Філософія арістотеля та арістотелізм: онтологія та гносеологія
Аристотелізм — система мислення, яка в загальному слідує принципам і вченню Аристотеля, особливо що стосується особистої та суспільної етики (а так й політики) і тлумачення властивих людині благ. Етичні принципи Аристотеля яскраво вираженні в одному з його відомих творів — Нікомаховій етиці.Аристотель розглядав філософію як подвійне заняття: практичне і теоретичне. Практична філософія охоплює етику і політику, а теоретична — логіку і фізику. Метафізика розглядається як наука про субстанції, яка має внутрішнє притаманні ній принципи спокою і руху. Душею Аристотель вважав те, завдяки чому людина живе, відчуває і розуміє. Звідси душі приписуються принципи і спосібності їстивні, чуттєві і інтелектуальні. Далі, він розглядав душу двійною — раціональною і ірраціональною, в деяких людях піднімаючою почуття над розумом. Аристотель визначав мудрість як науку про першопричини. Чотирма головними розділами його філософії були — діалектика, фізика, етика і метафізика. Бог визначався ним як Перший Рушій, найкраща серед істотностей, нерухома субстанція, віддалена від чуттєвих речей, позбавлена тілесних кількостей, неділима і не маюча частин. Платонізм базується на апріорному міркуванні, а аристотелізм — на апостеріорному розмірковуванні. Аристотель вчив свого учня, Олександра Македонського, що, якщо він не зробив добре діло, день пропав для нього. Серед учнів Аристотеля були Теофраст, Стратон, Лікон, Арістон, Критолай і Діодор.Чотири названі причини можуть бути зведені до двох найважливішим, бо діючу і цільову можна ототожнити з формальною, яка стає дорівнює активному початку, завдяки якому щось існує. Окрім форми, сенс якої тепер : "те, що і завдяки чому є", залишається матерія: "те, з чого є". Звідси всяке конкретне суще є не що інше, як з'єднання матерії і форми. Причому це поняття співвідносні. Всяка форма може виявитися матерією (субстратом) по відношенню до суті вищого порядку. Через вчення про душу Арістотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за Арістотелем третій вид душі — розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Арістотель. А це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум — це Бог. Таким чином, у Арістотеля перемагає раціоналістич-на лінія: знання існує ще до процесу пізнання.
56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм)
Згадаємо, що перший період ранньої грецької філософії - охоплює понад 150 років. Другий - класичної філософської думки -близько 100 років. Останній, третій період історії античної філософії, пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається з кінця ІУ ст. до н.е. і закінчується у У-УІ ст. .е. Цей період охоплює близько, восьми віків. Філософія цього періоду існує у вигляді декількох основних напрямів, мало пов'язаних один з одним. Це: епікурейці /засновник Епікур/, скептики/ Піррон/, стоїки /Зенон із Кітіону/. Для мислителів елліністичної та римської епохи доля окремої людської індивідуальності виокремлюється із загальної долі людського світу і утворює особливе, самостійне буття, яке потребує уважного філософського дослідження. Закінчився цей період розвитку філософії у 529 р. н.е., коли указом візантійського імператора Юстініана були закриті останні філософські школи в Афінах, а філософах була заборонена їхня діяльність.Епікур /341-270 рр., до н. е./ філософ-матеріаліст, афінянин, заснував свою школу "Сад".Епікур розділяє своє вчення на три частини - "каноніку" -вчення про пізнання, "фізику" - вчення про природу та "етику".Вчення про буття. За Епікуром у Всесвіті існують тільки тіла, які складаються із неподільних часток - атомів /згадаємо вчення Демокріта/. Ці атоми розрізняються за величиною та формою. Вони перебувають у постійному русі. Проте, на відміну від Демокріта, у якого атоми рухались прямолінійно, у Епікура вони можуть рухатись криволінійно і спонтанно, що зближує його точку зору з сучасних розумінням руху елементарних частинок.Епікур визнавав наявність нескінченного числа світів у безмежному просторі. Душа також складається із атомів, особливо тонких і розсіяних по тілу, і схожа на Вітер. Будь-які тіла, що колись виникли, а часом розпадаються, а разом з ними і людська душа. "Смерть не має до нас ніякого відношення, коли ми є, то смерті ще нема, а коли смерть настане, - нас уже нема". Погоджуючись з думкою усіх людей. Епікур визнавав існування богів, яких не потрібно боятись, але слід їм поклонятися і не чекати від них допомоги.Вчення про пізнання. Джерелом людських знань є чуттєве сприйняття світу і засновані на його узагальнені уявлення про навколишній світ. Усі хибні знання виникають з наслідок помилок нашого мислення. Епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителі в наступних етапів елліністичної епохи, зокрема Риму. Скептицизм, невіра в можливість пізнання світу, особливо поширюються в переломні періоди розвитку суспільства, коли старі суспільні ідеали занепадають, а нові ще не склалися. Вчення скептицизму особливо поширилось в період середньовічної філософії, коли панувала схоластика і треба було брати на віру навіть все абсурдне. В пізніші часи скептицизм перейшов в нову форму - агностицизм, який висував тезу про принципову неможливість пізнання, освіту та обмеженість людського розуму в пізнанні.