню умов для творчої та ефективної діяльності по управлінню змінами.

Кредитний модуль «Управління змінами» входить до складу дисципліни «Ділове адміністрування». Дисципліна надається за вибором студента для фахівців з базовою вищою економічною освітою. Предмет кредитного модулю: процес підготовки рішень про організаційні, командні та індивідуальні зміни, способи і методи їх досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів дій у передбачуваних умовах при раціональному розподілі ресурсів.

Викладання спирається на фундаментальні економічні дисципліни: економічну теорію, макро- і мікроекономіку, основи статистики, економіку підприємства, економічний аналіз, менеджмент та маркетинг, антикризове управління, стратегічний менеджмент. Посібник відображає реалізацію комплексного системного підходу в розробці адекватних суті змін інструментальних методів і засобів, що дозволяють управляти ресурсами організації, проектувати варіанти процедур досягнення цілей змін, дозволяє дослідити кількісні та якісні параметри проходження ймовірних процесів із системних позицій і відповідну цим процедурам інформаційну базу управління. Складений на основі праць визнаних вчених та прикладів з діяльності зарубіжних та вітчизняних фірм. Розрахована на студентів всіх форм навчання за спеціальністю „Менеджмент організацій”.

Основна мета вивчення курсу полягає в ознайомленні студентів з теорією управління змінами в організації; науковому обґрунтуванні необхідності систематизованого підходу до здійснення змін в організації; відпрацюванні методики планування та запровадження комплексних змін на підприємстві; сприяння розвитку особистих здібностей студентів щодо запровадження змін в організації; відпрацювання навичок та вмінь щодо запровадження змін на підприємствах; формування психологічної готовності до змін у молодих фахівців.

Після вивчення курсу учасники будуть знати базові поняття та інструментарій управління змінами в організації; коли потрібні зміни в організації?; процес стратегічного планування змін; типові моделі управління змінами; що відбувається з людьми у процесі змін; причини опору змінам та як реагувати на опір змінам; уміти розробляти ефективний план дій по запровадженню змін; здійснювати керівництво процесом змін на різних етапах; формувати команду для проведення змін в організації; проводити моніторинг та аналіз процесу змін; володіти навичками управління змінами в організації; методами проведення змін; прийомами управління людськими ресурсами в процесі змін; методами подолання опору змінам; механізмами стимулювання змін в організації; прийоми подолання конфліктів в процесі змін.

Особливістю даного посібника є логічна структурованість викладеного матеріалу у відповідності із програмою кредитного модулю «Управління змінами», затвердженою Міністерством освіти і науки України. Посібник містить короткий виклад лекційного матеріалу, питання для самоконтролю, завдання для самостійної роботи студентів по кожній темі курсу, орієнтовну тематику семінарських/практичних занять, питання для проведення заліку – підсумкового контролю з кредитного модуля, глосарій, список літератури, рекомендованої студентам для вивчення курсу та список літературних джерел, використаних при створенні посібника.

Рекомендовано для студентів, слухачів і викладачів економічних вузів. Посібник буде корисним і для практиків, які вирішують питання управління змінами.

ТЕМА 1. Теоретичні основи управління змінами

1.1. Природа виникнення змін

1.2. Сутність змін у природі та у відкритих соціально-економічних системах

1.3. Організаційна досконалість – основа організаційних змін

1.4. Класифікація організаційних змін

Природа виникнення змін

Зміна– один із основних дискурсів філософії. Зміна означає перетворення в інше, перехід із одного якісно визначеного буття в якісно інше визначене буття. Зміна визначається обсягом та напрямом, тривалістю та швидкістю. Це стан альтернативний стабільності, перехід із одного стану в інший, переміну змісту в часі. Зміни бувають зворотні та незворотні, направлені та ненаправлені, спонтанні, само організовані та організовані.

В античній філософії співіснувало поряд із переконанням Парменіда про стабільність та незмінність буття впевненість Геракліта в універсальності змін та плинності речей. За Гераклітом, все знаходиться у неперервній зміні та русі, оскільки визначальною є боротьба протилежностей, в ході котрої річ переходить у свою протилежність. Це філософське протиріччя дозволила вирішити теорія про існування незмінних та стабільних елементів, поєднання яких формують різноманіття чуттєвого світу. Зміни в часі та просторі вічних структурних елементів сприймаються органами чуття як зміни. Тим самим вони не заперечували ні виникнення, ні зміни, ні руху.

Арістотель вперше провів класифікацію змін – ті, що приходять ззовні та внутрішніх; таких, що здійснюються внаслідок чого-небудь та ті, що стають чимось. Пов’язуючи зміни із існуванням протилежностей та протиставленням, він вирізняє такі види змін:

- Зміни по протиріччю, або виникнення (genesis);

- Знищення, або зміна з субстрата в несубтрат.

При цьому Арістотель відмічає, що видів змін стільки, скільки видів усього сущого. Він виділяє їх чотири види:

1) Сутності, або виникнення чи знищення;

2) Якості, або зміна стану речей;

3) Кількості, або збільшення чи зменшення;

4) Місця, або просторове переміщення.

Зміна протидіє стабільним властивостям речі і цим відрізняється від руху.

Стоїки відродили вчення Геракліта про первинний вогонь як активної та здатної до формоутворення стихії. Між Семплікієм та Філопоном виникла суперечка про вічність світу, що зачепив такі проблеми я види руху, початок руху, сумісність вчення Арістотеля християнському вченню про створення світу із нічого. Філопон критикує арістотелівську космологію та переглядає його вчення про зміни. Він заперечував існування природного руху та наголошував, що будь-який рух викликаний зовнішньою причиною, а Бог – творець світу та першопричина руху та змін.

У середні віки філософія розрізняла відмінності між вічністю та незмінністю Бога та мінливим тлінним світом. Час виникає разом із світом та є характеристикою змін, що в ньому відбуваються. Ця лінія продовжується у схоластиці, зокрема Фомою Аквінським, котрий розділяє вічність як міру перебування та стійкості буття від часу як міри змін та віддалення від вічного буття. Разом з тим, зміни, що сприймаються почуттями потребують нематеріальних змін, оскільки завдяки їм форма набуває існування у певному органі чуття. Тому він розрізняє природні та духовні зміни.

Вчення Арістотеля отримало теологічну інтерпретацію та стало підґрунтям нової трактовки універсалій, що відрізняються по ступеню досконалості та наближеності до Бога.

Наука нового часу зробила предметом свого дослідження переважно переміщення зміни положення тіл у просторі. Так, Декарт наголошував, що усі зміни матерії залежать від руху її частин, людський розум незмінний, а тому безсмертний, а тіло змінюється через зміну форми деяких його частин. Згідно з таким тлумаченням, будь-яка зміна є механічним рухом. Дуалізм Декарта змінився пантеїзмом Спінози,за вченням якого Природа є причиною самої себе та свого саморуху, і плюралізм Лейбніца, для котрого монади мінливі. Філософія нового часу намагалась виявити стійкі та збережені структури на відміну від мінливих варіативних форм. Ця відмінність знайшла своє філософське обґрунтування у Канта, який охарактеризував зміни як перехід з одного стану в інший, що має безперервний характер і припускає щось стійке, що зберігається – субстанцію. Кант не тільки не ототожнює зміни з механічним рухом, але й показав значення інваріантних структур у вивченні змін буття, так і суб’єкта пізнання. У діалектиці Гегеля зміни розумілись як єдність суперечливих визначень речі та розгорнуто вчення про різноманіття форм змін, таких як становлення, перехід до небуття, екстенсивні та інтенсивні зміни кількості, зміни кількісного співвідношення, зміни у єдності кількісних та якісних характеристик предмету, або у мірі, зміни у співвідношення мір. Вчення дало поштовх до вивчення процесів, що розумілись як єдність суперечливих змін, котрі проходять у часі, зміна станів як сходження від абстрактних односторонніх визначень до конкретного.

У ХІХ ст. природничі та соціальні науки перейшли від аналізу стійких структур до вивчення процесів. Теорія еволюції Ч.Дарвіна ґрунтувалась на фіксації випадкових змін видів та на принципі відбору варіацій, що сприяли у боротьбі за виживання. Біологія уперше почала досліджувати незворотні зміни, зв'язок мінливості та спадковості, направлені та заплановані у діяльності людини процеси.

Теорія К.Маркса, що вивчала зміни у суспільстві, наголосила не тільки на важливості змін, але й значенні діалектики як учення про розвиток, зміни та процеси в природі, суспільстві та мисленні. У зв’язку з цим потрібні були нові методи пізнання, що здатні забезпечити теоретичне осягнення змін і процесів, динамічних та стохастичних змін у природі та суспільстві.

Це знайшло своє вираження в концепції ентропії як міри незворотності самовільних процесів у термодинамічній системі (Л.Больцман), у створенні В.Оствальдом електрохімії, В.І.Вернадським біогеохімії, що аналізувала зворотні та незворотні процеси обміну та перетворення енергії у біосфері, у новій інтерпретації змін, що дав А.Бергсон, котрий пов’язав життя із тривалістю, з неперервною мінливістю станів, що осягається інтуїтивно, у той час як матеріальні, просторові об’єкти – предмет інтелекту, у створенні концепції емерджентної еволюції (С.Александер, К.Л.Морган), котра наголошує на динамічності природи та ролі якісних змін, у філософії процесу (А.Н.Уайтхед), де природа розуміється як зародження та становлення. Уайтхед проводить відмінність між подіями та об’єктами. Якщо перші – це конкретні неповторні просторово-часові вираження процесності природи, то другі – стійкі елементи природи, що входять у подію та переходять із однієї події в іншу. Він виділяє два види подій - зрощування, де універсам речей набуває індивідуальну єдність, та перехід, у котрому індивідуально існуюче є конституційним елементом для виникнення інших індивідуальних існувань. Процес він характеризує як потік подій, матерію і простір-час – як взаємовідношення подій. Тим самим становлення стає первинним у порівнянні із буттям. Таке обґрунтування буття він розглядає у силі створення нового, творчості природи, що породжує нові форми. Цей креативний процес безперервний та представлений потоками енергії, що пронизує світобудову і втілюється у речовині та матеріальних речах. Людське пізнання розглядається як охоплення подій та об’єктів у єдності, що дозволяє сформувати нову подію.

Формування глобального еволюціонізму довели евристичність та пріоритетність дослідження змін, до осмислення значення нелінійних процесів у природі. Процесів сома організації і кооперації в природних та соціальних системах, незворотності змін у відкритих системах, до розуміння евристичної ролі нестабільності у сучасній науці та філософії.

У філософії науки у 1960-70-х рр. відбулось зрушення інтересів від аналізу структури теорій до вивчення генезису та еволюції наукового знання. Сформувались такі концепції як еволюція теорії пізнання, еволюційний підхід до розвитку теорій. Це наштовхує на думку про множинність змін в наукових знаннях, про значення осмислення концептуальної мінливості, чинників наукових змін та інтелектуального відбору. Формується нова парадигма у природничих науках, котра виходить із пріоритетності дослідження незворотності часу, нелінійного характеру процесів у природі і покладає за основу наукового знання ідеї змін, нестабільності та самоорганізації[за матеріалами 44].

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒