Конституційне право, як галузь права, наука і навчальна дисципліна
1. Поняття конституційного права
2. Основні етапи конституційного процесу
3. Загальна характеристика Конституції України
4. Державний лад України
5. Державна мова, національна політика та статус закордонного українця.
Нормативно-правові акти: Конституція України, Декларація державного суверенітету України, Акт проголошення незалежності України, Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, ЗУ «Про правонаступництво України», ЗУ «Про громадянство», ЗУ «Про засади державної мовної політики», ЗУ «Про національні меншини в Україні», ЗУ «Про закордонних українців».
Поняття: конституційне право, суспільні відносини, Конституція, джерела права, конституційний лад, принципи конституційного ладу, державні символи, громадянство, державна мова, регіональна мова або мова меншин, національні меншини, національно культурна автономія національних меншин, правовий статус національних меншин, закордонний українець.
1.1. Конституційне права – це сукупність правових норм, що закріплюють основи конституційного ладу, правовий статус людини і громадянина, регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування.
1.2. Конституційне право України як галузь національного права, знаходить своє логічне продовження у відповідній галузевій науці та освіті.
1.3. Конституційне право є публічною галуззю права. Основним методом правового регулювання в конституційному праві є імператив.
1.4. Принципи конституційного права: публічність, пріоритетність, універсальність, демократизм, активна дієвість, системність, принципи конституційно-правового статусу людини, принципи форм безпосередньої демократії, принципи організації та діяльності органів державної влади, принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юстиції, принципи основ національної безпеки й оборони України.
2.5. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР проголосила Декларацію про державний суверенітет України. Ця декларація закріпила державний, народний та національний суверенітет України. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила Акт проголошення незалежності України, який був підтверджений на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. 08 червня 1995 року між Президентом України та Верховною Радою України був укладений Конституційний договір, що діяв до прийняття Конституції України. 28 червня 1996 року прийнята Конституція України.
2.6. До Конституції України 6 разів вносилися зміни: 08 грудня 2004 року, 30 вересня 2010 року, 1 лютого 2011 року, 19 вересня 2013 року, 21 лютого 2014 року та 02 червня 2016 року (вступають в дію 30 вересня 2016 року)
3.7. Конституція – основний закон держави, що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.
3.8. Види Конституцій: писані та неписані, жорсткі та гнучкі, монархічні та республіканські, федеративні та унітарні, демократичні та недемократичні, постійні та тимчасові, открайовані та народні.
3.9. Юридичні ознаки Конституції: центральне місце в правовій системі, установчий характер, найвища юридична сила, пряма дія норм, підвищена стабільність, особливий правовий захист. Мета Конституції – забезпечення реалізації як публічних, так і приватних інтересів.
3.10. Конституція України складається з преамбули, 15-ти розділів, прикінцевих і перехідних положень.
4.10. Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.
4.11. Основні принципи конституційного ладу: 1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю. 2. Народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. 3. Україна – унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава з республіканською формою правління. 4. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. 5. Визнання і гарантування місцевого самоврядування. 6. Принцип верховенства права. 7. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 8. Державною мовою в Україні є українська мова тощо.
4.12. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Столицею України є місто Київ.
5.13. Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. При цьому ЗУ «Про засади державної мовної політики» закріплює використання в Україні мов національних меншин.
5.14. Державна мова – закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.
5.15. Мова меншини – мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;
5.16. В статті 11 Конституції зафіксовано: «Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, всіх корінних народів та національних меншин України». В статті 24 Конституції проголошується рівність усіх громадян перед законом: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,…, етнічного та соціального походження, майнового ста-ну, місцезнаходження, за мовними або іншими ознаками».
5.17. ЗУ «Про національні меншини в Україні» визначає поняття національної меншини та захищає права представників національних меншин.
5.18. Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України;
5.19. Умовами надання особі статусу закордонного українця є: 1) українська самоідентифікація; 2) українське етнічне походження або походження з України; 3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця; 4) досягнення особою 16-річного віку; 5) відсутність громадянства України. Українське етнічне походження або походження з України заявник підтверджує відповідними документами або свідченнями громадян України, закордонних українців чи громадських організацій закордонних українців.