Інформаційне законодавство Німеччини
У законодавстві Німеччини виділимо досить розгорнутий (44 розділи) Закон «Про захист даних» (Federal Data Protection Act December 20, 1990 (BGB1/І 1990 S.2954), amended law September 14, 1994 (BGB1. І S. 2325)),який цілком присвячений захисту персональних даних.
Як і у всіх інших законах аналогічної направленості, в даному випадку встановлюють пріоритет інтересів національної безпеки над зберіганням таємниці приватного життя. В іншому права особи захищені вельми ретельно. Наприклад, якщо співробітник фірми опрацьовує персональні дані на користь приватних компаній, він дає підписку про нерозголошування, яка діє і після переходу на іншу роботу.
Державні установи, що зберігають і опрацьовують персональні дані, несуть відповідальність за порушення таємниці приватного життя «суб’єкта даних». В матеріальному вираженні відповідальність обмежена верхньою межею в 250 тисяч євро.
У Німеччині було прийнято ряд Федеральних Законів у галузі суспільних інформаційних відносин: «Про захист персоніфікованої інформації від протиправних дій в процесі опрацювання даних» (27.01.77 р.); «Про порядок опублікування інформації (03.08.77 р.); «Про порядок ведення інформаційних регістрів» (09.02.78 р.), ряд інших актів інформаційного законодавства.
З метою систематизації положень інформаційного законодавства та його інкорпорації у Німеччині був прийнятий 20 грудня 1990 року новий Федеральний Закон «Про удосконалення опрацювання даних і захист інформації» згідно з яким втратили чинність зазначені вище закони. Цей Закон, по суті, регулює основні різновиди суспільних відносин, які виникають у процесі збирання, опрацювання та поширення персоніфікованої інформації.
У контексті нашої системи права за змістом цим Законом здійснено кодифікацію[6] законодавства, об’єктом регулювання якого виступають суспільні інформаційні відносини в умовах інформатизації. Основним родовим об’єктом правовою регулювання є юридичний захист інформаційних прав громадян. Для реалізації публічно-правового захисту суспільних інформаційних відносин у галузі прав людини третій підрозділ Закону від 20 грудня 1990 року закріплює статус і форми діяльності Федерального уповноваженого із захисту даних.
У лютому 1986 року Бундестагом Німеччини було прийнято другий Закон по боротьбі з економічною злочинністю Завдяки цьому було закладено правову базу для ефективного кримінально-правового переслідування економічних правопорушень нового типу, перш за все злочинів, об’єктом або знаряддям яких є ПК. Ряд нових статей, які введено цим законом, уміщують спеціально сформульований склад комп’ютерних злочинів. Закон було введено у дію 1 серпня 1986 року. Стосовно комп’ютерних злочинів законодавство Німеччини складається з кількох умовно визначених блоків:
1. Економічне кримінальне законодавство: протиправні комп’ютерні маніпуляції; комп’ютерний саботаж, комп’ютерне шпигунство, несанкціонований доступ до комп’ютерних систем або мереж.
2. Законодавство про охорону прав інтелектуальної власності: протизаконне використання робіт, які захищені авторським правом, незаконне виробництво голографій мікроелектронних напівпровідників.
3. Законодавство щодо захисту державній інформації: регулює ступінь відповідальності за злочини, що пов’язані з протизаконним розголошенням зачищеної державної інформації.
4. Процесуальне законодавство: регламентує склад злочинів, пов’язаних з протиправним втручанням до комп’ютерних систем у зв’язку з проведенням процесуальних дій.
Правопорушення, що пов’язані з комп’ютерами та визначені законом, зібрано в статтях Кримінального кодексу:
Ø інформаційне шпигунство (нелегальне здобування даних) – стаття 202а:
Ø комп’ютерне шахрайство – стаття 263а:
Ø фальсифікація даних і речових доказів – стаття 269;
Ø обман у правовій діяльності у зв’язку з проведенням процесуальних дій – стаття 270:
Ø заміна інформації – стаття 303а;
Ø комп’ютерний саботаж – стаття 303b.
Зловживання, пов’язані з руйнуванням інформації та внесенням комп’ютерних вірусів, регламентують статтями 202а, 303а, 303b Кримінального кодексу Німеччини. Інші комп’ютерні правопорушення регламентують законодавчими актами:
Ø протизаконне використання робіт, які захищені авторським правом – стаття 106 Закону «Про авторське право»;
Ø нелегальне передавання технології – стаття 34 Закону «Про зовнішню торгівлю»;
Ø протизаконне розголошення захищеної інформації – стаття 43 Закону «Про захист державної інформації»;
Ø незаконне вироблення топографій мікроелектронних напівпровідників – стаття 10 Закону «Про захист напівпровідників».
Розглянемо детальніше зміст складу злочинів, наведених у КК І Німеччини:
Стаття 263а КК регламентує склад протизаконних дій, які становлять форми комп’ютерних маніпуляцій і пов’язані з заподіянням шкоди. Вона передбачає кримінальну відповідальність за неправомочний вплив на кінцеві результати процесу опрацювання інформації шляхом протизаконного використання невірних і неповних програм і відомостей, технічних засобів. (Аналогічні статті стосовно кримінальної відповідальності за комп’ютерне шахрайство передбачені законами Фінляндії, Данії, Австрії, Швейцарії та інших країн).
Склад злочину ст. 269 КК Німеччини передбачає кримінальну відповідальність за протиправне введення даних до комп’ютера чи їх повну заміну іншими даними (фальсифікація інформації) з метою сприйняття її у хибному вигляді, або подання зміненої інформації у докуметальному вигляді, використання такої інформації.
Статтею 270 КК передбачена відповідальність за порушення допустимих параметрів у зв’язку з процесом опрацювання шляхом обману.
Порівняльний аналіз свідчить, що обман у правовідносинах розвинутих країн збігається за змістом з поняттям несанкціонованого втручання в процес опрацювання інформації. Спосіб втручання не визначається як суттєвий у кваліфікації злочинів. Зазначимо, що в законодавстві Німеччини про комп’ютерні злочини, як і в більшості європейських країн (наприклад, Нідерландах, Швеції), комп’ютерне шахрайство та комп’ютерний підлог поєднані в блок – комп’ютерні маніпуляції. Строки покарання за такі дії у Німеччині – до 5 років позбавлення волі (у Нідерландах – до 6 років, у Швеції від 3 місяців до 6 років).
Правопорушення, що пов’язані з пошкодженням інформації, переслідують у судовому порядку тільки при завданні шкоди компанії. В Німеччині розслідування може початися протягом 3 місяців після подання компанією заяви й інших необхідних документів, які свідчать про наявність вчинення протиправних дій і заподіяння шкоди, для їх подальшого вивчення та прийняття рішення.
Слід звернути увагу на те, що у разі коли вчинення злочину має широкий суспільний резонанс і викликає суспільний інтерес до проведення судового процесу, судовий орган може його провести без наявності заяви про заподіяння шкоди фірмі, компанії, банку й іншим потерпілим.
У законодавстві Німеччини, як і в законодавстві інших західних країн, існує визначення злочинів, об’єднаних в один блок – «комп’ютерний саботаж». Кримінальна відповідальність за вчинення або спробу вчинення такого типу злочинів регламентується в Кримінальному кодексі Німеччини ст. 303а – «Заміна даних», ст. 303b – «Комп’ютерний саботаж». Аналогічні склади злочину визначені у кримінальному законодавстві Швеції: ст. 12 ч. 1, 2, 3 КК «Кримінальне пошкодження»; ст. 13 ч. 4. і КК – «Саботаж»; ст. 14 ч. 4 КК «Пошкодження документів» тощо.
Залежно від рівня суспільної небезпеки злочину строки покарання за такі
дії визначають: у Німеччині за менш небезпечні – два роки ув’язнення або штраф, за тяжкі – 5 років або штраф: у Швеції – відповідно 6 місяців і 10 років; у Нідерландах – 2 роки або штраф 25000 євро і 4 роки або штраф 100 000 євро.
У Німеччині існує два типи злочинів, які регулюють однією статтею. Це ст. 202а КК «Інформаційне шпигунство», яка встановлює міру відповідальності за отримання без дозволу спеціально захищеної віл несанкціонованого доступу інформації.
Нелегальне копіювання та використання комп’ютерного ПЗ розглядають як порушення авторських прав згідно із статтями 69 і 106 Закону «Про авторське право». Покарання за порушення авторських прав включає тюремне ув’язнення до трьох років або великі штрафи.
Стаття 108 вищеназваного закону регламентує міру відповідальності за протизаконне та неодноразове використання програмного продукту з метою отримання прибутку. Строк ув’язнення – до 5 років або штраф. Стаття 10 Закону Німеччини «Про захист напівпровідників» обумовлює такий склад правопорушення, як незаконне виробництво топографічних копій, яке залежно від способу вчинення кваліфікується або за ст. 202а «Інформаційне шпигунство» цього Закону, або за ст. 106 чи ст. 108а Закону «Про авторське право».
Правопорушення, що пов’язані з незаконним комерційним використанням і розкриттям комерційної та промислової таємниці з особистої зацікавленості або на користь інших осіб, конкуренція, пошкодження власності кваліфікують статтею 17 Закону Німеччини «Про нечесну конкуренцію», яка передбачає міру покарання від трьох до п’яти років позбавлення волі або штраф. Покарання за порушення приватної таємниці та використання інших таємниць визначають відповідні диспозиції статей 203 та 204 Кримінального кодексу Німеччини.