Григорій Косинка – майстер новелістичного жанру.

Література

1. Бондаренко А. „Збагнув усю непереможність днів“ (текстове поле „людина в часі“ в художньому мово мисленні Євгена Плужника) / А. Бондаренко // Урок української. — 2005. — № 1-2. — С. 27-29.

2. Державин В. Лірика Євгена Плужника / В.Державин // Українське слово : Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. : у 3 кн. — К. : Рось, 1994. — Кн. 2. — 1994. — С.223-228.

3. Жулинський М. Євген Плужник / М.Жулинський // Жулинський М. Слово і доля. — К. : А.С.К., 2002.

4. Кодак М. Огром Євгена Плужника-поета : монографія / Кодак Микола. — Луцьк : Твердиня, 2009. — 192с.

5. Лавріненко Ю. Євген Плужник / Ю. Лавріненко // Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. Поезія-проза-драма-есей. — К. : Смолоскип, 2004. — С.623-638.

6. Рудь С. Проблематика плужникової „Змови у Києві“ // Слово і час. — 1995. — №8. — С. 51-54.

7. Сирадоєва О. Ефект міста в художніх текстах Є. Плужника та І. Дніпровського / О. Сирадоєва // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 20 (Ч.IV). — С. 29-34.

8. Токмань І. „Скривавлені сліди“ й „огниста радість“ (Спроба хрестоматійного прочитання лірики С.Плужника ) // Слово і час. — 1998. — №2. — С. 39-44.

9. Токмань Г. Інтимна лірика Євгена Плужника : кохання того, хто „хиливсь додолу“ / Г. Токмань // Дивослово. — 2005. — № 2. — С.27-33.

10. Череватенко Л. Все, чим душа боліла / Л. Череватенко // Плужник Є. П. Поезії / Є.П. Плужник. — К. : Рад. письменник, 1988. — С. 5-25.

11. Ящук Ж. „…Я справжнім болем догорів“ (особливості екзистенціальної художньості Є. Плужника / Ж. Ящук // Слово і Час. — 1994. — № 2. — С.67-72.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

1.Підготуватися до практичної роботи за планом.

2. Зробити письмовий ідейно-художній аналіз однієї програмової поезії Євгена Плужника (за вибором).

План розбору ліричного твору.

1. Дата написання.

2. Реально-біографічний і фактичний коментар.

3. Жанрова своєрідність.

4. Ідейний зміст:

1. Провідна тема.

2. Основна думка.

3. Емоційне забарвлення почуттів, виражених у вірші в їх динаміці або статиці.

4. Зовнішнє враження й внутрішня реакція на нього.

5. Перевага суспільних або особистих інтонацій.

5. Структура вірша:

1. Зіставлення й розвиток основних словесних образів:

1. за подібністю;

2. за контрастом;

3. за суміжністю;

4. за асоціацією;

5. за логікою.

2. Основні образотворчі засоби іносказання, використовувані автором: метафора, метонімія, порівняння, алегорія, символ, гіпербола, літота, іронія (як троп), сарказм, перифраза.

3. Мовні особливості в плані інтонаційно-синтаксичних фігур: епітет, повтор, антитеза, інверсія, еліпс, паралелізм, риторичне питання, звертання й вигук.

4. Основні особливості ритміки:

1. тоніка, силабіка, силабо-тоніка, дольник, вільний вірш;

2. ямб, хорей, пірихій, спондей, дактиль, амфібрахій, анапест.

5. Рима (чоловіча, жіноча, дактилічна, точна, неточна, багата; проста, складова) і способи римування (парна, перехресна, кільцева), гра рим.

6. Строфіка (двовірш, тривірш, п’ятивірш, катрен, секстина, септима, октава, сонет).

7. Евфонія (благозвучність) і звукопис (алітерація, асонанс), інші види звукового інструментування.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №24

ГРИГОРІЙ КОСИНКА. ЗМАЛЮВАННЯ СТРОКАТОЇ КАРТИНИ ЖИТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДОЛІ Й ДУШІ ЛЮДИНИ. НОВЕЛА «НА ЗОЛОТИХ БОГІВ»

Мета: познайомити студентів з творчістю письменника, розвивати вміння коментувати зміст новели, зокрема показ переваги загальнолюдського над класово-ідеологічним; розвивати навички спільного обговорення та зіставлення складних життєвих ситуацій; навчити виокремлювати й коментувати зорові й слухові образи твору, художні деталі; поглибити поняття про імпресіонізм; виховувати почуття прагнення гармонії душі і світу. з’ясувати найхарактерніші риси літературних напрямків у творчості митця.

Теорія літератури: імпресіонізм

ПЛАН

1.Життєвий і творчий шлях Григорія Косинки.

2. Григорій Косинка – майстер новелістичного жанру.
2. Сюжет, тема, ідея новели Григорія Косинки «На золотих богів».
3. Відображення української фольклорної традиції у новелі.
4. Авторська оцінка зображуваного в новелі «На золотих богів».
5. Художні особливості новели «На золотих богів»?

Список літератури
1. Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання. Спогади про Григорія Косинку.—К., 1990.
2. Косинка Г. Фавсі: Оповідання // Прапор. — 1990.— № 1.
3. Мороз-Стрілець Т. Голос пам'яті: Спогади. — К., 1989,
4. Наєнко М. Григорій Косинка // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.—К., 1994 — Кн. 2.
5. Жулинський М. Григорій Косинка //Із забуття в безсмертя. — К., 1990.
6. Агеєва В. Автор і герой як виразники оцінки зображуваного у прозі Г. Косинки // Українська імпресіоністична проза. — К., 1994.
7. Кавун Л. Психологізм як елемент поетик» новел Григорія Косинки // Укр. мова і літ. в школі. — 1993.— № 2.
8.Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів, В.Ф.Погребенник, В.Є.Панченко. Українська література 11клас.БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики. - К., 1998.

9.Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - К., 2001.

10.Єфремов С. Історія українського письменства. - К,, 1995,
11.Єфремов С. Літературно-критичні статті. — К., 1993.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

1. Підготуватися до практичного заняття за планом.

2.Записати вислови відомих людей про значення творчості Г.Косинки.

3. Підготувати повідомлення про імпресіонізм (опорна схема).

ДИДАКТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Григорій Косинка – майстер новелістичного жанру.

Українська класична література має багату спадщину майстрів новелістичного жанру. Це і В. Стефаник, і Марко Черемшина, М. Коцюбинський і С. Васильченко.

Г. Косинка — прямий їхній продовжувач, але своєрідні і неповторний, як і кожен із них. Тонкий психолог селянської душі, життєлюб, оптиміст, вірний правді й красі, він має величезну силу емоційного впливу на читача. Кожне суспільне явище письменник розглядав з позиції людини, очима трудівника чи через призму заможника або дезертира. Він разом із героями шукав правду, істину.

Письменник постійно й послідовно розкривав процес зростання людської гідності в середовищі українських незаможників. Його герої сильні й вольові, багаті й красиві душею, завжди дійові й життєво правдиві, переконливі.

Усе, про що написав Г. Косинка, не видумане, відібране, виношене, виважене. Він добре знав психологію заможних селян, бо самому довелось з дитячих років поневірятися на чужих зем­лях. Його герої — живі, пристрасні, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорстокими, немилосердними й циніч­ними, але не здатними протистояти руху часу. Такими виступа­ють Андріян Кушнір у новелі «Політика», Кирило Смолянчукта штабс-капітан у «Гармонії».

«НА ЗОЛОТИХ БОГІВ»

Цей твір написано 1920 р.

Етюд, або ліричний шкіц — так визначається його жанр, поширений у тогочасній прозі. Це свідчило про загальну тенденцію ліризації української літератури 20-х рр., прагнення письменників швидко відгукнутися на револю­ційні події. Таку функцію виконувала, звісно ж, поезія. А от мобільність прози забезпечував яскравий настроєвий малю­нок, пунктирний штрих — наче ескіз до чогось більшого і ширшого.

За цей твір Григорія Косинку було звинувачено в неви­разності ідейної позиції. «Читач не розбере — за кого є, власне, автор —з революцією чи проти неї, чи споглядає як стороння людина»,— писав критик марксистського спряму­вання В. Коряк.

Назва «На золотих богів» та й збаналізована вже фраза «Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі одармії "золотих богів"» (тобто білогвардійців) ніби свідчать про щирі симпатії автора до селян-бідняків. Але ідейно-естетичний зміст твору виводить читача далеко за межі однозначної авторської оцінки: схвалення чи засудження чогось. Григорій Косинка, як і Валер'ян Підмогильний чи Микола Хвильовий, ніколи не користувався цим дешевим засобом.

«На золотих богів» — не пафосне оспівування револю­ційних подій в Україні, а одна з перших спроб у літературі осмислити їх художньо.

Звернімося до тексту.

Все село вийшло «назустріч непроханому ворогу» — піднесено-романтичний тон оповіді в дусі народної пісні передає важливість події. І не більше. Кольорова гамабою («криваво-червоні стежки полум'я», «червоною крівцею вмитий», «сіра курява... І упала чорним шаром на обличчя», «як чорні примари мріють над селом тополі, попелом припалі») підкреслює напруженість, драматизм ситуації,

насторо­жує читача. Вбито ватажків Чубатенка і Сеньку-кулеметника. Чорний колір продовжує повторюватися болючим рефреном: «чорна руїна», «чорна соха», «чорні повалені хати», «почорнілий» Сенька. Від усього цього чорно в душах людей. Тріумфу перемоги немає. Але урочистий реквієм також відсутній. Опис передає трагічний наслідок: «На місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...», «Цілі улиці покошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, в попелі тліє горе матері...»

Мовно-стильові засоби лаконічно, але вичерпно пере­дають песимістичні настрої переможців. Метонімія «запла­кали села» (тобто люди) підкреслює повну відсутність радості від перемоги. Метафора «чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми» означає крах селянських ілюзій, нездійсненність мрій і сподівань. Речення «Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають» передає думки хлібороба стосовно всіх довколишніх подій. У спустошеній селянській душі пробивається несмілий промінець надії: «Вітер кидає пісок з попелом на стару драну свиту, прислухається». Письменник обігрує деталь — «стара свита». У старій свиті стала серед двору Сеньчина мати і голосить. Сподівання потьмарені трагедією матері та молодої Сеньчиної дружини. їм ввижається образ убитого. Хто їм верне його? Ради чого втрачене це молоде життя? Цей німий підтекст посилюєть­ся вставками з народних пісень про жито, про сивого голуба, що виконують сугестивну роль, — навіюють, викликають настрій невиправного горя. У цій суцільній печалі матері, вдови, діда Андрія губляться слова «Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти...» і не налаштовують на обнадійли­ве майбутнє.

Особливою є роль метафоричного образу сонця у творі. Вічне, недосяжне світило, основа життя на землі та підтримка високого духу — зустрічається в тексті кілька разів. Воно скрізь, але в різних ролях, як і різний настрій.

Ось «летить сонячною курявою Сенька-кулемегник»— осяяний сонцем, він сприймається як герой, лицар, майбут­ній переможець. Слава йому.

Нерівний бій бідняків з армією «золотих богів» скінчив­ся: «Сонце здивовано стало: похитнулись вороги!» — це речення говорить про те, що нелюдських зусиль вимагала перемога, дісталася ціною багатьох жертв. Але чи варта того? Письменник ніби намагається оцінити події з висо­кості вічних духовних вартостей. «Озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум у ставу, та й прослало над пожарищем... Дивіться...» —тут тільки блиск надії на недаремність жертв. Ця картина змінюється іншою: чорна соха в клуні; «...коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки і з мукою тихо-тихо чи до неба, чи до себе: «В ногах лази­ла..."» — це вже як потіха над чужою бідою багатої селян­ки, яка втратила нажите добро.

В останньому акорді, що в сюжеті виконує прикінцеву, підсумовуючу роль, і автор не витримав, з'явився нам в образі легенького вітра, який «притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...».

Імпресіоністична манера літературного письма – витончене відтворення особистих вражень та спостережень, мінливих почуттів та переживань, але без заглиблюваність в їх суть.

Стильова течія імресіонізму в українській літературі проявилася ще в творчості Коцюбинського, Стефаника, Кобилянської.

В новітній літературі ХХст. Імпресіоністичні стильові ознаки характерні для прози Хвильового, поезій Тичини, Чумака. У творчій спадщині Григорія Косинки спостерігаємо особливо виразне відтворення імпресіоністичного стилю. Як і Стефаник, Косинка – великий майстер прямої мови героїв, майстер виразного діалогу, майстерно надає естетичної функції кольорам і світлотіням, користується засобами «звукового пейзажу».

Отже, його твори мають кольоровий та звуковий колорит, а зображуваному характерно калейдоскопічність і фрагментарність.

Григорія Косинку високо цінував Василь Стефаник, «вважав своїм продовжувачем у жанрі новели і лагідно називав «сином з Дівич-гори». Оскільки в радянські часи Косинка довго замовчувався (вульгаризаторська критика 20-30-х років звинувачувала письменника у невизначеності класових симпатій, закидала йому аполітичність, називала апологетом куркульства, поетизатором отаманщини й бандитизму), то цензура зі спогадів Василя Стефаника вилучила все, що стосувалося Косинки, покалічивши при цьому твори самого Стефаника.

Косинку можна справедливо назвати одним з найяскравіших і найсамобутніших митців лірико-імпресіоністичної прози початку XX ст.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 25
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (М.ФІТІЛЬОВ) – РОМАНТИК Й ІМПРЕСІОНІСТ. НОВЕЛА «МАТИ»

Мета: познайомити студентів з новелістикою Миколи Хвильового; поглибити вивчене про психологічний твір та його ознаки; дослідити образну систему новели, її проблематику, стилістичні особливості та ідейний зміст для досягнення розуміння учнями світоглядних позицій автора та ствердження гуманістичних ідей твору на противагу антигуманним; формувати в учнях етичні цінності, виховувати гуманізм та милосердя.

Теорія літератури: новела, футуризм, імпресіонізм, модернізм, романтизм.

ПЛАН

1. Розмаїття творчих тенденцій ,шкіл і течій в українській літературі 20-х років ХХ століття.

2. Життєвий і творчий шлях М. Хвильового. Світоглядні позиції, перші публікації митця.

3. Новела «Мати»- характеристика головного героя через призму впливу революції на пересічну людину.
4. Людина на роздоріжжі революції: «Мати» Григорія Косинки і «Мати» Миколи Хвильового.

5.Філософське звучання образу матері. Біблійні мотиви у новелі М. Хвильового.

6.Значення творчості М. Хвильового.

ЛІТЕРАТУРА

1.М. Хвильовий. Оповідання. - К.: Просвіта, 1993.

2. Агеєва В. «Зайві люди» у прозі Миколи Хвильового // Слово і час. – 1990. - №10. – С. 3-9

3. Дніпровський І. Микола Хвильовий : Портрет м’тежника // Сучасність. – 1992. -№ 3. –С. 125-132.

4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К. 1995 – С. 669 – 676

5. Пригодницький Ю. Дорога в нікуди і дорога до нас: Передмова до публікації новели Миколи Хвильового , Літературна Україна. – 1988. – 8 грудня.

6. Кузнєцов Юрій. Імпресіонізм в українській прозі к. ХІХ – поч. ХХст. – К.: Зодіак – ЕКО - 1995.

7. Павличко Соломія. Хвильовий: між Європою і європейським модернізмом // Соломія Павличко. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь, 1997. -С.200-205.

8. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Молодь ВЦ Академія, 1997. – 752 с.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

1.Підготуватися до практичної роботи за планом.

2. Написати твір-мініатюру «Психологічна Європа» Миколи Хвильового і українське сьогодення».

3. Охарактеризувати ВАПЛІТЕ (письмово).

Запитання для самоконтролю

1. Риси яких літературних шкіл притаманні прозі М.Хвильового?

2. З якого прозового жанру починав Микола Хвильовий?

3. Яку назву мала перша прозова книжка Миколи Хвильового?

4. Риси якого літературного напряму найхарактерніші для малої прози митця?

ДИДАКТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1925-—1928) ставила собі мету — писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами («Плуг», або Спілка селянських письменників, 1921—1925; «Гарт», або Спілка пролетарських письменників, 1922-—1925; ВУСПП — Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927—1932; «Молодняк» — Спілка комсомольських письменників, 1927—1932), панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного «пролетарського реалізму», перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася «буржуазними», «попутницькими». Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме «попутники», а не опікувані компартією «пролетарські письменники», збагатили нашу літературу творами нев'янучої цінності. 2.Світогляд М.Хвильового.

Микола Хвильовий був основоположником і запальним пропагандистом течії романтизму в українській літературі. Він опинився в центрі шаленої боротьби літературних угрупувань, у вирі різних думок і поглядів. Дискусія, власне, і почалася з його статті від 30.04 1925 р. «Про сатану в бочці, або прографоманів, спекулянтів та інших просвітян». Своє слово Хвильовий спрямовував проти червоної просвіти та партійно-політичної заорганізованості. Його приваблювала висока художня майстерність, авторська розкутість, що було органічним в зарубіжній класиці і могло б послужити взірцем для літературної молоді. Дискусія, що точилася в українській літературі 20-х рр., поставила митців перед питаннями визначення місця України в світі, з'ясування напряму орієнтації українського світогляду: захід чи схід, обстоювання справжнього, а не графоманського мистецтва. Ці проблеми були в той же час складовими частинами проблеми суттєвішої, що полягала у відстоюванні цілісності національної свідомості, у протидії поневоленню людського розуму під впливом новонародженої тоталітарної системи.

Хвильовий не був політиком і застерігав, що між ідеалізмом митця і політика є велика різниця. Проте в умовах тоталітарного суспільства, знецінення розуму думка художника завжди перехрещується з політикою. Хвильовий добре розумів, що для розвитку національної культури необхідна самостійна держава, і вважав, що Україна і мусить бути самостійною, бо цього вимагають історичні закони.

Отже, Хвильовий вимагав суверенності розвитку національного духу України, відтак суверенності української держави. Суверенність духу, висока самосвідомість нації й художність літератури для Хвильового були явищами взаємопов'язаними. Письменник визнавав лише художній критерій у літературі, «просвітянство» розглядав як графоманію

Свої погляди письменник активно розвивав у своїх памфлетах. Зокрема, у 1925 році вони вийшли окремою книжкою під назвою «Камо грядеши (?)».

Її основні позиції:

- «олімпійство» проти масовізму;

- мистецтво як засіб пізнання життя, а не будування життя;

- думка про азіатський Ренесанс;

- кинемо гасло Європи.

У наступній серії памфлетів «Думки проти течії»письменник продовжує критикувати примітивізм у мистецтві, а також розвиває тезу Європи – як психологічного типу активної, вольової людини.

Напровесні 1926 року, після створення ВАПЛІТЕ, Микола Хвильовий друкує наступну серію памфлетів «Апологети писаризму». Десь у цей час написана «Україна чи Малоросія». Одне із гасел письменника цього періоду – геть від Москви – вивело літературну дискусію далеко за межі літератури, про що вже було згадано вище.

12
• 3
• 4
• Далее ⇒