Захист прав споживачів в країнах Європи.
Загалом у системі законодавства у розвинутих країнах світу можна виділити дев’ять основних груп законів.
Перша група— найбільш численна, регламентує питання запобігання фізичним і матеріальним збиткам споживачів. Під їх дію підпадають продовольчі товари, отрутохімікати, фармацевтичні препарати, побутові електроприлади й інші предмети домашнього вжитку, газ і газоприлади, інші види палива, автомобільний та залізничний транспорт, будівельні матеріали тощо. Вимоги законів цієї групи передбачають насамперед наявність ліцензії на виробництво і збут певних товарів, встановлення норм безпеки та додержання відповідних умов виробництва та експлуатації тощо. Вимоги, що стосуються виробників і постачальників, передбачають їх реєстрацію, повідомлення про дефекти, вилучення неякісних та небезпечних виробів із торговельної мережі, штрафні санкції за порушення вимог законодавства, позбавлення ліцензій, припинення виробництва і збуту тощо. У Німеччині — закон про забезпечення безпеки технічних засобів (1968 р.), закон про продукти харчування та товари масового споживання (1974 р.). У Франції — закони про фальсифікацію та підробки у сфері товарів та послуг (1905 р.) і про безпеку споживачів (1983 р.).
До другої групи належать закони щодо мір та вагів, скажімо, такі, як закон про ваги та міри, прийнятий у 1978 р. в Англії; закон про вимірювальну справу і закон про одиниці вимірювань та про перевірку, прийняті у 1985р. в Німеччині; японський закон виміри, прийнятий у 1985 р.; закон про метрологічну систему, прийнятий у 1986 р. в США, та ін.
Третю групустановлять закони про стандартизацію, сертифікацію і маркування як продуктів харчування, так і промислових товарів і предметів побутового призначення. Ці закони вимагають від виробників забезпечення відповідності якості споживчих виробів чинним національним стандартам, етикетування продукції, яка засвідчує наявність у неї встановлених стандартами якісних показників, надання інформації щодо вихідних матеріалів, засобів зберігання, інших аспектів, які сприяють реалізації законних прав споживачів на інформацію та вибір товару. Ці закони також містять перестороги проти недоброякісної й оманливої реклами У Франції— закон, що регулює торговельні відносини і захищає інтереси споживачів, забороняючи недоброякісну рекламу. В Англії — закон про характеристику (опис) продукції (1968 р.) і закон про неправдивий опис товаву (1967 р.) тощо.
Четверта група— закони, що передбачають неприпустимість обмеження конкуренції. В них, разом із забезпеченням прав пересічних споживачів, декларується як основна мета «здоровий і демократичний розвиток національної економіки». Прикладом таких законів є французький закон про вільну конкуренцію (1986 р.), австрійський закон про недозволені прийоми конкуренції та ін.
П'ята групазаконів містить комплекс заходів, спрямованих на зміцнення позицій споживачів у їх ділових стосунках з виробниками, постачальниками і продавцями. У цьому плані можна згадати англійські закони про ціни (1974 р.), про незамовлені товари та послуги (1971 р., у Північній Ірландії — 1976 р.), про несправедливі договірні умови (1977 р.), про купівлю-продаж товарів (1893—1979 р.); французький закон про відповідальність продавця за поставку недоброякісних товарів (1978 р.), німецький закон про правове регулювання загальних умов од (1976 р.), закон СІЛА «Про справедливе стягнення боргу у кредитних відносинах» (1970 р.) та ін.
У законах шостої групими знаходимо статті про заходи щодо підвищення рівня інформованості споживачів про їх законні права й обов'язки. Спеціальний закон про охорону прав та інформації споживачів (1978 р.), скажімо, існує у Франції, Японії та багатьох інших країнах.
Сьома групазаконів визначає процедуру регулювання подання скарг споживачів, а також передбачає створення мережі консультативних пунктів при міністерствах, спеціальних консюмерських центрах, регламентує процедуру визнання за профспілковими і консюмерськими організаціями права виступати позивачами в суді від імені споживачів. Подібне законодавство діє сьогодні у ФРН (закон від 09.12.1976 р.), Франції (закон від 27.12.1973 р.), Швеції (закони 1974 р.) та багатьох інших цивілізованих державах.
Восьма групазаконів стосується правового регулювання охорони навколишнього середовища, що охоплює не лише виробництво, а й споживання. Зокрема, значно скорочуються або навіть забороняються виробництво і споживання продуктів, послуг та технічних засобів, внаслідок застосування яких збитки або незручності для суспільства перевищують вигоди для окремої людини (скажімо, шкідливі для навколишнього середовища стійкі засоби для миття, препарати, що містять ртуть тощо). У Німеччині у 1972 р. було прийнято закон, який встановлював порядок збирання, транспортування та складування сміття, загальні правила щодо недопущення завдання збитків суспільству внаслідок неправильного поводження з відходами, повторного використання пакувальних матеріалів; у 1974 р було затверджено закон про охорону навколишнього середовища та ін. Загальні принципи та мета діяльності державних органів із захисту природи в Японії закріплено в Основному законі про боротьбу із забрудненням навколишнього середовища (1967 р.) тощо.
Дев'ята група законів— це універсальні закони, які стосуються всеохоплюючого захисту споживача (як фізичної, так і юридичної особи). Такі закони існують у багатьох країнах. В Англії — це закон про захист споживачів (1961, 1971, 1987 рр., Північна Ірландія — 1965 р.), на Філіппінах — закон про захист споживачів (1992 р.),і Японії — закон про охорону інтересів споживачів (1968 р.) тощо.