Система зовнішніх загроз економічній безпеці України
Наприклад, Г. Пастернак-Таранушенко визначає зов- нішні загрози економічній безпеці як загрози з боку будь- якої іншої держави, а внутрішні – загрози від будь-якого громадянина або об’єднання людей.
Зовнішні загрози:
• зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;
• значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;
• залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;
• скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту;
• негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;
• високий рівень зовнішнього боргу тощо.
Загрози економічній безпеці у перспективі породжують стратегічні та національні ризики. Кожній загрозі відповідає певний ступінь ризику. Необхідність визначення ступенів ризику значною мірою зумовлена питанням визначення прийнятного рівня безпеки. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначати рівень безпеки — ступінь їх захищеності.
Національні ризики — це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.
Національні ризики — це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.
Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.
До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:
• природні;
• країнові;
• політичні;
• загально-економічні;
• фінансові.
Особливе місце в цій групі займає країновий ризик. Даний ризик пов'язаний з наявністю глобального ризику, залежить від політико-економічної стабільності країни, імпортерів та експортерів, факторів, що зумовлюють внутрішньоекономічні та зовнішньоекономічні ризики.
Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:
• забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
• прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;
• стимулювання випереджувального розвитку наукоємких високотехнологічних виробництв;
• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;
• подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;
• забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
• здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;
• забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
• забезпечення продовольчої безпеки;
• захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту — поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;
• посилення участі України у міжнаціональному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;
• створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції.